Антикризова політика НБУ

Відповідно до Конституції України  основною функцією Національного банку  є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї  основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі, а також, у межах  своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню головної цілі.

Категорія антикризового  управління  встановлює понятійну  залежність і тісний взаємозв’язок  між двома діаметрально протилежними станами: «стійкістю» і «кризою». Багатогранність економічного розуміння  зазначеної категорії обґрунтовується  подвійною природою будь-якої кризи, яка одночасно руйнує й створює  передумови для подальшого розвитку. Відповідно до цієї теорії, дедалі глибша інтеграція української економіки  у світову фінансово-банківську систему зумовлює більшу чутливість країни до зовнішніх шоків, але в  той же час це спонукає до проведення ефективніших антикризових заходів  та, відповідно, до пошуку і використання таких інструментів, за допомогою  яких можливо мінімізувати прояви кризових явищ і сформувати підґрунтя для  подальшого сталого розвитку.

Ураховуючи міжнародний  досвід подолання банківських криз, доцільно виділити три основні напрями реалізації інструментів антикризового управління:

• застосування фінансових інструментів грошово-кредитного регулювання, спрямованих на підвищення ефективності монетарної політики в державі;
• застосування структурних інструментів, спрямованих на оптимізацію внутрішньої та зовнішньої структур фінансово-кредитних установ як основних учасників фінансового сектору, що мають безпосередній вплив на рівень його стійкості і надійності;
• застосування операційних інструментів шляхом удосконалення внутрішнього моніторингу структури активів та зобов’язань банківських установ як чинника запоруки безпеки клієнтської бази та стабільності функціонування реального сектору економіки.

Розробка ефективної програми антикризового управління в банківському секторі економіки та дослідження її впливу на рівень економічного зростання

в державі має важливе значення для будь-якого суспільства. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах пошуку шляхів стабілізації економічного розвитку в країнах, де економіка перебуває на стадії трансформаційного періоду. Реалізація антикризових заходів у банківській сфері через застосування широкого спектра інструментів антикризового управління має розглядатися як джерело економічних зрушень, підвищення рівня життя населення, стримування інфляційних процесів та стимулювання розвитку підприємницької діяльності, що, у свою чергу, відповідає стратегічним цілям розвитку держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ І ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АНТИКРИЗОВОЇ ПОЛІТИКИ НБУ

 

 

2.1. Аналіз антикризової політики НБУ 1998 та 2008-2009 року в Україні

 

 

Першою економічною кризою в Україні стала трансформаційна  криза 1991-1999 років (криза переходу від  адміністративно-командної до ринкової економіки). Ця криза була найбільш руйнівною у пострадянському  просторі: Україна 9 років поспіль  мала від’ємні темпи ВВП (кумулятивно  обсяг ВВП скоротився на 59,2%), обсяг  промислового та сільськогосподарського виробництва скоротились на 48,9 % та 51,5 % відповідно, реальна заробітна  плата - в 3,82 рази тощо.

У трансформаційній кризі  можна виділити дві складові кризових процесів та, відповідно два етапи  антикризового регулювання. Перший (1991-1993 роки) – період прогресивного  падіння ВВП. У цей період обсяг  ВВП скоротився на 45,6%, рівень інфляції у 1993 році сягнув 10256% (найвищий показник у світі), відбулось знецінення грошових вкладень населення в Ощадбанку  – у 610 разів, зниження реальних доходів  населення – у 4,6 рази. Другий (1994-1999 роки) – період уповільнення темпів падіння ВВП, поступового переходу до його позитивної динаміки та формування антикризового потенціалу. Протягом цього періоду закладені основи реформування економіки, подальшого розвитку набули процеси приватизації, утвердження  національної фінансової та грошової системи.

Економічній кризі 1991-1993 років  притаманні такі риси: а) спад виробництва; б) гіперінфляція; в) криза платоспроможності; г) зростання бюджетного дефіциту та погіршення платіжного балансу; д) соціальне  розшарування населення, збідніння  інтелігенції; е) політика „шокової терапії” непродумана лібералізація торгівлі; є) промислова криза; ж) нав’язування моделі перехідної економіки ззовні, зокрема МВФ; з) зростання цін на паливно-енергетичні ресурси в тисячі разів; и) зростання злочинності; і) „колективна безвідповідальність”  урядових осіб [18].

Найбільш суттєвим кризовим явищем у банківській системі  України можна вважати її стан у1998 році. Слід зазначити, що цю ситуацію в основному спричинила криза  в Росії.

Поряд з уповільненням  темпів падіння ВВП у 1995-1997 роках  криза спричинила негативні наслідки для національної економіки:

1) нарощування державного  боргу за рахунок зовнішніх  запозичень (співвідношення державного  боргу до ВВП у 1997 р. становило  22,9 %, у 1999 р. сягнуло 54,2 %) та  зростання бюджетного дефіциту;

2) девальвація гривні  – знецінення національної валюти  на 80 %, зростання річної інфляції  до 20 % у 1998 році;

3) скорочення експорту  продукції (в основному металургії);

4) відтік іноземного капіталу;

5) зростання кількості  збиткових і збанкрутілих підприємств,  падіння реальних доходів населення,  зростання безробіття тощо.

У цей період Національний банк та Кабінет Міністрів України  вжили заходів з метою запобігання  можливій дестабілізації на грошово-кредитному ринку внаслідок азіатської та російської фінансових криз у1997 і 1998 роках, а саме:

• із 7 вересня1998 року введено обов’язковий продаж валютних надходжень на користь резидентів;
• запроваджено проведення безготівкових операцій із купівлі-продажу вільно конвертованої валюти лише через Українську та Кримську міжбанківські валютні біржі;
• для забезпечення валютного ринку іноземною валютою організовано продаж готівкової іноземної валюти на аукціонах Української міжбанківської валютної біржі;
• під час подання заявок на купівлю іноземної валюти введено

обов’язкові підтвердження клієнтом фактичного надходження товару

та отримання послуг;

• введено обмеження на здійснення резидентами попередньої (авансової) оплати у вільно конвертованій валюті за договорами про купівлю імпортних товарів та послуг;
• установлено обмеження на купівлю валюти банками – нерезидентами;
• запроваджено обмеження на продаж іноземної валюти фізичним особам;
• знижено рівень маржі за операціями з купівлі-продажу валют із 10 до5 %;
• уповноваженим банкам було заборонено мати відкриту валютну позицію;
• призупинено кредитування в іноземній валюті;
• підвищено норми обов’язкового резервування для банків і вилучено з їх покриття обсяги активів, розміщених у державних цінних паперах;
• посилено роботу із залучення Національним банком коштів від банків на депозитні рахунки;
• Міністерство фінансів України здійснило заходи щодо конверсії ОВДП, які перебували у власності Національного банку та комерційних банків [17].

Зазначені заходи дали змогу  зменшити вплив наслідків фінансової кризи в сусідній державі на грошово-кредитний  ринок України, значною мірою  відновити збалансований режим  функціонування всіх його сегментів  – кредитного, валютного та фондового, а також уникнути руйнування банківської  системи.

Падіння реального ВВП  тривало протягом 1997-1999 рр., особливо після серпневої кризи 1998 року в  Росії, хоча його темпи рік у рік  уповільнювалися. 3 іншого боку, у цей  період було досягнуто суттєвого  прогресу в обмеженні темпів інфляції, в основному завдяки монетарній політиці Національного банку України. Обмінний курс використовувався як номінальний якір для утримування інфляції та інфляційних очікувань на прийнятному рівні. Однак фіскальна ситуація залишалася складною, тож економічна активність значною мірою залежала від стану світових ринків капіталу. В Україну надходив здебільшого спекулятивний капітал іноземних інвесторів, але після азіатської кризи інвестори почали масово залишати ринки, що розвиваються, зокрема український. Інфляція знизилася із 40 % у 1996 році до 10 % у 1997 році та до 7 % до кінця серпня 1998 року. Різке її зростання у вересні та жовтні було обумовлене різкою вересневою девальвацією, пов’язаною із кризою в Росії. Падіння ВВП (на 3 % в 1997 році) протягом 8 місяців 1998 року теж призупинилося. Причина – значний урожай та активізація будівництва. Однак через світову фінансову кризу, зокрема російську, обсяги світової торгівлі зменшилися, що пригнітило розпочате економічне зростання в Україні. Зрештою, ВВП у 1998 році скоротився ще на 2 %.

Перехід до позитивної динаміки ВВП відбувся з 2000 року. Входження  національної економіки у фазу економічного пожвавлення вимагало проведення ревізії  імператив антикризової політики. У  противагу антикризовим програмам 1991 та 1994 року, які визначали механізми подолання трансформаційної кризи, стратегія посткризового соціального та економічного розвитку обґрунтовувала шляхи виведення економіки на траєкторію сталого розвитку, поєднання політики структурних змін та економічного зростання з активною соціальною політикою. Основними пріоритетами стратегії економічної і соціальної політики на 2000-2004 роки визначено [18]:

• європейський вибір, що полягає у зближенні з Європейським Союзом шляхом набуття спочатку статусу асоційованого, а надалі повноправного члена ЄС (як відомо статусу асоційованого членства Україна не набула до сьогодні);
• перехід до постіндустріальної інноваційної економіки та розвиток інтелектуального потенціалу нації;
• забезпечення високих темпів економічного зростання; 
• розвиток аграрної сфери та її матеріально-технічне забезпечення;
• трансформація соціальної сфери, що передбачає зростання вартості робочої сили, та формування політики соціального партнерства.

Протягом 1999-2008 років в  економіці України сформувались такі внутрішні (ендогенні) загрози  розвитку національної економіки:

• поглиблення прірви між метою і результатами державотворчих зусиль;
• моральне, культурне, інтелектуальне, управлінське зубожіння і деградація правлячого і підприємницького класів, демонстративне, цинічне зневажання ними правових і моральних норм та вимог суспільства;
• деградація системи державного управління через масштабну корупцію та некомпетентність, перетворення корупції на базовий соціальний механізм вирішення суспільних справ, виконання багатьма урядовцями і політиками функцій агентів зовнішнього впливу, наслідком чого є недовіра до державних інститутів;
• суперечності між зовнішньою і внутрішньою політикою держави, підміна прагматичних мотивів зовнішньополітичної і безпекової діяльності ідеологічними, підпорядкування зовнішньої діяльності геополітичним доктринам, невизначеність із геополітичним місцем України;
• тотальна криза суспільної духовності і моралі;
• системна демографічна криза, зокрема відставання України від провідних європейських країн за тривалістю життя населення на 13-15 років, масштабна трудова міграція з тенденціями переростання в стаціонарну;
• інфраструктурна та інституційна невідповідність економіки вимогам часу.

Деформації економічного зростання у виробничій, соціальній, політичній, банківській сфері та відсутність дієвих державних регуляторів  щодо їх усунення і, головне, цілісної стратегії економічного зростання  на довгострокову перспективу стали основними чинниками накопичення внутрішніх кризових явищ на початку 2008 року.  Наприкінці 2008 року в Україні сформувались всі ознаки системної кризи: політичної, ідеологічної, науки та освіти, культури, виробництва, сільського господарства, економіки, соціальної сфери, житлово-комунального господарства [19].

Розгортання кризових явищ 2008-2009 року в Україні відбувалось  в умовах накладення глобальних кризових явищ на окреслені вище внутрішні  проблеми економічного розвитку.

Фінансова криза 2008 – 2009 рр. наочно продемонструвала неефективність наявних методів  державного регулювання фінансового  сектору України, а також вказала  на помилковий вектор розвитку системи  державного регулювання і нагляду.

Для НБУ першочерговим завданням  антикризової політики стало підтримання  ліквідності банківської системи  на належному рівні, яке здійснювалося  через рефінансування комерційних  банків або через мобілізацію  коштів у випадку надлишкової  ліквідності. Проаналізуємо, яким чином  змінювалася ліквідність банківської  системи України, шляхом співставлення  обсягів депонування кошті та кредитування банками протягом 2008 – 2011 рр. Співвідношення обсягів депозитів та кредитів банків України відображено нижче (табл. 2.1) [21].