Контроль та приймання топографо – геодезичних та картографічних робіт

проіснував Донецький повіт. В 1817 році місто перейменовується

в Слов’яносербськ.

За статистичними даними в Слов'яносербську було: будинків кам'яних -2, дерев'яних - 277, торгових лавок - 10, шинків - 2, кузень - 3. Жителів налічувалося 894 людини чоловічої статі і 737 - жіночого. Дворян проживало 101 чоловік, священнослужителів - 20, канцелярських урядовців -48, військових -51, міщан - 283, державних селян - 814, військових інвалідів -119, відставних солдатів - 32, купців - 14. Медичних працівників було 4, поліцейських - 3, стільки ж поштових працівників. За даними церковного обліку 1857 року 10-ї ревізії 1858 року в Слов'яносербському повіті проживали люди різних національностей: Українців - 76.2%, росіян - 18.6, Молдаван - 3.5, німців - 0.7, євреїв - 0.3 відсотки.

В передреформні роки в Слов'яносербську налічувалося 7515 чоловік. За даними 1858 року місту належало 7667 десятини землі, у тому числі 1457 - за його межами.

В документах за 60-ті роки 19-го сторіччя є згадка про існування в Слов'яносербську цегляного заводу, який виробляв щорічно продукції на 800 рублів сріблом. Виробництво місцевого будівельного матеріалу сприяло забудові міських вулиць. В місті було 410 приватних будинків і 4 державні будови. На центральній площі щорічно проводилися три ярмарки, йшла жвава торгівля хлібом, худобою, молочними продуктами, а також глиняним посудом, полотном, косами, бочками, хутряними шапками, кожушками, корзинами, плетеними з лози. Чумаки возили хліб до Таганрога, Ростова, Маріуполя, Бердянська, а звідти - рибу, сушені фрукти, сіль. Центр повіту Слов'яносербськ, інші населені пункти повіту бурхливо розвивалися.

Рішенням Кабінету Міністрів Росії новітнє місто в 1882 році переведено до Луганська, територія повіту збільшується, але назва залишається незмінною до 1919 року. Саме цього року район знову був

                                                                                                                

відновлений з центром в Слов'яносербську. Зі створенням в січні 1920 року Донецької губернії в її складі утворюється Слов'яносербський підрайон з 6-ма волостями, а з 7 березня 1923 року він стає знову районом. З ліквідацією округів в 1950 році територія Слов'яносербського району була приєднана до Кадієвського району, а в 1938 році Указом Президії Верховної Ради СРСР знову утворений Слов'яносербський район у складі Ворошиловградської області.

В подальшому територія району неодноразово змінювалася, як і його назва. З 1949 року він називався Фрунзенський, а потім був роздільний на частини і окремі ради включені до складу Лисичанського, Перевальського, Лутугинського, Станично-Луганського і Новоайдарського районів. В 1966 році була відновлена історична справедливість і Слов'яносербський район був відновлений у нині існуючих межах. Слов'яносербія продовжує жити роки, десятиріччя, століття.

Слов'яносербія - це покрита сивиною історії колиска слов'янських народів на сході країни. Слов'яносербія - це край, славний бойовими і трудовими традиціями її громадян. Слов'яносербія - це стародавня і вічно молода частинка Луганської землі.[33]

Слов'яносербський район розташований в центральній частині Луганської області і межує на півночі з Новоайдарським і Станично-Луганським районами, на сході - із Станично-Луганським районом і м. Луганськ, на південному сході -з м. Луганськ, на півдні - з Лутугинським районом, на південному заході з Перевальським, на заході - з Попаснянським районами. Районний центр п.г.т. Слов'яносербськ розташований на правому березі річки Сіверський Донець, в 32 км від обласного центру м. Луганськ і в 15 км від залізничної станції Зимогір'я Донецької залізниці. Загальна площа району складає 111337 га. Основна частина земельних ресурсів району - 72418,36 га (89%) використовуються в сільськогосподарському виробництві. Розподіл земель по власниках і користувачах, а також по формах власності приведені в додатку 75.

 

 

                                                                                                                   12

Загальна чисельність населення за станом на 1 січень 2005 року складає 63451 чоловік, міського населення 39680 чоловік і сільських 23771 особа.

Таблиця

Наявність трудових ресурсів Слов'яносербського району

 

№ п/п	Найменування рад	Кількість населених пунктів	Кількість населення	у тому числі
					міське	сільське	працюють в сільському господарстві
1	Веселогірська с/р	7	2312	0	2312	601
2	Весняненська с/р	5	1158	0	1158	327
3	Жовтенська с/р	5	2976	0	2976	764
4	Зимогір'ївська м/р	1	11529	11529	0	384
5	Кримська с/р	3	2177	0	2177	692
6	Лозівська с/р	2	6453	6221	232	206
7	Лотиківська с/р	1	3528	3528	0	78
8	Металістська с/р	6	3185	0	3185	462
9	Родаківська с/р	6	8628	6843	1785	476
10	Слов'яносербська	7	9887	7932	1955	692
П	Трьохизбенська с/р	3	3954	0	3954	1008
12	Фрунзенська с/р	3	3823	3627	196	197
13	Хорошенська с/р	6	3841	0	3841	990
Всього по району		55	63451	39680	23771	6877

 

Щільність населення по району 87 чоловік на 1 кв. км

Територіальний розподіл району: міських рад -  1, селищних рад -5, сільських рад - 7. Основними галузями народного господарства є:

  - сільське господарство, яке  було представлене до реформи 14 радгоспами і 2 овочевими фабриками, з них 10 були реформовані в КСП на базі яких, в свою чергу створено 40 нових підприємств з різною формою господарювання. Існує 73 фермерських господарства.

-  вугледобувна    промисловість    -    шахти    "Слов'яносербська"    і "Черкаська".

На території району добре розвинута мережа автомобільних доріг з твердим покриттям, основними з яких є дороги республіканського значення: Луганськ - Харків, Луганськ - Горськ.

                                                                                                                       13

Розвинута мережа залізничного транспорту. Є наступні промислові підприємства: Зимогір'ївський цегляний завод, Зимогір'ївська трикотажна фабрика, Слов'яносербський комбікормовий завод, Слов'яносербський молокозавод, Зимогір'ївський асфальтобетонний завод, Лотиківський РМЗ, Родаківський трубний завод.

Слов'яносербський район розташований в степовій зоні України. Клімат району помірно-континентальний: сухе і жарке літо, холодна малосніжна зима з відлигою. По агрокліматичному районуванню області територія району відноситься до III агрокліматичного району - недостатньо вологому, теплому. Його кліматичні ресурси характеризуються наступними показниками: величина ГТК - 0,9-1,01, кількість опадів за вегетаційний період 240-300 мм, річна кількість опадів коливається в межах 430-550 мм, суми температур за період з температурою вище 10 складає 2850-2950. Тривалість безморозного періоду в середньому складає 150-170 днів. Найхолодніший місяць - січень, з середньомісячною температурою - -7,7, найжаркіший місяць - липень, з середньомісячною температурою - +21,1. Зима характеризується нестійкою погодою: разом з низькими температурами буває відлига до +5, що приводить до утворення крижаної кірки і негативно впливає на зимівлю озимих культур. Висота сніжного покриву 18-20 см, розповсюджується нерівномірно. Середня глибина промерзання ґрунту 50 см, а при дуже малосніжних зимах доходить до 100 см. Останні весняні заморожування припиняються в середньому в третій декаді квітня, а перші осінні починаються в кінці вересня на початку жовтня. Тривалість без морозного періоду 153-155 днів. За багаторічними даними відтавання ґрунту починається в кінці третьої декади березня і закінчується в першій декаді квітня, ґрунти прогрівається на глибину 20 см при температурі +5. Сума температур за період з температурою 10 складає 2850, що свідчить про добре забезпечення теплом і світлом культур. Тривалість цього періоду 155-160 днів. Кількість опадів за вегетаційний період складає 260-280 мм Влітку опадів випадає 60-70%, причому більшість з них носить

 

                                                                                                                    14

зливовий характер, що збільшує витрату вологи на поверхневий стік, який у свою чергу сприяє розвитку ерозійних процесів. Витрата вологи в теплі місяці характеризуються гідротермічним коефіцієнтом 0,9-1,0. Така витрата вологи на випаровування є основною причиною її нестачі в ґрунті. Вегетаційний період спостерігається сильні східні і південно-східні вітри (суховії), які сильно висушують грунт і негативно впливають на розвиток сільськогосподарських культур. Під час суховіїв відносна вологість повітря знижується до 30%. Така вологість в середньому за рік тримається 35-37 днів. Не дивлячись на деякі негативні особливості, кліматичні умови району, в основному, сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур за умови високої культури землеробства.

Територія Славяносербського району ділиться на три геоморфологічні райони: Донецька піднесеність, Придонецька низовина і Задонецька рівнина. Різниця в геологічній будові цих геоморфологічних районів відобразилася на утворенні сучасного рельєфу району.

Окрім розміщення ґрунтоутворюючих порід від рельєфу залежить зміна характеру рослин, рівень ґрунтових вод, ерозія, поверхневий стік атмосферних опадів, характер господарської діяльності людини і використання тих або інших ділянок.

Донецька піднесеність розташована на площі розповсюдження відкритого і закритого палеозою Донецького кряжа. Поверхня її утворилася під впливом і при взаємодії річкових і схилових потоків з місцевими підняттями і опусканнями.

Геологічна будова Донецької піднесеності дуже складна. В її межах могутня товщина різко неузгодженою о садкових відкладень палеозою, прикритих мезо - кайнозойськими відкладеннями.

Структурна будова Донбасу піддавалася тривалим процесам денудації, внаслідок чого на значній площі були змиті мезокайнозойські відкладення і на верхню поверхню оголився палеозой. Останній представлений кам'яновугільними відкладеннями, загальна товщина яких понад 10000 м, складених пісковиками, сланцями, вапном і вугіллям. Внаслідок

 

                                                                                                                 15

вивітрювання сланців утворилися міжрядкові пониження і інші негативні форми рельєфу.

В тісному зв'язку з геологічною будовою району знаходиться його рельєф. У межах району Донецька піднесеність ділиться на два підрайони: Донецький кряж і його північну околицю. Місцевість Донецького кряжа має

вид грядково-горбистої денудаційної рівнини з типовим для неї неспокійним рельєфом і загальним нахилом поверхні на північ. Яружно-балочна мережа розвинута добре. Балки звичайно вузькі і короткі, слабо розчленовані і розміщені упоперек розташування кам'яновугільних порід. Тому вони мають вид ущелин з обривистими слабо задернованими схилами і вузькими розмитими донними ярами. У зв'язку з великою розчленованістю території Донецького кряжа всі між балочні водорозділи характеризуються великими водозбірними площами, що при значних нахилах поверхні приводить до інтенсивного поверхневого стоку і глибинному розмиву. Розмив поверхні, а у зв'язку з цим і втрата вологи збільшується в зв’язку з близько залягаючи твердою породою, яка утворює улоговину стоку.

Заплава річки Сіверський Донець має різну ширину від 100 м до 2,0 км. Поверхня заплави рівнинна, з добре вираженим мікрорельєфом у вигляді озер-стариць і блюдце подібних понижень із заболоченими ґрунтами. Уздовж русла річки місцями виділяється прирусловий вал, що утворився з крупних річкових відкладень під час повені.

Рельєф тераси бору сформувався під впливом дефляційно-акумулятивних процесів. Це котловани видування і невисокі піщані горби. Тераса бору добре вираженим уступом переходить в другу надзаплавну терасу - одно лесову, яка в даний час сильно змінена ерозійними процесами. Схил західної експозиції розчленований балками на місцеві водорозділи шириною 1,2-2 км. Більшість водорозділів представлена багато скатними схилами південної, західної, південно-західної експозицій. Переважаюча крутизна 1-3 і 3-5. Балки глибокі (10 - 20м) з розмитими вузькими днищами. Схили балок круті або обривисті.

                                                                                                         16

Місцями в балках спостерігаються обвали. При цьому оголюються породи (мело-мергельні і піскуваті).

Уступ правого коревого берега річки Сіверський Донець сильно порізаний ярами і балками. Балки стародавні, добре вироблені, розгалужені, протяжність різна (2,0 - 6,5 км). Найбільш піддаються ерозії схили південної, південно-західної і південно-східної експозицій. Глибина базисів ерозії до 110м, що привело до утворення ярів і змитих ґрунтів на великих площах. Переважання схилового рельєфу і дренированість території балками веде до сильного поверхневого стоку, викликаючи недостатнє зволоження водорозділових ділянок, сприяє змиву і розмиву ґрунтів.

Частина району в геоморфологічному відношенні розташована в межах Донецького кряжа і на його північному схилі. В місцях виходу на поверхню кам'яновугільних відкладень в результаті чергування порід різного літологічного складу утворився грядково-горбистий рельєф. Кам'яновугільні відкладення залягають на глибині і перекриті крейдяними і четвертними відкладеннями. Рельєф цієї частини території сформувався під впливом ерозійних процесів.