Виявлення семантико-стилистичних особливостей перекладу документів міжнародних організацій у царині професійного спорту

Наскрізний зв’язок  грунтується на стрижневій лексемі - основі змісту положення однієї або  кількох статей.[22; с.190] Наприклад, у тексті Віденської конвенції про дипломатичні відносини (Vienna Convention on Diplomatic Relations) іменник mission є стрижневим у 30 статтях, зміст яких полягає у визначенні різноманітних функцій місії, виділенні її складових частин, окресленні  прав та обов’язків членів місії та держави, на території якої вона перебуває. У тематичному плані всі тридцять статей формують єдність. Завдяки існуванню спільних семантичних елементів, представлених кореневими морфемами, члени словотвірних ланцюжків спричиняються до ізотопії та тематичного розвитку викладу.

На підставі аналізу  можна зробити висновок про наявність  певних структурно-семантичних особливостей абзацу у матеріальній частині договорів. Часто у текстах цих документів абзац, який складається з одного пункту (provision), за змістом не завжди є завершеною одиницею і продовжується  у наступному пункті, а іноді й  далі, тобто абзаци можуть охоплювати певну кількість паралельних  конструкцій. Це і є причиною того, що вся стаття, яка складається  з абзаців-пунктів, з точки зору єдності змісту стає єдиним надабзацом, оскільки між ними існує когерентна єдність змісту, що, на думку багатьох учених, є основним критерієм визначення меж абзацу. Водночас абзац у договорах  може складатись і з одного простого речення.

Текстам матеріальної частини  притаманна двоскладова  інтерактивна організація речень, які  складаються з двох частин: основного  положення та застережень. Аналізуючи договори,  ми звернули увагу на існування  та взаємодію двох важливих аспектів. Перший - основне положення (основа положення), під якою розуміємо а) правовий суб’єкт (особа, держава чи організація, яким або надають права  та повноваження, або накладають обмеження  чи заборону на дії); б) правову дію (природа  повноважень чи прав, які надаються, обмежуються чи забороняються, що випливає з положення). Але основна частина положення є лише каркасом, що доповнюється другим аспектом: застереженнями (підготовчими, операційними, реферативними), під якими розуміємо словосполучення чи речення, введені у синтаксичні рамки простих і складних речень, які надають додаткову інформацію, уточнюють, розширюють чи обмежують права, обов’язки, повноваження, викладені в основній частині положення. Якщо залишити лише кістяк речення, то положення стає неправильним або частково правильним і надто загальним,  оскільки  застереження дуже обмежують його дію та застосування або й заперечують його. З одного боку, застереження уточнюють, обмежують чи  роблять чітким конкретний пункт речення, а з іншого - можуть сприяти появі двозначності та нечіткості, якщо вони не розташовані належним чином. Саме тому укладачі прагнуть ввести їх відразу ж після слова, яке вони визначають чи уточнюють, навіть якщо це ускладнює та перевантажує синтаксичну структуру речення чи загрожує синтаксичним розривом. Синтаксичні розриви ще більш ускладнюють і без того складний синтаксичний характер речення у міжнародних договорах. Вони спричиняють серйозні психолінгвістичні проблеми під час опрацювання, тлумачення чи розуміння таких положень, особливо, якщо читачем є не професіонал, а пересічна людина.

 У роботі простежено, як частотні складні застереження, вживання яких є характерною рисою мови міжнародних договорів, відображаються на  когнітивному структуруванні тексту документа. Когнітивне структурування розуміємо як засіб інтерпретації системної організації речень у текстах договорів. Воно відображає характерну для цього типу текстів взаємодію основної частини речення та різноманітних застережень і уточнень, введених у різних синтаксичних точках. Когнітивне структурування положень міжнародних договорів трактується нами як інтерактивне тому, що кожен крок застережень взаємодіє у різних позиціях із кількома аспектами кроків основної частини речення, відповідаючи на багато питань, які можуть виникнути у процесі сприйняття та інтерпретації тексту.

1.2.  Характеристика  і поняття міжнародних угод,  їх укладання 

 Поняття міжнародних договорів цікавить вчених з того часу, як з’явилася наука міжнародного права. Проблема поняття міжнародних договорів розглядалася ще у роботах Джентілі та Г.Ґроція (ХVІ-ХVII ст.). У відомому творі фундатора міжнародного права Г.Ґроція “De jure belli ac pacic, libri tres” питанням тлумачення міжнародних договорів  присвячена окрема глава книги ІІ. У ХVIII ст. Е.Ваттель запропонував зведення правил тлумачення, які виклав у 52 параграфах глави ХVII свого твору “Право народів”.[12; с.25-26]

У ХІХ - на початку  ХХ століття до проблеми тлумачення зверталися як зарубіжні вчені (Р.Філімор, А.Лоуренс, Дж.Мур, Ш.Руссо), так і російські  дореволюційні вчені (Стоянов А.Н., Мартенс Ф.Ф.). Правила тлумачення аналізувалися в роботах Л.Опенгейма, Г.Акціолі, Ч.Хайда, МакНейра, А.Фердросса.[13; с.150-151] Суттєвий внесок у дослідження  теорії та практики тлумачення міжнародних  договорів зробили радянські  вчені-міжнародники, зокрема, І.С. Перетерський, В.М. Шуршалов, А.М. Талалаєв, В.І.Євінтов, І.І. Лукашук, О.І. Лукашук, Е.С. Садикова.[11] Серед зарубіжних вчених окремим  проблемам понття міжнародних договорів  присвячували свої роботи М.Ясін, А.Леонетті, В.Плазе, М.Хільф, В.Ланге, І.Синклер, П.Ретер,   М.МакДугал, Х.Лассвел, Д.Харасті, С.Сюр, Т.Кек, В.Деган, Д.Міллер. 

Кожна мова має свої особливості, свій словниковий фонд, граматичні та інші закони. Але ці відмінності  не є перешкодою для принципової  можливості складання адекватних текстів  договорів на різних мовах. Ця адекватність передбачає закріплення однакового правового сенсу в текстах  на різних мовах, хоча цей зміст і  передається способами, властивими кожному з цих мов.

Тлумачення міжнародних  договорів здійснюється суб'єктами тлумачення за допомогою основних принципів: загально-правових та міжнародно-правових. Загальні принципи права, створені в  Стародавньому Римі, застосовні до будь-яких правовідносин зважаючи на їх високого рівня абстрагування  від приватного, їх універсального характеру та виключної відточеності формулювань.[13; с.150-151] Римське право  є неперевершеною класикою правової думки і міжнародного публічного права в тому числі. Міжнародно-правові  принципи поняття можна розділити  на два види.[3; с.58-59] До першого виду відносяться правила тлумачення, за допомогою яких визначається місце міжнародної норми в рамках національної правової системи. До другого - правила тлумачення норм міжнародного права.

Поняття міжнародних договорів традиційно пов’язують лише з проблемою реалізації останніх. Не зважаючи на це, у процесі укладання міжнародних договорів особливого значення набувають елементи тлумачення, які виявляються у з’ясуванні позицій майбутніх сторін під час досягнення ними взаємної згоди щодо положень договору.

Однак найбільше  значення тлумачення має саме під  час застосування міжнародних договорів; воно виступає умовою і передумовою  їх ефективної реалізації. [3; с.58-59]У  процесі здійснення міжнародних  договорів тлумачення виконує низку  додаткових функцій: сприяє усуненню недоліків  і неточностей, які допущені у  процесі створення договірних норм, дає можливість встановити прогалини  у міжнародному  договорі, а також  в деяких випадках заповнити їх.

З точки зору теорії права поняття та застосування правових норм розглядаються як різні види правової діяльності. Але на практиці чіткої межі між ними не існує, оскільки міжнародні судові органи виконують обидві функції одночасно.

Поняття відіграє особливу роль і під час систематизації юридичних норм, яка в міжнародному праві набуває вигляду кодифікації, а також впливає на прогресивний розвиток міжнародного права. Поняття опосередковує здійснення контролю за виконанням міжнародних договорів: встановлення факту порушення виявляє розуміння того, які дії не відповідають нормам міжнародних договорів. Тим самим інтерпретується її зміст.[13; с.150-151]

Тлумачення міжнародних  договорів також має політичне  значення, оскільки  поряд з об’єктивними елементами воно містить суб’єктивні.  Можна дійти висновку, що політичні  преференції суб’єкта тлумачення  здійснюють вплив на процес інтерпретації  та його наслідки. 

З урахуванням зазначеного  можна запропонувати таке визначення поняття міжнародних договорів: це певний вид правової діяльності, який має як допоміжне, так і самостійне значення та полягає у з’ясуванні та роз’ясненні дійсного змісту норм міжнародних договорів певними  суб’єктами, не лише на етапі застосування, але і під час створення  угоди, з метою найбільш ефективної реалізації нормативних приписів міжнародного договору з урахуванням політико-правових та інших наслідків, які, виходячи із змісту норми, мають місце або  матимуть за конкретних обставин.[3; с.58-59]

Критеріями класифікації суб’єктів інтерпретаційної діяльності виступають їх правовий статус, наслідки тлумачення та юридична сила актів  тлумачення. Згідно з зазначеними  критеріями можна виокремити суб’єктів, котрі: а) дають офіційне тлумачення (насамперед це суб’єкти міжнародного права); б) здійснюють неофіційне тлумачення. 

Ступінь обов’язковості тлумачення залежить від наявності  згоди  сторін на саме таке розуміння  положень угоди. Найвищу юридичну силу має автентичне тлумачення, якого  сторони досягли за взаємною згодою. Результати такої згоди можуть мати різне оформлення: включення у  договір спеціальних статей щодо тлумачення; укладення окремого договору або протоколу щодо  тлумачення міжнародного договору;  нотне листування тощо.

 Серед державних органів, що розглядають міжнародні договори, особливе місце посідають національні суди. Рішення національних судів, так само як і акти інших органів держави, в яких дається тлумачення міжнародних договорів, є обов’язковими для інших учасників договору лише у випадку надання ними на це згоди. Тобто, таке поняття зобов’язує лише державу, яка його надала. Проте, таке одностороннє тлумачення може характеризуватися як переконливе і відображати позицію держави щодо розуміння нею положень міжнародного договору.

Міжнародні організації  та міжнародні органи вивчають міжнародні договори, зокрема установчого характеру, при здійсненні своїх повноважень. Органи організацій тлумачать, як правило, ту частину договору,  що належить до сфери їх компетенції (особливо яскраво це виявляється у діяльності органів ООН). І хоча рішення (резолюції) таких органів, в яких міститься тлумачення міжнародних договорів, мають рекомендаційний характер, вони можуть розглядатися як офіційне тлумачення.[14] У випадку згоди з таким тлумаченням більшості учасників договору, воно набуває для них юридично обов’язкового характеру.

Інтерпретаційна діяльність міжнародних організацій і органів, забезпечуючи актуалізацію норм міжнародного права, може вносити певні модифікації  у механізм міжнародно-правового  регулювання наближаючи результати тлумачення до правотворчості.

 Особливу роль у тлумаченні міжнародних договорів відіграють міжнародні судові органи, що діють у межах одного регіону (такі, наприклад, як Суд ЄС та ЄСПЛ). Це пов’язано з тим, що регіональне співробітництво призводить до більш розвинутого нормативно-правового регулювання, позитивним результатом  якого є виникнення значно меншої кількості проблем під час тлумачення змісту регіональних норм. У рамках Європейських співтовариств, згідно з їх установчими договорами, Суду ЄС надається ексклюзивна компетенція по тлумаченню норм зазначених договорів. Відповідно до Європейської конвенції про насильство та неналежну поведінку з боку глядачів під час спортивних захо  і зокрема футбольних матчів (ETS N 120) (далі – Конвенція) для забезпечення функціонування її контрольного механізму діє Європейський Суд з прав людини,  що розглядає усі справи  про тлумачення і застосування Конвенції, які порушуються певним колом заявників. [3; с.58-59]

Ефективність діяльності цих судів пояснюється низкою чинників: країни Європи,  що входять  до складу згаданих регіональних організацій  мають високу ступінь спільності інтересів; усі або переважна  більшість  цих країн є демократично-лібералізованими; об’єднання країн у міжнародні організації  відбувається у спеціалізованих  галузях (спорт,економіка, захист прав людини).

У свою чергу поняття  міжнародних договорів, яке здійснюють  ці суди, забезпечує уніфіковане  застосування угод усіма учасниками, суттєво впливає  на формування єдиних європейських стандартів. Тобто виступає правовим чинником, який забезпечує європейську інтеграцію і формування європейського правового  простору.

Кінцевою метою  тлумачення міжнародних договорів  є забезпечення їх правильного виконання  і запобігання їх порушення. Чітке  визначення завдань, мети тлумачення впливає  на вибір інтерпретатором засобів  та способів тлумачення. В залежності від завдання, яке ставить перед  собою інтерпретатор і, засобів  тлумачення, які він використовує у міжнародно-правовій літературі традиційно виділяють такі школи (підходи) тлумачення:  суб’єктивістів, об’єктивістів (текстуалістів), функціоналістів (телеологів). Такий  підхід  в певній мірі  відображає вплив зазначених шкіл на поняття міжнародних договорів у різний період розвитку міжнародних відносин. У минулому, коли міжнародне життя було менш динамічним, перевага надавалася школі суб’єктивістів , пізніше посилився вплив текстуалістів. Сучасне міжнародне право, що характеризується певним динамізмом розвитку, відзначається посиленням ролі телеологічного і навіть еволюційного підходів до тлумачення (які є характерними для діяльності Суду ЄС та ЄСПЛ).[13; с.150-151] Щоправда, на практиці органи, які застосовують  міжнародні договори, поєднують різні підходи тлумачення з метою забезпечення ефективної реалізації  угод.

У теорії міжнародного права, спірним вважається поділ  міжнародних договорів на договори-контракти  та договори-закони через відсутність  правового регулювання кожної з  цих категорій договорів та відсутність  чіткої різниці між ними (договір  може мати змішаний характер). Однак  для тлумачення такий поділ має  певне значення з огляду на вибір  підходів, способів та засобів тлумачення: для договорів-контрактів – характерним  є використання суб’єктивістського підходу, а для договорів-законів  більш прийнято застосовувати текстуальний підхід, особливо, якщо договір містить  принципові положення. Такі договори, як правило розраховані на тривалий термін дії, а зобов’язання, які  приймаються державами, мають як правило, об’єктивний характер. Тому для їх тлумачення широко застосовується телеологічний та дедуктивний підходи, які дають можливість пристосувати положення договорів до умов, що змінюються, а також сприяють досягненню цілей договорів.