Кримінально-правова характеристика злочину «Шахрайства»

 

 

 

                                Державний вищий навчальний заклад

                                  «Запорізький Національний Університет»

                       Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

 

 

 

 

                                                                            ДО ЗАХИСТУ ДОПУЩЕНИЙ

 

                                                                         Зав. кафедрою

                                                                               (вчений ступінь, вчене звання)

                                                                                   

                                                                               (прізвище, ім’я, по батькові)   

                                                                         

                                                                               (дата)           

 

                                                                      

                              

 

                                                      КУРСОВА РОБОТА

 

З дисципліни: «Кримінальне право України»

 

 

З теми: «Кримінально-правова  характеристика злочину «Шахрайства»»

 

Виконала,                                                                        

студентка групи 3425-Б                      (дата, підпис)

заочної форми навчання

 

 

Науковий керівник:                                                        

Кандидат юридичних  наук,                 (дата, підпис)

доцент, доцент кафедри 

кримінального права  та

правосуддя

 

 

Нормоконтролер

(вчений ступінь, вчене  звання)                                        (дата, підпис)                                                       (прізвище, ім’я, по батькові)

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                          Запоріжжя

                                                           2012

                                                       

                                                              Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………….. 3

 

1. Загальна характеристика злочинів проти власності………………………….. 3

 

2. Кримінально- правова характеристика шахрайства………………………….. 8

 

3. Кваліфіковані види  шахрайства. Відмежування шахрайства  від суміжних складів. Визначення  шкоди завданої шахрайством…………………………….. 15

 

Висновок…………………………………………………………………………… 24

 

Список використаної літератури…………………………………………………. 25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

   Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ — право власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

 

Шахрайство являє собою  один з видів злочинів проти власності. Законодавчо визначений у статті 190 Кримінального кодексу України, являє собою заволодіння чужим  майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

 

Небезпечність даного виду злочину, на мою думку, полягає у  способі вчинення злочину. Обман  або зловживання довірою обумовлений  при шахрайстві тим, що потерпілий переконаний  у тому, що він розпоряджається  майном за власною волею, у своїх  інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.

 

Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом.

 

Основною метою роботи є дослідження  юридичного змісту злочинів проти власності, зокрема, шахрайства на основі комплексного правового аналізу.

 

Відповідно до поставленої мети завданнями курсової роботи будуть наступні:

 

1) навести загальну характеристику злочинів проти власності;

 

2) подати кримінально-правову характеристику  шахрайства;

 

3) проаналізувати суміжні склади злочинів, з’ясувати їх відмінність від розглядуваного складу злочину.

 

Об’єктом курсового дослідження виступають злочини, що посягають на суспільні відносини власності, незалежно від її виду (приватна, колективна, державна).

 

Предметом даної курсової роботи є  конкретний склад злочину передбачений статтею 190 Кримінального кодексу  України.

 

Питання кримінально-правової боротьби із злочинними посяганнями на власність  в Україні розглядались у публікаціях  Б.М. Бабія, Я.М. Брайніна, П.С. Матишевського, П.П. Михайленко, С.І. Тихенко.

 

1. Загальна характеристика злочинів проти власності

 

Злочини проти власності  становлять одну із найпоширеніших і  найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ —  право власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має  право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

 

Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за

всі посягання на власність  незалежно від її форми забезпечує всім суб’єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та Закон України “Про власність”. За суб’єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює:

 

а) право власності українського народу;

 

б) право державної  власності;

 

в) право комунальної  власності;

 

г) право колективної  власності (у т.ч. підприємств, громадських  організацій та інших об’єднань  громадян);

 

д) право приватної  власності, у тому числі право  спільної власності подружжя, членів сім’ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство;

 

е) право власності  інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних  організацій.

 

Родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.

 

Додатковими обов’язковими  об’єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства або  погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна) виступають здоров’я, життя, психічна або фізична недоторканість людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковими факультативними об’єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.

 

Предметом абсолютної більшості  злочинів проти власності закон  називає майно — речі матеріального  світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.

 

До фізичних ознак  належить те, що вказані речі можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знищені. Іншими словами, предметом таких злочинів можуть бути речі у фізичному розумінні цього слова. Людина як фізична особа не може бути предметом злочинів проти власності — її викрадення, а також інше незаконне заволодіння слід кваліфікувати за відповідними статтями розділів III або XX Особливої частини КК.

 

Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні:

 

1) мати мінову та споживчу вартість, здатність задовольняти матеріальні та пов’язані з ними потреби людини;

 

2) бути відокремлені  від природного середовища чи  бути створені заново. Звичайним  проявом вартості речі є її  грошова оцінка.

 

З огляду на це, предметом  злочинів проти власності, які полягають  у вилученні майна з володіння іншої особи, визнаються документи, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові права без будь-якого додаткового оформлення (цінні папери, білети грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети на проїзд транспортом тощо). Не визнаються предметом таких злочинів (принаймні, закінчених), так звані легітимаційні знаки (жетони камери схову, гардеробні номерки тощо), а також різноманітні накладні, квитанції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають вартості, а лише надають право на одержання майна. Це ж стосується і квитків на проїзд авіаційним, автомобільним, водним та залізничним транспортом, які можуть бути використані за призначенням лише після додаткового оформлення (внесення прізвища володільця, заповнення іншого тексту, скріплення печаткою, компостування тощо). Заволодіння такими предметами утворює готування до відповідних посягань і підлягає правовій оцінці з урахуванням положень ст.14 Кримінального кодексу України.

 

За способом вчинення, предметом злочину, іншими об’єктивними, а також суб’єктивними ознаками злочини проти власності можна поділити на три групи:

 

1) діяння, які характеризуються протиправним корисливим оберненням на свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму шкоду власникові і здійснюється, як правило, проти волі власника: крадіжка (ст. ст. 185 і 188); грабіж (ст. ст., 186 і 188); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. 190); привласнення і розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене чи перебуває в її віданні (ч.1 ст. 191); привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч 2 ст., 191).

 

2) діяння, які характеризуються  протиправним, як правило корисливим  заподіянням шкоди власникові  без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (без заподіяння прямих збитків власникові) або з оберненням на свою користь майна, яке не є чужим (є нічийним): заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст., 192); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст., 193), придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198);

 

3) некорисливі посягання  на власність, пов’язані з  заподіянням майнової шкоди власникові  іншим чином: знищення або пошкодження майна (ст., ст. 194, 196); погроза знищення майна (ст., 195), порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197).

 

Злочини, які належать до першої групи, до набрання чинності КК 2001 р. в кримінальному праві  іменувались розкраданням. Аналіз змісту кримінально-правових норм цього та інших розділів Особливої частини КК 2001 р. (зокрема, передбачених ст. ст. 234, 262, 297, 308, 312, 313, 357, 362, 410) не дає підстав

для об’єднання цих діянь  зазначеним поняттям, оскільки:

 

а) у цьому КК воно не передбачено;

 

б) вживаним у цьому  КК терміном “викрадення” охоплюється  лише вилучення чужого майна шляхом крадіжки (ст. 185), грабежу (ст. 186) та розбою (ст. 187)

 

Злочини першої групи  є найбільш небезпечними посяганнями  на власність, оскільки вони полягають у протиправному безоплатному вилученні чужого майна і оберненні його на користь винної особи або інших осіб, що завдає шкоди власникові чи іншому володільцю цього майна.

 

Викрадення, привласнення, вимагання офіційних чи приватних  документів, що знаходяться на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності і не мають грошової оцінки та мінової властивості, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а також їх умисне знищення чи пошкодження, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, не може визнаватися злочином проти власності і за наявності підстав потребує кваліфікації за ст. 357.

Предметом викрадення, вимагання, привласнення, розтрати, заволодіння  шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем не можуть виступати природні багатства в їх природному стані — блага, які, хоч і мають об’єктивну цінність, проте не створені повністю або частково працею людини (наприклад, ліс на пні, дичина у лісі, риба у природних водоймах). Протиправне обернення таких об’єктів у свою власність за наявності підстав може розглядатися як злочини проти довкілля і кваліфікуватися, зокрема, за ст. ст. 246, 248, 249. Проте такі саме дії щодо природних об’єктів, які вилучені з природного стану завдяки вкладеній праці людини, розглядаються залежно від способу посягання як викрадення чи інший злочин проти власності. Так, дії осіб, винних у заволодінні заготовленим чи складованим лісом, у незаконних вилові риби або добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами, організаціями чи приватними особами в спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або незаконному заволодінні рибою, водними тваринами, виловленими цими юридичними або фізичними особами, а також дикими тваринами і птахами, які перебувають у розплідниках і вольєрах, слід кваліфікувати як викрадення чужого майна чи інший відповідний злочин проти власності, У таких ситуаціях матеріальні об’єкти природи, будучи включеними у виробничо-трудовий процес, набувають якості товарної продукції — предмета злочину проти власності.