Обгрунтування стратегії підви-щення результативності діяльності підприємства

Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є понят-тям  набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної  категорії визначається об’єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

Математично (у формалізованому  виразі) закон економії робочого часу, який відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції  або надання послуг, має такий  вигляд [33]:

В_С = (В_УП + В_ЖП + В_МП) / Е_СК ® min (1.1)

де В_С – сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг)

протягом життєвого циклу товару;

В_УП – затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання

товару;

В_ЖП – затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що

припадає на даний товар на тій чи тій стадії його життєвого циклу, плюс

прибуток на цій стадії (необхідна  й додаткова праця);

В_МП – затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації)

товару;

Е_СК – сумарний корисний ефект (віддача) товару для споживача за нормативний строк служби.

Процес формування результатів  та ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рис. 1.1.

 

 

Сутнісна характеристика ефективності виробництва (продуктивності системи) знаходить відображення в загальній методології її визначення, формалізована форма якої має вигляд:

 

Ефективність (продуктивність) = Результати / Ресурси (витрати)

 

Результативність виробництва  як найважливіший компонент для  визна-чення його ефективності не варто  тлумачити однозначно. Необхідно розріз-няти:

1) кінцевий результат процесу  виробництва;

2) кінцевий народногосподарський  результат роботи підприємства  або іншої інтеграційної структури  як первинної автономної ланки  економіки.

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах; другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за певний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток (прибутковість).

Відмітимо, що необхідні для одержання  певного результату виробництва (діяльності) ресурси розподіляються на одноразові (інвестиційні) та поточні, які витрачаються щоденно.

Слід зазначити, що процес вимірювання  очікуваного чи досягнутого рівня  ефективності діяльності підприємства (організації) методологічно пов’язаний передовсім із визначенням належного  критерію і формуванням відповідної системи показників.

Критерій – це головна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва (діяльності), відповідно до якого здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності. Правильно сформульований критерій має якнайповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тім, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) – трудових, матеріальних і фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб’єктів господарювання.

Формуючи систему показників ефективності діяльності суб’єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних принципів, а саме [32]:

• забезпечення органічного взаємозв’язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;
• відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів;
• можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації);
• виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності).

Система показників ефективності виробництва (діяльності), що її побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп:

1) узагальнюючі показники ефективності  виробництва (діяльності);

2) показники ефективності використання  праці (персоналу);

3) показники ефективності використання  виробничих (основних та оборотних)  фондів;

4) показники ефективності використання  фінансових коштів (оборотних коштів  та інвестицій).

Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 1.1).

 

Таблиця 1.1 Система показників ефективності виробництва (діяльності) первинних суб’єктів господарювання [30]

Узагальнюючі показники	Показники ефективності використання
	праці (персоналу)	виробничих фондів	фінансових коштів
· Рівень задоволення потреб ринку · Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів · Прибуток на одиницю загальних витрат · Рентабельність виробництва · Витрати на одиницю товарної продукції · Частка приросту продукції за ра-хунок інтенси-фікації вироб-ництва · Народно-госпо-дарський ефект використання одиниці продукції	· Темпи зростання продуктивності праці · Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці · Відносне вивільнення працівників · Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу · Трудомісткість одиниці продукції · Зарплато-місткість одиниці продукції	· Загальна фондовіддача (за обсягом продукції) · Фондовіддача активної частини основних фондів · Рентабельність основних фондів · Фондомісткість одиниці продукції · Матеріало-місткість одиниці продукції · Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини й матеріалів	· Оборотність оборотних коштів · Рентабельність оборотних коштів · Відносне вивільнення оборотних коштів · Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції) · Рентабельність інвестицій · Строк окупності вкладених інвестицій

 

Для всебічної оцінки рівня й  динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської  та комерційної діяльності підприємства (організації) поряд із наведеними основними  варто використовувати також  і специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.

Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися не лише за різноманітністю  результатів (ефектів) діяльності підприємства (організації), а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси – це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані – це поточні витрати на виробництво продукції (надання послуг). У зв’язку з цим у практиці господарювання варто виокремлювати також ефективність застосовуваних і споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва (діяльності). У даному разі йдеться про так звані ресурсні та витратні підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів показників.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства (організації) можна розрахувати, користуючись формулою [28]:

 

Е_ЗР = V_ЧП / (Ч_П + (Ф_ОС + Ф_ОБ) / k_ПВП), (1.3)

 

де Е_ЗР – ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень

продуктивності суспільної (живої  та уречевленої) праці;

V_ЧП – обсяг чистої продукції підприємства;

Ч_П – чисельність працівників підприємства;

Ф_ОС – середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю;

Ф_ОБ – вартість оборотних фондів підприємства;

k_ПВП – коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічну чисельність працівників.

Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат па виробництво і збут виробів (рівень собівартості).

Як відомо, до собівартості продукції  споживані ресурси включаються  у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань (основні  фонди і нематеріальні активи) і матеріальних витрат (оборотні фонди).

З-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) того чи того первинного суб’єкта господарювання виокремлюють насамперед відносний  рівень задоволення потреб ринку. Він  визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб’єктом господарювання до виявленого попиту споживачів.

До важливих узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) належить також частка приросту продукції  за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціальне є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Визначення частки приросту продукції  за рахунок інтенсифікації виробництва  здійснюється за формулою [28]:

 

Ч_ІНТ = 100 ´ (1 – DР_З / DV_В), (1.4)

 

де Ч_ІНТ – частка приросту обсягу продукції, зумовлена інтенсифікацією виробництва;

DР_З – приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %;

DV_В – приріст обсягу виробництва продукції за той самий період (рік), %.

Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий  показник ефективності того чи того виробництва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуванням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-технічного призначення.

Щодо решти системи показників, диференційованих за видами ресурсів та наведених у табл. 1.1, то вони використовуються відповідно до заздалегідь визначеної цілі вимірювання ефективності та способів використання результатів такого вимірювання.

Існує дві загальні і  постійно існуючі мети:

1) виявлення, оцінка  та узагальнення відносної ефективності  виробничих підрозділів і діяльності  функціональних ланок з наступним  пошуком пріоритетних напрямів мотивації та реальних механізмів впливу на її позитивну динаміку у майбутньому;

2) порівняння ступеня  ефективності, досягнутого даною  фірмою і його конкурентами  на ринку, для недопущення зниження  престижу і конкурентоспроможності  у сфері бізнесу.

При оцінці соціальної ефективності, перш за все, необхідно відзначити, що постійне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою сукупної виробничо-господарської  і комерційної діяльності фірм. З  огляду на це, економічну ефективність щодо соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень економічної результативності функціонування фірм є матеріальною і фінансовою базою розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї важливої обставини і потрібно оцінювати соціальну ефективність.

Проте об’єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражається на суттєві труднощі, пов’язані з відсутністю науково обґрунтованої і загальновизнаної методики визначення її рівня. Таке явище зумовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до розв’язання цієї актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна спиратися на дещо інтуїтивне та емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності.

По-перше, соціальна ефективність повинна визначатись на двох рівнях: локальному (ступінь задоволення певної сукупності соціальних потреб працівників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь соціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

По-друге, важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного рівня задоволення різноманітних  соціальних потреб працівників фірми  за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів, нових форм господарювання.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба враховувати також ряд соціально важливих доходів, що постійно здійснюються за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавних бюджетів, що формуються під впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових фірм та підприємств, а також їх спонсорської та благодійної діяльності.