Підготовка і перепідготовка персоналу – як основа підвищення якості робочої сили

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

Імені Михайла Туган-Барановського

Інститут  економіки й управління

 

КАФЕДРА ПРИКЛАДНОЇ ЕКОНОМІКИ

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка праці і

соціально-трудові  відносини»

 

на тему: «Підготовка і перепідготовка персоналу – як основа підвищення якості робочої сили»

 

 

Студентки                                                                                  

Спеціальність: «Економіка підприємства»

Курс 2, група ЕП-11А

Форма навчання: денна

 

 

Керівник                                                                          

Робота до захисту______________________

 

« ____ » « ______________ »   2013 р.

 

 

 

 

 

 

Донецьк - 2013 

ЗМІСТ

ВВЕДЕННЯ..........................................................................................................3

1.Теоретичні підходи до визначення якості робочої сили..................................4

1. Сутність і зміст поняття трудових ресурсів як носія робочої сили.........4
2. Класифікація трудових ресурсів................................................................ 9
3. Фактори, що впливають на якість робочої сили.....................................10

2. Аналіз форм і методів підготовки кваліфікованих працівників..................19

2.1. Соціально-економічна характеристика стану вітчизняного ринку праці..............................................................................................................19

2.2. Організація та вдосконалення підготовки кадрів робітничих професій.......................................................................................................22

2.3. Сутність, мета та основні принципи підготовки незайнятого населення......................................................................................................28

3. Організаційно-методичне забезпечення системи перепідготовки кадрів....39

ВИСНОВОК.......................................................................................................50

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ...................................................................................51

 

1. Теоретичні підходи до визначення  якості робочої сили

 

1. Сутність і зміст поняття  трудових ресурсів як носія робочої  сили

 

Термін „трудові ресурси” вперше ввів в економічну літературу відомий економіст С.Г.Струмілін  в 1922 році. Під трудовими ресурсами  він розумів робочу силу даної  країни або народу у віці 16-49 років.

Під ресурсом розуміється все те, що може бути утилізовано (спожито з користю). Унітарність є корисність. Тому ресурс – це все те, що витрачається в  процесі виробництва товарів  і послуг та із чого людина може отримати користь [5.22]

Трудові ресурси  являють собою сукупність окремих  людей визначеного віку і стану  здоров’я . Трудові ресурси утворюють  складну соціально-економічну систему, яка складається з багатьох людей, безпосередньо зв’язаних певними  умовами існування і розвитку.

Трудові ресурси  – це перш за все соціально-економічна категорія, в якій продуктивні сили і виробничі відносини взаємно  проникають і обумовлюють одна одну. Це сукупність носіїв функціонуючої  та потенційної робочої сили і  тих відносин, які виникають в  процесі її відтворення (формування, розподілу і використання).

Трудові ресурси  – це частина населення країни, яка володіє здібностями і  можливостями приймати участь в процесі  праці у відповідності зі своїми віковими, фізичними даними, знаннями і практичним досвідом, професійною  підготовкою.

В деяких працях поняття „трудові ресурси” і „робоча  сила ” ототожнюються. Але така точка  зору не має достатню кількість пояснень. Робоча сила – це здатність людини до праці. „Під робочою силою, або  здатністю до праці, ми розуміємо, - відмічав К.Маркс, - сукупність фізичних і духовних можливостей, якими володіє  організм, жива людина”. Або, інакше кажучи, він розглядав робочу силу тільки як певну здібність людини, і не більше [1,6].

Найбільш  правильним є твердження А.П.Соловйова  та Г.М.Романенкової, що трудові ресурси  – містке за змістом поняття –  це сукупність носіїв функціонуючої  та потенційної сукупної та індивідуальної робочої сили та тих відносин, що виникають в процесі її відтворення.

Трудові ресурси  як економічна категорія виражають  відносини стосовно населення, яке  має фізичну та інтелектуальну здатність  до праці відповідно до встановлених державою умов відтворення робочої  сили. Останнє ще раз підкреслює суб’єктивний характер даного поняття, залежний від суб’єкта державного управління [6,23].

Трудові ресурси  можна і варто розглядати у  двоякому плані. Робоча сила - продукт  природи, який в результаті довготривалого розвитку отримав соціально-економічні функції, хоча його сутність залишилась незмінною. К.Маркс, даючи визначення робочій силі, розглядав її як „предмет природи”, як „одну із сил природи”, або як соціально-економічну категорію, яка не володіє засобами виробництва, стає об’єктом купівлі-продажу.

Трудові ресурси  в першу чергу виступають як сукупність суспільних по своїй суті речей, що володіють свідомістю і перетворюють оточуючий світ з метою задоволення  власних потреб. Утворюється ця сукупність в процесі спілкування і праці, де люди отримують соціально-економічні якості.

Трудові ресурси  формуються в процесі суспільного  відтворення, а це не що інше, як розвиток продуктивних сил людства [1,7]. В будь-якій суспільно-економічній формації людство  для задоволення власних потреб, для відтворення і збереження свого життя повинно взаємодіяти  з природою. В процесі такої  взаємодії і відбувається розвиток трудових ресурсів суспільства. Його сутність полягає в тому, що суспільство  повинно скоювати обмін речовин  з природою (процес праці) з найменшою  затратою сил і при умовах, найбільш достойних їх людської природи і  адекватних їй [1,8].

Встановлення  соціалістичного способу виробництва  – поворотний пункт в історії  розвитку трудових ресурсів. В умовах суспільної власності на засоби виробництва  розширюються межі розвитку продуктивних сил. Цілі розвитку виробництва тепер  об’єктивно співпадають із задачами розвитку кожного члена соціалістичного  суспільства, в результаті чого працівник  стає зацікавленим в змісті своєї  праці, в професіональному характері  своєї діяльності [1,9].

Трудові ресурси  підвладні дії закономірностей  розвитку трудових ресурсів. Трудові  ресурси суспільства – складна  соціально-економічна категорія. Вона характеризується деякою самостійністю. Це визначається в першу чергу  роллю і характером виконуваних  ними функцій. Самостійність розвитку трудових ресурсів зумовлена і специфікою використання суспільством робочої  сили людини. Суспільство досить чітко  встановлює кількість конкретної праці, необхідної тій чи іншій галузі народного  господарства для виконання необхідного  об’єму робіт, враховуючи необхідність економії суспільної праці, її раціонального  і ефективного використання [1,14].

Єдність трудових ресурсів і населення обумовлена спільністю їх розвитку. Якщо не відрізняти деяких специфічних моментів цього  процесу, то розвиток населення і  трудових ресурсів є результат розвитку людства. Це обумовлено тією роллю і  функціями, що люди виконують (створення  матеріальних і духовних благ, заняття  суспільно корисною працею).

Тут слід відмітити, що К.Маркс розрізняв поняття  „розвиток виробничих сил праці” і „розвиток людських сил”. При  цьому він підкреслював, що для  останніх воно починається „лише  там, де зупиняється робота, спричинена нужденністю і зовнішньою доцільністю, таким чином, по природі речей  воно лежить по ту сторону власне матеріального  виробництва”. Тому можна стверджувати, що між розвитком населення і  трудових ресурсів при певній схожості процесів (так як трудові ресурси  є частиною населення) є і певні  відмінності. Розвиток трудових ресурсів означає тільки вдосконалення виробничої сили праці задля збереження і відтворення життя, а розвиток населення – вдосконалення людських сил взагалі. Суть цього процесу – розвиток багатства людської природи як самоціль. Але, безумовно, його базою завжди виступає вдосконалення трудових ресурсів, так як саме вони визначають багатство суспільства. Названі процеси нерозривно пов’язані, один з них обумовлює інший, і навпаки [1,17].

Говорячи  про відмінності трудових ресурсів і населення, слід мати на увазі, що закономірності розвитку населення  по часу не вкладаються в періоди  існування того чи іншого способу  виробництва, коли як трудові ресурси  підкорені цілям і задачам  існуючого способу виробництва, його економічним законам.

Відмінність населення і трудових ресурсів заключається в тому, що трудові ресурси –  це відокремлена частина населення. В її основі лежить в першу чергу  те, що якщо все населення являє  собою тільки споживачів матеріальних і духовних благ, то трудові ресурси  виступають як виробники цих благ (або реально функціонують, або  готуються до такої діяльності) [1,18].

Трудові ресурси  суспільства, як вже відмічалося, виступають в якості виробника. Але по своїй  природі вони принципово відрізняються  від усіх інших ресурсів, якими  володіє суспільство. Серед таких  відмінностей слід виділити наступні.

По-перше, трудові  ресурси представляють собою  сукупність людей, здатних до трудової діяльності.

По-друге, розвиток трудових ресурсів базується на природньому  русі населення.

По-третє, задоволення  потреб нових видів і сфер діяльності в знаряддях і предметах праці  відбувається головним чином внаслідок  утворення нових засобів виробництва. А нові галузі діяльності забезпечуються трудовими ресурсами головним чином  завдяки їх перерозподілу між  галузями народного господарства і тільки в деякій мірі в результаті впровадження в народне господарство нових кадрів.

По-четвертих, будь-який вид ресурсів, крім трудових, в процесі використання втрачає  свою споживчу вартість (корисність). Трудові  ресурси, навпаки, в процесі використання (споживання) зберігають корисність і  до певного періоду примножують  її. Ця обставина утворює об’єктивні можливості для їх перерозподілу [1,20].

Незважаючи  на те, що трудові ресурси є носіями (суб’єктами) відносин, які складаються  в процесі їхнього формування, розподілу та використання, в сучасних умовах останні є також і суб’єктом  управління, що виражається, зокрема, в  державному регулюванні розподілу  та перерозподілу трудових ресурсів, підготовки кадрів, забезпечення зайнятості і т.п. Це змушує розглядати трудові  ресурси і як планово-обліковий  показник, і як економічну категорію, залежно від того, з якою метою  це поняття використовується.

Вітчизняна  статистика до трудових ресурсів відносить:

працездатне населення у працездатному віці, тобто чоловіків у віці 16-59 років  та жінок – 16-54 роки, за винятком непрацюючих  інвалідів праці та війни 1 та 2 груп і непрацюючих осіб працездатного  віку, які одержують пенсію за віком  на пільгових умовах (чоловіки 50-59 років  та жінки 45-54 років);

осіб вище працездатного віку (чоловіків 60 років  і старших, жінок 55 років та старших) і підлітків до 16 років, які працюють у суспільному виробництві.

Аналізуючи  далі поняття „трудові ресурси”, слід зауважити, що в економічній літературі воно стоїть в одному ряду з такими поняттями, як „працездатне населення”, „трудовий потенціал”, „сукупність  носіїв індивідуальної робочої сили”. Працездатне населення - це населення, здатне до трудової діяльності без  урахування віку, або – необхідний фізичний розвиток, розумові здібності  та знання для виконання роботи (індивідуальну  робочу силу). Працездатне населення  охоплює населення працездатного  віку (зайняте і незайняте) і населення за межами працездатного віку, потенційно здатне працювати. Звідси випливає, що працездатне населення адекватне трудовим ресурсам, а також сукупності носіїв індивідуальної робочої сили.

У свою чергу, і трудовий потенціал  країни, на думку В.Костакова та А.Попова, - це також трудові ресурси, які  розглядаються в аспекті єдності  їхньої кількісної та якісної характеристики. Вони вважають, що з кількісного  боку основу трудового потенціалу становить  населення в працездатному віці [6,24]. А з якісного боку важливими  виступають такі характеристики трудових ресурсів, як їхня статево вікова структура, рівень освіти, професійна підготовка, мобільність[6,25].

 

2. Класифікація трудових ресурсів.

 

Трудовые ресурсы классифицируются:

1. По характеру участия в производственной деятельности:

1.1. промышленно-производственный персонал (ППП);

1.2. персонал непромышленной деятельности.

В состав ППП включаются работники, занятые в сфере производства (основная деятельность).

К персоналу непромышленной деятельности относятся работники, занятые культурно-бытовых  учреждениях, состоящих на балансе  предприятия (ЖКХ, дошкольные учреждения, дома отдыха и санатории, клубы, дворцы спорта и др.).

2. По признаку выполняемых функций:

2.1. руководители;

2.2. специалисты;

2.3. технические исполнители;

2.4. рабочие.

3. По характеру участия в производственном  процессе рабочие делятся на:

3.1. основные рабочие;

3.2. вспомогательные рабочие.

Основные рабочие непосредственно  заняты в производстве продукции, а  вспомогательные — обслуживают технологический процесс.

4. По сложности выполняемых работ  ТР делятся по профессиям, специальностям, квалификации.

К руководителям относятся: директора предприятия, их заместители, главные специалисты, начальники цехов, отделов и их заместители, старшие мастера, мастера.