Підготовка і перепідготовка персоналу – як основа підвищення якості робочої сили

Система професійної перепідготовки покликана забезпечити безперервність освіти й розвиток людських ресурсів відповідно до потреб суспільства й  економічного розвитку країни, повинна  здійснюватися силами провідних  спеціалістів-розроблювачів новітніх технічних і технологічних рішень, а професорсько-викладацький склад, поряд з основними завданнями, повинен регулярно вдосконалювати свою педагогічну підготовку з урахуванням  досягнень андрогогіки [4]. 

Безперервне навчання спеціалістів передбачає підвищення кваліфікації і перепідготовку. До підвищення кваліфікації відноситься будь-яке навчання, направлене на розвиток удосконалення знань, умінь і навиків в конкретному виді спеціальної діяльності, обумовлене постійними змінами змісту труда, удосконалення техніки, технології, організації виробництва та посадовими змінами.

Під перепідготовкою слід розуміти необхідність отримання нового спеціального навчання, визнане потребою науково-технічного і соціального розвитку. Існують  наступні основні види навчання керуючих робітників і спеціалістів:

• систематичне самостійне навчання ( самонавчання );
• короткострокове навчання ( підвищення кваліфікації );
• стажування;
• аспірантура і докторантура;
• перепідготовка [26].

Розглянемо зміст видів навчання безперервної системи підвищення кваліфікації і перепідготовки керівників і спеціалістів.

Систематичне самостійне навчання кожного спеціаліста здійснюється за індивідуальним планом, затвердженим його безпосереднім керівником. В  індивідуальних планах виходячи з виду спеціальної діяльності робітника  рекомендують вивчати попередній звітний  і зарубіжний досвід, нові досягнення науки, техніки, наукової організації  виробництва; проблеми економіки, права, соціології, педагогіки і др. У зв’язку  з тим, що підвищення кваліфікації –  службовий обов’язок кожного  робітника, тому самонавчання може здійснюватися  як в робочий час, так і поза ним. Самонавчання дає можливість систематично ( самостійно та з допомогою консультантів) вивчати вітчизняну та зарубіжну  науково – технічну літературу, передовий досвід у своїй сфері  трудової діяльності. Ефективність і  якість самонавчання в значному ступені  визначаються добре організованою  роботою консультаційних пунктів ( підприємств, галузей, регіонів ) за видами спеціальної діяльності керівників та спеціалістів. Виконання робітником плану самостійної роботи контролює  його керівник.

Короткострокове навчання за мірою  необхідності підвищує кваліфікацію керівників і спеціалістів підприємств і  організацій з метою підвищення ефективності своєї трудової діяльності. Як правило, навчання проводиться з  відривом від роботи до трьох тижнів чи з частковим відривом від роботи протягом до шести місяців. Рекомендаційна чисельність навчаючих ся в групах–10–30 чоловік (в учбових закладах системи  підвищення кваліфікації – 25–30 чоловік).

Учбові плани і програми для  короткострокового навчання розробляється  підприємством (організацією) чи учбовими закладами, організовуючи даний  вид навчання керівників і спеціалістів. Навчання в групах закінчується здачею іспитів чи захистом курсових робіт (рефератів).

Стажування керуючих робітників і  спеціалістів здійснюється на передових  вітчизняних і зарубіжних підприємствах  і в організаціях з метою освоєння і впровадження кращого високоефективного досвіду організації праці в конкретному виді спеціальної діяльності. Індивідуальну програму і план проведення стажування розробляє спеціаліст, направлений на стажування, разом з керівником стажування. Виходячи із цілей стажування визначається продовження. Про результати стажування робітники звітують за місцем роботи безпосередньому керівнику[27].

Аспірантура і докторантура сприяє рішенню науково-технічних, економічних, психологічно-педагогічних, правових і других проблем на підприємстві, керівники і спеціалісти можуть направлятися в цільову аспірантуру  і докторантуру. Таке навчання здійснюється згідно діючому законодавству, порядок  підготовки наукових кадрів.

Перепідготовка в процесі науково-технічного і соціального прогресу отримане спеціалістом базове навчання може видозмінюватися, а інколи і втрачати значення. Відповідні учбові заклади здійснюють перепідготовку керівників і спеціалістів з метою  освоєння ними нової спеціальності. Для різних категорій робітників і спеціалістів існують різні  типи учбових закладів і перепідготовки.

Будь-яким посадовим переміщенням повинні передувати підвищення кваліфікації чи перепідготовки керівників чи спеціалістів. За відсутності посадових переміщень всі керівники і спеціалісти  повинні підвищувати кваліфікацію за видом спеціальної діяльності з установленою періодичністю (самонавчання – постійно, семінари – систематично, короткострокове навчання – щорічно, довгострокове навчання – не менше  одного разу в п’ять років).

Щоб забезпечити безперервне професіональне і економічне навчання робітників на виробництві, організовують такі його види:

• підготовку нових робітників на виробництві;
• перепідготовку кваліфікованих робітників;
• навчання робітників суміжним професіям;
• підвищення кваліфікації робітників.

Підготовку нових робітників на виробництві – основне професійне і економічне навчання осіб, прийнятих  на роботу учнями. Воно здійснюється за професіями з обліком і на основі індивідуального психофізіологічного  відбору осіб, найбільш відповідних  за індивідуальними даними конкретного  виду професійної підготовки навчання робітників встановлюється в залежності від кваліфікаційної складності робіт за даною професією до шести  місяців,а для особливо складних видів робітничих професій – до одного року.

Підготовка нових робітників на виробництві проводиться за курсовою і індивідуальною формою навчання. При курсовій формі теоретичне навчання здійснюється в учбовій групі  чисельністю 10 – 30 чоловік (в учбових  закладах – 25 – 30 чоловік). Виробниче  навчання проводиться в два етапи:

• на першому – в учбовій групі під керівництвом майстра виробничого навчання в учбовому цеху;
• на другому – на робочих місцях в цехах підприємства в складі учбової групи ( не менше 10 чоловік) під керівництвом майстера виробничого навчання чи індивідуально під керівництвом не звільненого від основної роботи висококваліфікованого робітника – інструктора виробничого навчання [28].

При індивідуальній формі навчання учень вивчає теоретичний курс програми самостійно і за допомогою викладачів – консультантів, а виробничі  уміння і навики здобуває на робочому місці під керівництвом інструктора  виробничого навчання. В процесі  підготовки нових робітників особливо складним професіям необхідно направляти їх на виробниче навчання в учбові полігони чи заводи, які випускають нову техніку з застосуванням  нової технології.

Підготовка нових робітників на виробництві (і теоретична, і виробнича) повинна проводитися в робочий  час (тривалість робочого дня встановлена  законодавством про працю для  відповідних категорій робітників) і закінчується здачею кваліфікованих іспитів і видачею відповідних сертифікатів.

Перепідготовка (перенавчання) кваліфікованих робітників за рішенням адміністрації  може здійснюватися з відривом чи без відриву від роботи в курсовій чи індивідуальній формі. Учбові плани  і програми для перепідготовки кваліфікованих робітників і строки їх навчання розробляються  і затверджуються підприємством  у відповідності з учбовими планами  і програмами для підготовки нових  робітників. З обліком фактичного рівня професіональних і економічних  знань, умінь і навиків допускається скорочення програм і продовження  навчання [29].

Перепідготовка (перенавчання) робітників закінчується здачею кваліфікованих іспитів  і видачею відповідних сертифікатів.

Навчання робітників суміжним професіям  – професійне і економічне навчання осіб, які уже мають професію, для отримання нової, з початковим чи більш високим рівнем кваліфікації. Перелік суміжних професій, форми  навчання їх, порядок розробки і  затвердження учбових планів і програм, види контролю знань після закінчення навчання підприємством за аналогією  перепідготовки (перенавчання) кваліфікованих робітників.

Підвищення кваліфікації робітників – безперервна організація їх навчання, яка направлена на вдосконалення  професійних і економічних знань, умінь.

В державних і галузевих системах підвищення кваліфікації керуючих робітників і спеціалістів працює штатний викладацький склад. Крім штатних викладачів до викладацької роботи в цих учбових закладах заохочують викладачів, як ведучих  спеціалістів підприємства, новаторів  виробництва. В учбових закладах професійного навчання заняття проводять  штатні викладачі теоретичних дисциплін  і інструктори виробничого навчання на виробництво для проведення занять закликають викладачів учбових закладів, вчені науково – винахідницьких інститутів, висококваліфіковані спеціалісти, робітники підприємств.

Особлива роль в системі професійного і економічного навчання, особливо в масових формах навчання, належать спеціалістам і висококваліфікованим робітникам, багато з яких як викладачі  і інструктори виробничого навчання. Робітників, заохочуючи до проведення занять в системі безперервного  навчання кадрів, необхідно до початку  їх педагогічній діяльності навчити  основам виробничій педагогіки і  психології. Учбові плани і програми підвищення кваліфікації таких викладачів розробляє учбові заклади науки. Щорічно, до початку нового навчального  року, керівники і організатори кадрів підприємства повинні проводити  атестацію викладачів і інструкторів виробничого навчання.

Планування і облік навчального  процесу, а також результатів  навчання різних категорій робітників на підприємствах здійснюють організатори навчання кадрів. Систему рекомендацій по плануванню навчального процесу, а також систему обліку основних показників, навчання кадрів на виробництві, державні органи освіти. Міністерства і відомства розробляють для  підприємств відповідні методичні  рекомендації, на основі яких останні  ведуть облік всіх видів і форм навчання і звітують про результати даної роботи перед вищестоящими організаціями і місцевими органами.

Структура системи післядипломної освіти в Україні складається  з автономних, здебільшого некорельованих гілок, у тому числі в питаннях фінансування: післядипломна освіта педагогічних кадрів, медичної галузі, державної служби, галузей промисловості, енергетики та транспорту. До того ж  рівень післядипломної освіти різних галузей суттєво відрізняється. Останнім часом відбуваються позитивні  зміни систем післядипломної освіти металургійної, нафтогазової, харчової та переробної галузей, залізничного та авіаційного транспорту. Фінансування безперервного навчання кадрів здійснюється:

• для учбових закладів системи підвищення кваліфікації кадрів – за рахунок централізованих фондів міністерства і відомств чи на основі їх договірній діяльності за надання послуг підприємствам і організаціям по підвищенню кваліфікації і методичне забезпечення системи навчання кадрів на виробництві;
• на підприємствах – за рахунок засобів фонду розвитку виробництва, науки і техніки, других фондів аналогічного призначення на підготовку кадрів.

Оплата педагогічної праці робітників, керівників і спеціалістів за проведення занять зі слухачами, а також оплата праці робітників і спеціалістів за розробку і виготовлення навчальна  – методичне обладнання навчального  процесу керівниками підприємства на основі існуючого законодавства[30].

Навчально-матеріальна база системи  безперервного навчання кадрів включає:

• навчальні заклади (підрозділи) підвищення кваліфікації і перепідготовка керуючих робітників і спеціалістів – міжгалузеві і галузеві ІПК і їх філіали, факультети підвищення кваліфікації і спеціальні факультети з перепідготовки кадрів у вузах, навчальних центрах, курси підвищення кваліфікації тощо;
• навчальні заклади з професійного і економічного навчання робітників – галузеві і міжгалузеві регіональні навчальні центри, навчальну – курсові пункти, технічні школи, міжгалузеві і галузеві постійно діючі курси на підприємствах чи професіонально – технічних навчальних закладах;
• навчальна – матеріальна база підприємства – навчальні приміщення (класи, кабінети, лабораторії), навчальні полігони, цехи, участки, відокремлені робочі місця, оснащені необхідним обладнанням, інвентарем, технічними засобами навчання, навчальними посібниками.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. 5. Байденко В.И. Стандарты в  непрерывном образовании: концептуальные, теоретические и методологические  проблемы. – М.: Исследовательский  центр проблем качества подготовки  специалистов, 1999. – 296 с.

2.  1. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. – 2-ге вид. – К., 2001.

3.  Брєєв Б.Д. Людина і виробництво.  – М.: Думка, 1989, -259с.

4. 11. Валицкая А.П. Модели образовательных систем и подходы к стандартизации // Образовательные стандарты: Материалы международного семинара. – СПб.: Образование, 1995. – С. 50-55. 

5. 3. Валицкая А.П. Философские основания современной парадигмы образования // Педагогика. – 1997.– № 3. – С. 15 -19.

6.  Власенко І.С. Трудові ресурси  // Україна: аспекти праці. -2000 р.  с.20-29.