Розглянути три моделі менеджменту

Японія у всьому світі вважається країною з особливою культурою і традиціями. Опинившись після Другої світової війни на межі повного розорення , Японія зуміла відродити свою економіку . І цьому сприяла в першу чергу специфіка японського менеджменту . Завдяки особливому підходу до управління виробництвом і робочим процесом став можливим вихід Японії на світовий ринок. Тепер Країна висхідного сонця відома як найголовніший виробник інноваційних технологій. І це при тому що в ній вкрай обмежені ресурси корисних копалин.

Саме тому в останні  роки в усьому світі зростає інтерес  до японських форм і методів управління, так як швидке успішний розвиток економіки  цієї країни дозволило їй зайняти  лідируюче становище у світі. Японія є найбільшим у світі виробником легкових автомобілів; домінує у  виробництві майже всіх категорій  масових напівпровідникових мікросхем; визнана найбільш конкурентоспроможною країною в світі; займає лідируючі  позиції у забезпеченні грамотності, соціальної політики, якості життя.

Японська система менеджменту  визнана найбільш ефективною в усьому світі по головній причині її успіху - уміння працювати з людьми. Японія першої у світі стала розвивати  сучасний менеджмент на принципі «людської  особистості», залучаючи всіх працівників  до діяльності підприємств і фірм, до виготовлення якісної продукції  з низькими витратами. У бідної природними ресурсами країні традиційно культивується  принцип: «наше багатство - людські  ресурси», відповідно до якого створюються  умови для найбільш ефективного використання цих ресурсів. Японська система керування розвивалася частково під впливом місцевих традицій, внаслідок американської окупації після другої світової війни, як реакція на необхідність боротьби з бідністю й розрухою після війни. На процес формування японського менеджменту вплинули американські ідеї керування. Так, найважливіша ідея японського менеджменту про те, що працюючий по найманню повинен все життя трудитися в одній фірмі, має американське походження, але в Японії ця ідея дає величезний ефект.

Японський менеджмент, заснований на колективізм, використав усі морально-психологічні важелі впливу на особистість. Насамперед, це почуття боргу перед колективом, що в японському менталітеті майже тотожно почуттю сорому. Враховуючи те, що податкова система працює на усереднення доходів і матеріального стану населення своїм підкреслено прогресивно-фіскальним механізмом, у суспільстві мінімально розшарування по добробуту, іце дає можливість використовувати почуття колективізму максимальноефективно .Чим відрізняється японський метод керування від методів, що використовуються вбільшості країн Європи та Америки? Перш за все своєю спрямованістю, основним предметом управління в Японії є трудові ресурси. мета, яку ставить перед собою японський керуючий - підвищити ефективністьроботи підприємства в основному за рахунок підвищення продуктивності праціпрацівників. Тим часом у європейському та американському менеджменті основною метоює максимізація прибутку, тобто отримання найбільшої вигоди знайменшими зусиллями .

 Більшість фахівців виділяють декілька характерних рис японського менеджменту, які існують протягом багатьох десятиліть. У першу чергу, увагу привертає ставлення роботодавця до своїх співробітників. Влаштовуючись на роботу, кожен японець точно знає, які перспективи його чекають. Ця впевненість народжується завдяки такому підходу, як «довічний найм». У Японії заохочується прихильність своїй фірмі, що виражається в системі заохочень і просування по службі. Чим довше ти працюєш - тим вище твій ранг, а отже, і заробітна плата. Однак і тут є свої нюанси, які цілком логічні і зрозумілі. Так, просування по службі і підвищення рівня доходу безпосередньо залежить від якості роботи співробітника, що породжує здорову конкуренцію всередині організації. Найбільш здібні та активні співробітники можуть заохочуватися як матеріальними, так і нематеріальними способами. До числа останніх можна віднести направлення на навчання або ж підвищення статусу в організаційній ієрархії. Взагалі , про навчання персоналу в Японії слід сказати окремо. Багато фірм вважають за краще наймати співробітників, які щойно закінчили школу чи коледжі , з метою їх подальшого навчання безпосередньо в процесі виробництва. Відмінною рисою японського працівника є його універсальність. Він може виконувати найрізноманітніші функції, т. к. постійно навчається в процесі роботи.

Сьогодні у світовій практиці велике значення в розвитку компаній має чітко розроблений план дій. І японці тут займають лідируюче місце. Вони якнайкраще навчилися продумувати всі можливі шляхи розвитку та успішно застосовують дане вміння на практиці. У більшості японських організацій план дій складається як мінімум на рік вперед. Це дозволяє уникнути в майбутньому непередбачених ситуацій та мінімізувати витрати при вирішенні виникаючих проблем. Неможливо обійти увагою той факт , що в кожній корпорації існує гласність інформації. Будь-який співробітник може ознайомитися з планами організації на майбутнє, з поставленими цілями і перспективами розвитку . Для цього створюються спеціальні стенди або буклети , де відображаються графіки і етапи розвитку корпорації . Такий підхід обумовлює гармонійність відносин в колективі і зміцнює корпоративні зв'язки .Японія в уявленнях більшості все ще залишається країною традицій. І частково так воно і є. На більшості підприємств все ще можна знайти приміщення засновника даної організації , яка служить для проведення ділових зустрічей.

Сучасний менеджмент в  Японії відрізняється від тієї системи управління , яка була прийнята впродовж ХХ століття. І в першу чергу це пов'язано з впливом західної моделі управління. Японські менеджери усвідомили, що без змін неможливо домогтися прогресу в розвитку. У зв'язку з цим змінюється система управління компаніями. Так, розробляючи мета компанії, менеджери віддають перевагу формулюванню основного завдання, для чого спеціально відбираються певні сфери дії. Вибравши сферу, компанія звертає всі свої ресурси на даний напрямок. Змінюється і ставлення до споживача. Все більшу цінність набуває інформація, що стосується споживчих переваг, на основі чого компанія звужує свій цільовий ринок. Так, якщо раніше фінансування компанії йшло з центрального «головного» банку, то сьогодні багато компаній самостійно керують власними фінансовими активами, що надає безпосередній вплив на розвиток організації . Змінюється і портрет, і функції топ -менеджерів. Якщо раніше практикувався принцип наступності і керівник сам призначав свого наступника, то сьогодні стати керівником може будь-хто. Для цього, щоправда, необхідно мати харизму і високим рівнем знань і умінь, а й посаду керуючого варто того , щоб за нього поборотися. Цікаво відзначити, що чим ближче Японія і західний світ, тим ширше коло претендентів на керівні посади. І якщо на початку ХХ століття присутність жінки або іноземця на керівному посту було крайньої рідкістю, то сьогодні це не викликає ні в кого здивування .

При уважному і ретельному вивченні японського менеджменту виявилося, що японська систему управління - це синтез традиційних, етнокультурних японських  традицій і імпортованих ідей, що дозволило японській економіці включитися в процес світового економічного співробітництва і розвитку. Незважаючи на активне впровадження елементів європейського менеджменту використання також і традиційних методів управління дозволили  Японії вийти з кризи на сучасний економічний рівень. Основна відмінність японського менеджменту від західного полягає в тому , що японці використовують систему гласності і контролю якості продукції . Вони не намагаються підвищитидохід шляхом збільшення обсягів виробництва. Навпаки, намагаються віддавати приорітет відстеження якості, ніж сверхпроізводство. Практика відкритого обговорення планів розвитку компанії дозволяє впроваджувати нові методи управління і виробництва без опору з боку співробітників. Адже вони вже обізнані про прийдешні зміни і морально до них готові. Такий метод управління вкрай відрізняється від західного, де керівництво воліє ставити працівників перед фактом впровадження змін. Взагалі в Японії людина з її потребами та особливостями стоїть у центрі управлінської концепції . Пріоритет  віддається трьом елементам виробничого процесу - людині, фінансів і технології.

Останнє десятиліття ознаменувало новий етап розвитку японської системи управління, на якому було зроблено великий крок у бік зближення з європейським менеджментом, що визначило сьогоднішнє становище Японії на світовому економічному ринку .

Перший розділ курсової роботи присвячений дослідженню особливостей та специфіки північноамериканського менеджменту. Американський менеджмент характерний спрямованістю політики фірми в основному на ріст прибутків фірми, націленістю працівників на індивідуальну особисту кар”єру та самофінансуванням корпорацій. В цьому розділі охарактеризовані особливості японської моделі менеджменту. Ця модель орієнтується в основному на людський фактор. Суттю японського менеджменту є управління людьми. Причому характерною рисою є “корпоративний дух” фірми, тобто психологія групи, що ставить інтереси групи вище за особисті  інтереси окремих працівників. Остання частина розділу присвячена дослідженню традицій менеджменту західноєвропейських країн.

РОЗДІЛ II. Дослідження реалізації моделей менеджменту в сучасних умовах.

2.1 Порівняльна характеристика  світових моделей менеджменту.

Теорія та практика менеджменту  демонструють чітко сформовані підходи  в управлінні. При збігу загальних, стратегічних напрямів боротьби за лідерство  існують і особливості в підходах кожної з основних моделей менеджменту. Аби краще зрозуміти особливості цих моделей, варто розглянути їх у порівняні однієї з іншою. Кожна з них має ряд особливостей, та підходів для забезпечення своїх переваг в економічному суперництві на світовому ринку. Між європейським і американським менеджментом існують певні відмінності в методах і способах організації використання людських ресурсів виробництва й управління. Суттєвою особливістю західноєвропейського менеджменту є колективна робота команди на чолі з лідером (менеджером). Якщо в американському менеджменті завдання лідера полягають у генерації ідей та організації процесу їх реалізації, то в європейському - в умінні активізувати творчу активність співробітників.

Американський менеджмент характеризується жорсткою організацією управління. Для  нього найбільше притаманно прагнення  до формалізації управлінських відносин. Дуже характерним є уявлень про персональну відповідальність працівника. Ефективність роботи конкретного керівника визначається на підставі того, чи зміг він особисто досягти тих цілей, які були йому поставлені.

  Європейський менеджмент відрізняється від американського в незначній мірі. Справа в тому, що Європа і США - це досить близькі культури, а тому обмін досягненнями між ними протікає з меншими труднощами. У Європі, як і в США, дуже важливу роль в економіці грають дрібні і середні підприємства. Цим зумовлені й деякі особливості європейського менеджменту. Для дрібних фірм більш нагальною є потреба у виживанні, тому необхідно більш швидко реагувати на будь-яке, навіть сіємо незначна зміна ситуації, до якого необхідно пристосується. Однією з істотних відмінностей європейського менеджменту від американського менеджменту полягає в тому, що в Європі навіть у рамках великих концернів і компаній дочірні компанії зберігають помітну частку самостійності. Ця самостійність може стосується і виробничих, і фінансових рішень, а також інновацій. Проблеми управління відносно невеликими підприємствами в Європі більш актуальні, ніж у США.[10]

Під час одного із соціологічних  опитувань у Франції серед  професійно-ділових якостей менеджера  найголовнішою було визнано "дар  Божий", тобто наявність вроджених  здібностей до керівництва і "неординарність", яку можна трактувати як здатність  бачити проблеми і вирішувати їх нестандартним  шляхом.

  Європейський менеджмент функції менеджера розглядає ширше, охоплюючи, поряд з управлінням операційною системою підприємства, організацію обліку, фінансів, маркетингу, матеріально-технічного забезпечення тощо. Масштаби європейських фірм значно менші порівняно з американськими, внаслідок чого діяльність пересічного європейського менеджера є універсальнішою.

Одним із найяскравіших прикладів впливу традицій національної культури на формування організаційних структур великих підприємств є японська система управління. Вона ґрунтується на традиціях і менталітеті японців, економічних законах виробництва, особливостях психології людини, стереотипах її поведінки в певних суспільних умовах. Однак вона дещо обмежує свободу вибору, адже не кожну людину влаштовує планомірне її переміщення, багато хто прагне свободи вибору. Якщо порівняти японську модель управління з американською, то принциповою відмінністю двох названих моделей менеджменту є те, що японська, побудована на колективізмі, а американська — на індивідуалізмі та конкуренції між людьми. Всі інші відмінності є похідними від неї (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Порівняльна характеристика японської та американської моделей  менеджменту.