Стратегічне управління і державне регулювання економіки

Спираючись на названі  класичні функції державного регулювання  економіки, слід зазначити, що в трансформаційних економіках уряд виконує значно ширший обсяг функцій, що зумовлено необхідністю проведення економічних реформ, розв'язання проблем економічного та соціального  характеру, створення ринкових інституцій, формування ринкового середовища тощо. В Україні перелік конкретних функцій державного регулювання  економіки на кожному етапі становлення  ринкової економіки закріплюють  у програмних документах уряду і  уточнюють залежно від характеру  розвитку тих чи інших економічних  та соціальних процесів.

Економічною основою державного регулювання  економіки є спеціально створений централізований фонд державних грошових засобів (державний бюджет), а також майно, яке перебуває в державній формі власності.

В основі державного регулювання  економіки країн лежать різні  концепції регулювання, які часто  визначаються як альтернативні. Сучасні  моделі регулювання, взяті на озброєння  у більшості країн, є кейнсіансько-монетаристським  синтезом, який поєднує в собі податкову, грошово-кредитну, фінансово-бюджетну політику, механізми державних закупівель, державне підприємництво та інші елементи державного регулювання. Комбінація й  поєднання цих елементів формують певну модель регулювання ринкової економіки, яка залежить від стану  національної економіки, рівня розв'язання соціальних проблем, міжнародної обстановки. Найбільш характерними моделями державного регулювання економіки є: американська, німецька, англійська, шведська, японська, моделі країн, що розвиваються, та моделі країн зі статусом "перехідних економік".Особливості  окремих моделей державного регулювання  наведено в табл.1.

Таблиця 1. Загальна характеристика моделей державного регулювання економіки

Складною проблемою для  кожної країни є окреслення меж державного втручання в ринкові механізми. Ці межі залежать від обсягу функцій, які виконує уряд, та середовища економічного і соціального розвитку країни. За цією ознакою вирізняють межі мінімальної необхідності тамаксимальної допустимості втручання держави в ринкові механізми. Мінімальна необхідність передбачає таку кількість функцій, виконання яких не допускає хаотичності ринкових процесів та забезпечує стабільний розвиток національної економіки. Максимальна допустимість втручання держави в ринкові механізми характеризує такий обсяг функцій, перевищення яких може призвести до державного монополізму, коли ринкові механізми деформуються і підміняються адміністративно-командним управлінням економічними процесами. Рамки максимально допустимого втручання є досить широкими і залежать від необхідності розв'язання економічних і соціальних проблем.

Залежно від ступеня втручання  держави в ринкові механізми  виокремлюють країни економічного лібералізму (США, Канада, Велика Британія, Австралія) та економічного дирижизму (Швеція, Японія, Німеччина, Австрія).

Державне регулювання  економіки ґрунтується на таких  основних принципах: 1) адекватності (система  державних регуляторів, як і механізми  їх застосування, мають відображати  реальний стан національної економіки  і відповідати сформованим тенденціям розвитку); 2) розумної достатності (держава  має виконувати лише ті економічні функції, які не можуть бути реалізовані  ринковими механізмами чи суб'єктами ринкових відносин); 3) послідовності  та поступовості (дії уряду повинні  мати послідовний і системний  характер, бути логічними і здійснюватися  поетапно); 4) гнучкості (при втручанні  ступінь державного регулювання  можна посилювати або послаблювати, оперативно замінювати важелі впливу у випадках їх негативної дії; застосовувати  стимули і пільги); 5)відкритості (втручання держави має здійснюватися за повного інформування суб'єктів про наслідки урядових дій, ґрунтуватися на достатній нормативно-правовій основі і враховувати побажання та критичні зауваження громадських і політичних організацій).

Справляючи вплив на розвиток економіки в цілому, окремих її складових, органи державної влади  використовують певний інструментарій, у складі якого виокремлюють групу  елементів (укрупнених інструментів) і  групу засобів (одиничних інструментів).

Елементи - це складові цілісного механізму впливу держави на соціально-економічний розвиток, які включають: правове та адміністративне регулювання; індикативне планування; державне підприємництво; фінансово-бюджетне регулювання, грошово-кредитне, цінове, соціально орієнтоване, еколого-економічне регулювання. Елементи є набором взаємопов'язаних окремих інструментів (засобів), які використовують для розв'язання певних проблем чи досягнення поставлених цілей.

Засоби - це окремі інструменти, через які реалізується державна політика і уточнюються механізми впливу держави на економічні та соціальні процеси. До них належать: податки, ціни, кредити, інвестиції, бюджет, мито, відсотки, державні замовлення тощо. Кожному елементу державного регулювання економіки відповідає певна система засобів (табл.2).

Таблиця 2. Елементи і засоби державного регулювання економіки

За механізмом дії інструменти  державного регулювання економіки  поділяються на інструменти прямої дй, які мають адміністративний характер і інструменти опосередкованої  дії (непрямої дії), що формують певне  середовище діяльності суб'єктів ринку.

2.2 Основні поняття, функції та принципи державного управління економікою.

Об'єктивна можливість ДРЕ  з'являється з досягненням певного  рівня економічного розвитку, концентрації виробництва і капіталу. У сучасних умовах ДРЕ є складовою частиною процесу відтворення.  Воно вирішує  різноманітні задачі, наприклад: стимулювання економічного зростання, регулювання  зайнятості, заохочення прогресивних зсувів у галузевій і регіональній структурі, підтримка експорту. Конкретні напрямки, форми, масштаби ДРЕ визначаються характером і гостротою економічних і соціальних проблем у тій або іншій країні в конкретний період. 

Об'єкти ДРЕ - це сфери, галузі, регіони, а також ситуації, явища й умови соціально-економічного життя країни, де виникнули або можуть виникнути труднощі, проблеми, що не вирішуються автоматично або що вирішуються у віддаленому майбутньому, у той час як зняття цих проблем необхідно для нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності.

Основні об'єкти ДРЕ це:

• економічний цикл;
• секторальна, галузева і регіональна структура господарства;
• умови накопичення капіталу;
• зайнятість;
• грошовий обіг;
• платіжний баланс;
• ціни;
• умови конкуренції;
• соціальне становище, соціальне забезпечення;
• підготовка і перепідготовка кадрів;
• навколишнє середовище;

зовнішньоекономічні зв'язки.

В області галузевої і  територіальної структури ДРЕ також  відіграє значну роль. Тут за допомогою  фінансових стимулів і державних  капіталовкладень, забезпечуються привілейовані  умови окремим галузям і регіонам. У одному випадку підтримка надається  тим галузям і одиницям господарства, що знаходяться в стані затяжної кризи, в іншому випадку заохочується розвиток нових галузей господарства і видів виробництва, покликані  призвести до прогресивних структурних  зсувів усередині галузей, між галузями і в усьому народному господарстві, до підвищення його ефективності і  конкурентноздатності. Але також  можуть прийматися заходи і по пригальмуванню надмірної концентрації виробництва.

Найважливішим об'єктом державного регулювання економіки є накопичення  капіталу. Виробництво, присвоєння і  капіталізації прибутку завжди служать  головною ціллю господарської діяльності в ринковій економіці. Створюючи  додаткові стимули і можливості в різний час всім інвесторам або  окремим їх групам по галузях і  територіям, органи що регулюють і  впливають на економічний цикл і  структуру.

Регулювання зайнятості - це підтримка нормального з погляду  ринкової економіки співвідношення між попитом і пропозицією  робочої сили. Співвідношення це повинно  задовольняти потребу економіки  в кваліфікованих і дисциплінованих  робітниках, заробітна плата яких служить для них достатньою мотивацією до праці. Проте співвідношення між  попитом і пропозицією не повинно  приводити до надмірного росту заробітної плати, що може негативно відбитися  на національній конкурентноздатності. Небажане і різке зниження зайнятості веде до збільшення армії безробітних, зниженню споживчого попиту, податкових надходжень, росту податків і небезпечно соціальним наслідкам.

Особливу увагу ДРЕ  приділяє грошовому обігу. Основний напрямок регулювання грошового  обігу - це боротьба з інфляцією, що подає серйозну небезпеку для  економіки.

Самою головною ціллю ДРЕ  є економічна і соціальна стабільність і зміцнення існуючого ладу усередині  країни і її межами. Від цієї головної цілі виникає множина конкретних цілей, без здійснення яких не може бути досягнута головна ціль. Ці конкретні цілі нерозривно пов'язані з об'єктами ДРЕ. Ціль, тобто вирівнювання економічного циклу, спрямована на об'єкт.  Удосконалювання галузевої і регіональної структури господарства спрямована на секторальні і галузеві, регіональну структури. Поліпшення навколишнього середовища спрямована на навколишнє середовище. Частіше усього одна ціль не може бути досягнута поза залежністю від інших. Наприклад, забезпечення додаткових капіталовкладень на модернізацію вугільних шахт може бути ціллю - посередником для: стабілізації і зниження витрат у вітчизняній вуглевидобувній промисловості; зниження імпорту твердого палива і поліпшення паливно-енергетичного балансу; підтримки зайнятості в галузі; зняття в цих районах соціальної напруженості; надання тиску на ціни нафтових і газових компаній. З цього випливає, що конкретні цілі підпорядковуються головній ціллі і взаємодіють між собою.

Основні інструменти державного регулювання:

• фіскальна політика, тобто політика в галузі правових витрат і податків;
• грошова політика;
• політика регулювання прибутків;
• соціальна політика;
• державне регулювання ціноутворення;
• зовнішньоекономічне регулювання.

Економічні засоби державного регулювання підрозділяються на засоби грошово-кредитної і бюджетної  політики. Самостійним комплексним  інструментом ДРЕ є державний  сектор в економіці. Основні економічні засоби - це: