Стратегічне управління і державне регулювання економіки

• регулювання дисконтної ставки (дисконтна політика,          здійснювана центральним банком);
• встановлення і зміна розмірів мінімальних резервів, які фінансові інститути країни зобов'язані зберігати в національному банку;

операції державних установ  на ринку цінних  паперів, такі як емісія державних зобов'язань, торгівля ними і погашення.

Державне  управління - це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою і законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.

Однією з основних суспільних функцій держави є економічна, яка полягає у створенні організаційно-правових умов ефективної економічної діяльності суспільства. Відповідно, одним з  видів державного управління є управління економікою. Державне управління економікою - цілеспрямований, організуючий, регулюючий та контролюючий вплив держави в  особі її органів і посадових  осіб на економічні процеси з метою розвитку економіки шляхом реалізації потреб суспільного розвитку. Його основою є своєчасне і правильне врахування об'єктивних економічних законів, характеру суспільних відносин у конкретний історичний період, розвитку продуктивних сил, ступеня інтегрованості країни у світове економічне співтовариство.

На кожному етапі соціально-економічного розвитку країни державне управління економікою є владним механізмом упровадження державної економічної  політики. Державна економічна політика - це комплекс економічних цілей і заходів держави, які забезпечують вирішення стратегічних і тактичних завдань розвитку економічної системи відповідно до інтересів країни. Метою державної економічної політики є досягнення максимально можливого добробуту суспільства шляхом всебічного розвитку соціально-економічної системи країни та забезпечення соціальної і політичної стабільності. Економічна політика держави охоплює всі аспекти функціонування економіки і включає такі види політики: анти циклічну, структурну, інвестиційну, амортизаційну, інноваційну, конкурентну, грошово-кредитну, фінансово-бюджетну, цінову, зовнішньоекономічну, соціальну, регіональну, екологічну.

У процесі вироблення державної  економічної політики формується та законодавчо закріплюється сукупність цілей державного управління економікою, реалізацію яких забезпечують органи державної влади. Цілі державного управління економікою лежать у площині забезпечення її ефективного розвитку і визначаються рівнем та середовищем функціонування національної економічної системи  з урахуванням можливостей і  загроз, сильних і слабких сторін. Такі цілі поділяють на стратегічні, тактичні та оперативні і закріплюють  у спеціальних законах, стратегіях економічного розвитку країни, концепціях, програмних документах президента та програмах діяльності уряду тощо. Досягнення цілей державного управління у сфері економіки ґрунтується  на конституційних засадах щодо побудови соціально орієнтованої ринкової економіки  і здійснюється через реалізацію певної сукупності функцій.

Державне управління економікою, як й іншими сферами суспільної життєдіяльності, базується на використанні таких  загальних функцій державного управління, як організація, планування та прогнозування, мотивація, регулювання, контроль.

Організація як функція державного управління економікою полягає у формуванні організаційних положень, які визначають порядок управління та процесуального регулювання: регламентів, нормативів, інструкцій, вимог, відповідальності і т. ін., використання яких дає змогу створювати організаційні умови для функціонування суб'єктів економічної діяльності, встановлювати порядок залучення та використання ресурсів у процесі економічної діяльності, формувати організаційну структуру управління економікою на різних рівнях, налагоджувати взаємозв'язок і взаємодію між об'єктами та суб'єктами державного управління економікою.

Функція планування в державному управлінні економікою полягає в постановці цілей розвитку економіки в цілому та окремих її складових, закріпленні якісних і кількісних критеріїв реалізації цілей, визначенні необхідних для їх досягнення ресурсів, способів і строків, а також форм і методів поетапного контролю за діяльністю економічних агентів, залучених до досягнення поставлених цілей. Для ефективності планування воно має тісно пов'язуватися з прогнозуванням. Функція прогнозування в державному управлінні економікою полягає у виробленні обґрунтованих можливих варіантів розвитку економіки в майбутньому, визначенні шляхів і строків досягнення стратегічних економічних цілей.

Мотивація як функція державного управління економікою полягає в діагностуванні мотивів поведінки учасників економічних відносин з тим, щоб застосувати до них найбільш дієві способи і методи управлінського впливу. На загальнодержавному рівні функція мотивації набуває змісту національної ідеї, яка є мобілізуючим, інтегруючим чинником поведінки економічних агентів.

Важливою функцією державного управління економікою є регулювання. Регулювання  можна розглядати у широкому й  вузькому розумінні. В широкому розумінні  регулювання полягає у встановлені  державою певних загальних правил поведінки  економічних агентів шляхом прийняття  законів та інших нормативно-правових актів. У вузькому розумінні державне регулювання виступає як функція  державного управління в конкретних сферах економіки, охоплюючи окремі аспекти економічних відносин. Дієвими  важелями державного регулювання економіки  є: податкова система, державний  бюджет, державні замовлення, митні  тарифи, державні цільові програми і т. ін.

Функцію контролю в державному управлінні економікою розглядають з погляду як упорядкування діяльності державних структур, так і гармонізації економічних відносин. Контроль дає можливість виявляти і попереджати відхилення в розвитку економічної системи від визначених параметрів і запроваджувати заходи для приведення її в стан відповідності до них. Функція контролю зорієнтована на забезпечення законності дисципліни, дотримання режиму діяльності і результативності суб'єктів та об'єктів державного управління економікою.

Найбільш ефективні підходи  до реалізації цілей та здійснення функцій державного управління економікою узагальнено відображено у принципах  державного управління економікою - закономірностях, відносинах, взаємозв'язках, керівних засадах, на яких ґрунтуються його організація  та здійснення і які можуть бути сформульовані як певні правила.

Державне управління економікою ґрунтується  на таких принципах: об'єктивності управління, демократизму, правової впорядкованості, законності, публічності, поєднання  централізації і децентралізації, соціальної спрямованості.

Принцип об'єктивності державного управління економікою є відправним і зумовлює необхідність урахування в усіх управлінських процесах вимог об'єктивних закономірностей та реальних можливостей розвитку економіки. Він виражає залежність системи державного управління економікою від суспільних, законодавчо визначених цілей, які поставлені та вирішуються в певний історичний відрізок часу; характеру, рівня розвитку та закономірностей економічного розвитку країни; наявних засобів і ресурсів, що підлягають залученню до управління економікою; внутрішніх закономірностей функціонування та розвитку управління як певного системного суспільного явища.

Принцип демократизму відтворює народовладдя в державному управлінні економікою і передбачає встановлення глибоких постійних взаємозалежностей між економічними агентами і державою як передумови формування демократичної системи управління, яка б базувалась на демократичних засадах її здійснення і пошуку компромісу між інтересами держави, бізнесу, громадськості.

Принцип правової впорядкованості державного управління економікою об'єктивно зумовлює необхідність головним чином законодавчого закріплення основних аспектів цілей, функцій, структур, процесу, самих принципів державного управління економікою. Доповнюється цей принцип принципом законності державного управління економікою, який передбачає встановлення чіткого в розумінні та послідовного в реалізації режиму повсюдного й повного виконання законів і нормативно-правових актів, які регламентують розвиток економіки.

Серед загальносистемних принципів  слід виокремити принцип публічності  державного управління економікою, який передбачає: доступність державного управління для громадськості та бізнес-структур; відкритість органів  державної влади та органів місцевого  самоврядування при виробленні та реалізації механізмів управління економікою; громадський  контроль; судовий контроль за дотриманням  у процесах державного управління економікою конституційно закріплених інтересів  суспільства, підприємницьких структур, прав і свобод громадян.

Принцип поєднання централізації та децентралізації означає, що державне управління економікою має бути побудоване на засадах розумного співвідношення концентрації влади та децентралізації, оскільки порушення цього балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків. Надмірна централізація породжує безініціативність нижчих ланок системи органів виконавчої влади у виробленні та реалізації внутрішньої регіональної економічної політики, а перегини децентралізації призводять до відсутності єдності у формуванні та здійсненні державної економічної політики.

Принцип соціальної спрямованості означає, що державне управління економікою має передбачати підпорядкування економічних цілей досягненню соціальних, виходячи з конституційного закріплення соціальної орієнтації держави (ст. 1 Конституції України).

Принципи державного управління економікою взаємопов'язані і тому надзвичайно  важливе їх комплексне, системне застосування у взаємозв'язку один з одним. Оптимальне врахування наведених принципів  є передумовою формування дієвих механізмів державного управління економікою.

Механізм державного управління економікою - це сукупність способів, методів, важелів, які використовуються органами державної влади в процесі реалізації функцій щодо забезпечення впливу на економіку з метою досягнення цілей економічної політики держави. Структурно механізм державного управління економікою містить два основних елементи: 1) систему організаційно-правових структур (органів управління всіх рівнів); 2) систему організаційно-правових методів і форм державно-управлінського впливу у сфері економіки.

Організаційно-право в і структури - це суб'єкти державного управління економікою на всіх рівнях. Організаційно-правові  методи і форми - це засоби і прийоми, що використовуються суб'єктами управління для реалізації своїх повноважень, тобто методи і форми їх управлінської  діяльності.

Суб'єктами державного управління економікою є: Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; центральні органи виконавчої влади - міністерства (аграрної політики, з питань житлово-комунального господарства, вугільної промисловості, економіки, палива та енергетики, праці та соціальної політики, промислової політики, транспорту і зв'язку, фінансів, регіонального розвитку і будівництва), державні комітети (архівів, з водного господарства, земельних ресурсів, лісового господарства, рибного господарства, з державного матеріального резерву, Пенсійний фонд, Головне контрольно-ревізійне управління), центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, Національна комісія регулювання електроенергетики, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна, Державний департамент України з питань виконання покарань, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Державна служба експортного контролю, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Державний комітет фінансового моніторингу); місцеві державні адміністрації; територіальні органи центральних органів виконавчої влади. Кожний з перелічених суб'єктів здійснює управління у сфері економіки в межах своїх компетенцій, що встановлюються Конституцією України, законами та іншими нормативними актами.

Трансформаційні процеси в усіх сферах суспільної життєдіяльності  зумовлюють зміну характеру управлінського впливу на економічні відносини. Вплив  держави на розвиток економіки в  умовах розвитку ринкових відносин набуває  характеру загального регулювання. При цьому державне регулювання  економіки виступає як загальне впорядкування  економічної діяльності в певній сфері, яке здійснюється відповідно до вимог законодавства шляхом впливу на господарську діяльність суб'єктів  економічних відносин - встановлення загальних правил, нормативів, стандартів, яких повинні дотримуватись усі  учасники господарської діяльності в даній сфері.

Необхідність паралельного зосередження уваги на механізмах державного управління пов'язана з тим, що складна, багатоукладна економіка містить  у своїй структурі державний  сектор, який відіграє важливу роль у забезпеченні її ефективного функціонування. Перебування майна в державній  власності передбачає наявність  відповідної розгалуженої системи  органів державного управління, за якими закріплюються виконавчі  та розпорядчі функції щодо використання цього майна, управління ним. У цьому  випадку держава реалізує всі  свої повноваження як власник майна  і використовує весь набір методів  щодо управління ним.

Основними напрямками економічної діяльності держави є:

1.Забезпечення нормальних  умов роботи ринкового механізму,  що припускає регулярну демонополізацію  економіки, її антиінфляційну  профілактику за допомогою стабільної  грошової політики, підтримка бездефіцитної  системи державних фінансів і  ін. У країнах, що стали на  шлях відновлення ринкового господарства, державі також приходиться формувати  багатосекторну економіку, демонтувати  ланки адміністративно-командного  управління, утворювати діючу систему  економічних регуляторів і багато  інше.

2. Виконання функцій, обкреслених  мінімально необхідними і максимально  припустимими границями втручання  держави в економіку. У вирішенні  цих економічних проблем ринковий  механізм виявляє свою неспроможність  чи неефективність.

3. Розробка, прийняття й  організація виконання господарського  законодавства, тобто правової  основи підприємництва, оподатковування,  банківської системи й ін.

Втручання владних структур у ринкові  механізми здійснюється через використання певного набору методів державного регулювання економіки.

Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави на суб'єктів ринкової економіки з метою забезпечення сприятливих умов їх ефективного функціонування відповідно до прийнятої економічної політики держави.