Теоретичні питання ефективного виробництва в аграрній сфері

Отже, перша проблема, з якою зіштовхнеться менеджер – це визначення зовнішнього оточення його організації. Друга проблема – обмеження обліку зовнішнього середовища. Третя – обрати найкращі способи реакції на зміни у зовнішньому оточенні.

Звідси випливає, що зовнішнє оточення буває прямої (проміжне середовище) і непрямої дії (середовище непрямого впливу). Фактори прямої дії – це ті, які мають безпосередній вплив на діяльність організації і на яки вона повинна в першу чергу реагувати. До факторів прямої дії відносяться: споживчі, постачальники, посередники, конкуренти, державні органи влади та ін.

Потреба найефективнішого використання зв’язків з оточенням спонукала до ряду досліджень у напрямку сутності, структури й механізмів функціонування проміжного зовнішнього середовища, яке безпосередньо впливає на результати діяльності підприємства і на яке підприємство може впливати через встановлення ефективних комунікацій.

Для підприємств аналіз факторів проміжного ринкового середовища проводиться з метою виявлення характеру середовища та вимог, які висуваються до господарюючих суб’єктів, а для регулюючих органів недоліків та негативних тенденцій, які можуть привести до дисгармонії розвитку ринку.

Визнаним лідером розробки конкурентного аналізу зовнішнього середовища факторів прямої дії є професор Гарвардської школи бізнесу М.Портер, автор основних моделей по визначенню головних сил конкуренції й варіантів конкурентних стратегій. Відповідно до досліджень М. Портера, стан конкуренції на певному ринку визначають п’ять конкурентних сил (мал.2):

Мал.3.2. П’ять сил конкуренції

1. Суперництво між існуючими конкурентами в галузі (внутрішньогалузева конкуренція).
2. Загроза появи послуг-замінників, або товарів-замінників.
3. Загроза вторгнення нових учасників.
4. Ринкова влада продавців.
5. Ринкова влада покупців.

До факторів непрямої дії відносяться фактори, які не мають безпосереднього впливу на діяльність організації, але вона повинна їх враховувати і в міру необхідності відреагувати на них. До факторів непрямої дії відносяться: економічне, науково-технічне, політичне, культурне, екологічне, соціальне, міжнародне, природне середовище.

Слід визначити, що для сільськогосподарських підприємств природне середовище виступатиме як фактор прямої дії, оскільки саме він є одним з визначальних у кінцевих результатах діяльності.

Необхідно відзначити, що зовнішнє середовище підприємств АПК має особливості, які випливають з специфіки сільськогосподарського виробництва. Створення продукту в сільськогосподарському виробництві відбувається під впливом не тільки знарядь, предметів та робочої сили, а й природних умов, чого немає в інших галузях народного господарства. При цьому фактор природного середовища у багатьох випадках є визначальним. Тому його слід віднести до факторів прямої дії. Оскільки дію природного середовища важко передбачити і нейтралізувати його вплив, то управлінські рішення менеджерами сільськогосподарських підприємств прийматимуться за умов підвищеної невизначеності та ризику.

Для того, щоб менеджер умів приймати правильні управлінські  рішення з питань впливу зовнішнього середовище на його організацію, він повинен чітко усвідомити характеристики, які йому властиві.

Перша характеристика: складність. Під складністю зовнішнього середовища розуміють кількість факторів, на які організація змушена реагувати і силу впливу кожного з них. Наприклад, якщо підприємство має більшу кількість споживачів, конкурентів, посередників пов’язане з багатьма контактними аудиторіями, то ми говоримо, що воно знаходиться в складнішому зовнішньому середовищі, ніж те, яке має їх менше.

Друга характеристика: рухомість зовнішнього середовища – це швидкість, з якою відбуваються зміни в оточені організації. Кожна організація знаходиться у постійному русі. Однак для деяких з них зовнішнє середовище буде більш рухомим, ніж для інших. Крім того, у різних підрозділах однієї організації зовнішнє середовище буде відзначатися різною рухомістю. Наприклад, для відділів науково-дослідних розробок, маркетингу зовнішнє середовище буде більш рухомим, ніж для виробничого чи інших підрозділів.

Третя характеристика – невизначеність зовнішнього середовища. Вона характеризується кількістю інформації, яка надходить про той чи інший фактор і ступенем достовірності даної інформації. Якщо інформації надходить мало і немає впевненості у її достовірності, то це свідчить про невизначеність зовнішнього середовища.

Четверта характеристика: взаємозв‘язок факторів зовнішнього середовища. Фактори зовнішнього оточення діють на внутрішнє середовище організації з певною силою, вони взаємозв’язані між собою. Зміни одного фактору спонукають зміни інших.

З огляду на сказане вище, слід зазначити, що важливий вплив на внутрішнє середовище організації мають фактори як прямої, так і непрямої дії зовнішнього оточення. Отже, вивчення зовнішнього оточення в аграрному бізнесі, вміння реагувати на зміни, що у ньому відбуваються є важливою запорукою прийняття раціональних управлінських рішень, передбачення кризових ситуацій, прорахунків у економічних і соціальних відносинах підприємств АПК.

Для дослідження ринкового середовища підприємства найбільше значення має первинна інформація про споживачів, постачальників, конкурентів тощо. Внутрішня інформація, яка необхідна для діагностики стану підприємства у конкурентному середовищі, ідентифікується за допомогою системи встановлених параметрів для оцінки кожної функціональної сфери. На нашу думку, внутрішня інформація може фіксуватися у довільній формі і містити систематизовані відомості вербального і кількісного характеру. Оброблену та проаналізовану інформацію по кожній функціональній сфері підприємства пропонується подавати та зберігати у стандартній формі (річні фінансові та бухгалтерські звіти підприємства).

3.2. Прогнозування економічної ефективності розвитку підприємства на селі

Передбачаючи свою виробничу і соціальну діяльність в умовах ринкових відносин перш за все на початковому етапі вирішують задачу не виробництва, а орієнтацію на збут тієї чи іншої продукції рослинництва і тваринництва, яку здатне виробляти підприємство, їх переробку та реалізацію. Початковий етап планування розпочинають за допомогою маркетингу, що являє собою комплексну систему заходів для вивчення ринку і активного впливу на потреби споживачів з метою збуту товарів та одержання прибутку Складовими маркетингу є: вивчення товару, ціни, стимулюванні попиту, конкурентоспроможності. Для цього розробляють маркетингову програму фірми (підприємства) незалежно від форм власності завдання якої ефективно поєднати виробництво, переробку і реалізацію агропромислової продукції, спрямовану на задоволення потреб споживачів, одержання прибутку та забезпечити зростання виробництва. Розробляючи асортимент продукції тваринницької галузі і ціни, мають враховувати можливі канали, строки, умови і ціни реалізації, а саме реалізації молока, приплоду, продуктів переробки молока взимку, весною, влітку і восени, періоди постів і великих християнських свят. Мають свою специфіку впливу на рівень цін і обсяги реалізації продуктів кінцевого споживання із яловичини влітку і взимку.

Планування виробництва в підприємстві включає такі етапи: можливе поєднання в одному конкретному підприємстві галузей виробництва визначення посівних площ, посівного матеріалу, добрив, кормів і поголів'я худоби; використання продукції рослинництва і тваринництва для внутрішніх потреб, реалізації в сировинному виді, переробка у власному підприємстві чи на базі кооперації; обґрунтування допоміжних, обслуговуючих і переробних підприємств; за допомогою розрахунків техніко економічних показників (продуктивність землі та худоби, потреба і добривах і кормах, виробничі витрати, доходи від реалізації і т.д.) визначають найбільш ефективні галузі для підприємства, їх спеціалізацію, інтеграцію та кооперацію.

Використання землі передбачає розробку виробничої програми рослинництва, починаючи з балансу земельних угідь, їх трансформації та заходів підвищення або підтримки родючості угідь. Виробнича програма рослинництва включає: розміри і структуру посівних площ, рівень товарності продукції, систему агротехнічних заходів, продуктивність праці, собівартість і рентабельність виробництва продукції. Важливими параметрами при розробці виробничої програми рослинництва є: кон'юнктура і потреба в конкретних видах продукції; конкурентоспроможність продукції рослинництва; можливі ресурси рамки для вирощування конкретної конкурентоспроможної продукції сівозміни, а також земельні, трудові, фінансові і матеріальні ресурси Особливу увагу приділяють насінництву на базі сортооновлення, сортозаміни та власного виробництва, а також вирощуванню кормових культур відповідно до програми розвитку тваринництва. Виробнича програма тваринництва включає: планування поголів'я худоби і птиці та їхньої продуктивності, валове виробництво продукції, ветеринари обслуговування. Планування напрямів розвитку тваринництва: частку продуктивного тваринництва для даного підприємства; обсяги виробництва продукції; види продукції; система годівлі й утримання тварин; інтенсивні й екстенсивні методи розвитку галузі; структура стада та розробка обороту стада. Потреба в кормах, разом з формуванні страхових фондів, має пріоритетне значення в розвитку тваринництва і визначається виходячи з нормативів потреби різних видів кормів, з урахуванням перетравного протеїну на одну середньорічну голову худоби та норм витрат кормових одиниць на виробництво одиниці продукції.

Як зазначалось вище на рівень ефективності розвитку галузі зерновиробництва впливають такі фактори, як кількість і якість землі, концентрація та тривалість виробництва, агропромислова інтергація товаровиробництва, застосування господарського механізму здатного забезпечити пропорційний і збалансований розвиток всіх складових галузі.

Актуальним завданням сільськогосподарського виробництва є підвищення якості продукції. Цього можна досягти виведенням нових високоефективних сортів, застосування добрив у правильних співвідношеннях, збільшення питомої ваги внесення о/д, ширшим застосуванням біологічних методів захисту рослин і дотриманням агротехнічних заходів при обробітку грунту і догляду за посівами, удосконалення машин і обладнання для збирання і доробки зерна, впровадження прогресивних способів транспортування продукції, збільшення потужностей з первинної переробки і належного збіргання продукції, застосування ефективної системи матеріального стимулювання за підвищення якості продукції.

Очікувану ефективність виробництва в фермерському господарстві визначають за допомогою плану, тобто за допомогою планових показників ефективності виробництва.

3.1. Розрахунок планової урожайності  зернових культур 

Для підвищення економічної ефективності виробництва зерна потрібно дуже жорстоко відбирати дійсно економічні варіанти технологій, які забезпечували б зростаючу окупність затрачених ресурсів, можливість ведення виробництва на розширеній основі. Цей відбір треба проводити не тільки порівняльною оцінкою економічної ефективності на рівні варіантів технологій в цілому, але її на рівні окремих її блоків та елементів.

Додаткові затрати праці і засобів мають бути економічно обгрунтованими і забезпечити ріст виробництва продукції, який окупає затрати з необхідним рівнем рентабельності. Про ресурсозбереження можна говорити лише тоді, коли темп приросту врожаю чи поліпшення його якості випереджає збільшення використання затрат.

В агротехнічному аспекті в структурі ресурсоощадної технології виділяють такі важливі складові як дотримання оптимальних строків сівби, догляду за рослинами, так і збирання врожаю, використання при сівбі високоякісного насіння, його достатня підготовка для сівби, внесення оптимальної кількості добрив, впровадження у виробництво біологізації замість хімізації технології. Саме вказані для технологій виявляють найбільший вплив на зміну рівня виробничих витрат і виступають як самостійні чинники економічної ефективності виробництва і тому, насамперед, має проводитись їх економічна оцінка.