Ігрова діяльність як фактор психічного розвитку дітей дошкільного віку

1.4  Особливості ігрової діяльності на різних етапах розвитку дошкільника

       Гра – головний вид діяльності дошкільника. Більшу частину свого часу діти цього віку проводять в іграх. За роки дошкільного дитинства, від трьох до шести – семи років, дитячі ігри проходять досить значний шлях розвитку : від предметно-маніпулятивних і символічних до сюжетно-рольових ігор з правилами. В старшому дошкільному віці можна зустріти майже всі види ігор, які знаходяться у дітей до вступу до школи. З цим віком також пов’язаний початок двох інших важливих, для розвитку, видів діяльності : праця, навчання.

    Дошкільне  дитинство ділиться на три  етапи: молодший дошкільний вік  ( 3-4 роки), середній дошкільний вік ( 4-5 ), і старший дошкільний вік ( 5-6 ).

    Уже  в ранньому дитинстві ігрова  діяльність започатковується в  найдоступніших для дошкільнят  формах поведінки. Вона ще не  є сюжетно-рольовою грою, оскільки  за своїм психологічним розвитком  дитина не зовсім готова до неї, а вся увага батьків, вихователів зосереджена на набутті первинних сенсорних, рухових, мислительних навичок. У виховному процесі і іграшка має бути представлена у всій багатоманітності, а її використання слід пов'язувати з віком дітей, завданнями виховної роботи, індивідуальними особливостями дошкільників [6]. 
     Поступово до середнього періоду дошкільного дитинства ігри стають спільними, і в них включаються все більше дітей. Головне в цих іграх імітація певних відносин між людьми, частково – рольових. Діти виділяють ролі і правила, на яких будуються ці взаємовідносини. Дитячі сюжетно-рольові ігри мають різні теми, з якими дитина достатньо добре знайома з власного життєвого досвіду. Ролі, які діти відтворюють у грі, це як правило сімейні ролі, або виховні, або професійні, або казкові.

    В середньому і старшому дошкільному віці сюжетно-рольові ігри розвиваються, але в цей час вони відрізняються більшою різноманітністю тематики, ролей, ігрових дій і т.д. Особлива роль відводиться у грі точному притриманню правил і відносин, наприклад субординаційних. Тут вперше з’являється лідерство, у дітей починає розвиватися організаторські уміння і навички. Крім ігор, які включають реальні практичні дії з уявленими предметами і ролями, символічною формою ігрової індивідуальної діяльності є малювання. В певний клас виділяють ігри-змагання, в яких найбільш привабленим моментом для дітей є перемога або успіх [13].

     В  старшому дошкільному віці конструкторська  гра починає перетворюватися  в трудову діяльність, в ході якої дитина створює, будує щось потрібне в житті. Серед різноманітних видів творчої діяльності велике місце займає образотворче мистецтво (дитяче малювання). Сюжетно-рольова гра – це співставлення ігрової діяльності зі спілкуванням, які імітують певну соціальну ситуацію і характерні для неї форми рольової поведінки учасників. У грі відбувається розвиток всіх сторін дитини, його фізичного розвитку, поведінки, пізнавальних процесів і особистості. Основу такої гри складає роль і пов’язані з нею дії по її реалізації. Зміст сюжетно-рольової гри відображає розуміння дитиною діяльності і міжособистісних відносин, які дитина спостерігає у дорослих. Якщо в грі дитини відображається лише зовнішня сторона людських відносин, то на цій основі можна зробити висновок про те, що дитина дуже поверхнево сприймає і розуміє соціальну дійсність. Важливе значення дитячих сюжетно-рольових ігор заключається в тому, що з їх допомогою діти глибше проникають в індивідуальний світ людини, навчаються користуватися і оперувати людськими символами і знаками [13]. 
    Серед розмаїття ігор, які проводяться в дошкільному закладі, значне місце посідають дидактичні ігри. Вони особливі тим, що створюються дорослими й пропонуються дітям, наповнені конкретним змістом і супроводжуються певними правилами. Це — навчальні ігри, й педагоги широко послуговуються ними як засобом виховання та навчання для розширення уявлень дошкільнят, закріплення набутих знань і формування вміння використовувати їх на практиці, для полегшення та пожвавлення процесу навчання. Адже, коли розумове завдання розв'язується в ході доступної для дітей діяльності, яка зберігає ознаки гри, це дарує малим велику радість.

   Тож дидактична  гра — „ одна з форм навчального  впливу педагога на дитину”.  Вона стане йому в добрій нагоді під час засвоєння дітьми будь-якого матеріалу, передбаченого програмою, та має проводитися на заняттях; може входити до музичного заняття, бути одним із елементів прогулянки, а також особливим видом діяльності. Друга мета дидактичної гри — суто ігрова, задля якої діє дитина. Це, зокрема, ігри, в які діти грають самостійно, поза заняттями, коли можуть обирати їх за власним бажанням. Важливо, щоб обидві мети доповнювали одна одну й забезпечували засвоєння дошкільнятами певних знань.

    Дидактичні ігри й заняття дуже важливі для розумового виховання маленьких дітей. Під час занять у дитини виробляються важливі якості, необхідні для успішного розумового розвитку. У малюків поступово формується здатність зосереджуватися на тому, що їм показує і говорить дорослий. Використовуючи схильність маленьких дітей до наслідування, вихователь спонукає їх відтворювати побачені дії, почуті слова. „ Розвиток зосередженості і здатності до наслідування — необхідні умови засвоєння дітьми відомостей і вмінь. Це — одне з важливих завдань, яке має розв'язуватися під час занять, тим більше, що не всі діти однаковою мірою оволодівають цими якостями”. Дидактична гра ефективно допомагає долати відставання у розумовій діяльності в деяких дітей. Організовуючи індивідуальну гру з дитиною, педагог створює сприятливі умови для спілкування з нею, з'ясовує причини недостатньої сформованості певних розумових дій і за допомогою багаторазового вправляння піднімає рівень її розвитку; сприяє формуванню правильних взаємин між дітьми, вмінню разом грати, підпорядковувати свої інтереси інте­ресам колективу, допомагати одне одному, радіти з успіхів інших. Окрім того, дидактична гра сприяє розвиткові ініціативи. Ігри типу лото, доміно тощо використовуються самостійно й позитивно впливають на розвиток організаторських здібностей [8].

1.5  Значення іграшки для організації ігрової діяльності дошкільника

       Провідне місце у дитячій грі відводиться іграшкам. Вони насамперед мають бути безпечними, цікавими, привабливими, яскравими, але простими. І не тільки привертати увагу дитини, а й пробуджувати, активізувати її мислення. Розмаїття іграшок вимагає від дорослих, педагогів та батьків, виваженого підходу до їх підбору. Матеріали для гри повинні створювати оптимально наповнене (без надлишку і недостачі) цілісне ігрове оточення, безпечне і комфортне для дитини. 
       Створення педагогічно доцільної системи іграшок неможливе без врахування вікового принципу та принципу діяльності. З одного боку, властивості та якості іграшок повинні бути близькими і зрозумілими дитині певного віку, з іншого - кожна іграшка у взаємодії з системою іграшок в цілому, повинна сприяти виникненню ігрових цілей та способів дії, притаманних наступному, вищому етапові розвитку ігрової діяльності (за Л.С. Виготським – зона найближчого розвитку) [3].

  Необхідно враховувати  інші аспекти педагогічної класифікації  іграшок, відповідно до якої  іграшки розрізняють за:

    - ступенем  готовності (готові, збірно-розбірні, напівфабрикати, матеріали для виготовлення іграшок-саморобок);

    - матеріалом (іграшки з деревини, тканини та  хутра, паперу, гуми,  пластмаси,  металу та інших матеріалів);

    - розміром (дрібні (до 10см), середні (співрозмірні  руці дитина),

   великогабаритні  (від 35 см));

    - за  художньо-образним рішенням (умовні, прототипові, реалістичні).

  За допомогою готових іграшок дітей ознайомлюють з технікою, навколишнім середовищем, створюють певні образи. Граючись ними, діти відтворюють свої враження, переживають яскраві почуття, активізують уяву дітей, коригують зміст ігор. 
  Напівготові іграшки використовуються переважно з дидактичною метою. Маніпуляції з ними потребують активізації розумової діяльності, для виконання поставлених педагогом завдань: розташувати кубики за розміром, у порядку збільшення та зменшення, підібрати пару до картинки, скласти з деталей конструктора якусь будівлю тощо.

    Матеріал  для створення іграшок дає  великі можливості для розвитку  творчої уяви дітей. Так, залежно  від віку, вони будують з піску  пароплави, будинки, автомобілі, з гілочок, зібраних на прогулянці, "розбивають" у пісочнику невеликий садочок, ліплять посуд, тварин з глини. З обрізків дерева, шпагату, кольорового паперу виходить гарний, прикрашений прапорцями автомобіль тощо. Бажано комбінувати всі три типи іграшок, адже це дуже розширює можливості для творчості. 
    До особливої групи відносимо театральні іграшки та костюми для різних персонажів, атрибути, які доповнюють створені образи. Це театрально-ігровий матеріал (іграшки, ляльки, площинні фігури, пальчикові персонажі), елементи костюмів (головні убори, різні капелюшки, комірці, манжети тощо). У дитячих садках активно використовуються персонажі-ляльки, декорації, виготовлені вихователями й дітьми власноруч [15].

       Наказом Міністерства освіти і науки України від 11.09.2002 № 509 затверджено Типовий перелік обов’язкового обладнання, навчально-наочних посібників та іграшок у дошкільних навчальних закладах, який пропонує загальну схему підбору іграшок за видами, а також їх орієнтовну кількість на групу дітей. Методичними рекомендаціями від 17.03.2006 № 1/9 - 153 „ Підбір і використання іграшок для дітей раннього віку у дошкільних навчальних закладах” запропоновано асортимент іграшок для дітей 2-го та 3-го року життя, який повинен забезпечувати удосконалення сенсорного досвіду малюків, підготувати їх до засвоєння сенсорних еталонів, розуміння призначення предметів, засвоєння способу дії з ними, виховання культури взаємодії з ігровими партнерами як передумови виникнення сюжетно-рольової гри. 
       Дошкільний вік знаменується становленням та розвитком сюжетно-рольової гри, яка є провідним видом діяльності в цьому віці. Розширене коло знань конкретного та більш загального характеру, розмаїття вражень від навколишнього світу, багатший порівняно з раннім віком особистий досвід дитини потребує ширшого асортименту іграшок. Кількість однакових або подібних іграшок зменшується, оскільки діти поступово оволодівають спільними сюжетно-рольовими іграми.

       В молодшому дошкільному віці іграшка спочатку є підказкою, як то кажуть – «пусковим механізмом» ігрового сюжету. Спостерігається досить помітна залежність дитини 3-4 років від запропонованого дорослим ігрового оточення. Для розгортання сюжету молодші дошкільники потребують всієї сукупності сюжетних іграшок, що задають ігрову ситуацію. Це іграшки, які вказують на місце події (будиночки, кухонне обладнання тощо), на ігрових персонажів (ляльки, фігурки, ігрові костюми або інші специфічні атрибути, наприклад, халат лікаря), а також іграшки, що імітують засоби людської діяльності (праска, посуд, інструменти тощо). 
       Старші дошкільники, розігруючи складні сюжети, розгортаючи режисерські ігри, є менш залежними від предметно-ігрового оточення, від тих чи інших іграшок. Ігрові дії набувають узагальненості, стають більш згорнутими, відбувається перехід до внутрішнього або мовного плану дій. Іграшки відіграють роль стимулу, підтримки одного чи декількох компонентів ігрової ситуації, служать для актуалізації життєвого досвіду дітей, який негайно задіюється у грі. Старші дошкільники потребують, з одного боку, реалістичних, досконалих іграшок, що максимально передають ознаки та властивості прототипу. Вони реалізують потяг дітей 5-6 років до «справжніх» предметів. З іншого боку, високий рівень розвитку творчої гри, необхідність подальшої активізації фантазії дитини вимагає наявності максимально умовних іграшок. Педагогічно цінними в цьому контексті є ігрові модулі, великогабаритні набори будівельних матеріалів. Такі іграшки та ігрове обладнання стають сюжетними, починають «працювати» на ігровий задум після творчого втручання дитини, намагання максимально задіяти ігровий простір для відображення уявної ігрової ситуації [5,7].

1.6  Значення гри у корекційній роботі з дітьми

Ми вже вияснили, що гра,ігрова діяльність – це дуже значуща діяльність в житті кожного дошкільника і не тільки. Ігрова діяльність різноманітна за своїми функціями і однією з таких є корекційна. Ця функція є універсальною і проявляється це в тому, що цю діяльність можна впроваджувати за допомогою гри. Отже, гра і корекційна робота – це два поняття, які досить позитивно об'єднуються в одне ціле. Ігрові корекційні роботи проводяться для абсолютно різноманітних цілей та напрямів. Проводяться ці ігри для загального розвитку, для надолуження якихось особистісно-психологічних  якостей індивіда або ж, безпосередньо, корегувати неправильно сформовані вади дітей тощо. Вашій увазі хочемо представити такі види корегування з використанням гри, як корекційна робота з дітьми у яких присутні відхилення у особистісно-психологічному процесі їх розвитку. Одними з таких дітей є діти-аутисти. Корекційна робота повинна вестись в декількох напрямах одночасно, серед яких одним з пріоритетних є ігрова діяльність (уміння і бажання дитини грати). Як стверджує М.Рождественська[11], у нормі існують такі форми ігрової поведінки: 
- маніпулятивна гра (дитина катає, крутить, підкидає іграшку, не звертаючи уваги на її «функції»); 
- упорядкування (розкладання предметів у певному порядку - один на одного, в ряд, один в інший і т.д.); 
- функціональна гра (використання предметів і іграшок відповідно до їх функцією (наприклад, причісування ляльок іграшкової гребінцем); 
- символічна гра (дитина використовує об'єкт, заміщаючи їм інший об'єкт (наприклад, дитина скаче на паличці, як на коні); дитина наділяє об'єкт властивостями, якими той не має («У цієї ляльки брудне обличчя»), дитина відноситься до відсутнього об'єкту так, ніби він присутній («Якщо чашка порожня, грає, ніби вона наповнена водою»). 
       Робота з аутичними дітьми починається з найелементарніших завдань: 
1. Вчити дітей спостерігати за предметно-ігровими діями дорослого і відтворювати їх за підтримки дорослого, наслідуючи його дій. 
2. Вчити дітей обігравати іграшки. 
3. Виховувати у дітей інтерес до виконання предметно-ігрових дій по наслідуванню і показу дій дорослим. 
4. Виховувати у дітей емоційне ставлення до обіграємо предмету або іграшці. 
5. Виховувати у дітей інтерес до рухливих ігор. 
6. Вчити дітей брати участь в інсценуваннях епізодів знайомих казок. 
7. Вчити дітей грати поруч, не заважаючи один одному. 
    Гра дітей в колективі тісно пов'язана з їх уявленнями про взаємини між людьми. Тому необхідно постійно формувати і збагачувати уявлення дітей про роль кожного члена сім'ї, про способи спілкування людей між собою. Гра виховує соціально прийнятні норми взаємин між людьми, навчає підпорядковувати свою поведінку вимогам ситуації і нормам моралі [11,12]. 
    Також, однією з актуальних проблем, яка стоїть перед педагогами та психологами, є проблема агресивності дітей. Психологи-дослідники дедалі більше приділяють уваги вивченню самого феномена агресії, агресивним проявам і тенденціям поведінки, питанням профілактики агресивності. В.С.Сухомлинський категорично заперечував такий шлях виправлення, як виставлення назовні недоліків з надією, що дитина зможе критично оцінити свою поведінку та змінити її. Таке виховання вражає самолюбство, почуття власної гідності, гордість дитини. Тому в роботі з агресивним дітьми необхідно використовувати такі засоби психологічного впливу на дитину, які б не викликали в них реакції внутрішнього опору на дії педагога [4].  
    Крім використання вправ корекційно-виховного характеру використовуються завдання для розвитку мислення, уваги, пам’яті, сприймання. Вікові психологічні особливості дітей дошкільного віку такі, що для підтримання в них постійної уваги, необхідної працездатності під час занять їм потрібно добирати різноманітні вправи та змінювати форми роботи. На кожному заняття 2-3 серйозні вправи або гри на корекцію агресивної поведінки та ще 4-5 невеличких завдання на розвиток пізнавальних процесів. Кожне заняття має таку структуру:  
1. Розминка (рухливі ігрові вправи).  
2. Велика гра (розвивальні ігри).  
3. Розслаблення (рухливі ігри).  
   Для корегування розвитку таких дітей можна використовувати такі типи вправ: 1.Бесіда.  
2.Рольове програвання.  
3.Самопізнання.  
4.Самовиховання.  
      Також, дуже ефективним засобом корекції агресивної поведінки дітей є так звана "терапія мистецтвом”. Вона дає змогу виразити агресивні почуття у соціально прийнятій манері. Малювання, ліплення є безпечними засобами розрядити напруження [4]. 
       Велике значення мають  ігри для подолання емоційних труднощів дошкільнят. Важливе значення в плані корекції негативних емоційних станів мають дослідження К. Левіна та його співробітників про роль уявної ситуації в подоланні бар'єрів. Часто заміщення одного предмета іншим неможливо поза ігрової ситуації, це означає, що динаміка емоційних станів у реальній дійсності і умовах гри – різна. Стійкі афективні бар'єри, що виникають у житті дитини, долаються їм набагато легше в грі. На цю властивість ігрової діяльності вказував і Л. С.Виготський [3], кажучи про те, що саме в умовах «уявної» ситуації дитині легше взяти на себе роль іншого. 
        Ігрова діяльність представляє особливі можливості для вивчення і перебудови емоційної сфери дітей з труднощами в розвитку. Перш за все, гра є діяльністю привабливою і близькою дошкільнятам,оскільки виходить з їхніх безпосередніх інтересів і потреб, з їхніх контактів зі світом, опосередкованих усіма людськими відносинами, в які діти включені з самого початку. Як провідна діяльність,визначає психічний розвиток дитини дошкільного віку, гра є і найбільш адекватним засобом для корекції різних порушень не тільки в розвитку емоційної сфери, а й у психічному розвитку особистості в цілому. 
      Різні види ігор з успіхом використовуються в корекційних цілях у роботі з дошкільнятами. Цікава спеціальна ігрова методика, розроблена А.І. Захаровим, спрямована на подолання дітьми страхів. Ігри широко застосовуються в роботі як зі страждаючими неврозами дітьми, так із здоровими. Предметом корекції ігрової психотерапії можуть бути і бідність емоційного світу дошкільника, емоційне запізнювання розвитку вищих почуттів, неадекватне реагування. Відомий фахівець у галузі психокорекції дошкільнят А. С.Співаковська, відзначаючи специфічність використання гри в корекційних заняттях, звертає увагу на її поліфункціональність. За допомогою гри можна вирішувати найрізноманітніші завдання: одна й та ж гра для однієї дитини може бути засобом підвищення самооцінки, для іншого – надавати тонізуючий ефект, а для третього стати шкалою колективних відносин. 
       Багаті корекційні можливості не тільки сюжетних ігор, але й ігор-драматизацій. В іграх зустрічаються важкі ситуації – драматизація типу «Яка Я», «Яка наша група», діти отримують можливість виплеснути почуття, придушувані в конфліктних ситуаціях. Корекційним цілям сприяє і «перенесення» негативних якостей власної особистості дитини на ігровий образ. «Відсторонившись», таким чином від них, дошкільник отримує можливість як би позбутися на деякий час від своїх власних недоліків, з боку оцінити їх, вияснити своє ставлення до них. Особливу цінність представляють ігри - драматизації за спеціально-підібраним в корекційних цілях творів, перш за все казок [12]. 
       Шляхів корекції на сьогоднішній день дуже багато. Наприклад, сім'я Снайдеро вважає найбільш важливим поважати право дитини бути таким, який він є. Е.В.Титова впевнена, що дітей не можна оберігати навіть від самих важких випробувань, цим і доводячи свою любов до них. Д. Ч. Добеон вважає за необхідне, перш за все встановлення чітких правил і суворо їх дотримуватися, тощо. А.В.Запорожець і Л.З.Неверович виділяють як метод корекції – літературу. Література на їхню думку є невичерпним джерелом самих різноманітних емоцій [6]. 
       Отже, проаналізувавши деяку літературу, можемо зробити висновок, що корекційна робота в ігровій формі дуже ефективна та має важливе значення в розвитку дошкільників.

1.7. Особливості організації ігрової діяльності в умовах дитячого навчального закладу

       Хочемо звернути увагу на те, що в кожному з дитячих навчальних закладів відбувається активна організація ігрової діяльності. В кожному закладі є свої особливості організації, але відносно можемо відмітити, що структура та логічна послідовність однакова.

       Передусім, протягом дня діти мають можливість гратися чотири рази: до сніданку (5-40 хв), між сніданком та заняттями (5-7 хв), на відкритому повітрі (1 год.-1 год. 30 хв), після денного сну (20-40 хв). 
       Ігри до сніданку розпочинаються з приходом дитини до садка, перериваються сніданком і тривають до початку занять. У молодшій групі перевага надається іграм, в яких діти могли б якнайповніше задовольнити свої потреби в грі без складних особистісних взаємин. Це ігри, наприклад, з піском та водою, в які можна грати будь-якої пори року в кімнаті або на відкритому майданчику, нескладні будівельні ігри, під час яких може виникати потреба не тільки в індивідуальних, а й у спільних діях, погодженні задумів. Для зазначених ігор потрібний матеріал та іграшки, які спонукають дітей до рухів. У другій половині року набувають оформленого характеру рольові ігри, які дуже подобаються малечі. 
       У вихованців середньої групи досвід ігрової діяльності значно більший, вони приносять іграшки з дому, що урізноманітнює та ускладнює ігри. Діти швидко розуміють один одного, втілюючи свій задум. Ігри та іграшки формують почуття і думки малюків, отже, дітям слід надати якнайширші можливості гратися в усе, що їм хочеться. Вихователь коригує гру, не порушуючи її, зберігаючи її самодіяльний і творчий характер, безпосередність переживань, віру дитини в правдивість того, що діється. 
       Вихованцям старшої групи надаються широкі можливості для гри в рольові, будівельні, дидактичні та рухливі ігри як індивідуально, так і колективно [3].  
       Ігри дітей після сніданку мають узгоджуватися з характером та змістом подальших занять. Так, перед заняттями з рідного мовлення, математики, малювання доречними будуть ігри на розвиток мислення, уваги, уяви. Іншу спрямованість надаємо іграм, якщо наступні заняття потребують від дітей рухів (хореографія, фізкультура). Отже, керівництво іграми треба узгоджувати з педагогічним процесом. Важливо відходити від шаблонів. Ні в якому разі не варто нав'язувати щось дітям, викликаючи тим самим у них супротив, вихід з гри або її припинення. Тут доречними будуть запитання, поради, рекомендації. 
       Ігри між заняттями. Для всіх груп дітей добирають ігри, які передбачають незначне розумове навантаження — з дрібними іграшками, м'ячем, нескладним конструктором. Немає потреби надто регламентувати ці ігри, але бажано, щоб вони давали дитині можливість рухатися. У перервах між заняттями варто уникати ігор усією групою. Це втомлює дітей. Також недоречними будуть нові ігри, які потребують тривалих і складних пояснень. Перехід від ігор до занять має відбуватися спокійно та невимушено.