Податковий контроль

Соколов відмовився відшкодовувати спричинені збитки Савченку і Вригі, оскільки за його твердженням вони живуть досить далеко і їхні бджоли не могли постраждати від обробки  полів ядохімікатами і погодився  добровільно відшкодувати затрати  на придбання половини з загиблих бджолиних сімей для Петрова. Після того, як всі пасічники продовжували настоювати на тому, що він повинен  відшкодувати всі збитки, Соколов  взагалі відмовився від відшкодування  збитків вказавши, що обробка посівів  гречихи ядохімікатами була проведена  ним із дотриманням технологічних  умов і він не має нести відповідальності за бджіл, які загинули.

Вирішить ситуацію, що склалася. Чи повинен Соколов відшкодовувати завдані збитки, якщо так, то розкрийте  порядок відшкодування шкоди.

Відповідь

Згідно ст. 37, ст. 38 Закону України «Про бджільництво» - фізичні  та юридичні особи, які застосовують засоби захисту рослин для обробки  медоносних рослин, зобов *язані не пізніше ніж за три доби до початку  обробки через засоби масової  інформації попередити про це пасічників, пасіки яких знаходяться на відстані до десяти кілометрів від оброблюваних площ. При цьому повідомляється дата обробки, назва препарату, ступінь  і строки дії токсичності препарату. Відповідальність за порушення законодавства в галузі бджільництва несуть особи, винні у неповідомленні /приховуванні/ або наданні неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин.

Наведені докази у їх сукупності та вимоги закону дають підстави вважати  доведеними обставини, які стверджувала позивачка, а саме те, що відповідачем у спірний період- початок червня 2007р. проводилась обробка належних йому полів препаратом, який знайдений  у загиблих бджолах без інформування про це пасічників.

Враховуючи, що надані позивачкою докази: акти, висновки- складені фахівцями  в галузі ветеринарної медицини та у встановленому законом порядку, а доводи про наявність та знаходження  пасіки позивачки на відстані дії  токсичного препарату підтверджені і письмовими доказами і також  свідками, - у суда 1-ї інстанції  мались всі підстави прийняти їх в  якості доказів отруєння бджіл саме з вини відповідача. Однак суд  не дав їм правильну оцінку, необгрунтовано вважав позовні вимоги недоведеними та зробив висновки, які протирічать  дійсним обставинам, наданим доказам  та вимогам Закону.

Твердження відповідача  та надані ним документи про незастосування у 2007р. фірмою «Бісоб» отрутохімікатів  та про те, що препарат «Гранстар» не є токсичним для бджіл, - не можна  вважати такими, що відповідають дійсності, оскільки належними доказами доведене зворотнє.

Виходячи із вимог ст. 32 зазначеного вище закону, ст. 1166 ЦКУ  щодо відшкодування винною особою шкоди, завданої майну фізичної особи, - апеляційний  суд вважає, що з відповідача повинна  бути стягнута завдана позивачці  матеріальна шкода,її розмір, вірно визначений наданим розрахунком, який виконаний з врахуванням вимог закону та данних про вартість меду, однієї рамки бджіл та іншого, - складає суму 51461грн., яка новим судовим рішенням підлягає стягненню з відповідача. Крім того, позивачка письмовими доказами підтвердила понесені витрати по справі: судовий збір-510гр., витрати на ІТЗ-ЗОгр., та витрати, пов*язані з розглядом справи, що складають суму 224гр.+ 26гр.= 250грн. Ці суми також згідно ст. 79, 81, 88 ЦПКУ повинні бути стягнуті з відповідача на її користь.

В той же час, вимоги про  стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню як такі, що не передбачені спеціальним законом. 

Керуючись ст. ст. 307, 309 пп.3, 4 ЦПК України, апеляційний суд -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу - задовольнити.

Рішення Синельниківського  міськрайонного суду Дніпропетровської  області від 29 липня 2009р. - скасувати.

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Бісоб» /код 33196723, р/р 26006050293046 КБ «Приватбанк», МФО 305299, юридична адреса: 52514 с. Красне вул. Свердлова, 1 -а/ на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в сумі 51461грн. /п*ятьдесят одну тисячу чотириста шестьдесят одну грн./, витрати по справі в сумі 250грн., судовий збір-510грн., витрати  на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи-ЗОгрн.

В іншій частині вимог - відмовити.

Рішення чинне з моменту  проголошення, може бути оскаржене  у касаційному порядку у 2-місячний строк.

 

Завдання № 3.

При реєстрації новоствореного фермерського господарства як платника податків в державній податковій адміністрації громадянину Скрипському  запропонували зареєструватись  як платнику фіксованого сільськогосподарського податку. Скрипський відмовився від  цього вказавши, що він буде сплачувати на загальних підставах. Через три  роки він знов звернувся до державної  податкової служби із заявою про взяття його на облік як платника фіксованого  сільськогосподарського податку. Інспектор  податкової служби відмовився це зробити  вказавши, що Скрипський три роки тому вже відмовився зареєструватись  як платник такого податку. Начальник  податкової служби вислухавши скаргу Скрипського на дії інспектора вказав, що він має право на сплату фіксованого  сільськогосподарського податку, але  для підтвердження його статусу  як сільськогосподарського виробника йому необхідно зареєструватись як члену Асоціації фермерів та приватних землевласників.

Зробіть юридичний аналіз ситуації, визначить коло правовідносини. Дайте правову оцінку дій посадових  осіб податкової служби. Вирішить задачу по суті.

Додаткове запитання:

Які податки повинне сплачувати фермерське господарство? Розкрийте  порядок та особливості розрахунку та сплати фіксованого сільськогосподарського податку.  Фермерське господарство — одна з перспективних організаційно-правових форм ведення сільського господарства, яка сприяє самостійності й зацікавленості виробника в кінцевих результатах роботи. Існування фермерства в Україні пов'язане передусім із виникненням інституту приватної власності на землю, а відповідно — зі зміною юридичної природи майнових відносин на селі. Тобто воно стосується найважливіших положень аграрної реформи в Україні й формує нового та перспективного суб'єкта аграрно-правових відносин. 
   За даними Державного комітету статистики України, загальна кількість зареєстрованих фермерських господарств на 1 липня 2003 р. становила 43042 юридичні особи (на 1 липня 2002 р. — 42774 юридичні особи). 
   Незважаючи на це практика засвідчує, що процес становлення й розвитку фермерських господарств в Україні здійснюється повільно. Більшість із них господарює неефективно, деякі — низькорентабельні. Приблизно 2 тис. фермерських господарств щороку припиняють свою діяльність. За даними Міністерства аграрної політики це, ймовірно, пов'язано також і з тим, що для ефективного товарного господарювання фермерам треба мати не менше 350-400 га земельних угідь. Але такі розміри площ потребують і належного комплексного технічного забезпечення, якого більшість фермерських господарств не має. 
   Закон України від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство" дає визначення поняття "фермерське господарство". Згідно зі ст. 1 цього закону, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства. Фермерське господарство є юридичною особою. Воно може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї. 
   Фермерське господарство має своє найменування, печатку та штамп і діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать чинному законодавству. 
   Відповідно до ст. З Закону України "Про фермерське господарство" членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). Якщо фермерське господарство створене одноособово, тобто одним із членів сім'ї, інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту. Склад членів фермерського господарства не має кількісних обмежень. Нові родичі можуть вступати до цього господарства за згодою всіх його членів. Кожний член господарства самостійно вирішує питання про вихід із нього. Дозволу інших членів для цього не потрібно. Зміст правового інституту членства у фермерському господарстві полягає в обов'язковості особистої трудової участі всіх його членів у процесі господарювання, в їхньому праві на участь в управлінні справами даного господарства, на оплату праці, укладання угоди про спільну діяльність всіх його членів тощо. 
   Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства репрезентує його у відносинах з органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями, а також укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії. Він може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом. 
   Виробничо-економічні відносини фермерського господарства з підприємствами і організаціями всіх форм власності, господарськими товариствами та фізичними особами будуються на основі договорів. 
   Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів фермерського господарства, забезпечує пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забезпечення останнього в період його становлення. Втручання в господарську або іншу діяльність господарства з боку державних або інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, завдані господарству неправомірним втручанням в його діяльність, підлягають відшкодування за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судами загальної компетенції, господарськими та третейськими судами. 
   Фермерське господарство є рівноправним учасником аграрного ринку. Воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних підприємств з виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом. 
   На основі аналізу правового статусу фермерського господарства можна виокремити такі притаманні йому ознаки: фермерське господарство складається з трьох компонентів — майнового комплексу, земельної ділянки та громадян, які об'єдналися для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва; воно є юридичною особою з наявністю всіх притаманних юридичній особі ознак; воно є суб'єктом підприємницької діяльності у сфері товарного сільськогосподарського виробництва, тобто діє на аграрному ринку з метою отримання прибутку.

Платникам фіксованого сільськогосподарського податку надано право вибору сплати податку в грошовій формі або  у вигляді поставок с.-г. продукції  протягом податкового періоду.

Фіксований сільськогсподарський податок сплачується у розмірі  третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

І квартал - 10%

ІІ квартал - 10%

ІІІ квартал - 50%

ІV квартал - 30%.

Сплата податку може проводитися  і внатуральній формі у вигляді  поставок сільськогосподарської продукції. [3] Визначення кількості сільськогосподарської  продукції з 1 га сільськогосподарських  угідь, що має поставлятися в рахунок  фіксованого податку, здійснюється виходячи з еквівалента - 1т пшениці  м'якої третього класу, що відповідає державному стандарту ДОСУ 9353-90, за договірною ціною (але не нижче біржової ціни за вирахуванням витрат, пов'язаних з  прийманням продукції) на продукцію, яка  поставляється в рахунок сплати податку на дату проведення сплати.

Кількість сільськогосподарської  продукції, яка має поставлятися в рахунок фіксованого податку, визначається як співвідношення вартості 1 т пшениці м'якої третього класу  до вартості 1 т відповідної продукції.

Платники фіксованого  сільськогосподарського податку здійснюють поставку зерна у визначені ним  за погодженням райдержадміністрації терміни, але не пізніше ніж до 15 жовтня - з продукції ранніх зернових культур; до 1 грудня - з продукції  пізніх зернових та технічних культур; а поставку продукції тваринництва - щомісячно, але не пізніше останнього дня поточного місяця.

Доставка товарної сільськогосподарської  продукції до заготівельних (переробних) підприємств (організацій) в рахунок  фіксованого сільськогосподарського податку покладаються на платників  фіксованого сільськогосподарського податку з подальшим відшкодуванням зазначених витрат за рахунок одержаної  виручки від реалізації продукції. Тарифи на транспортування погоджуються з відповідною районною державною  адміністрацією і подаються заготівельному (переробному) підприємству (організації).

Платники фіксованого  сільськогосподарського податку під  час доставки продукції заготівельним (переробним) підприємствам і організаціям роблять у товарно-транспортній накладній запис "У рахунок  сплати фіксованого сільськогосподарського податку".

На продукцію, що надійшла у рахунок сплати цього податку, заготівельні (переробні) підприємства (організації) виписують прибуткову квитанцію виходячи із залікової  ваги, але не вище фізичної, та встановлених на неї цін.

Щомісяця, до 5 числа наступного за звітним місяця, заготівельні (переробні) підприємства (організації) та платники фіксованого сільськогосподарського податку складають акти приймання-передачі продукції в рахунок фіксованого  податку, які затверджуються державною  податковою інспекцією до 20 числа наступного за звітним місяця. Реалізація сільськогосподарської  продукції, що надійшла в рахунок  погашення суми фіксованого сільськогосподарського податку, здійснюється за цінами, погодженими  з районними державними адміністраціями, які забезпечують надходження коштів на рахунок відділення Державного казначейства. Реалізація цієї продукції повинна  здійснюватися не пізніше завершення звітного податкового року.

За розпорядженням районної державної адміністрації заготівельні (переробні) підприємства (організації) виписують покупцеві сільськогосподарської  продукції та продуктів її переробки  рахунок на суму вартості реалізованої продукції, збільшену на суму витрат, пов'язаних з транспортуванням сільськогосподарської  продукції до заготівельних (переробних) підприємств (організацій), та витрат, що пов'язані з прийманням, зберіганням  і реалізацією такої продукції. Продукція реалізується покупцеві  на умовах передоплати.

Покупець перераховує  кошти на спеціальний рахунок  заготівельного (переробного) підприємства (організації), на якому акумулюються тільки кошти, отримані від реалізації сільськогосподарської продукції, що надійшла в рахунок погашення  фіксованого сільськогосподарського податку.

Заготівельне (переробне) підприємство (організація) зобов'язані перерахувати кошти, отримані за реалізовану сільськогосподарську продукцію, за вирахуванням витрат, що пов'язані з транспортуванням, прийманням, зберіганням і реалізацією такої продукції, на окремий рахунок відділення Державного казначейства в районі протягом трьох банківських днів від дня їх надходження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1.Закон України „Про селянське (фермерське) господарство” від 20.12.1991 р. // ВВР, 1992 р., № 14, ст. 186.

2. Фермерське господарство :  правові засади створення,  функціонування та

припинення : [навч.-практ.  посібн. /  за ред.  М. В. Шульги.  М. В. Шульга,

В. П. Душман,  П. Ф. Кулинич,  В. Ю. Юркевич]. —  Х. :  ТОВ  „Одіссей”, 2004. — 464 с.

3. Землі сільськогосподарського  призначення : права громадян  України : [наук.-практ. посібн. / за  ред. проф. Н. І. Титової]. — Львів  : ПАІС, 2005. — 368 с.