Ділова гра як активно-освітня технологія навчання професійному іншомовному спілкуванню

4. У діловій грі одними з провідних є принципи спільної діяльності і діалогічного спілкування учасників, послідовна реалізація яких забезпечує активну розгортання змісту цієї гри. У діловій грі учасники самостверджуються не тільки як особистості, але і, перш за все, як фахівці у своїй галузі трудової діяльності.

5. Ділова гра передбачає взаємодію її учасників. Виходячи з класифікації форм людської взаємодії, можна виділити наступні типи ділових ігор - гра-співробітництво (наприклад, досягнення домовленості між російською та зарубіжної фірмами про спільне будівництво заводу), гра-змагання (наприклад, підготовка і обговорення проектів виробництва і збуту будь-якого виду продукції змагаються фірмами), гра-конфлікт (наприклад, бесіда керівництва російського підприємства з представниками зарубіжної фірми з приводу зриву постачань нового обладнання). Кожен тип гри відрізняється специфікацією цілей, на досягнення яких спрямовані зусилля її учасників (31).

Запропоновані типи ділових ігор охоплюють весь діапазон ситуацій, що виникають у процесі професійного спілкування.

Аналізуючи принципи розробки і застосування ділових ігор у навчально-виховному процесі вузів, можна зробити висновок про те, що в них не тільки зберігаються, але і значно доповнюються і вдосконалюються такі характеристики рольових ігор: ситуативність; тематичність; моделювання природного мовного спілкування; здійснення навчальної діяльності за допомогою ігрової; колективна діяльність; реалізація принципу виховує навчання.

Успіх проведення ділової гри залежить, в першу чергу, від чіткого моделювання елементів, як плану змісту, так і плану вираження. На тренувальному етапі студент повинен оволодіти навичками мовного оформлення комунікативних намірів, необхідних для реалізації поставлених цілей комунікації. При безпосередній підготовці ділової гри викладач обробляє матеріал плану змісту, яким його постачають самі учні, визначає тип гри, склад учасників, цілі кожного комуніканта, планує можливі шляхи їх досягнення, прогнозує проблемні ситуації, які можуть виникнути в процесі вирішення поставлених завдань, конкретизує місце спілкування , готує необхідний реквізит (8).

На етапі реалізації викладач визначає мету комунікації, ролі та рольові відносини учасників спілкування, уточнює завдання кожного комуніканта, дає завдання з оцінки результатів ділової гри незадіяною частини групи учнів. При проведенні ділової гри викладач виконує роль «адміністратора»: спрямовує спілкування, виводить його з глухого кута, створює нові проблеми (якщо не реалізовані всі мовні можливості комунікантів), змінює напрям гри за допомогою введення нових учасників і т.д. При цьому виправляються тільки ті помилки, які ускладнюють або порушують комунікацію. Виправлення відбувається шляхом підказки правильного варіанту.

На оціночному етапі викладач вислуховує думку «групи експертів», які стежили за ходом гри, але не брали участь в ній: чи досягнуто мети гри чи ні, які інші більш ефективні шляхи досягнення цих же цілей можливі й ін Далі викладач сам підводить підсумок, завершивши його оцінкою коректності учасників комунікації.

З вищевикладеного випливає, що ділова гра спирається, перш за все, на взаємодію викладача і групи слухачів. А для створення атмосфери, необхідної для успішного навчання саме професійного спілкування іноземною мовою, викладач повинен не тільки добре знати свій предмет, але й не боятися показати свою некомпетентність у питаннях спеціальності, яких навчають, прислухатися до їхньої думки, намагатися за допомогою зібраних відомостей удосконалити процес навчання професійного спілкування іноземною мовою. Це допоможе уникнути такого становища, коли мова учнів коректна з точки зору норм мови, що вивчається, але абсолютно неприйнятна з точки зору соціальних норм спілкування (30).

Досвід роботи показує, що комплекс ділових ігор, включений у процес навчання професійному іншомовного спілкування дозволяє розглядати ділову гру як технологію активізації навчання професійної іноземної мови, заснований на поєднанні індивідуальної і групової роботи, причому остання виводиться на перший план.

Якщо зазвичай під час навчання іноземної мови єдиним осередком навчальної комунікації є викладач, то в умовах методу активізації існує безліч динамічно мінливих центрів. Ними по черзі стають всі члени групи, кожен з них, таким чином, не лише активно включається в процес спілкування (людина, що знаходиться в центрі комунікації, є завжди найбільш активним учасником відповідного процесу), але отримує реальну можливість задоволення соціально важливих потреб у престижі, статус , уваги та поваги з боку оточуючих. Кожна сфера комунікації розвивається всередині конкретної професії в процесі соціалізації особистості. Таким чином, ефективну підготовку фахівців зі знанням іноземної мови розумно здійснювати, перш за все, на функціональному рівні з урахуванням конкретної спеціальності, оскільки у професійному навчанні, як ніде більше, проявляється тенденція наблизити процес навчання до діяльності людини.

У процесі навчання мови методом ділової гри забезпечується формування комунікативної компетенції студентів. Крім знання іноземної мови, обмеженого рамками спеціальності, учень отримує можливість розвивати свою особистість, формувати необхідні не лише для професійної роботи, але і для повсякденного життя навички спілкування з іншими людьми.

Такі основні особливості методу ділових ігор, що забезпечують успішність його впровадження. Необхідно підкреслити, що, будучи відтворенням контексту праці в його предметному і соціальному аспектах, процес ділової гри залишається процесом педагогічним, спрямованим на досягнення цілей навчання і виховання. Беручи участь у цих формах навчальної роботи, учень засвоює знання в реальному процесі підготовки та прийняття рішень, забезпечення відповідних дій в контексті їх регулювання.

Ділова гра виступає в навчальному процесі як засіб навчання і засіб контролю, як засіб активізації навчальної діяльності студентів та організації колективної взаємодії, як засіб підвищення рівня мотивації учнів.

Вплив мотивації на процес навчання в цілому і на оволодіння іноземною мовою важко переоцінити. Розгляду цього явище присвячено наступний розділ роботи.

2.2 Вплив мотивації на оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю

Підвищення мотивації учнів до навчальної діяльності - одне з актуальних питань дидактики. Реальним способом підтримки пізнавальних мотивів є «включення діяльності з оволодіння іноземною мовою в діяльність, що має для учнів певної особистісний сенс (гра, спілкування, праця, пізнання)».

Особливість іноземної мови як предмета полягає в тому, що навчальна діяльність має на увазі іншомовну мовленнєву діяльність, тобто діяльність спілкування, в процесі якої формуються, крім знань, іншомовні мовленнєві вміння.

Система потреб і мотивів особистості - це чинник формування напрямку та рівня активності людини, своєрідності його особистості. Саме мотиви характеризують цілісну особистість у всіх сферах її діяльності, спонукають людину ставити проблеми, формулювати цілі і вибудовувати систему діяльності з їх досягнення. Відповідно до такого розуміння діяльності потреб і мотивів, їх особистісної значимості можна укласти, вважає А.А. Вербицький, що виховання особистості фахівця, перш за все, припускає "формування і розвиток системи його потреб і мотивів (2).

Мотиви пізнавальної діяльності, визначаючи її сенс для суб'єкта зазвичай дуже різноманітні, тому що відображають різноманіття ситуацій, в яких протікає дана діяльність. Можна виділити дві великі групи мотивів: пізнавальні мотиви та соціальні мотиви. Соціальні мотиви відбивають реалізацію суб'єктом пізнавальної діяльності для досягнення особистісних цілей, які забезпечують будь-які соціальні ознаки (різні форми). Пізнавальна мотивація відображає збіг невідомого нового знання з метою пізнавальної діяльності. Пізнавальна мотивація визначає наявність інтересу студента до змісту самої пізнавальної діяльності.

Пізнавальні мотиви учнів, що містяться в самій навчальної діяльності, надають цій діяльності особистісний сенс. Джерелом пізнавальних мотивів є усвідомлена пізнавальна потреба учнів. Реальні потреби хто вивчає іноземну мову пов'язані з бажанням спілкуватися цією мовою, висловлювати свою думку, користуватися мовою усно і письмово, володіти ним. Останнє призводить до необхідності продуманого добору засобів і прийомів навчання іншомовної мовленнєвої діяльності для підтримки мотивації. У зв'язку з цим використання ігрових прийомів навчання іншомовного спілкування набуває особливої ​​значущості.

Мотивація як складна багаторівнева неоднорідна система збудників, що включає в себе потреби, мотиви, інтереси, ідеали, прагнення, установки, емоції, норми, цінності і т.д.

Мотивація вивчається в самих різних аспектах, у зв'язку з цим поняття трактується по-різному.

1. У вітчизняній психології мотивація розглядається як складний багаторівневий регулятор життєдіяльності людини - її поведінки, діяльності. Вищим рівнем цієї регуляції є свідомо-вольовий. Дослідники відзначають, що «... мотиваційна система людини має набагато більш складну будову, ніж простий ряд заданих мотиваційних констант. Вона описується виключно широкою сферою, що включає в себе і автоматично здійснювані установки, і поточні актуальні прагнення, і область ідеального, яка в даний момент не є актуально діючої, але виконує важливу для людини функцію, даючи йому ту смислову перспективу подальшого розвитку його спонукань, без якої поточні турботи повсякденності втрачають своє значення »(3). Все це, з одного боку, дозволяє визначати мотивацію як складну, неоднорідну багаторівневу систему збудників, що включає в себе потреби, мотиви, інтереси, ідеали, прагнення, установки, емоції, норми, цінності тощо, а з іншого, - говорити про полімотівірованность діяльності, поведінки людини і про домінуючий мотив в їх структурі.

У нашій роботі ми спираємося на визначення Є.П. Ільїна, який розглядає мотивацію як «внутрішню детермінацію поведінки і діяльності, яка може бути обумовлена ​​і зовнішніми подразниками, що оточує людину середовищем. Але зовнішнє середовище впливає на людину фізично, в той час як мотивація - процес психічний, перетворюють зовнішні впливи у внутрішні спонукання »(6).

Структура мотиву, на його думку, включає компоненти, відповідні стадіям формування мотиву: потребностний блок, блок «внутрішнього фільтра», цільовий блок. Потребностний блок включає біологічні потреби, соціальні потреби, повинність; блок «внутрішнього фільтра» - перевага за зовнішніми ознаками, інтереси, схильності, рівень домагань, оцінка своїх можливостей, облік умов досягнення мети, моральний контроль; цільовий блок - дія, процес задоволення потреб, потребностная мета.

Без мотивації навчання діяльність учнів не буде мати успіху. Завдання формування мотивації навчання є спільною для всіх навчальних закладів. Однією з проблем оптимізації навчально-пізнавальної діяльності студентів є вивчення питань, пов'язаних з мотивацією навчання. Це визначається тим, що в системі «повчальний - учень» студент є не тільки об'єктом управління цієї системи, але і суб'єктом діяльності, до аналізу навчальної діяльності якого у Вузі не можна підходити однобічно, звертаючи увагу лише на «технологію» навчального процесу, не беручи до розрахунок мотивацію. Як показують соціально-психологічні дослідження, мотивація навчальної діяльності неоднорідна, вона залежить від безлічі чинників: індивідуальних особливостей студентів, характеру найближчій референтної групи, рівня розвитку студентського колективу і т.д. З іншого боку, мотивація поведінки людини, виступаючи як психічне явище, завжди є відображенням поглядів, ціннісних орієнтацій, установок того соціального шару (групи, спільності), представником якого є особистість.

Навчальна мотивація визначається як приватний вид мотивації, включений в певну діяльність, - у даному випадку діяльність навчання, учбову діяльність. Як і будь-який інший вид, учбова мотивація визначається низкою специфічних для тієї діяльності, в яку вона включається, факторів. По - перше, вона визначається самою освітньою системою, освітнім закладом, по - друге, - організацією освітнього процесу; по - третє, - суб'єктними особливостями того, хто навчається; по - четверте, - суб'єктивними особливостями педагога і, перш за все, системи його відносин до учня, до справи; по - п'яте - специфікою навчального предмета.

Навчальна мотивація, як і будь-який інший її вигляд, системна, характеризується спрямованістю, стійкістю і динамічністю. Так, в роботах Л.І. Божович та її співробітників, на матеріалі дослідження учбової діяльності учнів зазначалося, що вона збуджується ієрархією мотивів, в якій домінуючими можуть бути або внутрішні мотиви, пов'язані зі змістом цієї діяльності і її виконанням, або широкі соціальні мотиви, пов'язані з потребою дитини зайняти певну позицію в системі суспільних відносин. При цьому з віком відбувається розвиток співвідношення взаємодіючих потреб і мотивів, зміна провідних домінуючих потреб і своєрідною їх ієрархізації.

Відповідно, при аналізі мотивації стоїть складне завдання визначення не тільки домінуючого спонукача (мотиву), але і обліку всієї структури мотиваційної сфери людини.

Принцип створення позитивної установки в процесі навчання спілкуванню на іноземній мові формуються систематично у сприятливих умовах, тобто при позитивному ставленні студентів до процесу навчання, конкретному змісту навчання, до викладача, до спеціальності. Ділова гра як раз і сприяє створенню позитивної установки в ході навчання. Формування позитивної установки залежить і від результатів навчання.

Рівень навчальної мотивації багато в чому залежить від особистості викладача і від виробленої системи взаємин викладача і студентів. Як відомо, у педагогічному спілкуванні можливі три стилю управління викладачем навчального процесу: авторитарний, ліберальний і демократичний. Для підвищення мотивації професійної діяльності ідеальним вважається демократичний стиль спілкування.

Використання в ході підготовки, проведення та аналізу гри емоційних методів стимулювання (радість, здивування, заохочення, повагу до точки зору гравця) також сприяє створенню сприятливого клімату в аудиторії. У навчальному процесі необхідно створювати позитивну мотивацію, або «мотивацію благополуччя», яка проявляється у бажанні отримати схвалення і бути на доброму рахунку у викладачів, батьків, однокурсників. Як мотив навчання може також виступати бажання бути кращим, першим серед однокурсників. Таку мотивацію називають «престижної мотивацією» (11).