Особливості спілкування молодших школярів

Рівень діалогічного мовлення (наявність пауз, кількість  речень у діалозі, зв’язність діалогічного мовлення) виявився найвищим серед  зафіксованих компонентів мовленнєвої культури молодших школярів. Кількість дітей з високим і середнім рівнями діалогічного мовлення в експериментальних класах збільшилася у 2,1 – 3,7 рази проти контрольних класів, а з низьким зменшилася у 2,8 рази.

В експериментальних  класах самооцінка діяльності школярів стала більш адекватною – вона зросла на 23,2% проти 4,1% у контрольних.

Приріст показників уваги  в експериментальних класах у 1,3 – 2,1 рази вищий, ніж у контрольних (обсяг, концентрація, тривалість, інтегральна  якість уваги, продуктивність). Співставлення характеристик пізнавальної діяльності школярів дало можливість спостерігати приріст як обсягу пам’яті, так і рівня вербально-логічного мислення в експериментальній групі.

Виявлено позитивні  зміни в оволодінні школярами  як навчальними уміннями, так і  комунікативними. У результаті проведеної експериментальної роботи підвищилася задоволеність учнів шкільним життям, зросло почуття згуртованості, зменшилася конфліктність.

Експериментально підтверджено, що зростання пізнавальної активності молодших школярів обумовило відповідне підвищення успішності, особливо з природознавства, української мови та читання, що свідчить про ефективність використання розроблених програм для батьків і дітей.

Розділ 4. Методичні рекомендації вчителям та батькам щодо розвитку навичок спілкування молодших школярів

Протягом життя кожен  постійно контактує з іншими, спілкується  з найрізноманітнішими людьми. У  спілкуванні реалізується потреба  однієї людини в іншій. Через нього  люди організовують різні види теоретичної та практичної діяльності, обмінюються інформацією, взаємно впливають один на одного. У спілкуванні вони розвиваються фізично і духовно, формуються як суспільні об’єкти. Потреба у спілкуванні є первинною потребою людини, бо, спілкуючись, людина не тільки обмінюється інформацією з іншими людьми, а й звертається до них із проханням, подякою, запитанням чи вимогою, ставить собі за мету вплинути на співрозмовника, домогтися потрібної відповіді, дотримуючись при цьому культури спілкування.

Особливістю соціальної ситуації розвитку молодших школярів є те, що в їхньому житті з’являється важлива фігура, що часом затьмарює собою таких близьких людей, як батьки. Це – учитель. Звичайно, відношення батьків до навчання дитини, що зайняла центральне місце в його житті, теж дуже значимо, але гарні домашні відносини можуть бути затьмарені двійкою вчителя. Тому характер поведінки з молодшими школярами, стиль взаємин здобувають зовсім особливе значення в процесі адаптації дітей до школи. На жаль, далеко не усі учителі володіють якостями особистості, уміннями, необхідними для спілкування з дітьми, установлення педагогічно доцільних взаємин: спостережливість, як уміння знайти індивідуальний підхід до дитини, увага до учнів, довіра, справедливість, витримка, самовладання. Стиль спілкування вчителя з учнями безпосередньо впливає на характер переживання школярів, викликає в них визначені реакції. [23.c.224]

Обов’язок учителя –  словесника  - навчити дітей вільно володіти мовою, що функціонує у двох формах – усній та писемній. Підвищення рівня культури усного і писемного мовлення є однією з найактуальніших проблем, що постають перед школою.

Розв’язання цих завдань  безпосередньо пов’язане із реалізацією  мети курсу рідної мови, а саме: формування умінь та навичок вільного володіння рідною мовою у всіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо), правильно користуватися її стилями, формами та напрямами . При цьому мають забезпечуватися свідоме ставлення учнів до вивчення мови, розвиток у них зв’язного мовлення, а, отже, й мислення, емоційної сфери формування культури спілкування взагалі.[23.c.224]

У процесі розвитку молодшого  школяра збагачується її чуттєвий досвід, розширюється розумовий кругозір, чому сприяють сім’я, позашкільні заклад, і саме навчання в школі.

Узагальнення наукових досліджень щодо проблеми організації  взаємодії школярів (В.Дьяченко, Л.Калашнікова, В.Лозова, Б.Первін та ін.) та технологічного підходу до навчання (С.Подмазін, О.Савченко та ін.) дозволили зробити висновки формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі, що включає: стимулювання школярів до усвідомлення необхідності оволодіння комунікативними вміннями і формування позитивної мотивації взаємодії; інформування учнів про сутність і прийоми спілкування; організацію взаємодії школярів у процесі навчально-виховної роботи; аналіз і корекцію рівня сформованості комунікативних умінь.

Аналіз теоретичних  джерел дозволив виявити особливості  спілкування молодших школярів: прагнення  емоційних контактів і невміння певною частиною учнів встановлювати їх, розуміти іншу людину, уважно слухати, логічно правильно аргументувати думки; дружба молодших школярів ситуативна; важливий вплив на поведінку учнів здійснює думка вчителя, але до завершення молодшого шкільного віку спілкування виділяється для дитини в окрему сферу, і все більшу роль в її житті починають відігравати однолітки.

Спілкування школярів відбувається як на уроках, так і в позакласній  навчально-виховній діяльності. У дослідженнях (Т.Калечиц, З.Кейліна, В.Кутьєв, Е.Костяшкін та ін.) позакласна робота розподіляється на позанавчальну та позаурочну. Позакласна (позаурочна) навчально-виховна робота тісно пов'язана з урочною і виконує різноманітні функції: поглиблення і закріплення знань, умінь і навичок учнів, розвиток здібностей і пізнавальних інтересів, обмін духовними цінностями в процесі спілкування. Позакласна робота зумовлює розвиток особистості і характеризується періодичністю, добровільністю чи обов'язковістю участі у ній школярів, їх вільним спілкуванням, відсутністю чіткої регламентації її проведення.[23.c.226]

Деякі батьки вступають  у протиріччя зі школою, ведуть боротьбу з вимогами вчителя, школи, домагаючись  їхнього скасування, налаштовують дитину проти школи. За нашими спостереженнями, якщо батьки в спілкуванні з дитиною дискредитують школу, це приводить до відмовлення дитини ходити в школу, до неслухняності, негативізму, найсильніших невротичних реакцій. В основі цих порушень – гострий внутрішній конфлікт дитини, що він ще не в силах продуктивно розрішити.

Інша крайність поведінки  батьків полягає в тому, що батьки впроваджують у життя обґрунтовані й адекватні вимоги школи з  такою надмірністю, що досягають  зворотних результатів. Батьки, що чекають  від своїх дітей виняткових досягнень, сприяють формуванню підвищеної тривожності в дітей, страху за отриману оцінку; такі діти несуть у собі подвійний вантаж, щоб відповідати чеканням батьків, їм потрібно ними неадекватно гостро, сприймається як велика поразка. Стимулом для таких переживань є слова, оцінки, стиль комунікативної поведінки батьків.

Порушення внутрісімейного  спілкування не є фатальними, так  само як не фатальні педагогічні прорахунки вчителів. У багатьох випадках доброзичлива обстановка в класі, добре відношення до дитини, демократичний стиль спілкування з учителями, однокласниками можуть компенсувати негативні наслідки порушених відносин у родині.

Висновки

На основі аналізу  психолого-педагогічних досліджень було визначено поняття “спілкування”  як взаємодію людей та особливості  здійснення його у молодших школярів, розкрито можливості позакласної роботи у формуванні умінь спілкування учнів початкових класів, що дозволило визначити провідні комунікативні вміння, які підлягають формуванню в цьому віці: слухати партнера, виробляти тактику спілкування, користуватися невербальними засобами спілкування та засобами мовленнєвого етикету.

Спілкування  учнів  характеризувалось усвідомленням  необхідності вміти слухати партнера, діяти у варіативних формах тактики  взаємодії, користуватися засобами мовленнєвого етикету та невербального спілкування, а також забезпечувало оволодіння значною частиною дітей творчим рівнем сформованості комунікативних умінь. Приріст рівня сформованості умінь спілкування школярів відбувався переважно за рахунок переходу учнів з низького рівня на середній, а з середнього – на високий.

У ході експериментальної  роботи виявлено педагогічні умови, які сприяють формуванню умінь спілкування  молодших школярів:

• усвідомлення учнями необхідності і значення спілкування;

• включення дітей в активну взаємодію на кожному етапі технології;

• моніторинг процесу і результатів спілкування учнів.

Науково обґрунтовано і  експериментально перевірено педагогічні  умови стимулювання школярів до спілкування  з батьками: а) усвідомлення дітьми значення спілкування; б) розробка змісту пізнавальної взаємодії молодших школярів з батьками.

Експериментально виявлено основні фактори, які необхідно  враховувати під час формування пізнавальної активності: виховний потенціал  сім’ї, успішність школяра у навчанні, вихідний рівень пізнавальної активності, характер мотивів, пізнавальних інтересів, концентрація і якість уваги; фактор вікового розвитку, пов’язаний із рівнем мислення, адекватністю самооцінки, пізнавальними емоціями, міжособистісні стосунки у класі, дітей і вчителя, дітей і батьків, батьків і дітей, учителя і батьків.

Як свідчать одержані в ході дослідження результати, від  характеру, змісту, форм і методів  спілкування в сім’ї залежать наслідки навчання, спрямованість і  рівень розвитку дитини, адже пізнавальне спілкування не тільки підвищує ефективність самого процесу засвоєння знань, але й поглиблює їх, активізуючи пізнавальну діяльність.

Отже, за умови постійного контакту з дітьми батьки мають можливість безпосередньо передавати їм свої знання, установки, переконання, позитивно впливати на навчання дітей, ставлення до людей праці та ін., що спонукає школу залучати батьків як фактор успіху в  будь-якій діяльності до процесу формування пізнавальної активності учнів.

Список використаної літератури

1. Абульханова К. Особистість в умовах дефіциту спілкування.: Психологічний аспект. // Виховання школярів, 2007, №10, с. 4 - 8.
2. Андрианов М. Невербальна комунікація. // Питання психології, 2007, №6, с. 89 - 100.
3. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогіка. Підручник для вузів. - Спб: Питер, 2007  - 256 c.
4. Бушелева Б.В. Поговоримо про вихованість: Книга для учнів. - М.: Освіта, 1998. – 356 c.
5. Вікторенко І.Л Формування пізнавальної активності молодших школярів у процесі організації ї спілкування з батьками // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук.- Харків , 2002- 23 с.
6. Горелов И.Н., Житников В.Ф. чи Вмієте ви спілкуватися?: Книга для учнів. - М.: Освіта, 1991.-420 c.
7. Добрович А.Б. Спілкування: наука й мистецтво. Видання 2-е. - М.: Знання, 2000.- 256 c.
8. Егидес А. Психотехніка спілкування. // Виховання школярів, 1996, №1, с. 14 - 16.
9. Загальна психологія: курс лекцій для першого щабля пед. утворення / Сост. Е.И. Рогів. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998 – 322 c.
10. Загальна психологія: Уч. посібник для студ. пед. інститутів. / Бгословский В.В., Степанов А.А. і ін. Під ред. Богословського В.В. - М.: Освіта, 1997 – 169 c.
11. Загальна психологія: Учеб. для студентів пед. ин-тов / А.В. Петровский, А.В. Брушлинский і ін. Під ред. А.В. Петровского. - М.: Освіта, 1996 -  392 c.
12. Зарецкая Е. Моральність мови: культура комунікації. // Економіка й життя, 1996, №17, с. 25.
13. Зимова И.А. Педагогічна психологія: Учеб. посібник. - Ростов н/ Д.: Изд-В «Фенікс», 1997 – 135 .
14. Иващенко Ф.И. Психологія виховання школярів: Навчальний посібник. - Мн.: Унiверсiтэцкае, 2007 – 426 c.
15. Канкалик В.А. Учителеві про педагогічне спілкування. - М., 1997 – 262 c.
16. Квасків В. Роль спілкування в діяльності людини. //Соціально-політичний журнал, 1996, №3, с. 224 - 234.
17. Красников М. Феномен неправди в міжособистісному спілкуванні. // ОНС, 2007, №2, с. 176 - 185.
18. Крутецкий В.А. Психологія: Підручник для педагогічних училищ, що вчаться. - М.: Освіта, 1996 – 436 c.
19. Леонтьев А.А. Психологія спілкування. - М.: Зміст, 2007 – 326 c.
20. Мухіна В.С. Вікова психологія: феноменологія розвитку, дитинство, отроцтво: Підручник для студ. вузів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2007 – 256 c.
21. Ночевник М.Н. Людське спілкування. - М.: Плитиздат, 1998 – 623 c.
22. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів пед. вузів і пед. коледжів. / Під ред. П.И. Пидкасистого. - М.: Педагогічне суспільство Росії, 1998 – 529 c.
23. Розвиток особистості дитини: Переклад з англ. /Обл. ред А.М. Фонарева. Прогрес, 2000. – 310 c.
24. Смирнов С.А. Педагогіка: педагогічні теорії, системи, технології. - М.: Видавничий центр «Академія», 2007.- 239 c.
25. Формановская Н.И. Мовний етикет культура спілкування. - М.: Высш. шк., 1999. – 159 c.
26. Щиголева Н. Про курс спілкування для молодших школярів. // Початкова школа, 2007, №10, с. 57 - 60.