Шпаргалка по дошкольной педагогике и частным методикам

З середини 20-х років мережа дитячих садків знов стала поступово розширятися. Це було зумовлено подіями, котрі відбулися в соціально-економічному житті суспільства. У 1925 році "був взятий курс на індустріалізацію країни", що призвело до значного залучення в суспільне виробництво жінок й, у свою чергу, зробило необхідним відкриття у великій кількості виховних закладів для дітей працюючих матерів.

У 1928 році дитячими садками було охоплено всього 0,75% дітей дошкільного віку. Темпи росту закладів суспільного дошкільного виховання не задовольняли потреби в них. Крім того, вони відкривалися головним чином у містах. Тим часом на початку 30-х років проблема поширення дошкільних закладів гостро стала і на селі. Саме в цей час почала здійснюватися колективізація сільського господарства.

У 1930 р. був складений план розгортання різноманітних форм суспільного дошкільного виховання та розпочато так званий "дошкільний похід". У результаті його проведення відбулися зрушення в розвитку суспільного дошкільного виховання. Динаміка цих змін така: на початку 1930 р. функціонувало 474 дитячих садки, в яких виховувалося 21328 дошкільнят; на початку 1931 р. було 1500 дошкільних закладів з контингентом 74000 дітей. У 1934 році мережа дошкільних закладів збільшилася до 5000 й їх відвідувало 272000 дітей [5].

Але протягом усієї першої половини 30-х років основною формою суспільного дошкільного виховання були сезонні дитячі садки, ясла, майданчики. Так, якщо в 1931 р. стаціонарними дошкільними закладами було охоплено 74 000 дітей, то сезонними - 5000000 [5].

У другій половині 30-х років кількість як сезонних, так і стаціонарних дитячих садків продовжувала зростати. Часто сезонні форми суспільного дошкільного виховання при створенні відповідних умов перетворювалися на стаціонарні. На 1 жовтня 1940 р. в Україні функціонувало 6904 стаціонарних дитячих садків, в яких виховувалося 319 000 дітей дошкільного віку.

Досягти таких результатів вдалося завдяки тому, що проблема відкриття дитячих садків, організації сезонних майданчиків вирішувалася на державному рівні, із широким залученням різних відомств, громадськості.

Створення широкої мережі закладів суспільного дошкільного виховання було неможливе без відповідного кадрового забезпечення. Потрібні були тисячі педагогів дошкільного виховання, а в республіці їх налічувалося не більше 500. за цих умов була зроблена ставка на прискорену курсову підготовку, термін якої обмежувався 5-6 тижнями. Це була вимушена, але на той час єдина можлива міра. Водночас розпочали підготовку дошкільних працівників 45 педагогічних технікумів і 4 інститути соціального виховання.

"Дошкільний похід" 30-х  років був покликаний, перш за  все, визволити матерів від догляду  за дітьми для суспільної праці. Тому режим роботи дошкільних  закладів, термін перебування дітей  у них пристосовувалися до  роботи виробничих підприємств, зайнятості колгоспників на сільськогосподарських  роботах.

30-ті роки характеризувалися  активною роботою над змістом  освітньо-виховної роботи дошкільних  закладів. Упродовж одного десятиліття  тричі суттєво змінювалися основні  програмні документи. Між тим, саме  в 30-ті роки були закладені  основи теорії і методики виховання  дітей дошкільного віку.

Поступовий розвиток суспільного дошкільного виховання було перервано в червні 1941 р. Почалася Велика Вітчизняна війна. У 1941-1943 рр. територія України була окупована німецькими військами. Тут відбувалися жорстокі бої, були зруйновані тисячі українських міст і сіл, загинули мільйони українців.

Значних збитків зазнала система освіти. Було знищено багато дитячих садків, шкіл, середніх та вищих навчальних закладів. Функціонування закладів освіти на окупованій території практично припинилося. Частина відомчих дошкільних закладів була евакуйована у східні республіки колишнього Радянського Союзу, де вони й продовжували свою діяльність.

Щойно в 1943 р. територія України була звільнена від фашистських загарбників, розпочалася робота з відбудови зруйнованого. Разом із розбудовою важливих промислових об’єктів ремонтували зруйновані та будували нові дитячі садки. На 1 січня 1945 р. в Україні функціонувало 1862 дитячих садки, у яких виховувалося 102828 дітей. 1 серпня того ж року кількість дитячих садків складала 2340 із загальним контингентом 140493 дитини До 1 серпня 1946 р. кількість дитячих садків збільшилася до 2608, з них - 1941 д/с у містах, 667д/с - у селах. Попри всі труднощі, в цей період велася робота над покращенням діяльності дитячих садків [10, 12].

На відбудову мережі дошкільних закладів були спрямовані зусилля центральних та місцевих органів влади, підприємств, колгоспів, органів народної освіти, громадських організацій. На урядовому рівні приймалися постанови, директивні документи, визначалися конкретні плани будівництва нових дитячих садків, матеріального їх забезпечення. Завдяки постійній увазі й опіці за досить короткий термін вдалося досягти значних успіхів. За даними на 1951 р. в Україні налічувалося 3000 дитячих садків, в яких виховувалося 143000 дітей. У 1955 р. в Україні функціонувало 3713 постійних дошкільних закладів, з контингентом 215700 дітей.

Як і в довоєнний період, значна увага приділялася розвитку суспільного дошкільного виховання на селі. Практично в кожному колгоспі й радгоспі були створені сезонні дитячі садки або майданчики. Разом з тим, сезонні дитячі садки, там, де для цього створювалися умови, поступово перетворювалися на постійні. Проголошувалося гасло: "Кожному колгоспу - зразкову постійну діючу дитячу установу".

У повоєнні роки була продовжена робота над змістом дошкільного виховання і створення програмно-методичних документів. Але на той час остаточно було впроваджено уніфікування програмних і навчально-методичних матеріалів. Документи, що розроблялися в Москві, були обов’язковими для союзних республік. Республіканські науково-методичні органи лише вносили регіональні зміни, які, як правило, були незначними.

Досягнуте в повоєнний період було продовжено в наступні десятиріччя. Імпульс динамічному розвитку системи суспільного дошкільного виховання був даний прийнятою 19 червня 1959 р. Постановою ЦККП і Ради Міністрів України "Про заходи по подальшому розвитку дитячих установ, покращенню виховання і медичного обслуговування дітей дошкільного віку". Ця директива продублювала постанову, прийняту місяцем раніше відповідними союзними органами влади. Цими документами визначалась необхідність подальшого розвитку мережі дошкільних закладів, покращення їх матеріального забезпечення. Одним із істотних недоліків дошкільного виховання в країні була названа відсутність єдиної послідовної системи виховання в яслах і дитячих садках. У зв’язку з цим було прийняте рішення об’єднати ці два типи дитячих закладів у єдиний дошкільний дитячий заклад. Керівництво об’єднаними закладами було зосереджено в міністерствах освіти союзних республік (до цього ясла були підпорядковані Міністерству охорони здоров’я). В постанові було визначене завдання розробити Положення про об’єднаний дитячий дошкільний заклад, а також єдині програми виховання дітей перед дошкільного і дошкільного віку. Ставилася вимога здійснювати будівництво дитячих закладів за типовими проектами об’єднаних дошкільних закладів (ясла-садок).

Протягом 60-х років спостерігалася стабільна динаміка росту дошкільних установ й кількості дітей, які їх відвідували. Загальна кількість дитячих садків по Україні на кінець 1970 р. склала 16500. Крім того, в колгоспах працювало 17200 сезонних дитячих установ, які охоплювали 706000 дітей, що складало 30,3% від загальної кількості дітей дошкільного віку [6].

Динамічно розвивалось суспільне дошкільне виховання в 70-ті роки. Постійно зростала мережа дитячих садків. Поступове вирішення проблеми з кількістю дошкільних закладів дозволило приділяти все більше уваги якості їх роботи.

На початку 80-х років у СРСР була здійснена спроба реформувати освіту. її завдання та основні положення були викладені в документі, що мав назву "Основні напрями реформування загальноосвітньої і професійної школи". І хоча реформа перш за все стосувалася школи, її реалізація була неможлива без відповідного реформування й інших ланок освітньої системи, зокрема першого її ступеня - дошкільного виховання.

Одним із напрямів реформи було започаткування навчання дітей у школі з 6-річного віку. Зазначалося, що цей перехід став можливим завдяки досягненням суспільного дошкільного виховання.

Завдання в галузі суспільного дошкільного виховання з реалізації положень реформи загальноосвітньої і професійної школи були чітко визначені в Постанові Ради міністрів СРСР "Про дальше поліпшення суспільного дошкільного виховання і підготовку дітей до навчання в школі" (1984 р.). Постановою передбачалося здійснення цілої низки заходів. Так, Міністерству освіти СРСР і Академії педагогічних наук СРСР було доручено розробити і запровадити в 1984-1985 рр. нову типову програму виховання і навчання дітей у дитячому садку, програмно-методичні документи, підручники й навчально- наочні посібники. Міністерство освіти СРСР також було зобов’язане розробити і ввести в дію до 1 січня 1985 р. положення про дитячий дошкільний заклад. Постановою було визнано доцільним створення в сільській місцевості, при наявності відповідних умов, навчально-виховних комплексів "школа - дитячий садок". Значна частина цих заходів була реалізована. Але в цілому реформа не принесла бажаних результатів. Як писали в ті часи, "реформа буксувала", що було цілком закономірно: освітня система вимагала більш глибоких й суттєвих перетворень.

У 80-ті роки суспільне дошкільне виховання продовжувалося досить динамічно розвиватися кількісно і якісно. У 1987 р. в Україні налічувалося 23100 дитячих садків, у яких виховувалося 2700000 дітей, що складало 60,3% від загальної кількості дітей дошкільного віку (з них 69,3% - у містах, 40,5% - у сільській місцевості) [7].

На початку 90-х років в соціально-економічному житті України відбулися значні зміни, які суттєво вплинули на подальший розвиток суспільного дошкільного виховання. У 1991 р. було проголошено створення самостійної, незалежної Української Держави. Почалося відродження національної державності, культури, освіти. У цей же час у країні розпочався перехід до ринкової економіки. Цей процес проходив досить складно й супроводжувався деяким негативними явищами, як-то погіршення фінансово-економічного стану підприємств, скорочення виробництва, безробіття, зниження життєвого рівня населення.

Економічна нестабільність, брак коштів негативно позначилися на роботі дитячих садків, що призвело до скорочення їх мережі. Ще одним чинником, який призводив до зменшення кількості дошкільних закладів, стало поступове скорочення протягом 90-х років народжуваності. Причина цього явища також полягала в економічній нестабільності у країні.

У 1992 р. в Україні функціонувало 24500 дитячий садків. Це був найвищий показник за всю попередню історію. Кількість дітей, охоплених системою суспільного дошкільного виховання, досягла 2,2 млн., що складало 47% від загальної кількості дітей дошкільного віку. Виховний процес у

дошкільних закладах здійснювали 268000 педагогічних працівників, 97% з них мали відповідну освіту

Але вже в 1992 р. далися взнаки ті негативні явища, що стали характерними для системи суспільного дошкільного виховання впродовж 90-х років ХХ століття. Уперше за весь повоєнний час припинилося розширення мережі дитячих садків. Були зірвані плани будівництва нових дошкільних закладів. Із запланованих на перше півріччя 1992 р. 386 дошкільних закладів було здано лише 21.

Надалі ситуація поступово погіршувалася. Першими почали "здавати позиції" відомчі дитячі садки, які складали 67% від загальної кількості дошкільних закладів країни. Підприємства, колгоспи, зазнавши економічних труднощів, "позбувалися від об’єктів соціальної сфери", до якої належали й дитячі садки.

Мережа закладів дошкільного виховання у період з 1992 р. по 2002 р. скоротилася на третину й досягла 15700. У 1992 р. дошкільні заклади відвідувало 2,2 млн. дітей, а в 2002 р. - близько 1 млн. Тобто за десять років кількість вихованців зменшилася більш ніж удвічі. У 2005 р. в Україні функціонувало 14900 дошкільних закладів (у містах - 6700, на селі - 8200). Загальна кількість вихованців дошкільних навчальних закладів на початок 2005 р. становила понад 1 млн. Розрив між охопленням дошкільними закладами міських і сільських дітей складав, відповідно, 65 і 23%. В окремих областях цей розрив набагато більший від середньостатистичного показника. Зокрема, у Львівській області лише 9% сільських дітей відвідують дитячі садки, у Рівненській, Житомирській та Київській областях - 10% [1].

У 2006 р. в порівнянні із 2005 р., кількість дошкільних навчальних закладів збільшилася з 14900 до 15100 (у місті - 6700, у селі - 8400). Кількість вихованців складала 1032000 (місто - 840000, село - 192000), що становило 51% від загальної кількості дітей дошкільного віку (у місті - 66%, у селі - 26%). У 2007 р. кількість дошкільних навчальних закладів залишилася без змін, але кількість вихованців, у порівнянні з попереднім роком, збільшилася на 49000 і складала 54% від загальної кількості дошкільнят [2, 8].

На кінець 2009 року в Україні функціонувало 15400 дошкільних закладів, які відвідувало 57% дітей від загальної кількості дошкільнят.

Попри всі труднощі кінця ХХ - початку ХХІ століття, система суспільного дошкільного виховання збереглася, більш того, цей складний час ознаменувався й певними надбаннями та досягненнями. Чітко визначилися позитивні тенденції подальшого розвитку. Протягом 90-х років тривав активний процес перегляду загальних підходів до виховання дітей дошкільного віку, визначення нових концептуальних засад. Це повною мірою знаходило відображення в концепціях, нормативно-правових і програмно- методичних документах.

Висновки і перспективи подальших розвідок із напряму дослідження. Розвиток теорії і практики дошкільної освіти на сучасному етапі не тільки вимагає активізації досліджень історико- педагогічного характеру, а й визначає напрями їх здійснення. Перш за все, необхідне проведення комплексного дослідження й відтворення цілісної історії суспільного дошкільного виховання з часу появи перших дитячих садків і донині. Перспективним є здійснення досліджень "за персоналіями", а також певних проблем.

6. Дошкільна освіта -перша ланка в системі освіти. Закон «Про дошкільну освіту». Типи сучасних дошкільних навчальних закладів.

                                Распечатан закон отдельно в нем все

збереження і зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я дитини;— виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточуючих і довкілля;— формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду;— виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти; забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту.  Детальною конкретизацією вимог Закону “Про дошкільну освіту” є Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні, який спрямовує на вирішення таких завдань:— створення належних умов для реалізації дитиною свого природного потенціалу (фізичного, психологічного, соціального);— формування механізмів саморозвитку дошкільника, розширення свідомості, сприяння його свідомому існуванню;— розвиток базових якостей особистості;— навчання жити у злагоді з довкіллям та собою, адекватно реагувати на події, оптимістично ставитися до життя, довіряти людському оточенню, відчувати себе захищеним, орієнтуватися в ньому;— підтримка дитячої субкультури, збагачення дитячих видів діяльності;— створення культурного середовища, сприяння становленню в дитини основ особистісної культури, залучення до світу національної та світової культур;— вироблення оптимістичної гіпотези розвитку кожної конкретної дитини;— опанування дошкільником навичками практичного життя;— забезпечення гармонійного та особистісного розвитку, формування ціннісного ставлення до природи, культури, людей і до себе.  Отже, загальною метою виховання дітей дошкільного віку є всебічний розвиток дитини, формування базису її особистісної культури. Реалізується вона в єдності складових частин виховання дітей дошкільного віку.