Теоретичне дослідження значно
складніше, ніж просто вивчення спеціальної
літератури. Воно передбачає постійний
причинно-наслідковий аналіз педагогічних
явищ, зіставлення, порівняння, перехід
від абстрактного до конкретного, узагальнення,
продукування висновків.
Для успішного використання
всіх методів необхідні дані емпіричного
рівня пізнання. Це означає, що теоретичний
та емпіричний способи нерозривно пов'язані,
у конкретному педагогічному дослідженні
вони існують у єдності та взаємодії.
До практичних методів педагогічного
дослідження належать педагогічне спостереження,
педагогічний експеримент, бесіда, вивчення
продуктів діяльності дитини, соціометрія,
незалежні характеристики (педагогічний
консиліум), тестування, аналіз документів
виховного процесу, математична статистика,
моделювання та ін.
Метод педагогічних спостережень.
Ґрунтується на безпосередньому сприйманні
педагогічних явищ і процесів у цілісності
та динаміці.
Педагогічне спостереження
— спеціально організоване, цілеспрямоване,
систематичне та планомірне сприйняття
досліджуваного об'єкта в умовах повсякденного
життя.
Головним завданням спостереження
є збір фактів, детальна фіксація їх суттєвих
ознак. Наукова його цінність полягає
в тому, що воно є найбезпосереднішим способом
одержання дослідних даних, оскільки дитина,
не знаючи, що вона є об'єктом дослідження,
поводить себе невимушено, природно, а
дослідник може простежити явище, яке
його цікавить, у всій повноті. Спостереження
як метод наукового педагогічного дослідження
використовують щодо дітей будь-якого
віку.
Однак спостереження не дає
змоги оперативно зібрати матеріал, оскільки
дослідник не може спровокувати явище,
яке його цікавить, а мусить вичікувати
його. Крім того, факти, що є об'єктом спостереження,
пов'язані з багатьма супутніми явищами:
за дитиною необхідно спостерігати довго
і неодноразово; при повторному спостереженні
неможливо побачити точно ідентичне явище,
що унеможливлює перевірку раніше отриманих
даних.
Успіх дослідника залежатиме
від того, наскільки чітко визначено мету,
об'єкт, план і спосіб систематизації даних.
Формулюючи мету, насамперед слід з'ясувати,
яке педагогічне явище буде вивчатися
(наприклад, педагогічні умови виховання
самостійності у молодших дошкільників).
Залежно від мети дослідження обирають
його об'єкт (дитину відповідної статі
та віку) і ситуації, в яких здійснюватиметься
спостереження (наприклад, у режимних
процесах — під час вживання їжі, вдягання
і роздягання). Важливим аспектом є складання
плану дослідження (основних і проміжних
етапів роботи), який має охоплювати весь
перебіг спостереження, враховуючи можливі
зміни спостережуваного явища (суб'єктивні
— стан здоров'я, настрій дитини; об'єктивні
— наявність у групі необхідного обладнання,
санітарний стан ванної кімнати, порядок
у спальні тощо). Результати будуть об'єктивнішими
і достовірнішими за систематичних і багаторазових
спостережень у різний час і за різних
умов, використання різних засобів фіксації
(відеозапис, фотографування, хронометраж,
протокольні записи та ін.) мовлення, емоційних
реакцій, поведінки і діяльності. Виявлені
факти слід реєструвати не ізольовано,
а разом з тими, що їх супроводжують і можуть
мати значення для аналізу. При цьому недопустимими
є оцінні судження.
Педагогічне спостереження
може бути безпосереднім (здійснюване
безпосередньо дослідником) і опосередкованим
(здійснюване особами, які працюють за
програмою дослідника); безперервним (педагогічне
явище спостерігають у розвитку від його
початку до кінця) і дискретним (лат. discretus
— поділений, перервний) — якщо є неодноразове
спостереження тривалого процесу.
Задля досягнення необхідного
результату спостереження повинно бути
систематичним, об'єктивним і тривалим.
Ці вимоги зумовлені тим, що кожна педагогічна
ситуація і кожен акт поведінки дитини
є неповторними, а оскільки дослідник
не втручається у перебіг спостережуваного
явища, він повинен утриматися і від схильності
до орієнтації на типові «середньостатистичні»
явища.
Іноді в педагогічному дослідженні
використовують метод самоспостереження
— цілеспрямованого фіксування об'єктом
педагогічного дослідження себе самого:
думок, почуттів, душевного стану. Мета
його полягає у з'ясуванні глибини усвідомлення
дитиною себе. При цьому слід враховувати,
що дитині дошкільного віку легше намалювати
свій стан, ніж розповісти про нього.
Педагогічний експеримент. Є найпоширенішим методом досліджень
у сфері дошкільної педагогіки.
Педагогічний експеримент —
комплексний дослідницький метод, суть
якого полягає в дослідженні педагогічного
явища у спеціально створених умовах,
організованих ситуаціях.
Надзвичайно важливо, щоб спеціально
створені умови сприяли об'єктивному виявленню
й аналізу досліджуваних явищ.
Педагогічний експеримент використовують
з метою:
— встановлення причинно-наслідкових
зв'язків між певними педагогічними впливами
і досягнутими результатами;
— порівняння ефективності
двох або кількох варіантів впливів, умов
і вибору з них оптимального з огляду на
певний критерій (ефективність, затрачений
час, засоби та ін.);
— виявлення необхідних умов
для реалізації конкретних завдань відомими
засобами;
— дослідження особливостей
перебігу певного процесу в нових умовах
тощо.
На відміну від інших методів
дослідження педагогічний експеримент
дає змогу виокремити явище, що вивчається;
цілеспрямовано змінювати умови педагогічного
впливу на дітей; оперативно зібрати великий
фактичний матеріал; повторювати окремі
педагогічні явища приблизно в однакових
умовах. За його допомогою отримують факти
і водночас перетворюють педагогічні
явища. Експеримент об'єктивніший метод
дослідження, ніж спостереження, оскільки
його методика містить чіткі критерії
фіксації та обробки даних. Однак він потребує
тривалішої й ретельнішої підготовки.
Значно простіший аналіз протоколу експерименту,
адже його вибудовують відповідно до заданої
методикою послідовності. Аналіз педагогічних
фактів і явищ може бути виражений у цифрових
показниках.
Щоправда, іноді під час експерименту
дитина може поводитися неприродно, що
не дає змоги сформувати цілісне уявлення
про її особистість.
Залежно від завдань і умов
проведення розрізняють природний експеримент
(здійснюється у межах педагогічного процесу
і є поширеним) і лабораторний (відбувається
у спеціально створених умовах). Залежно
від часу проведення педагогічний експеримент
може бути короткочасним і тривалим. За
метою дослідження розрізняють констатуючий
(виявлення стану досліджуваного явища),
формуючий (перетворення досліджуваного
явища) і контрольний (аналіз ефективності
запропонованої системи педагогічних
впливів) експерименти.
Бесіда. Цей метод є одним із найпоширеніших
у дослідженнях виховання і навчання дітей
дошкільного віку. Використовують його
автономно або в поєднанні з експериментом
і спостереженням. Наприклад, вивчаючи
ігрові інтереси дитини, дослідник на
перших порах спостерігає за її іграми,
а потім проводить бесіду про улюблені
іграшки, ігрових партнерів (спершу з дитиною,
потім з батьками, вихователями).
Бесіда — метод отримання інформації
за допомогою словесного спілкування
дослідника з дитиною з метою виявлення
фактів, що характеризують її особистісні
прояви (інтереси, знання, ставлення та
ін.).
Ефективність бесіди як методу
вивчення особистості дитини залежить
від усвідомлення дослідником її мети,
глибокого обміркування головних і допоміжних
питань, які слід добирати з урахуванням
можливих варіантів спілкування, наявності
необхідного матеріалу. Наприклад, для
бесіди з дитиною про усвідомлення нею
норми поведінки «Слід ділитися з іншими»
можна обрати вірш О. Благініної «Подарунок»,
зосередившись на обговоренні таких питань:
Яка іграшка була у дівчинки? Чи шкода
їй було віддавати жабку подрузі? Чому
вона віддала жабку? Правильно чи неправильно
вона вчинила? Як би ти вчинив, якби твоя
улюблена іграшка сподобалася твоєму
другові? Чому?
Питання для бесіди мають бути
чіткими, стислими, конкретними, вони не
повинні містити підказки. Слід уникати
слів із подвійним значенням або незрозумілих
дитині. Дослідник, як правило, заучує
питання напам'ять, ставить їх у чітко
встановленому порядку, вимагаючи розгорнутих
відповідей.
Бесіду завжди проводять індивідуально
в окремому приміщенні. Вона не повинна
перевищувати 10—15 хв. За тривалішої бесіди
малюк може втомитися і втратити до неї
інтерес.
Заздалегідь необхідно продумати
способи фіксації даних, використання
технічних засобів (магнітофона, диктофона).
У бесіді, як і в експерименті, функції
дослідника і протоколіста можуть бути
розмежовані. Відповіді дитини, її поведінку,
емоційні реакції детально фіксують у
протоколі.
Особливо важливо для дослідника
створити сприятливу психологічну атмосферу,
в якій дитина спілкуватиметься щиро,
довірливо. При цьому фіксування інформації
має бути непомітним, щоб воно не насторожило
дитину, не відволікло її уваги від змісту
розмови. Досвідчений педагог уміло маневруватиме
під час бесіди, творчо поводитиметься
у непрогнозованих ситуаціях.
Вивчення продуктів діяльності
дитини. Діяльність дитини дошкільного
віку є різноманітною. Вона стосується
різних аспектів реалізації власного
творчого потенціалу, взаємодії її зі
світом (довкіллям) і його предметами,
спілкування з ровесниками, дорослими.
Як правило, дослідники аналізують продукти
зображувальної і конструктивної діяльності
дитини (малюнки, аплікації, ліплення,
об'ємні зображення, конструкції), музичної
діяльності (виконавство і творчість у
пісні, грі на музичних інструментах),
мовленнєво-творчої діяльності (творчі
розповіді, переказування літературних
творів, складання казок тощо). Цей метод
традиційно використовують у вивченні
індивідуальних особливостей дітей, їхніх
інтересів і нахилів, ставлення до продуктивних
видів діяльності.
Аналіз продуктів діяльності
дитини часто є елементом інших методів
дослідження, зокрема експерименту. Наприклад,
під час вивчення педагогічних умов становлення
і розвитку інтересу до зображувальної
діяльності дитина залежно від спрямованості
Інтересу створює малюнки, які згодом
оцінюють за різними критеріями.
Як і під час використання інших
методів педагогічного дослідження, перед
вивченням продуктів діяльності дитини
слід заздалегідь продумати його мету:
наприклад, вивчення ставлення дошкільників
до дорослих і однолітків, що виявляється
в їхніх малюнках, розповідях тощо. Для
всіх дітей експериментальної групи створюють
однакові умови (однакові матеріали: папір,
фарби, олівці; усамітнене місце та певний
час для самостійної діяльності). Дослідник
має потурбуватися про мотивацію кожної
дитини на одержання продуктивного результату,
стежити, щоб діти працювали самостійно.
Для нього неприпустиме втручання у процес
створення продукту, оскільки це може
обмежити свободу самовияву дитини. Критерії
оцінювання продукту розробляють відповідно
до мети дослідження, наприклад оцінювання
вибору кольору, композиції малюнка тощо.
Використання методу вивчення
продуктів діяльності дає змогу дослідникові
дібрати за короткий час багатий фактичний
матеріал, який характеризує особливості
світосприйняття, емоційних станів, стилю
самореалізації дитини чи групи дітей.
Неодноразово повторюючи його, дослідник
наблизиться до об'єктивних висновків
щодо закономірності отриманих даних,
природності виявів стану дитини тощо.
Однак, незважаючи на безперечну
ефективність цього методу, його використання
пов'язане з певними обмеженнями: він придатний
на етапі оволодіння дитиною певними видами
діяльності. Аналіз даних іноді потребує
спеціально розроблених схем, що залежить
від уміння дослідника виокремити всі
педагогічні особливості створеного продукту.
Не завжди досліднику вдається уникнути
суб'єктивізму, наприклад, при оцінюванні
оригінальності дитячого витвору.
Соціометрія. Для аналізу взаємин у колективі
на основі опитування чи спостереження
за поведінкою дітей широко використовують
соціометричні методи.
Соціометрія (лат. societas — суспільство
і грец. metreo — вимірюю) — метод вивчення
особливостей міжособистісних взаємин
у малих групах.
Головним вимірювальним прийомом
соціометрії є питання, відповідаючи на
яке, дитина виявляє своє ставлення до
інших. Результати заносять у соціограму
— графік, на якому стрілками вказані
вибори членів групи, або у соціоматрицю
— таблицю, яка фіксує кількість одержаних
кожним членом групи виборів. Наприклад,
для вивчення групової диференціації
кожній дитині пропонують визначити, з
ким вона хоче разом гратися передусім;
з ким, якщо дитина, обрана першою, відсутня
у дитячому садку або зайнята іншою справою;
з ким, якщо обидві відсутні. Виявлений
у такий спосіб позитивний статус характеризує
лідерську позицію дитини в групі, а негативний
— непопулярність її в колективі.
Інтерв'ювання та
анкетування. До цих методів звертаються
за необхідності вивчити думки про виховання
дитини, дослідження проблем сімейного
виховання.
Основою інтерв'ю (англ. interview — зустріч, бесіда)
— усного опитування — є звичайна бесіда.
Однак в інтерв'ю ролі співбесідників
чітко визначені, нормовані, а цілі задані
програмою і завданнями конкретного педагогічного
дослідження. Специфіка його полягає у
залежності отриманої інформації від
особливостей спілкування (довірливості,
відкритості, взаєморозуміння) інтерв'юера
з опитуваним. Оскільки зміст бесіди (інтерв'ю)
передбачає глибокий і всебічний аналіз,
вона повинна бути ретельно зафіксованою.
Для реєстрації даних інтерв'ю використовують
дослівний запис, запис по пам'яті, механічний
звукозапис (магнітофон, диктофон).
Питання, які використовують
під час інтерв'ю, можуть бути прямими
(вимагають простої відповіді), опосередкованими
(передбачають згоду опитуваного на формулювання
певного питання), відкритими (не обмежують
способу відповіді на нього, наприклад:
«Які методи виховання дисциплінованості
ви використовуєте?») і закритими (обмежують
респондента заздалегідь сформульованими
варіантами відповідей, один із яких він
повинен обрати).