Структура політичних наук

Формування політичної свідомості - процес усвідомлення соціальними суб' єктами реалій політичного життя, притаманних їм інтересів і ціннісних орієнтацій. Встановлюються своєрідні межі адекватного відображення політичного буття в свідомості. Якщо повніше та всебічніше відображається в політичній свідомості політичне життя, то повніше й глибше інтереси та ціннісні орієнтації класу, нації, соціальної групи, особи фіксують потреби суспільного прогресу. Політична свідомість неоднорідна. Пояснюється це тим, що саме суспільство - складна система, що включає всеохоплювану державою, її структурами, життєдіяльність індивідів, соціальних спільностей, верств і груп, взаємовідносин вільних і рівноправних індивідів в умовах ринку. Політична свідомість і виступає як специфічна форма мислення, прояву політичних інтересів соціальних відносин верств, різноманітних груп. Але неоднорідність самих соціальних спільностей, верств, різноманітних соціальних груп ще більше урізноманітнює політичну свідомість. Ускладнення соціальної структури поглиблює різноманітність політичної свідомості.

Розвиток форм людської життєдіяльності, прогрес культури і науки постійно ускладнюють і змінюють конкретні форми свідомості та буття, роблять їх відносини різноманітними, що постійно історично змінюються. Зміст політичної свідомості визначається і національними інтересами, що в певних умовах - при зростанні кризи існуючого ладу, національної самосвідомості тощо - можуть бути домінуючими над класовими. Політична свідомість не пасивно відображає політичне буття, але й здатна випереджати політичну практику, прогнозувати розвиток політичних процесів, чинити величезний вплив на політичне життя, а через нього - на всі сторони суспільного життя, визначати спрямування політичної діяльності соціальних спільностей та індивідів. Ось чому в практиці управління суспільними процесами дуже важливий стан політичної свідомості суспільства та окремих класів, соціальних верств і груп, досягнення згоди в політичних позиціях, сприяння формуванню такої свідомості, що найповніше відображає потреби соціального прогресу. Єдність свідомості та діяльності постійно уточнюється, корегується.

Формуючись під впливом буття, через практичні дії, свідомість активно впливає на дійсність. Відтворивши дійсність, свідомість потім переробляє відбиті події, явища, безпосередню політичну поведінку, щоб ідеально створювати такі ж цінності, що могли б служити меті задоволення потреб та інтересів. Свідомість володіє унікальною властивістю: не просто відображає дійсність, а виступає усвідомленим ставленням суб' єкта до об' єкта відображення, політичної реальності, визначає орієнтацію їх діяльності в процесі практичного вибору політичних рішень, їх політичних наслідків. Отже, свідомості притаманний творчий характер відображення. Відповідно до потреб суб' єкта, свідомість спроможна розпізнавати, оцінювати та перетворювати практичну діяльність суб' єкта.

Свідомість людини не тільки відображає світ, політичні реалії, але й творить їх, змінює їх своїми діями. Безперервність процесу суспільно-історичної практики зумовлює безперервність процесу свідомості. Суспільству необхідна не всяка діяльність, не порожній активізм, а діяльність кваліфікована, цілеспрямована, довільна, свідома. Рівнозначно суспільству необхідна не просто емпірична людська індивідуальність, а особа, що має світогляд, переконана, самостійна, яка володіє собою, має владу над діяльністю, здатна до скоєння вільних дій - вчинків, охоплених свідомістю. Суспільство не задовольняє споглядальну, бездіяльну свідомість, однаково як і безособове байдуже розуміння, так звану свідомість або "умогляд" приватного індивіда. Свідомість становить суттєву властивість діяльності особи і самої особистості. Якісність і дієвість особистості визначається повнотою тріади: діяльність, свідомість, особа.

Політична свідомість - це ідеологічне утворення, що відображає сукупність соціально-економічних та ідеологічних факторів, які закріплюються психікою людини у вигляді політичних настанов, що активно впливають на її практичну політичну діяльність. Свідомість виникає в практичній діяльності людей як необхідна умова її організації та відтворення. Найважливіша віха в розвитку людської культури - розподіл духовної та фізичної праці, відособлення виробництва від свідомості як особливого духовного виробництва.

2 тема Основні етапи…

2.1. плюралізм політичних ідей…

Плюралізм - принцип організації суспільства, заснований на визнанні різноманіття існуючих інтересів і їх конкуренций. Політичний плюралізм є умовою й ознакою демократичного режиму, вона визнає, створює необхідні умови для реалізації, заохочує різноманіття політичних організацій і інтересів, що конкурують між собою.

Плюралістична демократія (від лат. pluralis – множинний) – концепція, за якою політична влада в сучасній державі перетворилася на „колективну владу” багатьох політичних організацій і об'єднань. Виникла після 2-ї світової війни.

Даний різновид демократії регулюється шляхом суперництва різних спілок, асоціацій, федерацій, які представляють усю багатоманітність соціальних інтересів. Це суперництво видається за гарантію збереження демократії.

Хоча, по великому рахунку, політична влада досить зібрана, хоч і здійснюється по різних каналах (влада держави, вплив політичних партій, діяльність союзів підприємців, церкви тощо).

Найбільша роль у плюралізмі відводиться саме політичним партіям і всенародним виборам.

Політична партія - організація, група об'єднуюча активних прихильників тих чи інших цілей, ідей, лідерів, що служить для боротьби за політичну владу.

Ознаки партії:

1)Наявність програми, цілей, стратегії.

2)Наявність статуту, де  говориться про норми внутріпартійного  життя.

3)Фіксоване членство

4)Розгалужена мережа первинних  місцевих організацій.

Функції політичних партій:

1)Політична - оволодіння  владою для здійсненню своєї  програми.

2)Соціального представництво - виражає інтереси якого-небудь  соціального чи шару намагається  створити собі міцну опору  в суспільстві

3)Соціальна інтеграція - примирення інтересів різних  соціальних груп, досягнення консенсусу  в суспільстві.

4)Політичне рекрутування - підготовка і впровадження кадрів  для різних політичних організацій.

5)Ідеологічна - розробка  партійної ідеології і програми.

6)Електоратна - організація  й участь у виборчій програмі.

7)Набору нових членів  у партію і їхнє політичне  виховання.

При тоталітарному й авторитарному режимі у влади як правило знаходиться тільки одна партія.

Багатопартійність - одна з ознак демократичного режиму. При цьому реальна в здійсненні влади можуть брати участь тільки дві партії (Республіканська і демократична в С.Ш.А., консервативна і лейбористська у Великобританії). Такі системи називають двухпартійні, що не виключає вільного функціонування й участі в політичному житті інших партій. Демократія – це не безладдя, багатопартійність – це не вовтуження різних політичних сил за ласий шматок, при умові що і перше і друге розвивається цивілізованим шляхом. Це – нормальний розвиток суспільства, який випробуваний уже не одною державою Західного світу. Тільки таким шляхом українське суспільство може прийти до цивілізованого життя, як політичного, так і соціально-економічного.

У конституції України визнаються політичне різноманіття і багатопартійність. Адже багатопартійність дає змогу проявитись демократичним процесам в суспільстві. Різні партії – різні ідеології, багатопартійний склад у Верховній Раді – це можливість відстоювати різні політичні та економічні позиції, що так чи інакше відносяться до різних соціальний класів суспільства. Оскільки народні депутати – народні обранці, то вони мають проголошувати і відстоювати позиції своїх виборців, що дає змогу розгорнутися цивілізованій демократичній боротьбі за інтереси певної суспільної групи. Сучасні вибори – яскравий прояв демократичних процесів в Україні.

Усі суспільні об'єднання рівноправні. В даний час у нашій країні діють десятки політичних партій, але говорити про стабільність партійної системи поки не приходиться. У багатьох партій відсутня реальна соціальна база, немає розгалуженої мережі первинних організацій, украй не велика чисельність. З іншої сторони інтереси соціальних груп представлені в партійній системі не повною мірою .

Види політичних партій при наявності політичного плюралізму

Тобто партія - один з найважливіших інститутів цивільного суспільства, що здійснює зв'язок між ним і державою.

Демократизація і сучасна демократія по своїй суті є з'єднання всіх можливих і так чи інакше випробуваних форм політичного опосередкування дій і форм організації.Однак, на думку деяких політологів плюралізм, як і демократія в цілому, погана своєю всеїдністю. На їх думку, це тягне безліч неминучих витрат, наприклад, багаторазове дублювання функцій, проробленню безлічі альтернатив і т.п. У результаті система по визначенню не може бути досить ефективної для того, скажемо, щоб "наздогнати і перегнати" чи "здійснити радикальну реформу", за пару років утиснувши країну в рамки капіталізму зразка К. Маркса. Для ефективного рішення таких задач саме і годить тоталітаризм. Він чи подібні "однозначні" системи, що претендують на максимальну ефективність, саме і піддаються, по думці Черчілля, перевірці. Вона звичайно підтверджує ефективність "однозначної" системи, але відразу показує руйнівність, а те і просто безглуздість поставлених цілей. З погляду Черчілля, краще не спокушати долю погонею за небувалими і зверхефективними формами правління, а задовільнятися "гіршим" - змішанням того, що працює і дозволяє нехай повільно, але вірно вирішувати практичні задачі.

Але на мою думку, відсутність політичного плюралізму, наявність одної партії – це тотальне відстоювання однієї ідеології, яка все інше сприймає як вороже, і звісно, не дає змогу для реалізації. Радянські часи – яскравий взірець такого недемократичного розвитку суспільства. Наслідки її очевидні – ідеологічні ігри, постійні прорахунки, тоталітаризм, політична, економічна та соціальна деградація. Тільки при наявності можливості у повний голос відстоювати різні, навіть протилежні думки у різних сферах, можливість різним політичним силам боротися за покращення суспільства – ось яскравий прояв демократичних процесів.

Поняття демократії поширюється на усі форми держави, у якому народу належить верховенство у встановленні влади і контроль над нею. При цьому допускається, що свою верховну владу народ може виявляти як безпосередньо, так і через представників. Відповідно до цього демократія визначається, насамперед, як форма держави, у якій верховенство належить загальній волі народу. Це є самоврядування народу, без його розходження на «чорних і білих», «пролетарів і буржуазію», тобто всієї маси народу в сукупності. Отже, демократичній ідеї однаково суперечить усяке класове панування, усяке штучне узвишшя однієї людини над іншим, якими б людьми вони ні були. Таким чином, класова демократична теорія, сприйнята більшовиками, була протиріччям самої собі.

2.2. ідеологія марксизму

Марксизм - філософське, економічне і політичне вчення, що сформувалося в середині XIX ст. Основоположниками є К. Маркс і Ф. Енгельс. Маркс і Енгельс розробили положення діалектичного матеріалізму, теорію додаткової вартості і вчення про комунізм, грунтуючись на німецької класичної філософії (Гегель, Фейєрбах та ін.), Англійської політекономії (Сміт, Рікардо та ін.), Французькою утопічному соціалізмі (Сен-Сімон, Фур'є та ін.).

Принципи марксизму використовуються в комуністичному, соціал-демократичному і профспілковому рухах; деякі ідеї увійшли в науковий апарат політичної науки та інших соціальних дисциплін.

Основні ідеї марксизму:

- Суспільство розглядається  як організм, в структурі якого  продуктивні сили, які є базисом, визначають виробничі відносини, форми власності, які, в свою чергу, обумовлюють класову структуру  суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво, т. е. надбудову;

- Єдність і взаємодія  цих сфер утворюють певну суспільно-економічну  формацію; їх розвиток і зміна  складають процес поступального  руху суспільства;

- Боротьба панівних і  пригноблених класів - рушійна сила  історії, а її вище вираження - соціальна революція;

- Капіталізм - остання експлуататорська формація, яка створює потужні стимули розвитку суспільства, але поступово перетворюється в перешкоду його прогресу;

- В умовах капіталізму  дозріває пролетаріат, скидають  панування буржуазії і встановлює  свою владу;

- Пролетаріат здійснить  перехід до комунізму, який передбачає  знищення приватної та утвердження  суспільної власності, створення  безкласового суспільства і умов  вільного розвитку особистості.

Маркс створив теорію суспільно-економічних формацій, що розрізняються за ступенем розвитку продуктивних сил, характером соціальних відносин, політичної надбудови та ін. Вона включає: первісно-общинну, рабовласницьку, феодальну, буржуазну і прогностичну комуністичну формацію (з першою фазою соціалізму). Можливий комунізм характеризується високим рівнем розвитку продуктивних сил, науковим управлінням, гуманістичними принципами пристрою.

Марксизм вплинув на розвиток соціальної думки XIX-XX ст. Піддалися критиці багато що містилися в ньому утопічні, суперечливі уявлення. Наприклад, марксизм абсолютизує роль класової боротьби і насильства, заперечує можливість еволюції буржуазного суспільства, значення приватної власності як основи громадянського суспільства, перебільшує історичну роль пролетаріату, неадекватно тлумачить працю як джерело вартості; стверджує необхідність ліквідації парламентських інститутів і поділу влади; відкидає загальнолюдську моральність.