Мотивация студентов в ВНЗ

Учіння, на думку О.М. Леонтьєва [17], є особистісним присвоєнням знань, умінь, у процесі  якого заданий зміст знань  перетворюється через індивідуальний досвід учня, через його потреби  та мотиваційну сферу. Отже, учіння – це діяльність суб’єкта пізнання. Процес засвоєння знань умінь  та навичок відрізняється від  учіння тим, що останнє полягає у  набутті не тільки досвіду, а й  у становленні себе як особистості, у виробленні форм поведінки.

Учбова  діяльність, включаючи в себе процеси  засвоєння, здійснюється лише тоді, коли ці процеси протікають у формі  цілеспрямованого перетворення навчального  матеріалу або задачі. В учбовій  діяльності має бути творча переробка  матеріалу учнем, тобто перетворення навчальних впливів [3].

Таким чином, ми розглядаємо позитивне ставлення  до навчання студентів ВНЗ через  мотивацію до учбової діяльності.

Однією  із проблем оптимізації учбово-пізнавальної діяльності студентів є вивчення питань, пов'язаних з мотивацією до неї. Це пов’язано з тим, що в системі  навчання студент є не тільки об'єктом  управління, але й суб'єктом учбової  діяльності [6]. Як показують соціально-психологічні дослідження, мотивація до учбової  діяльності неоднорідна, вона залежить від безлічі факторів: індивідуальних особливостей студентів, характеру  найближчої референтної групи, рівня  розвитку студентського колективу  й т.д [20]. З іншого боку, мотивація  поведінки людини, виступаючи як психічне явище, завжди відображує погляди, ціннісні орієнтації, установки того соціального  прошарку (групи, спільності), представником  якої є особистість.

Розглядаючи мотивацію до учбової діяльності, необхідно підкреслити, що поняття  мотив тісно пов'язане з поняттям мета й потреба. Поєднуючись та взаємодіючи між собою, ці утворення складають мотиваційну сферу особистості, що містить у собі всі види спонукань: потреби, інтереси, цілі, стимули, мотиви, схильності, установки [17].

Як і  будь-який інший вид, мотивація до учбової діяльності визначається рядом  специфічних для неї факторів. По-перше, вона визначається самою освітньою системою; по-друге, - організацією навчального процесу;  по-третє, - особливостями суб'єкта учіння; по-четверте, - індивідуальними особливостями педагога й насамперед системою його відносин до студентів, до справи; по-п'яте, - специфікою навчального предмета [6; 16].

Мотивація до учбової діяльності характеризується спрямованістю, стійкістю й динамічністю. Тобто, до навчання студентів спонукає ряд мотивів, які мають свою ієрархією, де домінуючими можуть бути або внутрішні мотиви, пов'язані зі змістом цієї діяльності і її виконанням, або широкі соціальні мотиви, пов'язані з потребою людини зайняти певну позицію в системі суспільних відносин. При цьому, з віком відбувається розвиток та зміни співвідношення взаємодіючих мотивів, зміна провідних домінуючих потреб і їх ієрархізація [20].

Відповідно, при аналізі мотивації до учбової  діяльності студентів ВНЗ стоїть складне завдання визначити не тільки домінуючий мотив, але й врахувати  структуру мотиваційної сфери  людини, а також  її особистісні характеристики. Основними мотивами навчання у вузі є: бажання перебувати в колі студентської молоді, суспільне значення професії й широка сфера її застосування, відповідність професії інтересам  і схильностям студента і його творчі можливості [12].

 Провідними  навчальними мотивами студентів  є «професійні» і «особистого  престижу», менш значимі «прагматичні»  (одержати диплом про вищу освіту) і «пізнавальні». Але, на різних  курсах роль домінуючих мотивів  змінюється. На першому курсі  провідний мотив - «професійний»,  на другому - «особистого престижу»,  на третьому й четвертому курсах - обидва цих мотиви, на четвертому - ще й «прагматичний» [6; 14].

 На  основі аналізу відповідної літератури  нами було виділено фактори  (умови), що сприяють формуванню  в студентів позитивного ставлення  до навчання [6; 14; 20]:

1. усвідомлення найближчих і кінцевих цілей навчання;
2. усвідомлення теоретичної й практичної значимості        

                   засвоюваних знань;

3. емоційна форма викладу навчального матеріалу;
4. показ «перспективних ліній» у розвитку наукових понять;

•   професійна спрямованість навчальної діяльності;

6)       вибір завдань, що створюють  проблемні ситуації в структурі    

           навчальної діяльності;

7)       наявність допитливості й «пізнавального  психологічного  

          клімату» у навчальній групі.

 Класифікація  мотивів учбової діяльності була запропонована П. М. Якобсоном [24, 209].

 Перший  вид мотивів він називав «негативними».  Під цими мотивами він розумів  спонукання студента, викликані  усвідомленням певних незручностей  і неприємностей, які можуть  виникнути в тому випадку, якщо  він не буде вчитися: догани, погрози батьків і т.п. Це  навчання без інтересу до отримання  вищої освіти, і до відвідування  навчального закладу. 

 Другий  різновид мотивів учбової діяльності, за П. М. Якобсоном, теж пов'язаний  із позаучбовою ситуацією, однак,  має позитивний вплив на навчання. Впливи з боку суспільства  формують у студента почуття  боргу, що зобов'язує його одержати  вищу освіту, і стати повноцінним  громадянином, корисним для країни. Така установка на навчання, якщо  вона стійка й займає істотне  місце в спрямованості особистості,  робить навчання не просто  потрібним, але й привабливим,  дає сили для подолання труднощів,  прояву  посидючості, наполегливості. У цю ж групу мотивів П.  М. Якобсон відносить і ті, які  пов'язані з вузькоособистісними  інтересами. Процес навчання при  цьому сприймається як шлях  до особистого благополуччя, як  засіб просування по життєвим  сходам.

Третій  вид мотивації, за П. М. Якобсоном, пов'язаний із самим процесом учбової діяльності. В цьому випадку студента спонукають учитися потреба в знаннях, допитливість, прагнення пізнавати нове. Студент  отримує задоволення від збільшення своїх знань при засвоєнні нового матеріалу; мотивація до учіння відображає стійкі пізнавальні інтереси. Специфіка мотивації до учбової діяльності залежить, як відзначає П. М. Якобсон, від особистісних особливостей студентів: від потреби в досягненні успіху або, навпаки, від пасивності, небажання робити зусилля над собою, стійкості до невдач (фрустрації) і т.п.

В. Я. Кикоть і В. А. Якунін розділяють цілі навчання й цілі учіння [14, 98]. Перші задаються ззовні і відображають суспільні запити й цінності. Другі визначаються індивідуальними потребами особистості, що сформувалися на підставі їхнього попереднього досвіду. Обидві цілі можуть збігатися лише в ідеальному випадку, коли перші відтворюють себе в структурі індивідуальних мотивів.

На базі загальної мотивації до учбової  діяльності (професійної, пізнавальної, прагматичної, соціально-корисної і  особистісно-престижної) у студентів  з'являється певне ставлення до різних навчальних предметів. Воно обумовлюється:

1. важливістю предмета для професійної підготовки:
2. інтересом до певної галузі знань і до даного предмета як її частини;
3. якістю викладання (задоволеністю заняттями з певного предмету);
4. мірою труднощів оволодіння цим предметом виходячи із власних   

             здібностей:

5. взаєминами з викладачем.

Всі ці мотиви можуть перебувати в різних відношеннях  один з одним (взаємодія або конкуренція) і мати різний вплив на навчання студентів [13].

Е.І.Савонько, Н.М.Симонова виділяють компоненти мотивації до учбової діяльності [цит. за 12]:

1) процесуальний;

2) результативний;

3) учбово-пізнавальний;

4) інтелектуальний. 

Учбова  діяльність мотивується, перш за все, внутрішнім мотивом, коли пізнавальна потреба  «зустрічається» з предметом  діяльності і «опредмечується» в  ній, поєднуючись з різними зовнішніми мотивами – самоствердження, престижу, необхідності, досягнення і ін. Задоволеність  учінням залежить від ступеня  задоволеності цієї потреби. Ця потреба  примушує студентів більше концентруватися  на навчанні і в той же час підвищує їх соціальну активність [6].

Мотиви  інтелектуального плану усвідомлювані  та реально діючі. Вони усвідомлюються людиною як прагнення знань, потреба  в їх засвоєнні, прагнення розширити  кругозір, поглиблення та систематизація знань. Керуючись подібними мотивами, не зважаючи на втому, час, відволікаючі чинники та спонуки, студент наполегливо і захоплено працює над учбовим матеріалом, над вирішенням учбової задачі [12].

Учбово-пізнавальний мотив спочатку починає діяти, потім стає домінуючим і набуває самостійності, і лише після усвідомлюється, тобто першою умовою є організація, становлення самої учбової діяльності. При цьому сама дієвість мотивації, краще формується при спрямованості на способи, чим на «результат» діяльності. В той же час вона по-різному виявляється для різних вікових груп, в залежності як від характеру учбової ситуації, так і від жорсткого контролю викладача [12].

Важливою  характеристикою мотивації до учбової діяльності студентів у ВНЗ є її стійкість, що визначається як динамічна характеристика, яка забезпечує відносну тривалість і високу продуктивність діяльності як в нормальних, так і в екстремальних умовах. Грунтуючись на системному уявленні про стійкість мотивації, дослідники розглядають її в комплексі з такими характеристиками мотивації до учбової діяльності, як сила,  усвідомленість, дієвість, сформованість смислоутворюючого мотиву діяльності, орієнтація на процес і т.д [12; 15].

Процесуальна  мотивація є змістовним і «енергетичним» ядром структури, від якого залежить стійкість і особливості її мінливості. У тих випадках, коли процесуальна і результативна мотиваційна  орієнтація займають перше місце  в структурі, рівень її стійкості  буде ще вищий. До психологічних детермінант  стійкості мотивації до учіння відносяться:

1. початковий тип мотиваційної структури;
2. особистісна значущість предметного змісту діяльності;
3. вид учбового завдання;
4. найбільш сильними є внутрішні чинники: домінування мотиваційної орієнтації, особливості внутрішньоструктурної динаміки і психологічний зміст мотиваційної структури [7].

Отже, мотивація  до учбової діяльності у студентів  ВНЗ характеризується складною структурою, однією з форм якої є структура  внутрішньої (на процес і результат) і зовнішньої (винагорода, уникнення  покарання) мотивації. Істотні такі характеристики навчальної мотивації, як її стійкість, зв'язок з рівнем інтелектуального розвитку й характером учбової діяльності.

Все розглянуте вище свідчить про складності учбової  мотивації як психологічного феномена, керування яким в навчальному  процесі вимагає урахування її структурної  організації, динамічності, вікової  обумовленості.

 

 

1.1.6. Професійна мотивація

Зараз дослідникам вже не доводиться сумніватися в тому, що успішність учнів залежить в основному від розвитку навчальної мотивації, а не тільки від природних здібностей. Між цими двома факторами існує складна система взаємозв'язків. За певних умов (зокрема, при високому інтересі особистості до конкретної діяльності) може включатися так званий компенсаторний механізм.

Недолік здібностей при цьому заповнюється розвитком мотиваційної сфери (інтерес  до предмету, усвідомленість вибору професії та ін), і школяр / студент добивається великих успіхів.  
Однак справа не тільки в тому, що здібності і мотивація перебувають у діалектичній єдності, і кожен з них певним чином впливає на рівень успішності.

Дослідження, проведені у вузах, показали, що сильні і слабкі студенти відрізняються зовсім не за інтелектуальним показниками, а по тому, у якому ступені в них розвинена професійнамотивація. Звичайно, з цього зовсім не випливає, що здібності не є значущим чинником навчальної діяльності. Подібні факти можна пояснити тим, що існуюча система конкурсного відбору до вузів, так чи інакше, проводить селекцію абітурієнтів на рівні загальних інтелектуальних здібностей. Ті, хто витримує відбір і потрапляє в число першокурсників, в цілому володіють приблизно однаковими здібностями. У цьому випадку на перше місце виступає чинник професійної мотивації; одну з провідних ролей у формуванні «відмінників» і «трієчників» починає грати система внутрішніх спонук особи до учбово-пізнавальної діяльності у ВНЗ. У самій сфері професійної мотивації найважливішу роль відіграє позитивне ставлення до професії, оскільки цей мотив пов'язаний з кінцевою метою навчання [60]. 

Стосовно учбової діяльності студентів  в системі вузівської освіти під професійною мотивацією розуміється сукупність факторів і процесів, які, відбиваючись у свідомості, спонукають і скеровують особистість до вивчення майбутньої професійної діяльності. Професійна мотивація виступає як внутрішній рушійний чинник розвитку професіоналізму і особистості, так як тільки на основі її високого рівня формування, можливий ефективний розвиток професійної освіченості та культури особистості. 

При цьому під мотивами професійної діяльності розуміється усвідомлення предметів актуальних потреб особистості (одержання вищої освіти, саморозвитку, самопізнання, професійного розвитку, підвищення соціального статусу і т.д.), задовольняються за допомогою виконання навчальних завдань і спонукають його до вивчення майбутньої професійної діяльності [60] . 

Якщо студент розбирається в тому, що за професію він вибрав і вважає її гідною і значущою для суспільства, це, безумовно, впливає на те, як складається його навчання. Дослідження, проведені в системі початкової професійної освіти і у вищій школі, повністю підтверджують це положення.  
За допомогою експериментів на матеріалі різних російських вузів було встановлено, що найбільше задоволені обраною професією студенти 1 курсу. Але протягом всіх років навчання цей показник неухильно знижується аж до 5 курсу. Незважаючи на те, що незадовго до закінчення вузу задоволеність професією виявляється найменшою, само відношення до професії залишається позитивним. Логічно було б припустити, що зниження задоволеності викликане невисоким рівнем викладання в конкретному вузі. Проте не слід переоцінювати максимальну задоволеність професією на першому році навчання.