Особливості образу «я» у особистостей з релігійними переконаннями

К. Г. Юнг, швейцарський психолог, визначає релігію як абсолютно особливу установку людського розуму, що відповідає первинному використанню поняття " religio"(лат.), - благочестя, святиня, предмет культу. Виходячи з цього, К.Г. Юнг розглядає релігію як уважне спостереження за "нумінозним"  динамічним існуванням або дією, викликаною мимовільним актом волі. Нумінозність є незалежна від волі індивіда умова, яка встановлює контроль над людиною, відводячи йому швидше роль слухняного слуги, ніж пана і творця. Тобто релігія визначається Юнгом, як зосередженість людського розуму на деяких динамічних, психічних чинниках як таких, що дістали назву "Вищих сил", образів, ідей, символів, законів, богів. [41]

Таким чином, в основі релігійності індивіда, на думку К.Г. Юнга, лежить реакція психіки, "установка людського розуму" на нумінозне, яка розкривається через релігійний досвід людини. Саме досвід " душі" визначає інші елементи релігійності.[41]

Однією з перших спроб  біхевіористського пояснення релігійності людини стала докторська дисертація В.Р. Веллса [46]. На його думку, віра є органічна реакція, система рефлекторних актів(дій) інтегрованих таким чином, що деякі твердження або припущення можуть бути сприйняті позитивно [47].

Згідно з думкою Б.Ф. Скінера дія довкілля визначає нашу поведінку, і релігія є традиційним способом управління людською поведінкою [5]. Веттер і Скіннер розуміли релігійність як підсумок індивідуальної наказової поведінки, підкріпленої подальшою винагородою [44].

Е. Фромм, визначає релігію, як будь-яку систему поглядів і дій, що розділяються групою, яка забезпечує індивідуума системою орієнтації і об'єктом відданості. Система орієнтації і прихильності може набувати будь-якої форми. Усі релігії, метафізичні системи і усеосяжні ідеології служать тій же фундаментальній потребі: зв'язати індивіда зі всесвітом, з самим собою і зі своїми побратимами. На думку Е. Фрома, мета людини в гуманістичній релігії полягає в тому, щоб досягти найвищої сили, але не безсилля [36].

А. Маслоу приписує релігійності і позитивні, і негативні функції. Релігійність як інтенсивний, особистий досвід треба заохочувати, як аспект самоактуализації. Релігію, як ортодоксальне кредо і релігійну звичку, з іншого боку, називає обслуговуючою захисною функцією і таким чином зв'язує з нижчими рівнями людського благополуччя.[5]

Логотерапія В.Франкла включає елементи динамічних напрямів в психології: екзистенціалізму і біхевіоризму, і також європейського феноменологічного підходу до релігійності. Він визначає релігію як "пошук остаточного сенсу" [35]. Орієнтиром, який веде людину до "пошуку значення", є совість, яку Франкл вважає непереборним початком, та стверджує, що  завдання логотерапевта нагадати пацієнтові про його  особисте духовне ядро, інтеграція усіх трьох аспектів людини : тілесного, духовного і релігійного. [5].

 

 

2.2. Релігійність як складова Я- концепції.

 

Релігійна особа - це людина в сукупності його індивідуальних якостей, в якій певне місце займають і релігійні властивості, здатна стати суб'єктом релігійної діяльності. Такій особі властива якість " релігійність", яка утворює у свідомості відповідні уявлення, ідеї, віру, потреби, почуття, а в поведінці - відвідування храму, молитва, участь у богослужінні, здійснення релігійних обрядів, святкування релігійних свят, пост і т. д. Релігійність центрується в стосунках "Бог - людина", "людина - Бог" або, залежно від типу релігій, в чомусь іншому. Релігійні якості інтеріоризуються (лат.interior - внутрішній) в процесі соціалізації, привласнення індивідом соціального досвіду в умовах релігійного середовища, внаслідок чого складається релігійна духовність особистості. Духовність характеризує особистість з точки зору міри освоєння нею духовної культури, у тому числі і релігійної. Духовність включає в себе досягнення і залучення до цінностей, самосвідомість і самопізнання, підвищення інтелекту і відчуттів, пошук сенсу і мети існування, знаходження ідеалу, слухання  голоса совісті [21].

Я-концепція включає  в себе всі психологічні особливості  та механізми релігійної особистості. Вона вимагає від віруючого повної самовідповідальності перед собою,  як перед носієм певних якостей та власного існування у світі. Крім того, Я-концепція корегує діяльність особистості відповідно до тих принципів та орієнтирів, що є домінантами для самого суб’єкта.

Формування Я-концепції  релігійної людини обумовлюється існуванням образу Я,  тобто уявленями індивіда про себе,  які визначаються тими релігійними почуттями,  що супроводжують людину в процесі самоусвідомлення і   які виступають частиною Я-концепції.  У цьому сенсі під Я-образом,  розуміється опис людиною своїх релігійних почуттів на рівні елементарного логіко-мовленнєвого мислення.  Людина робить спробу дати собі оцінку,  оцінити себе відповідно до існуючих релігійних норм і  ця оцінка може бути різною за інтенсивністю. Фактично самооцінка тут буде виступати судженням про причино-наслідкові зв’язки появи релігійних почуттів, які і впливатимуть на тенденції поведінки релігійної людини.  Я -концепція є не що інше,  як відчуття релігійною людиною самої себе. Тобто, під час сприйняття основних релігійних норм,  канонів та усвідомлення ціннісних орієнтирів,  людина починає співвідносити себе з сукупністю тих вимог, поведінкових норм, що ставить перед нею релігійне вчення. Відбувається оцінювання. Надалі, в процесі долучення людини в релігійну діяльність, реалізується і наступний етап –  поведінковий [20].

При вивченні релігійної поведінки мають на увазі такі зовнішні прояви, як частота відвідування церкви, регулярність дотримання релігійних ритуалів, наслідування моральних приписів, читання священних книг. В даному випадку йдеться саме про поведінкові аспекти релігійності, а не про вплив релігії на діяльність людини в різних сферах його життя. Релігійність людини виражається в зовнішніх специфічних діях, але одно тільки відвідування церкви не можна інтерпретувати автоматично, як релігійність індивіда, оскільки відвідуваність храмів може визначатися не психологічними мотиваціями, а соціальними причинами. Зовнішнє благочестя не є надійним свідченням релігійності, воно може бути дуже поверхневим. З іншого боку, у соціології, наприклад, немає інших способів "виміряти" рівень релігійності [21]

Свого часу Г. Оллпортом  була розроблена типологія релігійності. Він запропонував умовно розділити  усіх вірян на два типи. До першого  типу він відніс людей, для яких релігія – це лише спосіб досягнення життєвих цілей, зовнішніх по відношенню до самої релігії. Тобто у першого типу релігійності лежить розуміння сенсу і цінності релігії, як її функціональної корисності.  Звідси виходять твердження про те, що релігія потрібна, що вона сприяє моральному оздоровленню суспільства, вирішенню конфліктів і т. д. Релігійність в цьому випадку "зовнішня".

Другий тип представляють  релігійні особи, для яких релігія - самостійна і кінцева цінність. Нерелігійні потреби, інтереси, цінності мають для них другорядне значення. Суб'єктивно такий тип релігійності позбавляє особу від тривог і страхів, дає відчуття свободи і радості, ніщо не заважає людині співчувати усім людям [21].

Таким чином, Я-концепція  об’єднує певні образи людини і  її місця у світі, що подані її поведінкою та діяльністю.  Такі образи обов’язково співвідносяться з тими,  що репрезентовані в тій релігії, прихильником якої є конкретна особа,  вони повністю орієнтуються на них.  Отже,  Я-концепція ґрунтується на основних догмах певної релігії, виконує її вимоги, підкорюється ідеалам, виступає, як спосіб орієнтації людини у зовнішньому світі та має забезпечувати внутрішню узгодженість особистості.  Я-концепція виступає, як своєрідний формуючий та стабілізуючий принцип,  певна самоустановка світовідчуття, світорозуміння та самосприйняття релігійної людини [20].

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до другого розділу

 

Отже Я - концепція в своїй основі опирається на найважливіші принципи тієї чи іншої релігії,  орієнтується на її вимоги,  є своєрідним способом,  який орієнтує людину у навколишній дійсності та має забезпечувати внутрішню узгодженість особистості.  Я-концепція є певним каталізатором формування самоустановки, світовідчуття,  світорозуміння та самосприйняття релігійної людини.  Вона повністю відображає всі головні модальні самоустановки:  Я реальне, дзеркальне та ідеальне, які фактично обумовлюють існування релігійної особистості та визначають її принципи саморозуміння. Цей процес обов’язково опосередкований через релігійні почуття, які формують самооцінку, що виступатиме, як судження про причинно-наслідкові зв’язки виникнення,  утворення та функціонування релігійних почуттів.  Останні,  у свою чергу,  впливатимуть на особливості поведінки та діяльності релігійної людини. 

Я-концепція відображає образ людини та її місця у світі. Цей образ завжди вступає у взаємодію з тими, що репрезентовані в тій релігії, прихильником якої є ця особа.

Таким чином, Я-концепція  об’єднує певні образи людини і  її місця у світі, що подані її поведінкою та діяльністю.  Такі образи обов’язково співвідносяться з тими,  що репрезентовані в тій релігії, прихильником якої є конкретна особа,  вони повністю орієнтуються на них.  Отже,  Я-концепція ґрунтується на основних догматах певної релігії, виконує її вимоги, підкорюється ідеалам, виступає, як спосіб орієнтації людини у зовнішньому світі та має забезпечувати внутрішню узгодженість особистості.  Я-концепція виступає, як своєрідний формуючий та стабілізуючий принцип,  певна самоустановка світовідчуття, світорозуміння та самосприйняття релігійної людини.

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОБРАЗУ «Я» У ОСОБИСТОСТЕЙ З РЕЛІГІЙНИМИ ПЕРЕКОНАННЯМИ

 

3.1. Методологічне обгрунтування ролі впливу релігійних переконань на особливості образу «Я» особистості

 

Нині в науці накопичений  найбагатший масив знань в  області вивчення самосвідомості і  образу " Я" людини, але на тлі цього виявляється недостатня розробленість проблеми психології Я-концепції релігійної особистості.

Залишається не цілком освітленою проблема визначення внутрішнього змісту образу " Я" релігійної особистості, що утворюють його Я-концепцію. Проблему саме релігійної  “Я-концепції”  майже не розглядають у науковій літературі, а вона сьогодні має доволі важливе значення не тільки у становленні окремої релігійної особистості,  але і у формуванні ментальносних особливостей цілих релігійних общин, що своєю чергою має значний вплив на суспільство загалом.

У даній роботі для  дослідження особливостей образу «Я»  релігійної особистості були обрана вибірка людей віком від 19 – 23 років, бо саме у юнацькому віці центральне психологічне новоутворення - це становлення стійкої самосвідомості і стабільного образу "Я". Це пов'язано з посиленням особистісного контролю, самоврядування, з новою стадією розвитку інтелекту, з відкриттям свого внутрішнього світу і його емансипацією від дорослих [51].

Формування Я-концепції релігійної людини обумовлюється існуванням образу Я,  тобто уявлень індивіда про себе,  які визначаються тими релігійними почуттями,  що супроводжують людину в процесі самоусвідомлення,  які своєю чергою і виступають частиною Я-концепції.  У цьому сенсі під Я-образом,  розуміється опис людиною своїх релігійних почуттів на рівні елементарного логіко-мовленнєвого мислення.  Людина робить спробу дати собі оцінку,  оцінити відповідно до існуючих релігійних норм,  ця оцінка може бути різною за інтенсивністю,  оскільки певні риси образу «Я» можуть викликати ті чи інші релігійні почуття, що пов’язані з їх прийняттям або засудженням. . 

У нашій роботі були висунуті наступні гіпотези дослідження:

Концептуальна гіпотеза: релігійність  особистості впливає на  особливості образу «Я».

Емпіричні гіпотези:

1. У релігійних особистостей будуть більш значущими такі компоненти образу «Я», як самокерівництво, дзеркальне «Я», внутрішня конфліктність, внутрішня чесність, самообвинувачення ніж у нерелігійних особистостей.

У релігійних особистостей можуть будуть вищі показники по внутрішній конфліктності тому, що особистість намагається відповідати ідеальному «Я»,  яке сформувалося у неї завдяки релігії, і робить спробу узгодити реальне «Я» та соціальне «Я», що і може призвести до підвищеної внутрішньої конфліктності.

Також у релігійних особистостей буде більш виражений показники по шкалі «самообвинувачення», оскільки основними релігійними нормами є передусім концентрація уваги на своїх помилках і робота зі своїми недоліками.

Такий компонен, як «внутрішня чесність» у релігійних особистостей має бути значущим, бо релігійні особи прагнучи досягти Бога та духовного самовдосконалення мають перш за все бути чесними перед самим собою оскільки це є основою віри і таїнства сповіді.

2. У релігійних особистостей будуть меньш значущими такі компоненти образу «Я», як самовпевненість, самоприйняття, самоцінність, самоприв'язаність ніж у нерелігійних особистостей.

Вони будуть меньш  значущими бо, крайні прояви цих компонентів властиві такій якості, як гординя, що є смертним гріхом і у боротьбі з яким релігійні особистості протиставляють  таку якість, як упокорювання.

3. У  релігійних особистостей буде нижчий рівень самооцінки ніж  у нерелігійних особистостей оскільки вони намагаються більш детально побачити свої недоліки та гріховні  вчинки і це дає можливість людині об'єктивніше оцінити свою особистітсь.

Для того, щоб з'ясувати  особливості образу «Я» релігійних та нерелігійних особистостей ми використали дві методики: 1) методика дослідження самовідношення С.Р. Пантілєєва; 2) методика вивчення загальної самооцінки Г.Н. Казанцевой.

Перелічені психодіагностичні  засоби дадуть змогу більш ширше дослідити образ «Я», дозволяють розглянути різні сторони образу «Я» у релігійних особистостей.

Таким чином за допомогою цих методик ми зможемо підтвердити або відкинути поставлені нами гіпотези.

 

 

3.2. Цілі, задачі, та організація емпіричного дослідження