Шпаргалка по "Психологии"

Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педагогічного колективу на її профілактику, диференційований підхід до учнів, концентрування уваги на вдосконаленні методики викладання складних предметів, систематичне вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з методикою подолання неуспішності, єдність їх дій, забезпечення внутрішкільного контролю за станом роботи з невстигаючими учнями.

Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності учнів є належна підготовка вчителя до такого виду діяльності.

Певну роль у подоланні неуспішності школярів відіграють класи вирівнювання, укомплектовані на базі однієї або кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей.

Важливий чинник успішної роботи класів вирівнювання — відносна однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість.

46. «Комплекс пожвавлення» новонародженої дитини

Протягом періоду новонародженості у дитини поступово з'являються такі новоутворення, як розвинення акту сприймання, поява наслідування та акту пізнання, зорові та слухові зосередження, прояви активного інтересу до оточення.

Центральним новоутворенням цього періоду є поява комплексу пожвавлення - позитивної емоційно-дійової реакції новонародженого (посмішка, інтенсивні рухи ніжками та ручками, гуління) на появу дорослого, особливо на голос матері, її обличчя, дотики.

Поява комплексу пожвавлення є психологічним критерієм закінчення кризи та періоду новонародженості, на зміну якому приходить нова стадія розвитку - стадія немовляти. Приблизно це відбувається у період від двох тижнів до двох місяців життя дитини (цей час є індивідуальним).

Головною особливістю психічного розвитку немовляти є те, що його соціальна ситуація розвитку є завершеною, оскільки завдяки появі комплексу пожвавлення дитина починає проявляти зворотну реакцію на увагу батьків - її соціального оточення. З'являється перша провідна діяльність дитини цього віку - безпосереднє емоційне спілкування.

47. Провідна діяльність дітей підліткового віку та її вплив на психічний розвиток дитини

У підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом.

Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому.

Важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень. У підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить паралелі між вчинками дорослих і своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їм вибачають. У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують.

Спілкування підлітка з ровесниками. Характерною особливістю підлітка є посилене прагнення до спілкування з ровесниками, передусім з однокласниками, і трохи старшими за себе, стосунки з якими відіграють важливу роль у його житті. Він прагне заслужити повагу і визнання ровесників, мати в них авторитет. Дорослий не повинен старатися замінити підліткові друзів-ровесників, побоюючись їхнього негативного впливу. Щоб певною мірою коригувати стосунки з однолітками, він мусить знати коло спілкування підлітка, його специфіку.

У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Важливе значення для підлітка має оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.

У суспільно корисній діяльності відбувається не тільки опанування знань, розвиток умінь і навичок, а й соціалізація підлітка як особистості. Найбільше задовольняє його домінуючі потреби групова суспільно корисна діяльність.

Навчання підлітка. Поряд із суспільно корисною діяльністю, спілкуванням основним видом діяльності підлітка залишається навчання. Він віддає перевагу тим видам навчальної діяльності, які, за його переконанням, роблять його дорослим у власних очах та в очах значущих інших. У більшості підлітків, як правило, знижується інтерес до навчання, а школа перестає бути для них центром особистісного (морального, духовного) життя. У підлітковому віці розширюється зміст навчання, оскільки набуття знань нерідко виходить за межі школи, навчальних програм і здійснюється самостійно й цілеспрямовано. З часом ця тенденція посилюється. Оптимальні умови для розвитку особистості складаються тоді, коли набуття знань стає для підлітка суб'єктивно необхідним і важливим. Саме в цьому віці з'являються нові мотиви навчання, пов'язані з формуванням ідеалу, життєвої перспективи, професійних намірів і самосвідомості.

48. Аналіз психолого-педагогічної характеристики на учня

Головним засобом вивчення учнів і накопичення знань про них є психолого–педагогічна характеристика. Нерідко задача вивчення учня постає перед вчителем лише тоді, коли формування дитини пішло по невірному шляху, коли з’явилися труднощі в роботі з ним, в його відношенні до дітей, до дорослих. Але задача вчителя полягає не стільки в тому, щоб боротися з виниклими труднощами, стільки в тому, щоб своєрідно попередити ці явища, треба знайти закономірності психологічного розвитку у кожної дитини. При цьому виникають труднощі: вчитель не завжди знає на що звернути увагу. Для різних цілей використовуються різні психолого–педагогічні характеристики різних типів: короткі, приблизні, клінічні і т. д. Перші призвані для того, щоб дати загальне знайомство з учнями і самим учнем, для того щоб вчитель міг уявити собі, з яким контингентом учнів він має справу і намічає перші кроки. Клінічні характеристики повинні дати всестороннє представлення про особистість. До проблемних характеристик приходять в тих випадках, коли в роботі з учнями є специфічні труднощі. При вірному складанні і використанні пед. характеристики можуть стати опорою виховного процесу і засобом накопичення знань про дитину. Психолого–педагогічна характеристика:

1)    повинна складатись  систематично з року в рік;

2)    В характеристиці  повинно бути не тільки опис  особистостей учня, а й вказано  причини чи хоча б гіпотези їх, і у відповідності з цим висунуті задачі по корекції особливостей у формуванні особистості дитини;

3)    кожна наступна  характеристика повинна розпочинатись  з аналізу розвитку учня. В  ній повинен оцінюватися раніше  поставлений діагноз і пед. задача, а також ті методи, які були направлені на її розв’язання.

Характеристика:

-    темперамент, стать, вік;

-    особливості пізнавальних  процесів;

-    емоційно-вольова  сфера;

-    обсяг ЗУН, досвід  дитини, хар-тер (відповідальність, старанність, вимогливість);

-    мотиви навчання.

Діагностика: щоденник спостережень, аналіз робіт, інформація про сім’ю, попередні хар-ки, проведення спец. методик (тести).

49. Загальна характеристика віку немовляти. Соціальна ситуація розвитку та провідна діяльність

Вік немовляти охоплює період від 2 місяців до 1 року. Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності - їхнього безпосереднього емоційного спілкування (встановлення і розвитку соціальних контактів). Специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її об'єктом є інша людина. Для дорослого об'єктом впливу є дитина, водночас дитина починає виявляти перші форми впливу на дорослого. Так, дуже швидко її голосові реакції набувають характеру емоційно-активного заклику, схлипування перетворюється на поведінковий акт, спрямований на дорослу людину. Однак це ще не є мовою, а тільки емоційними реакціями.

Спілкування в період немовляти повинне бути емоційно позитивним. Завдяки цьому в дитини створюється емоційно позитивний тонус, що є ознакою її фізичного і психічного здоров'я. Емоції (пристрасні переживання) стають своєрідним орієнтиром дитини в її поведінці: чим багатший світ позитивних емоцій, тим більше вона має можливостей для дій із предметом, взаємодії з дорослими. Тому будь-яка ситуація, за якої немовля отримує позитивні емоції, не менш важлива для його життя, ніж якісне харчування чи свіже повітря й тепло.

Перші прояви спілкування дитини з мамою починаються без слів під час годування, коли вона кладе ручку на її груди та намагається заглянути в очі. До 6-7 місяців арсенал засобів і форм взаємодії значно розширюється. Навіть плач немовляти набуває різноманітних відтінків: плач від страху, від дискомфорту, плач-заклик.

Перші "запитання", які задає дитина дорослому, виражаються у формі дії, погляду, жесту. Зрозуміти їх можна тільки в ситуації дії. Виконання прохань немовляти, його звернень до дорослого є новою формою діалогу, яка з'являється наприкінці першого півріччя.

Для дитини діалог - це можливість бачити світ очима інших людей, співпереживання, співчуття, спрямованість на іншу людину, спонукання її до взаємодії. Вона може домагатися цього найрізноманітнішими доступними засобами: плачем, загляданням в очі, навмисною дією, спрямованою на привернення уваги.

Дефект спілкування, відрив дитини від матері у період немовляти породжує так званий ефект шпиталь пості - уповільнений емоційний розвиток дитини. За таких обставин відбуваються значні порушення в психічному розвитку дитини, травмується особистість, що непоправно позначається на її подальшому житті. За спостереженнями американського психолога К, Береса, із 38 дорослих, які в дитинстві хворіли на шпитальність, тільки семеро змогли добре пристосуватися до життя і були звичайними, нормальними людьми; решта мали різні психічні дефекти.

Най небезпечнішим і найуразливішим є вік від 6 до 12 місяців, оскільки немовляті особливо необхідне спілкування з дорослим, людське тепло. У цей період дитину аж ніяк не можна позбавляти спілкування з мамою. А якщо це неможливо, необхідно подбати про спілкування її з іншою людиною. Здатність дитини любити тих, хто її оточує, залежить від того, скільки любові і в якій формі вона отримує.

Отже, сприятливою соціальною ситуацією психічного розвитку дитини періоду немовляти є її нерозривна єдність із дорослим, емоційний комфорт.

50. Формування та розвиток особистості підлітка

Вступ дитини в підлітковий період характеризується якісним поштовхом у розвитку самосвідомості. У підлітка починає формуватися позиція дорослої людини. Навіть, якщо ця позиція ще не відповідає об’єктивному статусу підлітка в житті, але її поява означає, що підліток суб’єктивно вже ввійшов у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їхніх цінностей, мотивів поведінки та діяльності.

 Виникнення потреби у пізнанні власних особливостей, цікавість до себе та роздуми про себе – характерна особливість дітей підліткового віку. До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, який допомагає в організації стосунків та діяльності, у досягненні особисто значущих завдань у теперішньому та майбутньому.

Соціально-ругулююча функція роздумів про себе виявляється в тому, що підліток спочатку звертає увагу на свої недоліки та має потребу в їх подоланні, а вже згодом – на особливості особистості в цілому, свої можливості та переваги.

Важливий стимул виникнення у підлітка міркувань про себе – його потреба мати повагу в колі однолітків та прагнення знайти близьких товаришів, друга. Підліток починає порівнювати себе з оточуючими людьми: однолітками, батьками, дорослими. Таке порівняння надає підліткові знань про інших людей, особливості їхнього характеру та поведінки. Особливість підлітка – турбота про власну самостійність. З віком сфера претензій на самостійність інтенсивно розширюється. Вони охоплюють не лише конкретні дії та вчинки, а й деякі вибори, рішення, думки. Джерело суперечок підлітків не лише реальні незгоди, а й прагнення відстояти свою думку. У підлітковому віці починається формування власної позиції з деяких проблем, наприклад, морально-етичних.

Молодші підлітки часто не вміють керувати своєю поведінкою. Для старших підлітків характерне прагнення оволодіти власними афективними реакціями та поведінкою в цілому. Багато з них уже вміють стримуватися, а за потреби приховувати свої наміри, настрої, думки, ставлення до власного зросту, контроль за ним, самокритика. Підліток починає сам створювати себе, спонукати себе до розвитку згідно з певними зразкам та конкретно значущими завданнями і намірами, які пов’язані з потребами сьогодення та майбутнього.

Уявлення про інших людей та самого себе не завжди реалістичні. У багатьох підлітків самооцінювання деяких якостей завищене. На цій основі іноді виникає уявлення про несправедливе ставлення до підлітка дорослого, наприклад, батьків або вчителя. Це може привести до виникнення у підлітка афекту та комплексу специфічних особливостей: з’являється образливість, підозріливість, недовірливість, іноді агресивність і завжди – надмірно підвищена чутливість до оцінок інших. На перші невдачі підліток, як правило, реагує афективно, а хронічні невдачі підвищують невпевненість у собі. У деяких підлітків знижується рівень домагань, а у деяких з’являється бажання обов’язково подолати труднощі, довести можливість цього собі та «усім».

51. Основні етапи і психологічні механізми виховання властивостей особистості