Шпаргалка по "Психологии"

      Реакції, пов’язані із статевим  дозріванням і появою статевого  потягу. Для підлітків характерні  сексуальні фантазування, розмірковування  на теми сексу, захоплення відповідною  літературою, фільмами. Але можуть  і мати місце ранні статеві зв’язки, петтинг, проміскуїтет (безладні статеві зв’язки).

60. Показники  та критерії вихованості учнів

Критерії вихованості — це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості(колективу).

 Критерії  вихованості умовно поділяють на «тверді» і «м'які». До «твердих» критеріїв належать важливі статистичні дані, які в комплексі характеризують загальний стан вихованості молоді: кількість правопорушень і тенденції їх зміни; кількість молодих людей, які відбувають покарання за скоєні злочини; кількість розлучень і сімей, які розпалися; темпи поширення пияцтва, наркомани, куріння, проституції серед молоді та багато інших показників. У педагогіці ці критерії використовуються порівняно мало; упродовж десятиліть не прийнято було говорити про проблеми, які виявляються при використанні цих критеріїв.

 Для характеристики  шкільного виховання застосовуються  «м'які» критерії, що допомагають  педагогам одержати загальне  уявлення про хід і результати  виховного процесу.

 У психолого-педагогічній літературі є чимало методик і програм діагностики вихованості, які звертаються до різних критеріїв. За спрямованістю, способом і місцем застосування критерії вихованості умовно поділяють на дві групи: 1) пов'язані з проявом результатів виховання у зовнішній формі — судженнях, оцінках, вчинках, діях особистості (провідні якості особистості, основні відношення особистості, віддалений результат виховання, суспільна спрямованість, поведінка у проблемній ситуації та ін.) і 2) пов'язані з явищами, прихованими від очей вихователя — мотивами, переконаннями, планами, орієнтаціями.

 Більшість  з наявних методик і програм  вивчення вихованості школяра  громіздкі, недостатньо враховують  реальні можливості класного  керівника, фактор його часу. Педагог  реально може здійснити обґрунтування мінімуму найбільш типових ознак, які характеризують вихованість учнів.

 У визначенні  показників і ознак вихованості  учня вихідними є: з одного  боку, інтегральні прояви особистості, їх структура, з іншого — їх  динаміка: «зона найближчого розвитку».

 Оскільки  суб'єктом діяльності вихованець  стає в міру того, як розвиваються  мотиви, цілі, здатність свідомо  і самостійно будувати і творчо  реалізувати програму дій, здійснювати  самоконтроль, самооцінку, корекцію  діяльності, суттєвою ознакою його вихованості є ступінь співвідношення регуляції і саморегуляції. Саме це співвідношення показує, які мотиви є домінуючими, як конкретизуються суб'єктивні цілі, як поєднуються знання, уміння, переконання, дії.

 Таким  чином, вихованість особистості учня є цілісним утворенням, яке має високий рівень сформованості змістового, структурного і динамічного компоненту.

 «Ключем»  для практичного визначення ступеня  сформованості цих компонентів  є диференційовані описи —  ознаки різних рівнів вихованості.

61. Період немовляти як період розвитку передумов формування особистості. Індивідуальні відмінності немовлят

Вік немовляти охоплює період від 2 місяців до 1 року. Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності — їхнього безпосереднього емоційного спілкування (встановлення і розвитку соціальних контактів). Специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її об'єктом є інша людина. Для дорослого об'єктом впливу є дитина, водночас дитина починає виявляти перші форми впливу на дорослого. Так, дуже швидко її голосові реакції набувають характеру емоційно-активного заклику, схлипування перетворюється на поведінковий акт, спрямований на дорослу людину. Однак це ще не є мовою, а тільки емоційними реакціями.

Серед загальнопсихологічних закономірностей постійно виявляються індивідуально-психологічні відмінності, які можуть характеризувати як часткові психічні властивості, психічні процеси (пороги відчуття, час реакції, індивідуальні особливості сприймання, уваги, пам'яті, мислення, емоційної реактивності тощо), так і цілісні особистісні утворення (наприклад, інтереси, здібності, характер).

Індивідуально-психологічні відмінності - особливості психічних процесів, станів і властивостей, які розрізняють людей між собою.

Під впливом навчання, вправляння індивідуальні особливості змінюються. Індивідуально-психологічні відмінності можуть мати різний ступінь складності. Вони пов'язані не лише з кількісними показниками (мірою вираження певних особливостей), але і з якісною своєрідністю психічних проявів.

Однією із суттєвих індивідуальних відмінностей у психічному розвитку дітей є темп розвитку. Як відомо, в дітей, що виховуються в одній культурі, вікові кризи розвитку виникають у зв'язку з переходом з одного етапу в інший. Однак в окремих дітей вікові кризи можуть виникати як значно раніше, так і значно пізніше; в одних дітей можна спостерігати випередження, у деяких - значну затримку психічного розвитку.

Найпомітніше типові відмінності між дітьми проявляються у розумовому розвитку. За цим критерієм виокремлюють кілька категорій дітей.

1. Діти з  нормальним розумовим розвитком.

2. Діти з  випереджувальним розумовим розвитком.

3. Діти із  затриманням розумового розвитку.

4. Діти з  розумовою відсталістю (олігофрени).

Відмінності у психічному розвитку дітей, формування їх здібностей, особливостей розвитку особистості значно більше залежать від виховання і навчання: соціальної будови суспільства; національної культури і традицій; типу сім'ї (повна, неповна, багатодітна, малодітна), кількісних і якісних характеристик сім'ї; ставлення до дитини, взаємин батьків тощо.

62. Психічні  новоутворення школярів підліткового  віку

Підлітковий вік характеризується такими специфічними новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у самоствердженні.

Почуття дорослості у підлітковому віці

 Розвиток  дорослості є процесом становлення  готовності дитини до життя  в суспільстві. Він передбачає  засвоєння суспільних вимог до  особистості, діяльності, стосунків  і поведінки дорослих.

Становлення дорослості відбувається по-різному. Перші її ознаки можуть дуже відрізнятись від розвинутих форм, проявлятися раптово. Якщо не знати і не враховувати нових тенденцій розвитку в підлітковому періоді, то процес виховання може бути неефективним, а становлення особистості - відбуватися стихійно.

Виникнення у підлітка уявлення про себе як про людину, що переступила рубіж дитинства, зумовлює його переорієнтацію з дитячих норм і цінностей на дорослі. Його вже не влаштовують правила, обмеження, мораль послуху, які існують для дітей і є джерелом їхньої несамостійності, нерівноправності з дорослими.

Потреба підлітка у самоствердженні

Постійна взаємодія підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них, що є одним із домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Його потреба в самоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм моральним настановам. Вона спонукає так званих важких підлітків до порушень норм і правил поведінки. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження учителя у присутності друзів, вважаючи це приниженням своєї особистості. На цій основі нерідко виникають конфлікти між учнями і вчителем. Тільки тактовне ставлення до підлітка, підтримка його в очах ровесників створюють психологічно сприятливий ґрунт для ефективного впливу на нього виховних засобів педагога. Суттєву критику дорослого підліток адекватно може сприйняти наодинці.

63. Психолого-педагогічна  характеристика на клас

Психолого-педагогічна характеристика класу

Подаються загальні відомості про клас, індивідуальні особливості учнів, рівень їхньої вихованості, свідомості, громадянської відповідальності; розвиток самоврядування тощо. Класний керівник може використати

Орієнтовні питання для складання характеристики класу.

І. Загальні відомості про клас: кількість учнів, дівчат, хлопців

II. Соціально-психологічні  особливості учнів

1. Соціометричний  статус (на основі даних соціометрії): лідери, товариші, ізольовані, зневажені. Як здійснюється опора на лідерів.

2. Ставлення  до громадського життя, участь  у справах класу, школи окремих учнів, класу в цілому.

3. Участь  у гуртковій роботі.

4. Ставлення  до вчителів. Особливості проведення  роботи з батьками, їх ставлення  до школи.

5. Рівень  учнівського врядування, органи  врядування. Організаторські здібності  учнів класу, спілкування в класі.

6. Рівень  вихованості учнів класу.

III. Особистісні  риси учнів класу

1. Мотиваційне  середовище: інтереси, ідеали, переконання.

2. Самосвідомість: прагнення, самооцінка.

3. Індивідуально-типологічні  особливості школярів: особливості  темпераменту, моральні якості.

4. Особливості  психологічного стану деяких  учнів.

IV. Пізнавальні  особливості учнів класу

1. Особливості  сприйняття, пам'яті, уваги, мислення, уяви.

2. Рівень  інтелектуального розвитку.

V. Участь  батьків у житті класу, школи 

VI. Педагогічні висновки. Завдання, на виконання яких має спрямовуватися робота з класним колективом (формулюються з огляду на характеристики класу)

64. Поняття  «дефіциту спілкування» немовлят, до чого він приводить у  їх розвитку

Соціальна ситуація нерозривної єдності немовляти й дорослого приховує У собі протиріччя: дитина відчуває максимальну потребу в дорослому і водночас не володіє специфічними засобами впливу на нього. Зняття зазначеного протиріччя призводить до зникнення соціальної ситуації розвитку.

Соціальна ситуація життя немовляти з матір'ю спричиняє виникнення нового типу діяльності — безпосереднього емоційного спілкування дитини й матері. Згідно з дослідженнями Д. Б. Ельконіна й М. І. Лісіної, специфічна особливість Цієї діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина.

Дослідження свідчать, що дефіцит емоційного спілкування з дорослим у цей період життя вкрай негативно позначається на подальшому розвитку дитини.

Після Другої світової війни у психологи з'явилося поняття "госпіталізм", за допомогою якого описували психічний розвиток дітей, що втратили батьків і, внаслідок цього, утримувалися в лікарнях або дитячих будинках. Р. Спітц, приміром, звертає увагу на численні симптоми порушення поведінки таких дітей та затримку їх психічного й фізичного розвитку. Крім того, незважаючи на чудовий догляд, харчування, гігієнічні умови, відсоток смертності немовлят у цих установах був дуже високим.

Численні дослідження доводять, що умови госпіталізму передусім негативно впливають на розвиток мовлення дитини, формування її пізнавальних функцій, емоційний розвиток. Наприклад, А. Джерсілд зазначає, що здатність дитини любити оточуючих тісно пов'язана з тим, скільки любові (й у якій формі) вона сама отримала.

Ганна Фрейд, вивчаючи розвиток дітей, які осиротіли під час війни і виховувалися у дитячих будинках, дійшла висновку, що у підлітковому віці вони були не здатні вступати у вибіркові стосунки з дорослими та однолітками, зате більшість намагалася встановити тісні взаємини "дитина— мати" з будь-ким із дорослих.

Спостерігаючи за розвитком дітей у сучасних закритих дитячих установах, педіатр Е. Піклер знайшла нові симптоми госпіталізму. Вона пише, що на перший погляд ці діти справляють гарне враження. Вони слухняні, зазвичай зайняті грою, по вулиці йдуть парами, не розбігаються, не затримуються, не набридають своїми вимогами дорослим, їх можна легко роздягнути чи одягнути. Однак у таких дітей цілком відсутня вольова поведінка, власна ініціатива.

Дослідження М. І. Лісіної, що фундуються на ідеях Л.С. Виготського, довели, що причина цього явища криється не в біологічній прихильності дитини до матері, а в організації спілкування, у формуванні специфічно людських потреб, керуванні орієнтувальною діяльністю дитини. Тобто, важливе значення має присутність не матері як біологічного фактора, а дорослого як конкретного носія людської культури й способів її освоєння.

На основі цих теоретичних концепцій вдалося зробити важливі кроки у педагогічній практиці, спрямовані на виведення дітей зі стану госпіталізму. Наприклад, дослідженням. Ю. Кістяковської довели, що діти, які перебували під час війни в умовах дефіциту спілкування і тому серйозно відставали не тільки у психічному, але й у фізичному розвитку, наздоганяли своїх ровесників після того, як вдавалося сформувати у них емоційно позитивне ставлення до дорослого, забезпечивши тим самим можливості для повноцінного психічного розвитку.

65. Криза  підліткового віку. Поведінкові  реакцій важких підлітків. Девіантна та делінквентна поведінка підлітків

У дослідженні підліткового віку важливо, на думку Л. Виготського, виокремити основне новоутворення у психіці підлітка, з'ясувати соціальну ситуацію його розвитку, яка у кожному віці передбачає неповторну систему стосунків дитини і середовища. А суть кризи перехідного віку полягає у перебудові цієї системи. Психологічний зміст підліткової кризи пов'язаний з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткам властиві прагнення до ідеалів, максималізм, значні фізіологічні зміни.