Шпаргалка по "Психологии"

У психологічній науці існує декілька понять, які мають відношення до здобуття людиною життєвого досвіду у вигляді знань, умінь і навичок: учіння, учбова діяльність, научіння, навчання.

Учіння - власні активні дії учня, спрямовані на розвиток своїх здібностей, знань, умінь і навичок та способів їх набуття.

Розкриваючи природу людського учіння О.М.Леонтьєв зазначує: для того, щоб оволодіти продуктом людської діяльності, необхідно здійснити діяльність адекватну до тої, яка втілена в цьому продукті.

Метою учіння як різновиду діяльності та засобу психічного розвитку індивіда є пізнання, збирання та опрацювання набутої інформації; самостимулювання до пошуку, рішення учбових задач, самооцінки учбових досягнень; усвідомлення особостісного смислу й соціальної значущості культурних цінностей і людського досвіду, процесів та явищ оточуючої дійсності.

Результати учіння виявляються в знаннях, навичках, уміннях, системі відношень і загальному розвитку учня. Процес учіння є динамічним і необмеженим у часі. Здатність до свідомого регулювання своїх дій виникає у дітей 4 - 5 років. У дошкільному віці закладаються основи предметно-практичних дій. Під діями розуміють активність дитини. Активність буває зовнішньою й внутрішньою. Інтенсивність учіння припадає на молодший шкільний вік, підлітковий та юнацький вік. Учіння може протікати по-різному: може бути більш вираженою та чи інша активність або одна переростати в іншу. Але при цьому завжди зовнішні дії переростають у гностичні (процес ідентифікації та інтеріоризації). У зрілому віці результати учіння набувають нової якості - життєвого досвіду. Досвід і способи учіння не передаються спадково, їх кожна людина набуває сама впродовж життя. У залежності від природних задатків, одним людям це дається легко, а другим - дуже важко. Набуття досвіду відбувається: - організовано (в освітніх закладах), неорганізовано (сам по собі), ситуативно (радіо, телебачення, книжки тощо).

Ефективність учіння зумовлена спадковістю, оточуючим середовищем, історичним і генотипічним чинниками, діяльністю та мовою. Тобто окрім спадкового чинника на засвоєння знань безпосередньо впливають умови, в яких відбувається учіння, а також мета і потреби особистості.

Таким чином, учіння - це активна цілеспрямована діяльність школярів, яка полягає в засвоєнні знань, умінь і навичок, способів їх набуття, форм поведінки та видів діяльності.

37. Вікова періодизація. Поняття про вікові та індивідуальні  психічні особливості людини

    У  віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:

• Пренатальний період — від зачаття до пологів.
• Натальний період — пологи.
• Період новонародженості — від народження до 2 місяців.
• Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року.
• Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.
• Дошкільний вік — від 3 до 6/7 років. Його поділяють на:-- молодший дошкільний вік — 4-й рік;— середній дошкільний вік — 5-й рік;— старший дошкільний вік — 6/7-й рік.
• Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6/7 до 10/11 років).
• Дорослішання:-- підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;— рання юність (старший шкільний вік) — 10—11 класи (від 15/16 до 17/18 років);— зріла юність — від 18 до 20 років.
• Дорослість:-- рання дорослість — від 20 до 40 років;— зріла дорослість — від 40 до 60 років.
• Старість — після 60 років. У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей. Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.

Віковими особливостями називаються характерні для певного періоду життя анатомо-фізіологічні і психічні якості. Сутність вікових особливостей наочно розкривається на прикладі фізичного розвитку людини. Ріст, зростання ваги, поява молочних зубів, а потім зміна їх, статеве дозрівання та інші біологічні процеси здійснюються в певні вікові періоди з незначними відхиленнями. Оскільки біологічний і духовний розвиток людини взаємопов'язані між Собою, то з віком відповідні зміни відбуваються і в психічній сфері. Поступово здійснюється соціальне дозрівання, проявляється динаміка духовного розвитку особистості. Це й слугує природною основою для виділення послідовних етапів розвитку людини і складання вікової періодизації.

38. Формування  уміння вчитися самостійно. Вплив  пізнавального інтересу на розвиток  цього уміння. Новоутворення психічного  розвитку молодшого школяра

Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без безпосередньої допомоги, спираючись на своє знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність є якістю процесу пізнання, що формує риси особистості учня і передбачає своєрідну форму організації уміння.

Розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності, як стверджують В. Буряк, І. Малкін, П. Підкасістий, Б. Єсипов, включає в себе такі сторони:

• ставлення вчителя до проявів самостійності учня;
• уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;
• уміння виділяти головне і другорядне;
• оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;
• наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;
• самостійне застосування засвоєних знань;
• оцінка учнем своєї роботи і її результатів.

Таким чином, формування самостійності учня передбачає активну взаємодію вчителя і учня. Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес. Велике значення має висока майстерність учителя, його керівництво активною, пізнавальною діяльністю учня; логіка педагогічного процесу; створення проблемної ситуації на уроці; правильна і раціональна організація видів самостійної роботи, пов'язаної з подоланням учнями певних труднощів, підведення підсумків виконання і об'єктивна оцінка роботи.

Для того, щоб самостійна робота учнів була ефективною потрібно дотримуватись певних умов:

1. чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;
2. характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;
3. завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними;
4. повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їх знань та умінь),
5. повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи учнів в процесі навчання,
6. важливо дотримуватись взаємозв'язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх,
7. повинен існувати взаємозв'язок класної і домашньої самостійної роботи.

Проблема самостійної діяльності учнів і засобів організації в структурі уроку має свою багату історію і свої традиції в реалізації її основних положень в практиці роботи школи.

Основними новоутвореннями цього періоду є:

• довільність психічних функцій (увага, запам’ятовування), вміння свідомо ставити мету, шукати засоби її досягнення, долати труднощі.

• розвиток внутрішнього плану дій (у процесі навчання формується здатність до виконання дій про себе, дитина планує, намічає перспективи);розвиток рефлексії: вміння ніби збоку розглядати себе, оцінювати результати дій. Рефлексія лежить в основі самооцінки.

• самоконтроль;

• О.М.Леонтьєв виокремлює зміну мотивів діяльності (не заради оцінки, а тому, що цікаво. Оцінка поступається місцем інтересу.

39. Психологічні умови формування уміння вчитися самостійно

  Самостійна робота  може виявлятися в чотирьох  основних напрямах навчальної  діяльності:

  1) організаційному (уміння визначати свою мету, обирати засоби її досягнення, контролювати відповідність дії плану та цілям, організовувати свою діяльність у колективній роботі);

  2) практичному (використовувати  ТЗН, працювати з довідковою літературою, відеоматеріалами, комп’ютером тощо);

  3) інтелектуальному (формулювати  проблеми, обирати об’єкти досліджень, систематизувати ідеї тощо);

  4) психологічному (докладати  вольових зусиль для подолання  труднощів, усвідомлювати свій мотив, аналізувати та оцінювати ситуацію).

    Розв’язати завдання з формування творчої особистості, яка буде здатна навчатися протягом усього життя, можна лише комплексно. Тому формування у дітей самостійності слід реалізовувати у трьох основних аспектах.

 Перший аспект —  організація спеціальної навчальної діяльності на уроках.

   Навчальна діяльність, як і будь-яка інша, виникає  з потреби, переходить у мотив. Школяр має сформулювати мету, спланувати діяльність, обрати засоби  та прийоми роботи, виконати завдання, оцінити свої здобутки та відрефлексувати виконану роботу, обрати нове завдання.

   Дуже важливий момент — рефлексія власної діяльності. Народна мудрість говорить: «Розумний вчиться на чужих помилках, а дурень на своїх», але ми не вчимося на чужих помилках, навіть рідко на своїх, бо не запитумо себе, чому я так вчинив, чому це трапилось зі мною, тобто не рефлексуємо своє життя, свої вчинки. Слід привчати дітей з перших кроків життя у школі аналізувати свої дії та робити висновки. Якщо роботу організувати правильно, дитина надалі з легкістю зможе оцінювати свої знання, якість виконання роботи за різними критеріями. Спочатку учні вчаться оцінювати найпростіші дії, результати роботи, потім і комунікативні навички, досягнення.

   Така організація  навчальної діяльності постійно  спонукає дітей до самостійної діяльності, самооцінки, рефлексії.

   Другий аспект  — організація навчального співробітництва.

   Методи побудови  такої навчальної діяльності  вимагають спільної діяльності  вчителя з учнями та учнів  між собою. Найкращою формою організації  співпраці є парна та групова робота. Під час роботи в групі дитина має реальну можливість обрати для себе роль (контролер, скептик, аналітик, писар, координатор). Тут вона вчиться слухати, сперечатися, ставити запитання, відстоювати свою думку. Усі правила ведення навчальної дискусії програються учнями в різних ситуаціях, обираються найоптимальніші зразки і приймаються всіма як свої власні без зовнішнього нав’язування. Під час групової роботи кожен отримує безцінний досвід спільної діяльності, рефлексії. Саме за такої організації роботи учні приймають навчальне завдання як своє власне, самі розподіляють ролі, планують свою роботу, роблять висновки, створюють модель, алгоритм, схему, оцінюють свою роботу та досягнення, вчать інших.

   Третій важливий  аспект — це методи та прийоми роботи на уроці.

   Головна складність  в оволодінні загальним способом  дії полягає в тому, що ці  дії неможливо імітувати. Пошук  знань та способу дії може  бути лише там, де вчитель не  дає їх у готовому вигляді, а спонукає дітей до пошукової самостійної діяльності.

40. Новонароджений. Криза новонародженого. Період пристосування до нових умов життя

Центральним і основним новоутворенням періоду новонародженості є індивідуальне психічне життя. Йдеться про те, що в період новонародженості дитина існує індивідуально, відокремлено від організму матері, зливається із соціальним життям людей, які її оточують. Крім того, індивідуальне життя як перша і найпримітивніша форма соціального існування є психічним життям, бо тільки воно може бути частиною соціального життя близьких людей.

Новонародженому притаманне лише зародження психічного життя (виразність рухів, стан радості і суму, гніву і страху, здивування і роздумів; інстинктивні рухи, пов'язані з голодом, ситістю, задоволенням тощо). Ці прояви можна спостерігати відразу після народження. Психічне життя новонародженого має дуже своєрідний характер, про що свідчать: недиференційованість і нерозчленованість переживань (своєрідне поєднання потягу, афекту і переживання; невміння виокремити себе і свої переживання серед об'єктивних речей, нездатність диференціювати соціальні і фізичні об'єкти; нерозчленованість сприймання ситуації загалом).