Шпаргалка по "Морфології"

Ознаки похідності лексичної  основи: 1. Наявність внутрішньої  форми, етимона: передплужник, етимон: плуг(плуж-).2. здатність основи ло подільності  на морфеми: перед-плуж-н-ик. 3. Наявність  в основі вільного кореня, який може вживатися у складі слова без  суфіксів і префіксів: плуг.

Ознаки непохідності лексичної  основи: 1. Відсутність внутр. Форми, тобто прихований характер етимона: береза, земля, холод. 2. Відсутність  в основі службових морфем: дощ-, стіл-. Непохідні основи повністю збігаються із коренем.

Зв’язані основи-це такі подільні основи з відносно прозорою або й стертою внутр. Формою, корінь яких утратив ознаки вільної морфеми. Тобто втратив здатність вживатися  без службових морфем. :плат-ок(платок-основа повністю) свинина, ожина.

Субморфні основи-це такі основи, у складі яких, крім морфів, є ще асемантичні  сегменти, які не мають самостійної  семантичної і словотвірної функцій, але мають тотожну з морфами  фонетичну будову і беруть участь у формувані лексичної основи. Наприклад: ець-кінець, половець, -о: соло, кіно, -ус: глобус, тонус. Субморфи: префіксальні та суфіксальні.

Отже, основа є дуже важливою одиницею у слові, яка несе у собі лексичне значення слова.а за допомогою  словотвірних формантів ще й словотвірне  значення.

7. Морфема як  значуща одиниця у складі слова.

Морфема – це мінімальна значеннєва, двобічна, інваріантна, парадигматична одиниця мови, яка виокремлюється у слові.

Морфема – одиниця двобічна, для її характеристики однаково важливими  є і план вираження, і план значення, які мають відповідати один одному. Морфема виокремлюється у слові. Обсяг поняття морфема залежить від її відношення до наступної за величиною і рангом одиниці, тобто від того, розглядається морфема як частина слова або як частина речення. Якщо ми визнаємо, що морфема виокремлюється тільки у слові, то вона є синтаксично несамостійною: морфема – частина слова, яка не може переміщатися ні в його межах, ні в реченні.

Морфема – це частина  слова і, як наслідок, одиниця мови. Морфема актуалізує своє значення у  слові. Однак на цій підставі не можна  стверджувати, що морфема не має  самостійного значення в системі  мови. Морфема, хоч і виокремлюється у слові, має статус самостійної  одиниці мови, яка, за Бодуеном де Куртене, «має самостійно психічне життя». Морфема, виокремившись зі слова, набуває  певної самостійності, незалежної автономності. У системі мови за морфемою закріплене певне значення, саме тому можливе  творення нових слів, які програмує  людина.Морфема як одиниця мови існує  у свідомості мовців, які, як правило, порівняно легко поділяють слова  на морфеми і визначають їхнє значення. Виокремившись зі слова, морфема  набуває певної самостійності не лише у плані вираження, а й  у плані значення. Морфема пов’язана  з вираженням різних видів лінгвістичного значення. (Козленко)

Найменша граматична одиниця  морфема, на відміну від слова, не характеризується функціонально-синтаксичною, а також позиційною автономністю. Морфема оформляє слова, вказуючи на відношення між предметами і явищами, тоді як слово позначає предмети і  явища. Звичайно, тут маються на увазі  не кореневі, а службові морфеми, які  в українській і типологічно  подібних до неї мовах займають типову кінцеву позицію у слові. Щодо морфеми слово є найбільшою морфологічною  одиницею, морфологічною одиницею-конструкцією. (Вихованець)

8. Парадигмологія  як розділ морфології: об’єкт, предмет  і завдання.

Парадигмологія – це розділ морфології, у якому слова вивчаються у парадигматичному і синтагматичному  аспектах, тобто як одиниці мови і мовлення.

Об’єкт парадигмології –  слово як інваріант варіантів. Лексеми  і словоформи перебувають між  собою у відношенні інваріант-варіант. Лексема – це абстрактна, знакова  одиниця мови, плна змісту якої становить  лексико-семантичні варіанти слова, а  плна вираження – їхні лексико-семантичні варанти. Словоформа – це конкретна, субстанціально оформлена лінійна  одиниця мовлення, яка слугує для  вираження лексико-семантичних варіантів  слова. Одноформні (незмінні) одиниці  (прислівники, службові частини мови, вигук) позбавлені словозміни.

Предмет парадигмології –  система і структура словозміни  української мови, слово як одиниця  мови і мовлення, граматичне значення і категорії, способи оформлення граматичних значень

Відповідно, парадигмологія вивчає типи відмінювання і дієвідмінювання, тобто всю словозміну класів слів, об’єднаних у ці класи за принципом  спільності парадигми. Парадигма морфологічна – це 1) система форм, характерних  для лексем певної частини мови; 2) це сукупність словоформ тієї самої  лексеми.

Завдання парадигмології:

• визначення поняття морфологічної парадигми;
• частиномовна класифікація слів;
• вивчення парадигмомовних систем різних частин мови.

 

9.Парадигмологія – розділ мовознавства, в якому слова вивчаються в парадигматичному (інваріант) і синтагматичному (варіант) аспектах, тобто як одиниці мови і мовлення. 

 

 

Поняття парадигми і поняття  синтагми протиставляються як асоціативний (парадигматика) і лінійний (синтагматика) плани відношень між елементами мови. Парадигматика в загальному плані поширюється на сукупність системних (парадигматичних) відношень, на структуру опозицій відповідного рівня мови, а синтагматика –  на системну сполучуваність одиниць  мови або їх одночасну реалізацію в лінійному ряду в потоці мовлення

В іменниках тип парадигми  – відмінково-числова: 7 + 7 = 14 словоформ.  
У прикметника – відмінково-родово-числова: 7 (ч.р) + 7 (ж.р) + 7 (с.р) + 7 (мн) = 28 словоформ

Парадигма – у широкому розумінні ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношеннями до інших; групування одиниць однієї мови чи підсистеми в класи на основі їхніх різних опозицій. У вужчому розумінні – об’єднання мовних одиниць у певні класи, де кожна з них може бути заміненою іншою мовною одиницею цього класу.

У морфології цей термін вживається у значеннях:

1. Системи словоформ однієї лексеми (сила, сили, силі, силу, силою, силі, сили. Сил, силам, сили, силами, силах)
2. Схеми словозміни, яка виражається у флексії (-я, -і, -і, -ю, -ею, -і, -і, -(ел)ь, -ям, і, -ями, -ях – відмінювання іменників І відміни м*якої групи)

Морфологічні парадигми  бувають повними і неповними. Повна П. може розпадатися на основі протиставлення форм за одним або  кількома значеннями (напр., повна парадигма  дієслова включає особово-числову  під парадигму  в теп. ч. і родо-числову  в мин. ч). У повній парадигмі є  всі члени, в неповній немає або  однієї з підпарадигм (напр., форм одн. чи мн.), або однієї кількох форм слів (збірні іменники типу студентство, професура  не мають форм множини, відносні прикметники  не мають коротких форм і ступенів порівняння)

Синтагма – сполучення або злиття двох суміжних мовних одиниць будь-якого рівня, розташованих у певній лінійній послідовності у мовному потоці. Синтагма, за Ф. де Соссюром, має двочленну структуру, в якій існує співвідношення означального й означуваного (ходж-у, під-ходити, само-хідний, ходити до школи, дівчата ходять) Два мовних компоненти одного мовного рівня утворюють одну одиницю вищого рівня. 

10.Центральною  одиницею у чотирикомпонентній  сукупності одиниць (слово, лексема, словоформа і форма слова) є слово. Саме на тлі слова виразніше сприймані інші, співвідносні з ним, одиниці. На відміну від слова і лексеми словоформа – граматична форма того самого слова (лексеми), його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїми граматичними значеннями, напр., місто, мІста, місту, місто, містом, (у) місті, місто, містА, міст, містам, містА, містами, (у) містах, містА; читаю, читаєш, читає, читаємо. Читаєте, читають, читав, читала, читало, читали, читай, читайте, читаймо, читав би, читала б, читало б, читали б; гарний, гарного, гарному, гарним, гарна, гарної, гарній, гарною… Поданий ряд словоформ іменника місто має тотожне ЛЗ, позначає той самий предмет, проте члени ряду розрізняються граматичними значеннями, а морфологічні різновиди дієслова читати і прикметника гарний об’єднується спільним лексичним значенням, позначаючи відповідно певну дію і ознаку предмета і відрізняються один від одного ГЗ. Протиставлення словоформ за ГЗ звичайно передавань за допомогою службових морфем, тоді як їхню лексичну тотожність виражає спільна основа (корінь). Словоформа являє собою двобічну одиницю, якій притаманне певне зовнішнє оформлення (послідовність фонем із позначенням місця наголосу) і внутрішня якість, тобто ГЗ, що здебільшого є в укр. Мові складним утворенням, яке формується з декількох елементарних значень. Із значеннєвого боку вона поєднує в собі морфологічні та синтаксичні значення і повною мірою виявляє себе в реченнях.

До специфічних явищ належить також існування двох зовнішньо (формально) відмінних словоформ, у  яких тотожне ЛЗ і тотожна словозмінна  основа, але спільне ГЗ виражають, наприклад, різні закінчення: поетові  і поету, крилами і крильми, плечей і пліч. Це морфологічні варіанти тієї самої словоформи. Сукупність усіх словоформ лексеми утворює парадигму  цієї лексеми.

Із конспектів: Словоформа – це конкретна, субстанціально оформлена, лінійна одиниця мовлення, яка служить для визначення лексико-семантичних варіантів слова. Лексема і словоформа перебувають у відношенні інваріант-варіант.

11.

ПАРАДИГМАТИКА. 1) один з двох аспектів дослідження мови, що протиставляється синтегматиці, - вивчення елементів мови та класів цих елементів, що перебувають у відношеннях протиставлення, вибору одного з несумісних елементів. 2) Вчення про будову і структуру парадигм різних типів, їх класифікації, а також об'єднання в більш складні єдності.

Словозміна (також флексія), системне творення різних форм того самого слова відповідно до його синтаксичних пов'язань з ін. словами в реченні й словосполученні без зміни його лексичного значення за допомогою:

• 1) закінченнєвих змінних морфем-афіксів і постфіксів (стол-а, -и, -ів; стой-у, -іш, -а-ти-му; ми-ти-ся);
• 2) зміни основи слова т. зв. внутрішньою флексією (стіл: стол-а; стій: стой-у), див. Чергування звуків;
• 3) зміни наголосу слова (рук-и́: ру́к-и), у деяких випадках у тій самій функції, що і суфікс (за-си́п-а-ти: за-сип-а́-ти = за-си́пува-ти);
• 4) зміни суфікса (гарн-ий: гарніш-ий) чи й префікса (най- гарніший; пис-а-ти: на-пис-а-ти), себто тут типового засобу словотвору;
• 5) сполучення флексійної форми слова з прийменником (на стол-і, на стол-ах) чи з деякими ін. словами, що тоді виконують службову функцію формотворної морфеми (читати: буду читати; гарн-ий: гарніший, т. зв. аналітичні форми).

Парадигматика як система  словозміни.

Парадигматика – це галузь граматики, яка вивчає наявні у мові парадигматичні об’єднання і принципи їх організації. Парадигматика-це певна система словозмін(іменникових, дієслівних та ін..)

Морфологічна категорія  є джерелом створення словозмінних систем властивих частинам мови. Морфологічна категорія-це парадигмо логічна  категорія, за допомогою якої описуються парадигматичні зміни в українській  мові.

СЛОВОЗМІНА  — процес, який полягає у приєднанні до слова афіксальних елементів (закінчення), тобто утворення всіх його словоформ й усіх його аналітичних  форм. 
Ці форми виражають певні граматичні категорії та відношення. При словозміні значення слова (лексеми) не змінюється (тобто ми говоримо про одне і те ж слово у різних граматичних формах), на відміну від словотворення, де від одного слова утворюються інші, відмінні від цього слова: ліс — лісок; хата — хатина, хатинка та ін. 
Словозміна в окремих частинах мови є зміною за кількома граматичними категоріями, які є для цієї мови словозмінними або формотворчими, пор.: категорія відмінка і числа іменників (книжка, книж-ки, книжці… книжки, книжок, книжкам), категорія особи та числа дієслів (читаю, читаєш, читає, читаємо, читаєте, читають). 
Типи словозміни іменників називаються відмінами, а дієслів — дієвідмінами. 
Межа між словозміною та словотворенням не є абсолютно визначеною, чіткою. Учені-лінгвісти виділяють також більш вузький тип словозміни 
- морфологічну словозміну. Це такий тип словозміни, коли її засоби перебувають у межах самого слова.

Парадигматика як система  словозміни у першу чергу характеризується наявністю афіксів. Найпродуктивнішими з-поміж словозмінних афіксів виступають флексії. Афікс- морфема, що є носієм одного із різновидів граматичних значень. Функціонують лише у межах слова. До афіксів належать: флексії, суфікси, постфікси, префікси, суперсегмнтні  морфеми(наголос)

Флексія-це словозмінний афікс  що виражає морфологічні значення роду, числа, відмінка, особи, часу та способу  і синтаксичні та семантико-синтаксичні  відношення якогось слова до ін.. слів у реченні. Флексія займає абсолютну  кінцеву позицію слова, приєднуючись до словозмінної основи. Флексії є  обов’язковим елементом для всіх словоформ словозмінної парадигми  відмінюваниї і дієвідмінюваних  частин мови. У структурі слова  функціонує лише одна флексія. Нульові  флексії-це афікси, що не мають матеріально  вираженого показника морфологічного або синтаксичного значення, які  в ін.. випадках передають виражені за допомог.звука чи звукосполуки флексії. : ім. чол..р. одн. Н.в. брат , син, вовк. Ім. жін..р. типу: ніч, піч. Любов. Ім. Р.в. мн. :ікон шкіл, чол..р. мн. Селян. Чобіт. Серед.р. мн. Вікон, міст

Також словозмінні морфологічні функції виконують деякі суфікси: суфікси –в/-л дієслів мин часу: писав ходила; суфікс інф. –ти: малювати, ходити.

 

12.

 

13. Повні, неповні  і нульові парадигми в системі  словозміни.

Утворення форм того самого слова називається словозміною.