Шпаргалка по "Морфології"

Горпинич, Морфологія укр. мови:

Парадигма – це упорядкована сукупність граматичних форм слова.

Парадигму мають тільки змінювані  слова – іменники, прикметники, числівники, займенники, дієприкметники, дієслова.

Парадигму незмінюваних слів називають нульовою. Це парадигми прислівників, прийменників, сполучників, часток і вигуків.

Парадигма, у складі якої немає або однієї з окремих  під парадигм, або однієї чи кількох  форм слів, характерних для певного  класу слів, є неповною.

Комплексна парадигма  — це парадигма, представлена формами, що стосуються різних морфологічних  розрядів слів. Комплексна парадигма  збігається з повною парадигмою.

Парадигму, що має хоча б  одну порожню клітину, А. А. Залізняк називає дефектною . У граматиці  російської мови 1970 року видання така парадигма названа неповною. Парадигму  утворюють синтетичні та аналітичні форми. Синтетичними, або простими, називаються форми, у яких лексичне й граматичне значення виражаються  в одному слові. Аналітичними, або  складеними, називаються форми, що мають у структурі два чи більше слів, які являють собою одне граматичне значення.

14.Роль основи слова у процесах словозміни

Визначення основи слова  дано в навчальному посібнику  В.О. Горпинича: "…основа слова (словоформи) – це системна сукупність морфем і асемантичних сегментів, яка формує індивідуальне лексичне значення певного слова" .

На цій підставі автор  відносить до основи слова (словоформи) на морфемному рівні усі службові морфеми: суфікси, префікси, постфікси  й інтерфікси, які в певних позиціях є обов’язковим компонентом слова, тому що на базі кореня за допомогою  словотвірних, формотвірних морфем і  навіть за допомогою асемантичних відрізків (інтерфіксів) формується лексичне значення слова (словоформи).

Основа слова виокремлюється у слові шляхом відкидання флексії.

Всі основи іменників, числ. і прикм. закінчуються на приголосну, а флексія починається на голосну  фонему. Основа дієслова – особлива, бо її необхідно спеціально видобувати для словотворення, основа дієслова закінчується на голосну.

Одні мовознавці під основою  слова розуміють частину слова  без словозмінних морфем, тобто закінчень  і словозмінних суфіксів, інші –  частину слова без словозмінних та формотвірних морфем. Отже, допускаються зовсім різні тлумачення основи як значущої одиниці мови. Всі вони цілком обґрунтовані. В той же час  при різних підходах до визначення даного поняття під основою розуміються  різні мовні одиниці. Йтиметься  про різні типи основ, які реально  існують у мові і з якими  доводиться мати справу при лінгвістичному аналізі слів на різних рівнях.

Основи різних типів можуть бути виділені у складі одного й  того ж слова, словоформи. Так, у словоформі "солодший" можуть бути виділені такі основи різних типів: основа солодш- як частина слова без словозмінної морфеми -ий (солодший, -ого, -ому), основа солод- як частина слова без словозмінної морфеми -ий і формотвірної морфеми  –ш-.

У традиційній граматиці  російської мови (в українській традиційній  граматиці теж), в тому числі й  у сучасній шкільній граматиці, основа звичайно визначається як частина змінного слова без закінчення або як частина  слова без суфікса інфінітива, тобто під основою змінного слова  розуміється та його частина, яка  залишається після відділення від  нього словозмінних морфем . Основа, що визначається таким чином, виражає  не тільки лексичне значення слова, але  й деякі граматичні значення, носіями  яких є формотвірні афікси: суфікси  вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників та прислівників, дієслівні суфікси та префікси видової кореляції, станові суфікси тощо. Це словозмінна основа слова.

Актуальним видається  питання про суфікс –й у словах пір[йа], чита [йу]), чита[йе]ш, чита[йе] тощо, поява якого зумовлюється потребами  словозміни, зокрема парадигми числа  та особової парадигми, що дає підставу трактувати його як формотворчий суфікс.

Серед словозмінних основ  особливо виділяються так звані  перервані (некомпактні) основи, що мають  у своєму складі словотвірні та формотвірні  постфіксальні морфеми. Особливість  таких основ у тому, що наявні в них морфеми роз’єднуються  флексійними чи афіксальними словозмінними  морфемами, що не відосяться до словозмінної основи, наприклад: як-а-сь, готувал-а-сь.

  У лінгвістичній літературі  існує ще одна основа як  частина твірного слова без  словозмінних, формотвірних і словотвірних  морфем. Це основа з точки зору  словотворення, словотвірної структури,  тобто це словотвірна, або дериваційна,  основа слова, яка в сучасному  мовознавстві звичайно називається  твірною, мотивованою, базовою  основою та іншими термінами.

Основа словозміни (словозмінна  основа) – це частина слова без  закінчення, наприклад: день-·, серйозн-ий. Основа формотворення – це частина  слова, яка залишається в ньому  після відокремлення закінчення і формотворчого суфікса (афікса), наприклад: мисли-ти, мисли-л-а, мисл`-ать, домисл-ен-ий, мисл`-ачи.

З погляду сучасних семантико-словотвірних зв’язків основа може бути похідною (мотивованою) та непохідною (немотивованою).

Похідна (мотивована) основа – це основа, до складу якої, крім кореневої  морфеми, входять словотворчі афікси і яка мотивується через семантико-словотвірні  зв’язки з іншими словами того ж кореня, наприклад: генетичний (генетика), мовний (мова), білизна (білий). Отже, корінь похідної основи мотивується тим  же коренем у словах з непохідною основою.

   Ознаки похідності  основи:

   1) наявність внутрішньої  форми, етимона (в основі слова  "підніжний" етимоном є слово  "нога"; корінь ніж-);

   2) здатність основи  до подільності на морфеми  (в основі слова "підніжний"  чітко виділяється корінь ніж-, префікс під-, прикметниковий суфікс -н-);

   3) наявність в основі  вільного кореня (-ніж-), який може  вживатися без суфіксів і префіксів,  тобто мотивується словом з  непохідною основою ("нога").

   Непохідна (немотивована) основа – це основа, яка збігається  з коренем, тобто основа, у якій  не виділяються словотворчі афікси  і яка не мотивується через  зв’язки зі спільнокореневими  словами, наприклад: мова, білий.

   Ознаки непохідності  основи:

   1) відсутність внутрішньої  форми, тобто імпліцитний (прихований) характер етимона (небо, земля,  вода);

   2) відсутність в  основі службових морфем, тобто  нерозкладний характер її (дощ,  берег)

Поняття "зв’язана/вільна основа" тісно пов’язане з  поняттям "зв’язаний/вільний корінь", зумовлене ним.

  Зв’язана основа –  це основа, яка не має здатності  вільно виявляти свій морфемний  склад, наприклад: відмикати; вільна  основа – це основа, що має  здатність вільного вияву свого  морфемного складу, напр. подорожній.

Зв’язані основи – це такі подільні основи з відносно прозорою або й стертою внутрішньою  формою, корінь яких утратив ознаки вільної морфеми, тобто втратив  здатність вживатися самостійно без службових морфем, наприклад: ож-ин-а, боч-к-а, вій-ськ-о тощо (Горпинич, Сучасна українська літературна  мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія.).

   Отже, зв’язані основи  відірвалися від групи похідних  і розвиваються в напрямі до  непохідних. Це перехідне явище  між похідністю і непохідністю.

15. Флексія як  словозмінна морфема

ІНФОРМАЦІЯ З «ТЕОРЕТИЧНОЇ МОРФОЛОГІЇ»: Флексія, або закінчення, являє собою словозмінний афікс, що виражає у словоформах української мови граматичні значення відмінка, числа, роду, особи, часу і способу, а також реляційне значення, тобто синтаксичний стосунок відповідного слова до інших слів у реченні та словосполученні. Закінчення звичайно завершує морфологічне  оформлення слова і характеризує його як готову до використання в синтаксичних конструкціях форму. Цей службовий афікс вичленовують у словах  відокремленням його від основи, напр.: школ-а, деревц-ем, широк-их, читщ-уть.

У типових випадках вона займає абсолютну кінцеву позицію слова, приєднуючись до словозмінної основи. Флексія деякими ознаками подібна до суфікса, бо є одним зі складників постфіксальної частини слова, і водночас істотно відрізняється від суфікса, бо суфікс звичайно виражає дериваційні значення, а флексія — реляційні.

Флексії є невід'ємною  морфологічною належністю відмінюваних і дієвідмінюваних слів — іменників, 

дієслів, прикметників, числівників, займенникових відмінюваних слів, а  також дієприкметників.  Флексії є обов'язковим елементом для всіх словоформ словозмінної  парадигми відмінюваних і дієвідмінюваних частин мови. Цією ознакою вони  відрізняються від суфіксів і префіксів, що не є обов'язковими для всіх слів. Зміна флексії супроводжує зміну різних словоформ слова, а отже, грамем 

морфологічної категорії. Приєднуючись до словозмінної основи, флексія звичайно не  змінює лексичного значення слова.

Набір закінчень  формує словозмінну парадигму слова та засвідчує його належність до певного типу відмінювання чи дієвідмінювання. Кожна відмінювана частина мови має свою систему закінчень, яка називається парадигмою (напр., 14 словоформ іменника – парадигма відмінювання).

Флексії вирізняються ще такою  ознакою, як високий ступінь їхньої внутрішньопарадигматичної та міжпарадигматичної омонімії. Внутрішньопарадигматична омонімія реалізується як звуковий і графічний збіг флексій всередині відмінкової парадигми за різних відмінкових значень (напр., Д.в. – вод-і; М.в. – на вод-і). Міжпарадигматична омонімія флексій стосується різних парадигм тієї самої частини мови або парадигм різних частин мови (напр., З.в. іменника: риб-у; 1 особа одн. дієслова: спл’-у).

У морфологічній структурі  сучасної української мови одна флексія  звичайно виражає кілька категорій. Зокрема, у флексіях іменника і прикметника поєднуються значення відмінка, числа і роду: хат-у (значення знахідного відмінка, однини, жіночого роду), висок-им (значення орудного 

відмінка, однини, чоловічого роду). У дієслівних флексіях поєднується  значення особи зі значеннями числа, часу і способу, напр.: пиш-у (значення першої  особи, однини, теперішнього часу, дійсного способу), гудіти-ме (значення третьої особи, однини, майбутнього  часу, дійсного способу).

Специфіка закінчень полягає  в тому, що їхні значення мають надто  абстрактний, узагальнений характер. Ці значення не тільки абстрактні, але  стосовно  вираження обов'язкові й регулярні. Наприклад, абстрактне значення відмінка  характеризує всі  форми іменників. Також функціонування дієслова неможливе без наявності  особових його форм, які вказують на особу й час здійснення дії  тощо.

Отже, флексія – це значуща  частина слова, яка може вживатися  для зв*язку слів у реченні й  виражати абстрактні значення, що мають  обов*язковий і регулярний характер.

ІНФОРМАЦІЯ З ЛЕКЦІЇ (в  принципі, те саме, але іншими словами  і дуже скорочено; може, комусь знадобиться):

Словоформа = словозмінна  основа + флексія

Флексія – словозмінна морфема, яка виражає граматичне значення словоформ і є найважливішим засобом формалізації їх зв*язків у реченні чи словосполученні.

Зазвичай виражена 1-3 фонемами; фактично – всіма голосними фонемами.

Нульові флексії субстанціально не виражені, але так само мають  граматичне значення (напр., кіт-Ø –  ГЗ, чол.рід, Н.в., одн.).

Комуляція – здатність виражати декілька граматичних значень; характерна для флексії.

Флексія виражає словозмінні значення: родові, числові, відмінкові, особові, часові, способові, видові тощо.

16. Адитивний принцип  конструювання словоформ в українській  мові

Лексема – це інваріант (тобто  ідеальна сутність у мові); словоформа – варіант (тобто конкретне вираження  у мовленні).

Словоформа — граматична форма того  самого слова (лексеми), його граматичний різновид, який виявляє лексичну  тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється

їм за своїми граматичними значеннями, напр.; місто, міста, місту, місто,  містом, (у) місті, місто, міста, міст, містам, міста, містами, (у) містах, міста. Отже, лексема «місто» представлена 14 варіантами у мовленні. Поданий  ряд словоформ іменника місто  має тотожне лексичне значення, позначає той самий предмет. «Місто» - це змінюване  слово (лексема). Існують слова незмінювані; наприклад, «тут», «або», «рідко» тощо.

Таким чином, змінювані слова  характеризуються парадигматичними словоформами, які утворюються адитивним принципом: основа + флексія (при чому основа вже включає в себе інші афікси).

(ТАКОЖ: Адитивна модель морфології - модель, відповідно до якої слова складаються з морфем приблизно так само, як будується будинок з кубиків: звичайним додаванням стандартних одиниць (морфем), з якими НЕ відбувається ніяких змін. Вона (модель) передбачає ізоморфізм формального і семантичного членування.)

Такий принцип властивий  для іменників, числівників, прикметників і дієслова.

Наприклад, слова можуть утворюватися:

а)  додаванням префіксів: їхати — під'їхати, весна —  провесна, ліс — праліс, бік —  набік;

б)  додаванням суфіксів (і  закінчень): відповідальний — відповідальність, ліс — лісовий, тьма — тьмяний, робота — робітник, молода —молодиця, білий — біліти, аргумент —