Шпаргалка по "Морфології"

31.У сучасному  мовознавстві співіснують діаметрально  протилежні погляди на кількість  і якість критеріїв виокремлення  частин мови. По-перше, це так  звана гомогенна класифікація, тобто розподіл мовних одиниць за одним критерієм, і, по-друге, це гетерогенна класифікація, що означає розподіл мовних одиниць за кількома критеріями.Але і всередині цієї класифікації не має узгодженості, бо вченими використовувалися різні ознаки для виділення єдиного критерію. Так, М. Мухін, П. Фортунатов та його послідовники О. Пєшковський та Д. Ушаков вважали основним морфологічний критерій, тоді як О. Потебня брав за основу синтаксичний. Залежно від покладеної в основу класифікації ознаки, виділяється відповідний склад частин мови.Виходячи тільки з семантичного критерію (лексичного значення), доводиться об'єднувати в одну частину мови слова типу легкий, легкість, легко, тому що в них спільне лексичне значення, але не беруться до уваги їхні різні синтаксичні й морфологічні ознаки. Керуючись тільки синтаксичним критерієм, слова материн і матері (материн шарф і шарф матері) потрібно віднести до одного класу, оскільки вони виконують спільну атрибутивну функцію . Морфологічний критерій можна використовувати лише для класифікації тих слів, що мають систему словозміни, яким властиві флексії (іменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник). Слова невідмінювані (при, над, щоб, бюро) залишаються за межами тієї класифікаціъ.

Отже,  традиційна система  частин мови– це поєднання гетеро- і гомогенної класифікацій частин мови, тому що чотири частини мови – іменник, прикметник, дієслово і прислівник – виділені набором трьох основних ознак(семантичної, морфологічної і  синтаксичної), тоді як решта, зокрема  займенник, числівник, прийменник, сполучник, частка – за якоюсь однією ознакою  із вказаних трьох.Застосування гомогенної класифікації не забезпечує послідовної класифікації частин мови, оскільки саме в цих одиницях перетинаються і взаємодіють морфологічний, словотвірний,синтаксичний, і лексичний рівні мови. Отже,  традиційна система частин мови– це поєднання гетеро- і гомогенної класифікацій частин мови, тому що чотири частини мови – іменник, прикметник, дієслово і прислівник – виділені набором трьох основних ознак(семантичної, морфологічної і синтаксичної), тоді як решта, зокрема займенник, числівник, прийменник, сполучник, частка – за якоюсь однією ознакою із вказаних трьох.

32.Гетерогенна  класифікація в різних формах  знайшла своє відображення в  працях Л. Щерби, В. Виноградова,  В. Жирмунського, В. Адмоні, В. Кодухова, І. Кучеренка та ін. При гетерогенній класифікації частин мови спостерігаються як кількісні, так і якісні її різновиди. В. Виноградов виділяє частини мови за п'ятьма ознаками і підкреслює, що відмінності у граматичній структурі частин мови викликані відмінностями їхніх синтаксичних функцій. Його погляди розділяє В. Жирмунський, він зауважує, що зв'язок лексико-семантичного і граматичного аспектів категорії в різних випадках буває неоднаковим і домінувати можуть якісь її ознаки. Так, І. Кучеренкопідкреслює, що реальне значення слова є провідним при визначенні поняття "частина мови", підкреслюючи, що специфікою реального значення слова кінець кінцем визначаються і граматичні його атрибути. Тоді як Л. Щерба пріоритетним критерієм вважає семантичний; і збільшує кількість частин мови виокремленням нових частин мови за рахунок специфічних слів, які не належать до традиційних – це слова категорії стану. Виокремлення відбувається за рахунок іменників, прикметників,прислівників, дієслів.

Сучасні українські граматисти І. Вихованець і К. Городенська при  класифікації частин мови теж користуються семантичним, морфологічним, синтаксичним критеріями, але їх класифікація відрізняється  від традиційної низкою особливостей.

І. Вихованець виокремлює чотири частини мови: іменник, прикметник, дієслово, прислівник. К. Городецька виділяє  ще й числівник, однак тільки за однією семантичною ознакою. О. Безпояско, К. Городенська, В. Русанівський вважають найбільш доцільною і "спокійною" класифікацію, в основу якої покладено  морфологічний принцип, що доповнюється синтаксичним і лексико-семантичним  критерієм.

Отже,  традиційна система  частин мови– це поєднання гетеро- і гомогенної класифікацій частин мови, тому що чотири частини мови – іменник, прикметник, дієслово і прислівник – виділені набором трьох основних ознак(семантичної, морфологічної і  синтаксичної), тоді як решта, зокрема  займенник, числівник, прийменник, сполучник, частка – за якоюсь однією ознакою  із вказаних трьох.

При гетерогенній класифікації частин мови як найбільш перс-пективний  щодо охоплення об'єктивних мовних показників треба зважати на ієрархію критеріїв, підпорядкованість їх одному визначальному критерієві. Таким  виступає звичайно семантичний критерій, що вказує на глибинні семантичні чинники, на яких формуються синтаксичні і  морфологічні ознаки слів Семантичний  критерій кваліфікується по різному  У сферу його застосування входить, зокрема, прямий зв'язок слів. Певного  класу з позамовною дійсністю  Даний зв'язок стосується лише ядра (центру) лексико-граматичного класу, не будучії застосовним щодо периферійних його компонентів, оскільки периферійні  елементи класу співвідносяться  не безпосередньо з предметним значенням  слів, а з їх узагальненим значенням. Узагальнене значення, яке витворилося  на грунті предметного, лексико денотативного  значення ядра лексико граматичного класу і яке поширюється також  на новосформовані елементи з іншим  предметним значенням, але в тотожній синтаксичній позиції, функціонує в  ролі категоріального значення частини  мови. Категоріальне значення, охоплюючи  ядро лексико-граматичного класу і  його периферію (деривати), характеризує синтаксичні потенції слова. Отже, видається  доцільним семантичний критерій розглядати у трьох вимірах а) у площині найменуванню позначення певних об'єктів навколишньої дійсності, б  у плані лексичного значення слова, в) в аспекті категоріального  значення частини мови Найбільш тісно  пов'язаними в семантиці слова  виявляються перші два виміри, що вказують на спрямованість окремих  частин мови до відповідних об'єктів  навколишнього світу та своєрідність відображення останніх у мові Ступінь узагальнення в лексико денотативному значенні слова і його категоріальному значенні є різним На найнижчому рівні абстракції перебуває індивідуальне лексичне значення слова, на найвищому — категоріальне значення частини мови

Усі слова виражаючи відповідне лексичне значення, у мові граматично спеціалізуються Основу такої спеціалізації, очевидно, створюй семантика слова, адже вона коригує вживання слова  у певних граматичних функціях. Вирішальну роль щодо граматичної спеціалізації  слів відіграють їх синтаксичні параметри  Завдяки рухливості синтаксичних функцій  частин мови виникають синтаксичні  деривати частин мови, тобто словоформи з вторинною функцією. Отже, синтаксичний критерій у структурі мови можна  розглядати як другий після семантичного критерію його, як і семантичний, варто  кваліфікувати з різних боків  Часто під синтаксичною функцією розуміють конкретну формально  синтаксичну позицію в реченні  або словосполученні, тобто поверхневу синтаксичну функцію, яка визначається на базі відповідних синтаксичних зв'язків. Повнішу кваліфікацію слова дає  розуміння синтаксичного критерію у двоярусній інтерпретації, застосування якого передбачає виділення компонентів, що визначаються на основі синтаксичних зв'язків, та компонентів, які характеризуються семантико-синтаксичними ознаками,окреслюва  ними з урахуванням синтаксичних зв'язків. Перші компоненти складають  поверхневу структуру синтаксичних конструкцій, другіїх глибинну структуру. Пов'язана з позамовною дійсністю  значеннєва база глибинної структури  свідчить, про те, що семантико-синтаксичннй аспект синтаксичного критерію якоюсь мірою споріднює його з лексико-семантичним  аспектом семантичного критерію. Проте  істотна відмінність семантизованого  синтаксичного критерію полягає  в тому, що він грунтується на семантнко-синтаксичних відношеннях  між компонентами, тоді як семантичний  критерій у його лексичному вияві  не враховує цих відношень. Семантико-синтаксичні  ознаки, будучи спрямованими на семантичні відношення між компонентами та категоріальне  значення частин мови, становлять пункт  перетину і взаємодії лексики  і граматики.

На синтаксичну спеціалізацію  нерідко вказує морфологічний критерій, який поширюється на формальні ознаки частин мови- сукупність граматичних  категорій і парадигм. Застосування цього критерію контролюється синтаксичнімярусом мови, його формально-граматичною та семантико-граматичною структурою.

Отже, ієрархія критеріїв  набуває такого вигляду: роль базового критерію виконує семантичний критерій, що зумовлює граматичну спеціалізацію  слова в реченні або словосполученні; синтаксичний критерій, у свою чергу, є базовим для морфологічного критерію. Поряд із загальновизнаними семантичним, синтаксичним і морфологічним критеріями варто назвати ще два критерії логічний і словотвірний, які можіть бути досить показовими при виділенні частин мови у спірних випадках. Логічний критерій спрямований на визначення співвідносності/неспіввідносності граматичного компонента з поняттям, а відзначений ще Г. Паулем словотвірний критерій (як допоміжний, оскільки він стосується тільки похідних слів) знаходить своє відображення у специфічних для окремих частин мови словотворчих афіксах.

33.Номенклатура  частин мови за гетерогенною  класифікацією.

При гетерогенній класифікації частин мови як найбільш перспективний  щодо охоплення об'єктивних мовних показників треба зважати на ієрархію критеріїв, підпорядкованість їх одному визначальному критерієві. Таким  виступає звичайно семантичний критерій, що вказує на глибинні семантичні чинники, на яких формуються синтаксичні і  морфологічні ознаки слів Семантичний  критерій кваліфікується по різному  У сферу його застосування входить, зокрема, прямий зв'язок слів. Певного  класу з позамовною дійсністю  Даний зв'язок стосується лише ядра (центру) лексико-граматичного класу, не будучії застосовним щодо периферійних його компонентів, оскільки периферійні  елементи класу співвідносяться  не безпосередньо з предметним значенням  слів, а з їх узагальненим значенням. Узагальнене значення, яке витворилося  на грунті предметного, лексико денотативного  значення ядра лексико граматичного класу і яке поширюється також  на новосформовані елементи з іншим  предметним значенням, але в тотожній синтаксичній позиції, функціонує в  ролі категоріального значення частини  мови. Категоріальне значення, охоплюючи  ядро лексико-граматичного класу і  його периферію (деривати), характеризує синтаксичні потенції слова. Отже, видається  доцільним семантичний критерій розглядати у трьох вимірах а) у площині найменуванню позначення певних об'єктів навколишньої дійсності, б  у плані лексичного значення слова, в) в аспекті категоріального значення частини мови Найбільш тісно пов'язаними в семантиці слова виявляються перші два виміри, що вказують на спрямованість окремих частин мови до відповідних об'єктів навколишнього світу та своєрідність відображення останніх у мові Ступінь узагальнення в лексико денотативному значенні слова і його категоріальному значенні є різним На найнижчому рівні абстракції перебуває індивідуальне лексичне значення слова, на найвищому — категоріальне значення частини мови.

Ілля Кучеренко у статті «Актуальні проблеми граматики» подає  свої зауваги щодо класифікації частин мови за гетерогенним принципом.Саме аналізує найпоширеніше в сучасних граматиках тлумачення дієприкметника як такої 
форми дієслова, що сполучає ознаки дієслова і ознаки прикметника. Однак дослідни- 
ки, детально зупиняючись на “дієслівних” ознаках дієприкметника, побіжно, як неіс- 
тотні, характеризують ознаки прикметникові. Аналізуючи дієприкметник з погляду 
основних категорій дієслова – стану, виду і часу, І. Кучеренко доводить, що ці визна- 
чальні ознаки є лише доказом віддієслівності, а не дієслівності дієприкметника. Нато- 
мість дієприкметнику насамперед притаманні характерні логічні категорії роду, чис- 
ла та відмінка, властиві для прикметника. Синтаксична роль дієприкметника в речен- 
ні характеризує його також як прикметник, тобто він буває невідокремленим чи від- 
окремленим означенням. З огляду на сказане проф. І. Кучеренко відносить дієприк- 
метник до категоріїзвичайних віддієслівних відносних прикметників" 
Нетрадицйний погляд на прикметники переважає і в інших дослідженнях вчено- 
го. Зокрема, у статті “Семантика основи ад’єктивних слів” він називає ад’єктивними 
слова у традиційній граматиці, які належать до порядкових числівників (перший, сьо- 
мий і ін.), займенників (такий, всякий, кожний, самий), дієслів (дієприкметники – пра- 
цюючий, писаний). Аналізуючи ці слова з погляду семантичних можливостей, мово- 
знавець доходить висновку, що всі вони передовсім виражають ознаку предмета, а тому 
порядкові числівники та дієприкметники і частину займенників (типу той, цей, такий,  
усякий, кожний та ін.) можна зараховувати до прикметників.  
Учений такожставить перед собою завдання подолати усталений погляд на служ- 
бові частини мови. Своєрідне трактування значеннєвої природи прийменника знахо- 
димо у статті проф. І.Кучеренка “Лексичне значення прийменників”. Автор звертає 
увагу на те, що, вважаючи прикметник словом, тобто лексично повноцінною одини- 
цею, представники традиційних поглядів на граматику тим самим суперечать тезі про 
асемантичність прикметника. На його думку, наявність лексичного значення у прий- 
менників виявляється у перекладності прийменників, їхній здатності вступати у сино- 
німічні та антонімічні відношення. Дослідник виділяє такі семантичні поля приймен- 
ників: просторові, цільові, стосунку, часові, причини, способу дії та міри, які акуму- 
люють інформацію про особливості семантики прийменників, що “... визначається 
високим ступенем узагальненості, яка, однак, не означає “збіднення”, “стирання” чи 
навіть “втрати” лексичного значення” (с. 54). Другою особливістю прийменника є 
його багатозначність, оскільки прийменник у кожному випадку конкретизується в 
контексті.

34.Самостійні та  несамостійні частини мови.

До самостійних відносять  частини мови, які можуть

бути самостійними членами  речення. Несамостійними,

тобто службовими, є ті, які  до складу речення входять не

самостійно, а разом із самостійними словами. Проміжне

місце займає модальник, який взагалі не буває членом ре­

чення, але лексично відрізняється  від службових слів і

прилягає до самостійних. Нині виокремлюють вісім само­

стійних частин мови: іменник, прикметник, числівник,

займенник, дієслово, прислівник, слова категорії стану

(станівник), модальник.

Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) і службові(неповнозначні); окрему групу складають вигуки і звуконаслідування.

Самостійні частини  мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

Службові частини  мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв’язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка).

Вигуки і звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.

ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ

Будь-яку частину мови характерізують такі ознаки:

ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЧАСТИН МОВИ

Лексичні значення різних частин мови такі: