Особливості соц роботи з людьми з обмеженими фізичними можливостями

Можна сказати, що у молоді з обмеженими можливостями є типові показники  в їх розвитку, які потребують зміни. Ними є:

 

 

 

Таблиця 1.2 Показники розвитку молоді з обмеженими фізичними можливостями, які потребують зміни

Показники розвитку	Прояви
Ослаблений тип нервової системи	швидко втомлюється, особливо при монотонній роботі; реактивність у поведінці
Занижений рівень самооцінки	великий рівень тривоги; страх перед негативною оцінкою; страх відповідати перед аудиторією;
Поведінкові реакції	прояви агресії як захисні механізми; неадекватність у поведінці; ухилення від контактів при спілкуванні (прояви недовіри до оточуючих унаслідок пережитих психологічних травм); надмірне очікування допомоги від сторонніх та друзів (взаємодію з оточуючими сприймають як акт допомоги).
Інтелектуальна сфера	знижений рівень розвитку
Афективна сфера	почуття вини; страх; песимістичність до своїх можливостей; образу;

 

Виходячи з цього, можна сказати, що у молоді з обмеженими фізичними  можливостями прослідковується високий  рівень тривожності, що вказує на недовіру до оточуючого світу, на загострене відчуття незахищеності. Це проявляється у боязні відповідати перед аудиторією, боязні встановлювати нові контакти, малій  активності. 

 

1.3 Соціальний захист  людей з обмеженими можливостями

Одним з  важливих напрямків соціальної політики є соціальний захист інвалідів.

Соціальний  захист — це система державних  заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального  становища громадян.

Соціальні гарантії — це система обов'язків  держави перед своїми громадянами  щодо задоволення їхніх соціальних потреб. 
Існують соціальний та ринковий підходи до реалізації соціальної політики. Соціальний підхід виходить із того, що суспільство має гарантувати кожному громадянину доходи, не нижчі за межу малозабезпеченості; ринковий підхід — з того, що суспільство бере на себе зобов'язання тільки створити умови кожному члену суспільства для виявлення ним економічної активності та одержання доходу. У розвинутих країнах світу найчастіше комбінуються обидва ці підходи, що забезпечує результативність соціальної політики та достойний рівень життя населення.

На державному рівні функції регулювання рівня  життя і соціального захисту  населення виконують: Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерство праці і  соціальної політики, Міністерство фінансів, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство культури і мистецтва, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму, Державний комітет у справах ветеранів, Пенсійний фонд України та ін. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод громадян здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. В складі Верховної Ради України діє комітет з питань соціальної політики та праці.

На сьогодні в Україні за рахунок коштів державного бюджету здійснюється реалізація ряду програм соціального захисту  інвалідів. Серед них такі, як забезпечення протезно-ортопедичними виробами, санаторно-курортне оздоровлення, виплата грошових компенсацій  на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування інвалідів, безкоштовне та пільгове встановлення інвалідам 1 та 2 групи  телефонів, надання матеріальної допомоги, соціальна, трудова та професійна реабілітація інвалідів.

Зростання обсягу видатків, що в останні роки виділяються з державного бюджету  на соціальний захист інвалідів, дало можливість досягти певних здобутків  у цій сфері.

На сьогодні повністю задовольняється потреба  інвалідів у протезно-ортопедичній допомозі, забезпеченні засобами пересування (інвалідними колясками) та реабілітації. Постійно розширюється номенклатура технічних  засобів реабілітації, при виготовленні виробів для інвалідів підприємства протезно-ортопедичної галузі використовують сучасні матеріали та впроваджують нові технології.

Серед міжнародних  документів, що стосуються визначення і дотримання прав і свобод людей з обмеженими можливостями, визначальне місце посідає Загальна декларація прав людини та Декларація про права інвалідів.

В Україні  гарантії соціального захисту людей  з обмеженими можливостями визначені  законами „Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні ”, „Про статус і соціальний захист громадян, які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”, „Про статус ветеранів  війни, гарантії їх соціального захисту  ”, „Про реабілітацію політичних жертв  в Україні ”.

Закон України  „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” гарантує людям з обмеженнями рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створює необхідні умови, які дають можливість інвалідам вести повноцінне життя відповідно до їхніх індивідуальних здібностей та інтересів. Він забезпечує їм право працювати на підприємствах, в організаціях і установах зі звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується робота людей з обмеженнями. Цьому сприяє положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ”.

Рис. 1.3 Заклади обслуговування осіб з обмеженими можливостями

 

 

 

 

 

 

 

Територіальний  центр надає послуги клієнтам, у тому числі з обмеженими можливостями, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності  і соціальної активності.

Стаціонарне соціальне обслуговування передбачає різнобічну соціально-побутову допомогу клієнтам, які частково або повністю втратили здатність до самообслуговування і потребують постійного догляду. Відповідні стаціонарні установи профільовані у відповідності з віком, станом здоров’я та соціальним становищем користувачів.

У системі  соціальних служб для молоді здійснюють соціальний патронаж, індивідуальну  роботу вдома, соціально-психологічне опікунство, сприяють загальному розвитку людей.

Центри  соціально-трудової та професійної  реабілітації людей з обмеженими можливостями організовують різні  види виробничої діяльності для працевлаштування відповідних клієнтів, професійне навчання їх, надання психологічної та юридичної  допомоги, сприяють влаштуванню особистого життя людей.

Фінансування  роботи установ соціального захисту  людей з обмеженими можливостями здійснює Фонд України соціального  захисту інвалідів.

Державна  програма соціально-побутового та матеріального  забезпечення інвалідів включає в себе оплату за виготовлені протезно-ортопедичні вироби, засоби пересування і реабілітації, придбання путівок на санаторно-курортне лікування, забезпечення виплати інвалідам деяких грошових компенсацій та адресної соціальної допомоги, передбачених чинним законодавством.

 

 

 

 

 

Розділ II Особливості надання  соціальної допомоги людям з обмеженими фізичними можливостями

 

2.1 Психологічні аспекти  соціальної роботи з людьми  з обмеженими можливостями

Необхідність інтеграції технологій соціальної роботи та методів прикладної психології в першу чергу визначається специфікою людей з обмеженими можливостями як об'єктів "соціальної терапії".

Серед проблем людей з обмеженими можливостями, особливо молодих, найчастіше фігурують самотність, низька самооцінка і відсутність соціальної впевненості  в собі, депресія, відчуття відторгнутості через свої недоліки, психологічна і фізична залежність, професійне самовизначення і працевлаштування, а також болісна нездатність  обговорювати свої труднощі. Досить гострими є такі проблеми сексуальної і  сімейної життя, як встановлення і розвиток взаємин із протилежною статтю та можливі медичні протипоказання до дітородіння.

Можна припустити, що гострота фізичних, соціально-економічних і, головне, психологічних  проблем набагато вище в разі не природженою, а набутою інвалідністю, що стає сильним стресогенним чинником і принципово змінює життєвий сценарій людини і, в якійсь мірі, його найближчого  оточення.

Одна з основних психологічних  проблем людей з обмеженими можливостями - це проблема маргінальності і аутоідентічності, тобто того, до якої групи відносить  себе така людина - до "світу нормальних" чи до "світу неповноцінних". Як показує практика, в більшості  випадків люди в міру можливості намагаються  приховувати свої недоліки, щоб постати  в очах навколишніх частиною світу "нормальних" людей. Якщо ж це не вдається, то людина з обмеженими можливостями або іде у соціальну самоізоляцію, або в процесі комунікації  з нормальними людьми відчуває себе особливо неповноцінним через гіперопіки і співчуття з їхнього боку. У зв'язку з цим основними психологічними умовами соціальної адаптації людини з обмеженими можливостями можуть бути усвідомлення ним реального стану справ і адекватна самооцінка, емоційна врівноваженість, адекватні міжособистісні відносини і знаходження своєї професійної ніші на ранці праці та зайнятості.

Авторство соціальної моделі (іноді  її позначають як "інтерактивну модель", або "модель взаємодії") належить головним чином самим людям з  обмеженими можливостями. У фокусі цієї моделі знаходитися взаємозв'язок між окремою людиною і навколишнім  його середовищем (у тому числі суспільством), причому обмежені можливості не розглядаються  як частина людини і як його вина: людина може намагатися послабити наслідки своєї недуги, але відчуття обмеженість  своїх можливостей викликане  не недугою, а ставленням людей і  бар'єрами, що існують у навколишньому  середовищі (архітектурою, соціальної організацією, психологічним кліматом тощо). Інакше кажучи, обмежені можливості як проблема є результат соціального  та економічного утиску всередині суспільства, тому людей з обмеженими можливостями швидше можна розглядати як гноблену групу, ніж як аномальну або трагічну.

У зв'язку з цим концепція незалежного  життя розглядає людину з обмеженими можливостями і його проблеми у світлі його цивільних прав, а не з точки  зору його патології, і орієнтується на усунення фізичних і психологічних  бар'єрів у навколишньому середовищі за допомогою спеціальних служб, методів і засобів. Очевидно, що саме в сфері соціальної роботи, що припускає, по визначенню, професійну підтримку, захист і допомогу соціально-вразливим  категоріям населення, повинні бути надані умови для соціальної реабілітації, адаптації та інтеграції людей з  обмеженими можливостями.

З іншого боку, незалежне життя  являє собою наявність альтернатив  і можливість вибору, який людина з  обмеженими можливостями може зробити за допомогою соціальних служб, причому критерієм незалежності є не ступінь його дієздатності і самостійності в умовах відсутності допомоги, а якість життя в умовах наданої допомоги. У свою чергу, поняття допомога включає в себе її характер, спосіб надання, контроль і результат. Іноді буває важко приймати допомогу, але й не менш важко її надавати.

У зв'язку з вищевикладеним важливі  не тільки зміст і технології соціальної роботи, але і її психологічне забарвлення. Одним з найпоширеніших і, очевидно, найбільш адекватних для є гуманістичний  підхід (К. Роджерс та ін.) Відповідно до цього підходу, для нормального  існування людини, що припускає формування його високої самоцінності, необхідні  активізація внутрішніх ресурсів позитивного  розвитку особистості ( "особистісного  зростання"), гуманність і можливість вибору. З іншого боку, з позицій  екзистенціальної психології одним  з найважливіших прагнень особистості  є знаходження змісту свого існування, і для людини важливіше не те, що з ним сталося, а своє ставлення  до того, що сталося (В. Франкл).

У зв'язку з цим досить важливою задачею соціального працівника є переклад клієнта з позиції  об'єкта соціального впливу, що припускає  пасивну суспільну й особистісну  позицію, зовнішній локус контролю, відмовлення від самостійного прийняття  рішень і залежність, стереотипність мислення і поведінки та ін, в  позицію здатного до саморозвитку, активного і креативного суб'єкта соціального впливу. У рамках двосторонніх відносин "соціальний працівник-клієнт" останній повинен бути стимульований  на активний вибір у вигляді самостійного прийняття рішень, Можливо, соціальному  працівникові було б набагато легше  приймати рішення самому, але це призвело б до зростання непевності клієнта у своїх силах і  його залежності від соціального  працівника. Так, наприклад, у соціальних установах інтернатного типу нерідко  виникає "придбана безпорадність ": переконавшись у своїй не здатності впливати на рішення, які стосуються їхньої долі, клієнти, не намагаючись впливати на хід події, впадають в депресію, що може призводити до зростання захворюваності та смертності. У зв'язку з цим соціальні працівники можуть допомогти клієнтам активніше брати участь у вирішенні повсякденних питань (наприклад, сприяти створенню рад клієнтів і рад їхніх родин як органів колективної думки), а також зробити більш проникними кордону між інтернатом (або родиною) і суспільством.