Проблемні аспекти технології прогнозування результатів голосування виборців

Напередодні виборів фондом «Демократичні ініціативи» був створений Консорціум з провідних соціологічних організацій для спільного проведення екзит-полів у першому та другому турах. До складу Консорціуму увійшли організатори попередніх екзит-полів – КМІС, «Социс», «Соціальний моніторинг» – та ще додався Центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова. Незадовго до виборів стало також відомо, що власний екзит-пол в Україні буде проводити і російський Фонд «Общественное мнение». Тим часом, Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка вирішив проводити власний екзит-пол під назвою «Український». Щоб відрізнятися від інших, члени Консорціуму назвали свій екзит-пол «Національним». Таким чином, на президентських виборах 2004 р. планувалося проводити вже три екзит-поли.

Перше непорозуміння  сталося ще у перші години після  закриття виборчих дільниць 31 жовтня 2004 р., під час прес-конференції організаторів  Національного екзит-полу. Кожна  з чотирьох соціологічних служб  Національного екзит-полу, як і у попередні роки, фактично проводила свій власний екзит-пол, причому методика збору даних мала одну особливість: «Социс» та «Соціальний моніторинг» проводили опитування методом інтерв'ю, а КМІС та Центр ім. Разумкова проводили опитування методом анкетування. За попередніми даними на момент закриття виборчих дільниць організатори національного екзит-полу мали наступні результати: КМІС: Ющенко – 44,2%, Янукович – 38,6%; Центр Разумкова: Ющенко – 44,7%, Янукович – 37,2%; «Социс»: Ющенко – 43,2%, Янукович – 41,1%; «Соціальний моніторинг» – Ющенко – 40,4%, Янукович – 40,7% [40].

Як бачимо, відстань між  кандидатами була дуже невеликою, тому значення мав кожен процент. За методикою  вкидання респондентами анкет у  ящик, що застосовували КМІС та Центр  Разумкова, Ющенко отримував більше голосів, ніж за методикою усного опитування, яку застосовували «Социс» та «Соціальний моніторинг». Перезважування даних екзит-полу після закриття виборчих дільниць згідно із зафіксованою явкою по регіонах виявило ще більшу різницю у даних між соціологічними службами. Все це спричинило гучний скандал між соціологами, що поставив під загрозу суспільну довіру не тільки до екзит-полів, а і до соціології загалом.

Результати екзит-полу фонду «Общественное мнение»  та Українського інституту соціальних досліджень віддали лідерство В. Януковичу у першому турі виборів, хоча фонд «Общественное мнение» скасував свої результати через високий рівень відмов (більш ніж 40%) [40]. За офіційними даними ЦВК, у першому турі виборів В. Ющенко отримав 39,90%, а В. Янукович – 39,26%.

21 листопада 2004 р. відбувся  другий тур президентських виборів.  Екзит-поли проводили Фонд «Демократичні  ініціативи», «КМІС» та Центр  Разумкова окремо («Національний  екзит-пол»), «Соціс» та «Соціальний  моніторинг» окремо (екзит-пол під назвою «Вибір народу»), Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка окремо («Український екзит-пол»).

За даними ЦВК у  другому турі переміг В. Янукович (49,46%), а В. Ющенко (46,61%) залишався  в програші. У той же час результати національного екзит-полу стверджували переконливу перемогу В. Ющенка з відривом у 11% голосів. Ще і остаточні результати екзит-полу «Соцису» та «Соціального моніторингу» суттєво розбігалися: результат «Соціального моніторингу» – 49,7% та 46,7% на користь Ющенка, «Соцису» – 48,3% та 46,8% на користь Януковича. А Інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка об'явив, що його екзит-пол не відбувся через велику кількість відмов (біля 50%) [4, с. 188].

Суттєва розбіжність  офіційних результатів виборів  та даних Національного екзит-полу дала переможеному кандидату та громадськості підстави говорити про вагомі порушення під час голосування та фальсифікації під час підрахунку голосів виборців на дільницях. Далі відбувалися події, що увійшли в історію України як «Помаранчева революція». Верховний Суд визнав результати другого туру недійсними та назначив переголосування.

Під час переголосування  другого туру 26 грудня було проведено  декілька екзит-полів: Національний екзит-пол, екзит-пол Центру «Соціальний моніторинг»  та новий екзит-пол на замовлення телекомпанії ІСТV, що здійснювався американською компанією «The Luntz research company». Після переголосування результати ЦВК були наступні: В. Ющенко – 51,99%, В. Янукович – 44,20%. Усі екзит-поли вірно визначили ім'я переможця, але не зовсім точно зазначили розрив між двома кандидатами. За даними Національного екзит-полу, за В. Ющенко проголосували більш ніж 56% виборців (відхилення від даних ЦВК понад 4%), за даними Центру «Соціальний моніторинг» – ще більше 58% (відхилення від даних ЦВК понад 6%) [44].

Схожість між собою  результатів екзит-полів під час  переголосування другого туру в 2004 р. не змогла примирити соціологів, які внаслідок політичного протистояння в суспільстві розділилися на два антагоністичні табори. Намагання  у професійній спільноті по гарячих слідах з'ясувати, що раптово трапилось з соціологією, призвело до зруйнування Соціологічної асоціації України.

Чергові вибори до Верховної  Ради України відбулися 26 березня 2006 р. У виборах брали участь 45 політичних партій та блоків. Прохідний бар'єр становив 3%. Було проведено наступні екзит-поли: Національний екзит-пол (Фонд «Демократичні ініціативи», КМІС, Центр ім. Разумкова), екзит-пол компанії «ФОМ – Україна», екзит-пол Всеукраїнської соціологічної служби, екзит-пол «Українсько-російської дослідницької групи» (компанія «Research & Branding Group» та «ВЦИОМ»).

До Верховної Ради тоді змогли потрапити п'ять політичних партій та блоків. Найбільш точні результати отримав Національний екзит-пол  та екзит-пол «Українсько-російської дослідницької групи» (максимальне відхилення від офіційних результатів виборів 1,1% по лідеру – Партії регіонів). Екзит-пол компанії «ФОМ – Україна» мав відхилення у 3% по блоку «Наша Україна», а Всеукраїнська соціологічна служба – більше 4,5% по Партії регіонів (Дані екзит-полів-2006, [17]). Завдяки цьому екзит-полу соціологам вдалося реабілітуватися в очах громадськості та підняти довіру до себе, що була значною мірою зруйнована у 2004 р.

30 вересня 2007 р. у  Україні пройшли позачергові  парламентські вибори, в яких брали участь 20 політичних партій і блоків. І знову проводилися відразу чотири екзит-поли: Національний (Фонд «Демократичні ініціативи», КМІС, Центр Разумкова), два екзит-поли на замовлення телеканалу ІСТУ (проводили компанії «TNS Ukraine» та американські компанії «PSB» і «Public Strategies»), екзит-пол Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір».

Бар'єр у 3% подолали п'ять  політичних партій, що дозволило їх представникам увійти до Верховної  Ради України. Суспільство знов здивували соціологи, але тепер вже не сварками, а дуже точними результатами. Найбільше відхилення даних Національного екзит-полу від офіційних результатів виборів склало менш ніж 1%, компаній «TNS Ukraine» та «Соціо-вимир» – менш ніж 2%, а у американських компаній «PSB» і «Public Strategies» – взагалі менш ніж 0,5% (Дані екзит-полів-2007) [17].

Остання президентська  виборча кампанія в Україні пройшла  зимою 2010 р. Перший тур виборів відбувся 17 січня, другий – 7 лютого. На цих виборах  Україна поставила власний рекорд по кількості проведених екзит-полів. В ході першого туру президентських виборів проходило відразу шість екзит-полів. Традиційно екзит-пол проводив консорціум у складі Фонду «Демократичні ініціативи», КМІСа і Центру Разумкова (Національний екзит-пол), компанія «Research & Branding Group», що в 2006 р. проводила екзит-пол спільно з компанією «ВЦИОМ», та три екзит-поли на замовлення українських ЗМІ: «ІСТУ» (проводили «ФОМ-Україна», «Социс» і «Юкрейніан соціолоджи сервіс»), газета «Аргументи і факти в Україні» (Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременко), «Савік Шустер студія» (опитування провела власна соціологічна служба). У другому турі також проводилося шість екзит-полів, але дещо змінився їх склад. Газета «Аргументи і факти в Україні» не проводила власного екзит-полу, а ось соціологічні компанії, що у першому турі виборів спільно проводили екзит-пол для телеканалу «Інтер», у другому турі проводили два окремих екзит-поли: компанія «Социс» – один, а «Юкрейніан соціолоджи сервіс» спільно з «ФОМ-Україна» – інший.

Кожний телеканал у  ніч виборів готував виборче  ток-шоу, на якому оголошували результати екзит-полів. Проведення телеканалами екзит-полів розглядалося їх власниками не тільки як можливість підвищити  рейтинг нічного телешоу, а й  як засіб підняття загального іміджу телеканалу, оскільки назви телеканалів-замовників, особливості проведення екзит-полів та їх результати широко обговорювалися у ЗМІ і напередодні виборів, і після їх проведення.

Звернемося до даних  екзит-полів та їх порівняння з офіційними результатами виборів. Як бачимо з таблиці 1, у першому турі президентських виборів 17 січня 2010 р. спостерігається істотна різниця між даними Національного екзит-пола і всіма останніми опитуваннями, а також офіційними даними ЦВК. Помилка у 3,5% (по В.Ф. Януковичу) є дуже великою для екзит-полів, та і помилка у 2,2% (по Ю.В. Тимошенко) є також істотною на тлі даних екзит-полів, які проводилися іншими компаніями. Також істотно (на 2,4% по В. Януковичу) відрізняються від офіційних результатів виборів дані екзит-пола компанії «Research & Branding Group». Дані інших екзит-полів виявилися дуже близькі до результатів виборів. Не можна не відзначити той факт, що організатори Національного екзит-полу одразу визнали власну помилку, тим самим зупинивши спроби використання екзит-полу задля навмисного спаплюження довіри до процедури проведення виборів з боку переможеного кандидата. І вже у другому турі виборів, 7-го лютого, незважаючи на брак коштів, усі екзит-поли продемонстрували надзвичайну схожість між собою та даними ЦВК. Особливістю екзит-полу другого туру, що потребує додаткового вивчення, є завищений, порівняно з результатами ЦВК, відсоток відповідей «Не підтримаю жодного кандидата».

Екзит-пол в Україні  як метод електоральної соціології стає все більш популярним, все більше число дослідницьких організацій проводить їх на виборах різних рівнів – як на загальнонаціональних, так і на регіональних. Точність результатів екзит-полів підвищує довіру до соціологічних опитувань, соціологічних організацій та соціології в цілому. Процедура проведення екзит-полів відпрацьовувалася десятки років і в США, і в країнах Європи, але, незважаючи на це, на шляху точності прогнозів результатів голосування на основі екзит-полів перед українськими соціологами постають найрізноманітніші труднощі.

Наприкінці 90-х років  соціологам не вистачало детальної  статистичної інформації про електорат, про виборчі дільниці, труднощі виникали і через нерозвинену інфраструктуру, особливо в сільській місцевості. У 2010 році у соціологів виникли проблеми іншого характеру: ряд міжнародних організацій та іноземних посольств, які були постійними спонсорами Національного екзит-полу, відмовилися від його фінансування. Можливо, суттєва помилка екзит-полу 17 січня 2010 р. обумовлена саме тим, що через брак коштів опитування проводилося не на 300 виборчих дільницях, як це було на виборах 2006 і 2007 рр., а тільки на 240.

Завдання підвищення точності екзит-полу вимагає збільшення числа точок опитування та максимального  їх розосередження в просторі, що істотно ускладнює процедуру опитування і робить її ще більш дорогою. Тим не менше, в суспільстві є інтерес до цього виду соціологічного опитування, він розглядається як невід'ємний атрибут розвиненого демократичного суспільства. Незважаючи на тяжке економічне становище, завдяки зусиллям українських ЗМІ, політиків, бізнесменів та громадськості Україні все-таки вдалося назбирати кошти аж на шість екзит-полів. Тому соціологи просто зобов'язані пам'ятати історію помилок і успіхів українських екзит-полів і прикладати зусилля для вдосконалення даного методу.

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЯ ПРОВЕДЕННЯ ЕКЗИТ-ПОЛІВ В УКРАЇНІ

2.1. Довиборчий етап  підготовки до проведення екзит-полу

За своїм змістом  вибори є інформаційною кампанією, мета якої – вплив на свідомість виборців.

Завдяки запровадженню в Україні пропорційної (за списками партій) виборчої системи на загальнодержавному та місцевому рівнях, інформаційний вплив у передвиборчий період набув загальнонаціонального масштабу. У процесі дослідження електоральної поведінки з метою її ідентифікації та для створення достовірних прогнозів щодо результатів виборів досліджується громадська думка у виборчому процесі.

Соціологічні опитування громадської думки були головним інструментом для представників  напряму, який отримав в політології назву соціологічного підходу в дослідженні виборів (Колумбійський університет, 40-50-ті рр. ХХ ст.; група Поля Лазарсфельда).

Основною метою для  вчених, які працювали в межах  біхевіористської методології, було вивчення особливостей електоральної поведінки  різних груп та верств виборців, визначення факторів, які мали вирішальний вплив  на електоральний вибір громадян. Аналіз електорального поля та його особливостей дозволить більш повніше прослідкувати характер та масштаби впливу на нього виборчих маніпулятивних технологій.

Загалом, вибори можна  вважати наймасштабнішим видом  опитування громадської думки з  приводу найбільш актуальних, важливих питань та напрямків розвитку політичної сфери життя суспільства. Сам процес голосування розглядається як волевиявлення, невід'ємна частина процесу прийняття владних рішень, а це, у свою чергу, породжує спокусу вплинути на перебіг подій, а відтак, тягне за собою цілий ряд махінацій, прийомів та механізмів, кінцевою метою яких є власне зміна та модифікація цього волевиявлення, переорієнтація електорату. Власне, поняття «електорат» саме по собі є досить неоднозначним, його можна розглядати, з одного боку, як всю сукупність громадян із правом голосу; або ж як окреслене коло виборців, які постійно віддають свої голоси певній політичній силі (згідно з політологічним тлумаченням) [24, c. 32].

Аналізуючи методологію  і методику виборчого процесу, відомий  український науковець, фахівець із досліджень електоральної поведінки Лариса Кочубей виокремлює деякі особливості вивчення українського електорального простору, які можна вважати універсальними [22, с. 25-27]:

• електоральний процес необхідно розглядати як комплексне явище, що охоплює усі верстви суспільства, трансформується; він істотно відрізняється від електорального процесу, характерного для стабільних типів суспільства зі сталою економікою та досить жорсткою соціальною структурою;
• виборча активність людей має глибоко індивідуальний аспект, який потребує вивчення на рівні конкретного індивіда;
• масове відсторонення від політики призводить до тяжких соціальних наслідків; від свідомого вибору й активності громадян залежить урахування в державній політиці інтересів різних груп населення, компетентність та відповідальність правлячих еліт;
• розвиток політичної системи, побудова громадянського суспільства неможливі без подолання таких явищ, як абсентеїзм, голосування «проти всіх», «спіралі мовчання» тощо.

Із метою адекватного та якомога повного розкриття механізмів та принципів впливу виборчих технологій на електорат, слід звернути увагу на гіпотези, що пояснюють самі мотиви голосування [18]: