Хутряні напівфабрикати

          Прісносухе  консервування –  Це сушіння шкурок без використання консервуючих речовин. Цим способом консервують більшість видів хутряної сировини, крім каракулю. Сушіння проводять при температурі 20 – 35º С, що забезпечує рівномірне зневоднення шкурок як за площею, так і товщиною. Відносна вологість повітря повинна бути 35 – 50 %. Шкурки сушать під навісами для запобігання попадання сонячних променів.

          Мокросолене консервування  основане на властивості кухонної солі частково зневоднювати шкурки; нею посипають або її втирають у міздру. Після чого шкурки витримують у штабелях декілька днів. Складають шкурки або міздрою до міздри, або міздрою до волоса. Бажано до солі додавати антисептики.

          Шкурки можна консервувати тузлучним методом у сольовому розчині певної концетрації (тузлук).

          Сухосолене  консервування –  це висушування шкурок, законсервованих попередньо мокросоленим способом. Цей спосіб в основному використовується для консервування шкурок ягнят каракульницьких порід.

          Кислотно-сольове  консервування –  обробка шкурок сухою сумішшю, яка складається з 85 % повареної солі, 7,5 % алюмінієвого галуну і 7,5 % хлористого амонію. Після чого шкурки витримують 4–5 днів на стелажах. При кислотно-сольовому способі сировина частково отримує властивості вичинених шкурок. Кухонна сіль зневоднює шкірну тканину, алюмінієвий галун дубить, а соляна кислота, що утворюється при гіролізі хлористого амонію, справляє пікелюючу дію.

          Консервування квашенням –  це доконсервувакння сухосолених каракульських шкурок. Розчин для квашенння складається з вівсяного або ячмінного борошна грубого помолу, солі і води. Цей спосіб використовується на спеціальних каракулевих заводах, що переробляють каракуль на експорт.

          Заморожування – сушінння шкурок на морозі. Волога, що міститься в шкурі, при замерзанні при розширенні розриває і розпушує волокна дерми. Міцність шкурок при цьому значно знижується. Крім того, при підвищенні температури шкурки можуть загнивати. Тому цей метод використовується досить рідко.

          Опромінювання – перспективний спосіб консервування сировини. Використовують опромінювання гама-променями і прискореними електронами, можливе використання інших видів опромінювання. Ефективне використання цього способу в поєднані з мокросолінням.

    2.3. Вироблення шкурок

          Вироблені хутряні  шкурки повинні мати високу зносостійкість, тобто зберігати свої властивості  при експлуатації виробів. Шкурки повинні  бути легкими, відповідати естетичним і гігієнічним вимогам, мати високі теплозахисні властивості. Для цього їх піддають хімічній, фізико-хімічній та механічній обробці.

          Технологічний процес вироблення шкурок складається з наступних операцій: підгтовчої, вичинення , обробки.

          Підготовчі  операції складаються з обрядки, відмокання, міздріння, розбивки, стругання шкірної тканини, знежирювання, стрижки волоса та ін. Мета – підготовка шкурок до вичинення і обробки. Особливість цих операцій полягає в тому, що під їх впливом шкірна тканина та волос помітно не змінюють хімічної та структурної будови.

          Комплектування  виробничих партій. Виробничою партією називають шкурки, однорідні за стандартами і виробничими ознаками, що одночасно обробляюьтся на одному обладнанні й передаються з однієї операції до іншої. У партію підбирають шкурки одного виду, кряжу (породи), сорту, групи дефектів, кольору волоса, розміру, способу консервування тощо.

          Обрядка – відрізання голови, вух, ріг, копит, кігтів та ділянок шкури, непридатних для виробництва хутра.

          Відмокання  – обробка шкур у воді або в розчинах хімічних речовиню Мета – приведення шкури в стан, максимально наближений до парного за вмістом вологи і мікроструктурою, видалення консервуючих речовин, бруду, розчинних білків, крові,. Режим відмокання залежить, насамперед , від способу консервування сировини. Її проводять у чистій воді з додаванням кухонної солі, поверхнево-активних речовин (ПАР), миючих засобів, ферментних препаратів, антисептиків.

          Міздріння – видалення мускульно-жирового шару і підшкірної клітковини шляхом зрізання. Використовують спеціальні міздрільні машини різноманітної конструкції залежно від виду сировини. Шкурки з тонкою шкірною тканиною не міздрять, а піддають шліфувальнню після дублення.

          Розбиття  – обробка шкур на міздрільних машинах тупими ножами для розпушення шкірної тканини. Ця операція проводиться для кращого поглинання хімічних речовин при наступних операціях. Вона підвищує пластичність та м’якість готових напівфабрикатів.

          Знежирення  – використовують для таких видів хутряної сировини, шкірна тканини та волос яких містить значну кількість жирових речовин і жиропоту (хутряна і шубна овчина, шкури морського звіра, байбаків та ін.). Зажирений волос нерівномірно і погано фарбується, легко забруднюється. Жир дерми збільшує масу і надає грубість шкірній тканині, утруднює проникнення розчинів. При зберіганні хутряних виробів він може окиснюватися і знижувати

міцність шкірної  тканини, пожовтіння волосяного покриву.

          До операції вичинювання (дублення) відносяться пікелювання, дублення, жирування, сушіння. Ці операції значно змінюють структуру і властивості шкірної тканини, розщеплюють монолітні пучки колагенових волокон дерми в наслідок чого утворюється розпушена структура, що має велику здатність до деформації.

          Пікелювання – обробка шкури розчином кислоти і кухонної солі. Водний розчин кислоти і солі називається пікелем. Пікелювання розпушує волокнисту структуру дерми, зневоднює шкірну тканину і переводить її у "кислий стан", необхідний для наступного хромового  дублення. Кислота є активною частиною пікеля. Для пікелювання використовують сірчану і органічні кислоти. При проникненні в дерму кислота частково зв’язується хімічно з колагеном, частково залишається у вільному стані між структурними елементами дерми. Із збільшенням кількості хімічно зв’язаної кислоти міцність шкірної тканини зменшується, а подовження і м’якість, навпаки, збульшуються внаслідок руйнування водневих і електровалентних зв’язків між головними ланцюгами білка колагену.

          Кухонна сіль відіграє при пікелювання захисну роль. Вона дифундує в дерму скоріше  за кислоту, рівномірно розподіляється між структурними елементами шкурки і розчином та запобігає набуханню колагенових волокон.

          Процес пікелювання  проводять у барках або барабанах. Після пікелювання необхідна  пролежування шкурок протягом кількох годин для більш рівномірного розподілу в них кислоти.

          Вичинення (дублення) – хутряних шкурок для зберігання м’якості, еластичності шкірної тканини проводиться менш інтенсивно ніж дублення шкур. Процес контролюється при температурі зварювання (від 55º до 90º С для різних напівфабрикатів).

          Дублення проводять  з метою закріплення властивостей шкірної тканин, утворених попередніми  обробками. При дубелнні незворотньо  знижується реакційна здатність  колагену в результаті хімічного  зв’язування дублячих речовин з  білком. При цьому підвищується температура зварювання колагену, а також міцність, пружність і стійкість до дії хімічних реагентів і ферментів, знижується набухання у воді. Тонка шкірна тканина після дублення стає щільнішою і міцнішою. Поряд з цим знижується її м’якість, пластичність, зменшуються розміри шкури. У результаті взаємодії дублячих речовин з кератином волоса підвищується пружність, знижується намокання і змінюється зовнішній вигляд волосяного покриву.

          Дублячу дію мають  деякі неорганічні та органічні  речовини. При дубленні хутра в основному використовуються основні солі тривалентного хрому, рідше – солі алюмінію, формальдегід.

          У теперішній час  широко використовуються також комплексні сполуки дублячих речовин, до складу яких входять атоми хрому, цирконію, алюмінію, титану в різних комбінаціях.

          Жирування – обробка шкірної тканини жирами та жировими емульсіями. Мета жирування – підвищити м’якість і пластичність шкірної тканин і попередити склеювання волокон дерми, знизити здатність дерми до промокання. Жирування проводять лужними жировими емульсіями, при цьому нейтралізується підвищена кислотність шкурки, в результаті збільшується стійкість шкірної тканини при подальшому зберіганні і експлуатації. Для жирування вткористовують жири наземних морських тварин і риб, сульфовані сполуки, синтетичні жири, мінеральні масла. Жируючі речовини різного походження неоднаково змінюють властивості шкірної тканини. Тому для надання хутра певного комплексу властивостей використовують суміші різних жируючих тварин.

          Сушіння – видалення надлишкової вологи з шкірної тканини і волосяного покриву (до 16º – 18º ). Сушать хутряні шкурки в спеціальних сушарках нагрітим повітрям. Цей процес значно впливає на якість напівфабрикату. Волокниста структура шкірної тканини до певної міри склеюється, в результаті чого напівфабрикат стає більш жорстким. Крім того, шкурки зменшуються за площою. Для запобігання негативного впливу використовують двостадійне сушіння з розбивкою між ними.

          Обробка хутряних напівфабрикатів необхідна для покращення властивостей шкірної тканини і волосяного покриву.

          Обробка шкірної тканини. після сушіння шкурки надходять до відкатки в глухих барабанах з тирсою. У результаті шкірна тканина стає більш м’якою, з неї видаляється надлишок жирових речовин. Для видалення тирси з волоса шкурки протряхують у сітчатих барабанах. Розбивку шкірної тканини роблять на розбивочних машинах або вручну на скобах. Шкірна тканина стає м’якою, пластичною. Шкірну тканину деяких відів піддають шліфуванню на машинах і чистять.

          Обробка овечих шкур "під  велюр" використовується для виробів, що носяться шкірою назовні. Особливість цієї технології полягає в проведенні дублення при більш високих концентраціях оксиду хрому ("сите дублення"), повноцінного жирування, ретельної обробки шкірної тканини для утворення низького, однорідного ворсу, який імітує велюр. Низький однорідний ворс утворюється за рахунок усадки шкірної тканини в результаті "ситого дублення", або наповнення її сульфітцелюлозним екстрактом. Велике значення в цій технології має знежирювання шкірної тканини, а також її обробка.  Шліфування рекомендується проводити двічі: перше – шліфувальним полотном, друге – на повстяному колі.

          Плівкове  покриття шубної овчини дозволяє покращити зовнішній вигляд шкірної тканини, підвищити експлуатаційні властивості, а також ефективність використання сировини. У якості плівкоутворювача використовують найрітові, акрилові і поліуретанові латекси.

          Обробка "наппалан" шубних овчин і  каракулю. Це один з варіантів покривного фарбування шкірної тканини. Специфічною особливістю схеми такої обробки є те, що після фарбування на шкірну тканину перед грунтуванням наносять препарат, які вирівнюють ї всмоктуючі властивості.

          Як плівкоутворювачі використовують сополімери на основі акрилатів, бутадієну, поліуретану, нітроцелюлози  у вигляді водних дисперсій або  розчинів у органічних сполуках.

          Ця обробка дозволяє досягти різних модних ефектів. Це може бути анілінова і напіванілінова обробка, обробка з ефектом металізації, ефекти "старіння", "Ван-Дейк".

          Обробку волосяного покриву  проводять з метою покращення зовнішнього вигляду шкурок.

          Розчісування  волосяного покриву роблять для видалення ділянок із сплутаним волосом вручну або на чесальних машинах.

          Стрижці піддають шкурки при імітації і видаленні дефектів волосяного покриву. Стрижуть шкурки з густим волосяним покривом. При імітації висота волосяного покриву повинна бути 12 – 18 мм, при видаленні дефектів 5 – 10 мм. Стрижку проводять до фарбування і після нього.

          Епілювання  – видалення (зрізання) остьового і напрямного волоса на спеціальних машинах з метою отримання шовковистості поверхні, утвореної тільки пуховим волосом.

          Щипання – використовують для тих видів тварин, які мають дуже жорсткий остьовий і напрямний волос. Грубий волос видаляють на спеціальній машині або вручну.

          Особлива  обробка волосяного покриву овечих шкур проводиться для покращення зовнішнього вигляду шляхом випрямлення волоса. Ефект досягається послідовною хімічною та термомеханічною обробкою: люструванням, прасуванням і дією формальдегіду.

          Люстрування – обробка волосяного покриву намазним способом водним розчином гідролізного етилового спирту і мурашиної кислоту (2:1). Під дією люстру волос пластифікуєтьбся і розм’якшується. При наступному прасуванні на прасувальній машині при температурі 170 – 190º С волос випрямленого волоса його обробляють формальдегідом і знову прасують.