Хутряні товари

Невичинені шкурки білого песця залежно від географічної зони поширення та якості волосяного покриву поділяють на чотири кряжі, а вичинені за ступенем м'якості, пишністю та висотою волосяного покриву — на три групи.

За кольоровим тоном  та іншими колористичними характеристиками волосяного покриву шкурки голубого песця поділяють на три групи — екстра, перша й друга, а білого — на дві групи (екстра й перша) і чотири сорти.

Білка. Поширена в лісовій та лісостеповій зонах Європи й Азії. Трапляється на Сахаліні, акліматизувалася на Північному Кавказі, в Криму та гірських лісах Середньої Азії. Шкурки білок невеликі за розміром, вкриті густим, м'яким, невисоким волоссям. Залежно від географічної зони поширення білки забарвлення волосяного покриву її шкурки може змінюватись від світло - до чорно-сірого на хребті й боках, інколи з рудим і бурим відтінками похребту. Білячі шкурки поділяють на 11 кряжів. Залежно від кряжу змінюється пухнастість і м'якість волосяного покриву та його забарвлення.

За стандартами білячі шкурки поділяють на три сорти й вирізняють у них три групи дефектів. Зносостійкість хутра 20—27 балів.

Тхір. Буває чорний лісовий, світлий степовий і перев'язка. Волосяний покрив чорного тхора блискучий, чорно-бурий з більш темними відтінками по боках шиї, на горлі, душці, череві, а хвіст майже чорний. Світлий степовий тхір зовні відрізняється від лісового світлішим забарвленням. Тхір-перев'язка порівняно з чорним і світлим тхорами має довші й ширші вуха, пухнастий хвіст. Забарвлення його хутра строкате, через очі йде чорний, а за ним — широкий лобний білий перев'яз.

Тхора можна розводити  в неволі. Схрещуванням його з колонком, європейською норкою, фуро (альбінос тхора) виведено нові види цінних хутрових звірів: хонорики, кохосики, кофутери, фунотери, кофунотери.

Хонорик — гібрид чорного тхора й норки європейської. Він більший за розмірами, ніж батьки, відрізняється від них красою та якістю хутра. Для схрещування з тхором можна використовувати тільки норку європейську. Американська норка не дає з ним потомства.

Фунотер — гібрид білого тхора (фуро) й норки європейської. Має волосяний покрив брунатного кольору з різними відтінками.

Кохосик — гібрид колонка й тхора світлого. Колір волосся жовтогарячий із яскравим золотистим відливом. Шкурки більші, ніж у колонка й тхора.

Кофутер — гібрид колонка і білого тхора. Волосяний покрив його дуже пишний. Уздовж хребта шкурка має тютюново-буру смугу, яка переходить у жовтогарячу. Боки жовто-руді. Розмір шкурки значно більший, ніж у колонка.

Колонок і солонгой мають невеликі за розміром шкурки. Волосяний покрив у них пишний, високий, м'який, яскраво-жовтого й рудого кольору Колонок—яскравий представник сибірської фауни, який поступово проникає в східну частину Європи. Шкурки солонгоя дрібніші, мають нижчий волосяний покрив. Шкурки колонка і солонгоя розрізняють за розмірами, м'якістю, сортами й групами дефектів.

Горностай і ласка. Шкурки горностая мають досить густий і порівняно короткий волосяний покрив. Його зимове хутро чисто-біле, а влітку набуває бурого забарвлення. Кінчик хвоста горностая чорний. Шкурки ласки менші, ніж горностая, вирізняються пишністю, густотою й висотою волосяного покриву. Забарвлення волосся світло-брунатне, палеве.

Заєць. На території Східної Європи, утому числі й в Україні, поширені два види зайця: заєць-біляк і заєць-русак.

Заєць-біляк має густий, м'який, середній за висотою білий волосяний покрив узимку, а кінчики вух у нього залишаються чорними. Шкіряна тканина шкурки на череві дуже тонка, неміцна. Зносостійкість хутра —5 балів. Шкурки зайця-біляка середні за розміром, їх випускають з натуральним кольором і фарбованими. Влітку забарвлення його рудувато-буре.

У зайця-русака довгий хвіст і вуха. Інтенсивність його побіління взимку залежить від місцевості та регіону поширення.

Видра. Це цінний вид хутряного напівфабрикату. Поширений майже на всій території Східної Європи, за винятком Криму та північних регіонів. Розміри тіла досить великі (63—90 см), забарвлення однотонне брунатне або сірувато-буре, остьове волосся глянцеве, підпушок бурувато-сіро-білий. Висота волосяного покриву порівняно низька. Волосяний покрив рівний за висотою зверху і знизу і дуже густий. Будова волосин та структура волосяного покриву сприяють незначному намоканню хутра у воді. Зносостійкість шкурки видри — 100 балів, площа 1500-3000 см²

Норка. Розрізняють норку європейську й американську. Норку європейську розводять на волі, а природний ареал її поширення — Європа, Західний Сибір та Казахстан. Хутро темно - брунатно-буре або каштаново-буре. Норка американська поширена на більшій частині Північної Америки. Приблизно у 1,5 раза більша за європейську. Підборіддя й нижня (інколи й верхня) губа білі. Спочатку цей вил норки розводили в звірогосподарствах, а потім тварин випустили на волю, і вони акліматизувалися в районах Сибіру, Уралу і Далекого Сходу. Волосяний покрив норок густий, пишний, м'який. Шкурки норки, що живе на волі, бувають більш як 60 кольорових гам. Якість їх волосяного покриву поділяють на три групи й три сорти, а норку кліткового утримання — на два.

Ондатра. Її завезено на нашу територію з Північної Америки. Волосяний покрив середньої висоти, густий і м'який, від темно-брунатного до вохристо-іржавого кольору. Забарвлення хребта інтенсивніше, червоно-піщаного кольору. Трапляються тварини інших кольорів, так звані «чорні» або» голубі» з чорно-бурим, майже чорним хребтом. Волосяний покрив більш густий на череві, ніж на хребті. Залежно від якості та властивостей волосяного покриву шкурки поділяють на три сорти. Нутрія. Цих тварин в Україну завезено з Південної Америки, а згодом — із ферм європейських країн для акліматизації на волі та розведення в клітках. Шкурка нутрії має цінні товарознавчі властивості — добрі зносостійкість, шовковистість і теплостійкість хутра. Розмір її середній, а волосяний покрив густий і складається з грубого довгого покривного волосся та нижнього густого пуху. Загальний тон хребта бурувато-брунатний, боки світліші, черево брунатно-сіре. Волосяний покрив на череві в 2,5 раза густіший, ніж на хребті. У звірогосподарствах виводять нутрій різних кольорів (перламутрових, брунатних, золотистих, білих, чорних, пастельних). Залежно від зрілості волосяного покриву шкурки нутрій поділяють на два сорти. Площа однієї шкурки 600-2500 см².

Бобер. Розмір бобра досить великий (80-100см). У минулому був поширений у лісовій та лісостеповій зонах Європи й Азії. Колір хутра бобра залежить від географічної зони його поширення та від індивідуальної мінливості, змінюється від світло - каштанового до майже чорного, причому черево трохи світліше порівняно із забарвленням хребта. Остьове волосся блискуче, довге і грубе; пух хвилястий, м'який і дуже густий.

Весняні види хутряних напівфабрикатів.

Байбак (степовий). Із весняних видів хутряних напівфабрикатів це найцінніший вид. Поширений на території Східної Європи та в інших частинах Євразії. Забарвлення шкурки піщано-жовте з чорною або бурою пістрявістю. Боки дещо світліші, черево жовто-червоного кольору Хутро низьке, щільне, м'яке. За стандартом шкурки байбака поділяють за кряжами, розмірами, сортами й групами дефектів. Площа шкурки 400 1500 см².

Ховрах. Поширений на всій території України. Розрізняють 10 видів ховрахів. Забарвлення їх шкурок однотонне піщано-жовте, черево світліше. Площа шкурки — близько 350 см². Промислове значення мають шкурки ховраха звичайного та ховраха-піщаника.

Кріт. Шкурки невеликі, площа однієї 80-250 см². Колір хутра переважно сіро-чорний, трапляються кроти й інших кольорів — сірі, бурі, молочно-білі. Сортують шкурки за кряжами, сортами, розмірами й дефектами.

Зимові види свійських хутрових тварин.

Кролик. Має велике значення для хутряної промисловості України. За якістю волосяного покриву розрізняють шкурки хутряні й пухові (переробляють на фетр). Існує понад 60 порід кроликів, а на території України — більш як 10 (шиншила, білий велетень, мардер, віденський голубий та ін.). За стандартом шкурки кролика натурального поділяють за кольорами: білі, голубі, шиншилові, вуалево-сріблясті, чорно-бурі, сіро-заячі строкаті, брунатні. Серед фарбованих шкурок розрізняють чорні, одно - та багатоколірні. За ступенем розвитку волосяного покриву шкурки поділяють на три сорти. Проте волосяний покрив кролика має невисоку зносостійкість (12 балів), остьове волосся легко ламається, втрачає блиск.

Кіт домашній. Має невелике промислове значення. Розрізняють кота хутрового й пухового. Хутровий кіт має середній за висотою (не більш як 40 мм) волосяний покрив із густою та пружною остю, пух різко відрізняється від ості будовою. За кольором котячі шкурки поділяють на чорні, димчасті, сірі, тигрові, жовті, ліроподібні та ін. Зносостійкість шкурок кота дещо вища, ніж кролика.

Собака хутровий. Шкурки собак мають різне забарвлення та якість волосяного покриву. Розмір, властивості волосся і зносостійкість залежить від породи та умов утримання тварин. Натуральні шкурки поділяють на одноколірні й строкаті, а за розмірами — на групи.

Овчина. Виробляють її зі шкур дорослих овець і залежно від породи поділяють на хутряну й шубну. Існує багато порід овець, але їх поділяють переважно на тонкорунні, напівтонкорунні, напівгрубововнові й грубововнові. Від породи овець залежить зміна властивостей шкірного й волосяного покривів, тобто їх однорідність і тонина. Сировиною для промислового виробництва хутряної овчини можуть бути шкурки різних порід овець, крім грубововнових, з густим і м'яким волосяним покривом повністю однорідної вовни або з пухового волосся з невеликою кількістю тонкої ості.

Згідно зі стандартом, хутряну овчину залежно від породи овець поділяють на види: тонкорунна, напівтонкорунна й напівгруба.

За обробленням волосяного покриву  розрізняють овчину натуральну, стрижену, фарбовану (трафаретна — одно -, двоколірна, аерографна, з фотофільмдруком, фарбована з особливим обробленням).

Шубну овчину виробляють із грубововнових порід овець (романівської, російської, монгольської і степової). Особливостями грубововнових порід овець є неоднорідність волосяного покриву, який складається із грубого остьового, перехідного й тонкого пухового волосся. Завдяки цьому формуються підвищені теплозахисні властивості овечих шкур. Залежно від значущості й кількості дефектів шубну овчину поділяють на чотири сорти, а з плівковим покриттям — на три. На промислових підприємствах виробляють натуральну й фарбовану овчину шубну, а також з обробленням «під велюр» та з плівковим латексним покриттям. Кількість, розміри й значущість дефектів впливають на якість овчини шубної, яку поділяють на чотири сорти, а з плівковим покриттям — на три.

Весняні види свійських  хутрових тварин.

Козеня - шкурки новонароджених козенят усіх порід до одного місяця, а також шкурки випоротків і викиднів на завершальних стадіях їх ембріонального розвитку. Якість хутряного напівфабрикату залежить від віку, пороли та індивідуальних особливостей тварин. Він може бути дуже блискучим, низьким, із муаровим малюнком або гладким, з порівняно високим волосяним покривом. Забарвлення волосся — сіро-голубе, чорне, брунатне, біле, коричневе або строкате.

Лоша — шкурки лошат утробного розвитку і у віці від одного до 3 місяців. Їх поділяють за кольором, розміром, особливостями волосяного покриву, категоріями дефектності й віковими групами. За особливостями та характеристикою волосяного покриву шкури лошат поділяють на муарові й гладкі трьох сортів.

Хутряні шкурки телят північного оленя. У хутряному виробництві використовують шкури телят північного оленя. Залежно від віку телят розрізняють три види хутряного напівфабрикату— випороток, пижик, неблюй.

Випороток шкурки телят викиднів і випоротків з низьким утробним волосяним покривом (не більш як 1 см). Забарвлення шкур переважно світло – або темно-коричневе й сірувате.

Пижик — шкурки телят у віці до одного місяця з первинним волосяним покривом до 2,5 см заввишки. Забарвлення шкур таке саме, як і у випоротка.

Неблюй — шкурки телят із вторинним (перелинялим), що тільки почав відростати, волосяним покривом не більш як 2,5 см заввишки. Забарвлення волосяного покриву — від світло - до темно-коричневого.

Шкурки ягнят каракульської породи. За віком ембріонів, новонароджених та ягнят, що підросли, асортимент хутряного напівфабрикату поділяють на такі види: голяк, каракульча, каракуль-каракульча, яхобаб, трясок.

Каракулевий напівфабрикат отримують зі шкурок грубововнових овець каракульської породи. Характерними ознаками чистопородного каракулю є такі: волосяний покрив шовковисто-блискучий; звивистість по всій площі шкурки; шия вкрита завитками; волосяний покрив голови й передніх кінцівок з муаровим рисунком або вкритий завитками; хвіст широкий біля основи і звужений до кінця, з характерним для каракульських ягнят сухим придатком. Якість шкурок залежить від розвитку волосяного покриву, його властивостей та характерних ознак, типу завитків, властивостей шкірної тканин и і розміру шкурки. Цінність шкурок визначають за типом завитків, їх формою, розміром.

Голяк — це шкури ягнят утробного розвитку до чотирьох місяців. Волосяний покрив їх низький, прилеглий, гладкий або зі слабко вираженим муаровим ефектом. Шкірна тканина дуже тонка. Частка від усього виду хутряного напівфабрикату — 0,8 %.

Каракульча — шкурки ягнят утробного розвитку від 4 до 4,5 місяця. Має більш розвинений волосяний покрив — блискучий, шовковистий, з виразним муаровим рисунком. Шкірна тканина тонка. Частка каракульчі в загальному обсязі каракулево-смушкового напівфабрикату становить 4,4 %.

Каракуль-каракульча — шкурки ягнят на завершальній стадії утробного розвитку. Мають волосяний покрив, який підріс, але ще досить низький, шовковистий і блискучий з недорозвиненими валькуватими завитками, а в окремих місцях спостерігається муаровий рисунок. Шкірна тканина щільніша й грубіша, ніж у каракульчі.

Каракуль чистопородний — шкурки новонароджених ягнят, забитих зазвичай у перші три дні після народження. Шкурки каракулю вкриті щільним, пружним волоссям з різним ступенем шовковистості та блиску, яке складається з каракульських завитків різної форми. Шкірна тканина різна за товщиною і щільністю. Частка каракулю в загальній кількості каракулево-смушкової сировини становить 84 %.