Оцінка туристичних можливостей України на прикладі Кримського регіону

В Україні  налічується понад 6700 природно-заповідних територій, у  тому числі 20 природних заповідників. Заповідник являє собою територію (акваторію), виділену з метою збереження у природних умовах типових або унікальних природних комплексів, вивчення природного протікання процесів і явищ, які в них відбуваються. Земельні ділянки, надра, водні об'єкти в межах заповідника вилучаються з господарського обігу і стають об'єктами безстрокового використання в такій ролі. На невеликих ділянках обладнуються екологічні стежки [11].

Стильовим багатством і різноманітністю відзначаються  пам'ятки України. Під охороною держави  перебуває понад 15,6 тис. пам'яток містобудування і архітектури, при тому, що сьогодні на облік взято далеко не всі історико-архітектурні об'єкти. Хронологічний діапазон архітектурних  пам'яток України дуже широкий. Залишки  найдавніших з них на місці  стародавніх грецьких колоній збереглися в Північному Причорномор'ї (Ольвія, Херсонес, Пантікапей та ін.).

Загалом вУкраїні 1399 міст і селищ і близько 8 тисяч сіл, що мають цінну історико-культурну спадщину. Всього в країні 39 історичних місг, які перейшли тисячолітній віковий рубіж, понад 500 міст і містечок досягли свого 900-річчя, а 5000 українських сіл мають 300-річну історію [11] .

Таким чином, Україна займає територію, що володіє сприятливими умовами для розвитку туристичної галузі. Вона представляє собою унікальний комплекс історичних, культурних і природних пам'яток і має значні рекреаційні можливості, які сформувалися завдяки її географічному положенню та історичного розвитку. Важливою особливістю туристичного потенціалу нашої країни також є те, що Україна поєднує в собі красу степової та лісової природних зон, а також гірські пейзажі.

Україна володіє багатими рекреаційними ресурсами, що є основою для організації санаторно-курортного лікування, масового відпочинку і туризму: бальнеологічні, бальнеогрязьові , фітолікувальні , ландшафтні (придатні для тривалого відпочинку), кліматичні, пляжні і пізнавальні (туризм) [35].

Отже, Україна має великі, а головне реальні, перспективи розвитку туристичної галузі, тому вона може і повинна зайняти одне з провідних місць серед країн - лідерів світової туристичної індустрії.

1.2.  Поняття туристичного регіону.  Туристичні регіони України

Як було відзначено вище, практично вся територія  України характеризується виключно сприятливими природно-кліматичними умовами і наявністю різних видів рекреаційних і туристичнихських ресурсів для розвитку як внутрішнього так і міжнародного туризму.

Різноманітність ландшафтів, клімату, флори і фауни  та інших туристичних ресурсів призводить до необхідності виділення різних регіонів з метою систематизації географічної та економічної інформації про туризм і виявлення територіальних закономірностей його розвитку.

Туристичне районування – це процес розподілу території, при якому райони ідентифікуються за наявності у них особливих рекреаційних ознак і виділяються туристичні райони, що відрізняються один від одного за набором і ступенем виразності ознак. Це дозволяє отримати цілісне уявлення про стан, фактори і перспективи розвитку туризму на всіх частинах території, порівняти їх між собою і використовувати ці відомості у плануванні та управлінні туризмом [38].

На жаль, до цього часу основні принципи, ознаки та методичні прийоми туристського районування недостатньо розроблені. Вітчизняна наука в теорії і практиці районування в якості первинної одиниці цього процесу використовує якийсь район або територію, що мають певні обмеження. У західній літературі, яка має відношення до туризму, використовують поняття «дестинація». Така територія повинна володіти певними факторами розміщення і відповідати таким основним вимогам, як наявність необхідних послуг для туриста (перевезення, проживання, харчування, розваги), наявність пам'яток, що могли б зацікавити туристів, і наявність інформаційних систем, які є необхідним «інструментом» дестинації на туристичному ринку [3].

Найбільш уніфіковані вимоги, висувані до місця відпочинку, а також що безпосереднім чином впливають на розвиток цієї галузі, в будь-якому міжнародному районі туризму наступні:

1. природно-кліматична привабливість;
2. культурно-історичні ресурси;
3. якісний стандарт готелів та засобів розміщення туристів,організація харчування та сфери послуг, відповідність наявної в районі туристської інфраструктури світовим стандартам, наявність екскурсійних та культурно-розважальних програм;
4. оперативна транспортна та інформаційна доступність;
5. політична стабільність в регіоні і тарантия особистої безпеки;
6. міжнародна популярність і престиж місця (імідж території) [38].

Туристичне  районування території є досить важливим завданням, оскільки рішення  її дозволяє з найбільшою ефективністю, і при мінімальному впливі на природу  використовувати певні території  для відпочинку людей і розвитку їх культури. Розробка наукових засад  туристського районування та подальший  їх розвиток дозволяють виявляти нові рекреаційні ресурси та інші передумови для розвитку туризму в ще неосвоєних місцях; виділяти і створювати нові туристичні райони різного порядку; правильно визначати їх туристичну спеціалізацію, переносити досвід розвитку туризму з одних районів в інші з аналогічними умовами; диференційовано ставитися до різноманітних за умовами туристичних районів.

Об'єкт туризму включає в себе три основні складові - туристичний регіон (місце), туристську організацію і туристське підприємство. Турист користується комплексом послуг, що надаються йому в певному місці (або регіоні), де відбувається туристський захід. Це місце з-за своїх привабливих факторів стає центром туризму. Туристичні місця відрізняються причинами, за якими у них затримується турист[38].

Територія, де пропонується комплекс послуг, не завжди має чітко виражені кордони. Це може бути і частина регіону, і туристичний центр, де є вся необхідна матеріальна база для організації відпочинку та розміщення туристів. Така територія може охоплювати якусь область, країну і навіть групу країн, які турист вибирає як мету своєї подорожі.

ВТО визначає туристичний регіон як територію, яка  володіє великою мережею спеціальних  споруд і послуг, необхідних для  організації відпочинку та оздоровлення. З цього визначення маємо висновок про те, що туристичний регіон, для того щоб вважатися самостійним, повинен мати всі необхідні споруди для перебування в ньому туристів, туристичний регіон визначається як місце, що має туристичні споруди і послуги, що обирає турист або група туристів і які продаються виробником послуг.

Основні фактори, що впливають на розвиток регіонального  туризму, можна розділити на статичні і динамічні.

До статичних відноситься сукупність природничо-географічних факторів. Вони мають виняткове, незмінне значення. Людина пристосовує їх до туристських потреб, робить їх більш доступними для використання. Природнокліматичні і географічні фактори регіону знаходять вираження у гарній природі, кліматі, рельєфі місцевості, підземних багатствах (мінеральні води, печери і т.д.). Культурно-історичні фактори (пам'ятники архітектури, історії і т.д.) теж значною мірою можна віднести до статичних [38].

До динамічних відносяться демографічні, політичні, соціально-економічні та матеріально-технічні фактори. Вони можуть мати різну оцінку, значення, змінюються в часі і просторі.

Туристичний регіон має свій цикл розвитку, що включає чотири         етапи:

1. Перший етап - відкриття та початкове освоєння. Ця стадія характеризується повільним зростанням числа відвідувачів, слабким контактом з місцевим населенням, відсутністю коштів обслуговування і дуже слабким навантаженням на середу і ресурси. Тут ефективно може розвиватися так званий «дикий» (на Заході він тільки входить у моду) і спортивний туризм, але для цього необхідна наявність гарних ландшафтів, без значних змін людською діяльністю і мінімальна присутність соціально-економічних туристських ресурсів.
2. Другий етап - розвиток. Відрізняється швидким зростанням числа відвідувачів, виникненням спеціальних організацій і засобів обслуговування туризму й відпочинку (готелі, бари, стоянки і т.д.), посиленням контактів з місцевим населенням, для якого обслуговування туристів стає важливим джерелом доходу. Вплив на середу різко зростає і може мати негативний характер.
3. Третій етап - зрілість або застій. Тут досягається межа ємності території, стан навколишнього середовища стає незадовільним, місцеве населення починає ставитися до туристів негативно, зростання кількості туристів сповільнюється, а потім і зовсім зупиняється.
4. Четвертий етап - занепад або оновлення. Ця стадія виникає в залежності від того, будуть знайдені нові ресурси для розваги та рекреації чи ні [38].

Туристичний регіон являє собою територіально-туристичну систему,    яка об'єднує кілька туристичних районів, що мають свої специфічні особливості і об'єднані географічними, історичними, ресурсними факторами. Це схема поділу території України, що обумовлюється впливом природних і соціально-економічних чинників та викликана потребами розвитку туристичної галузі [28].

Єдина схема  туристичного районування на сьогодні не розроблена. Частина дослідників  відокремлює чотири туристичних  регіони: Карпатський, Поліський, Дніпровський і Азово-Чорноморський, які, в свою чергу поділяються на 35 туристичних  районів. Інші виділяють сім регіонів: Карпатський (західний), Волинсько-Тернопільський (північно-західний, або поліський), Житомирсько-Вінницький (буферний), Київський (центральний), Харківський (північно-східний), Дніпровсько-Донецький (південно-східний), Причорноморський (південний). Треті  схильні об'єднувати три приморські райони в один Кримсько-Одесько-Азовський  туристичний регіон, виділяючи також  Карпатський туристичний район [26].

Основою туристичного районування є рекреаційне  районування, тобто поділ території  на окремі таксономічні одиниці, що відрізняються  туристичною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів і напрямом їх освоєння. Рекреаційні ресурси характеризуються природними умовами, площею їх поширення, тривалістю використання. Рекреаційне  районування сьогодні теж не є  остаточно розробленим.

У географічній енциклопедії України наводяться дві  схеми поділу території країни на чотири рекреаційні регіони (Азово-Чорноморський, Дніпровсько-Дністровський, Карпатський, Кримський) і вісім рекреаційних районів (Євпаторійський, Донецький, Одеський, Приазовський, Придніпровський, Придністровський, Феодосійський, Ялтинський). Саме ця схема та поділ України на регіони і райони береться до уваги при написанні курсової роботи [26].

Географічна характеристика кожного регіону  з його співвідношенням з рекреаційними  районами наведена в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Характеристика туристичних регіонів України

Територія України характеризується винятково  сприятливими кліматичними умовами  для відпочинку, лікування, різних видів  туризму. Природно-рекреаційні ресурси - це природні умови, явища природи, що створюють комфортні умови  для рекреаційно-туристичної діяльності і сприяють організації відпочинку і оздоровлення. Основними серед  них є клімат, акваторії, ландшафт, а також деякі природні об'єкти, що мають пізнавальні і атрактивні властивості. Кліматичні ресурси визначають загальну комфортність території, її придатність  для лікування і відпочинку. Серед  основних кліматичних особливостей, що визначають її комфортність - температурний  режим, кількість сонячних днів на рік, вологість, атмосферний тиск, режим  вітрів [26].

Отже, більш  детально ознайомившись з районуванням України , можна з упевненістю  сказати, що вона володіє багатими природно-кліматичними, рекреаційними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які відносяться до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з приваблюючими туристичними пропозиціями. Маючи такий ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.

1.3. Характеристика природничо-туристичного потенціалу туристичного регіону (на прикладі Кримського регіону)

Крим  давно і по праву називають  природною перлиною Європи. Тут, на стику помірних і субтропічних широт сконцентровані в мініатюрі характерні риси їх природи: гори і рівнини, стародавні вулкани і сучасні грязьові сопки, моря й озера, ліси й степи. Не випадково цей куточок унікальної землі здавна приваблює туристівх.

Кримський регіон через своє географічне розташування та  орографію є  унікальним місцем для розвитку туризму, курортно-санаторного  лікування та відпочинку. Цьому сприяють переважання унікальних рекреаційних і бальнеологічних ресурсів,  кліматичні умови, природне середовище, численні заповідники, парки, історичні пам’ятники, ліси та інші території, зайняті зеленими насадженнями.

Але не дивлячись  на свій величезний курортний і туристичний  потенціал, займає вельми скромне місце  на світовому ринку туристичних  послуг. Для Кримського півострова припадає на частку менше половини відсотка від загального об’єму таких  послуг, тоді як туризм, історія розвитку якого в Криму налічує більше 100 років, може і повинен стати  пріоритетним напрямом в економіці  регіону, як сфера міжнародного бізнесу [35].