Курс лекций по "Философии"

Не в останню чергу  популярність синергетики (і особливо – у середовищі технічної і  природничонаукової інтелігенції) пояснюється  соціальними факторами: розпад СРСР, рецесія посткомуністичного соціуму, крах впевненості в тому, що суспільне життя взагалі можна реорганізувати на раціональних основах, перегляд поглядів на природу людини як соціальної істоти. Синергетика стала своєрідною відповіддю наукового співтовариства на заідеологізованість науки в соціалістичному суспільстві. Ця ситуація нагадує захопленість вченими в ХIХ столітті позитивізмом, у якому вбачалася альтернатива традиційної філософії з її догматизмом і схоластичністю.

Разом з тим, кожна  з названих альтернатив діалектики не стільки відкидає, скільки підкреслює необхідність подальшої розробки тих чи інших аспектів теорії розвитку.

На закінчення необхідно  підкреслити, що саме в діалектиці класична філософія досягає рівня науки, гнучкої і відкритої методології наукового пізнання, що оперативно реагує на зміну дійсності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 6

ПРИРОДА ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ

 

1. Поняття природи. Структурні рівні організації природи.

2. Основні етапи взаємодії природи і суспільства.

3. Шляхи подолання суперечностей у системі «природа-суспільство».

 

1. Поняття природи.  Структурні рівні організації  природи. У сучасній філософській літературі поняття «природа» розглядається в трьох аспектах:

1. природа як походження речі, її первісна сутність;
2. природа як сукупність усього сущого в матеріальному світі в протилежність духовним явищам і феноменам культури і цивілізації;
3. природа як об'єкт природознавства.

У контексті теми, що розглядається, найбільший інтерес являє другий аспект. Природу, що протистоїть людській культурі, можна розглядати в широкому і вузькому змісті. У широкому контексті поняття «природа» тотожно категорії «матерія» і позначає об'єктивну реальність, увесь матеріальний світ Всесвіту. В свою чергу цей світ підрозділяється на:

1. Світ неживої (неорганічної) природи. 

2. Світ живої (органічної) природи. 

3. Суспільство чи соціальний  світ.

У неживій природі розрізняють такі рівні організації: вакуум, плазму, елементарні частки, атоми, молекули, макротіла, планети, зірки, галактики і метагалактики.

У живій природі розрізняють: доклітинний рівень (ДНК, РНК, білки), клітинні і багатоклітинні організми, рівні цілого живого організму, асоціація організмів, біологічні види, біогеоценози й у цілому біосфера як область поширення життя на Землі. У першій половині ХХ століття були відкриті хромосоми – структурне ядро клітки і ген-одиниця спадковості. Інтенсивні дослідження в області молекулярної біології привели наприкінці ХХ століття до розшифрування генома людини.

У соціальному світі розрізняють рівні: людини, сім’ї, класів, народів, суспільства в цілому.

У вузькому значенні під природою розуміється сукупність природних умов існування людини і суспільства, її природне середовище проживання, що включає літосферу, гідросферу, атмосферу і біосферу. У свій час К.Маркс справедливо вказував, що першою передумовою людської історії завжди було існування живих, діяльних людей з їхньою тілесною організацією і фізичними властивостями, а також природне, стихійно-природне середовище їх проживання, у якому люди здійснюють процес свого матеріального і духовного виробництва.

Таким чином, природа є частина об'єктивної реальності (природа Землі), що являє собою сукупність природних умов існування людини і суспільства.

Для більш глибокого  розуміння природи необхідно розкрити зміст цілого ряду інших понять, що уточнюють і розширюють базову категорію: природне середовище, географічне середовище, біосфера, ноосфера та ін.

Однієї зі складових  природного середовища є літосфера – тверда оболонка земної кулі, до складу якої входить земна кора і верхня її частина - мантія. Більш глибокі шари літосфери – корисні копалини, енергоносії – вугілля, нафта, газ, а також руди чорних і кольорових металів. Мінерально-сировинні ресурси – основа багатства країни.

Атмосфера – газоподібна оболонка Землі, до складу якої входить азот, кисень, вуглекислий газ і мізерно малий відсоток озону, що тонким шаром міститься в стратосфері. Вміст в атмосфері вуглекислого газу і його концентрація, що збільшується з кожним роком , приводить до руйнування захисного шару Землі. Вчені б'ють тривогу: над Антарктикою виявлена величезна озонова діра площею в 28,3 млн. кв.км., що в три рази більше, ніж площа США.

Гідросфера – водяна оболонка Землі, найбільш динамічна і рухлива частина природного середовища. Майже 70% земної поверхні покривають моря й океани, ріки, озера і льодовики. Водяні ресурси Землі складають 1,6 млрд. км³. Але, власне, води стає усе більше і більше: почали танути багатокілометрові товщі льоду на полюсах планети - Земля вступила в період глобального потепління. І якщо збережеться нинішня тенденція викиду в атмосферу парникових газів, можливий навіть всесвітній потоп, перші ознаки якого вже зафіксовані в Європі. Вчені відзначають, що середня температура Землі в ХХІ столітті може підвищитися до 2–5 градусів Цельсія, і якщо не прийняти ніяких заходів – рівень світового океану може піднятися на 1,5 метра, що приведе до затоплення не тільки островів у морях і океанах, але і прибережних районів, де проживає 30% населення планети. Не можна не бачити, що з потеплінням клімату на Землю все частіше обрушуються шквали ураганів, повеней, тайфунів і смерчів. І страшні навіть не стільки ці природні катаклізми, скільки небажання людей, наділених владою, шукати виходи з екологічної ситуації, що створилася: адже і Гаазька конференція 2000 р. із проблем зміни клімату Землі, яка представляла 185 країн світу, закінчилася нульовим результатом.

Особливо відчутні втрати несе біосфера – область існування живої речовини, найбільш складна природна підсистема географічної оболонки Землі, наповнена життям. Усвідомлення цілісності життя міститься вже в працях Ж.Б.Ламарка, але вперше поняття «біосфера» було вжито в 1875 р. австрійським геологом Э.Зюссом. У вивчення біосфери великий внесок зробили Ч.Дарвін, А.Опарін, В.Вернадський. У 1926 р. вийшла у світ книга В.І.Вернадського «Біосфера», у якій викладена цілісна концепція біосфери. «Біосферу визначають, - писав Вернадський, - як область життя, однак більш точно її слід визначити як оболонку, у якій можуть відбуватися зміни, викликані сонячною зміною, що відбувається… Біосфера містить у собі земну тропосферу, океани і тонку плівку в континентальних областях, що іде на глибину не менш, ніж на 3 км. Людина прагне збільшити розміри біосфери». До природних тіл біосфери він відносив «живі, пасивні чи біопасивні як, наприклад,  ґрунт чи озерна вода». «Пасивна речовина значно переважає по масі і по об’єму. Відбувається невпинна міграція атомів з пасивної речовини біосфери в живе і навпаки»¹² .

В сучасних уявленнях  ці погляди В.І.Вернадського одержали подальший розвиток і уточнення. Так, сукупність рослинного і тваринного світу охоплюється поняттям біота, а вугілля, торф, нафта і газ, що утворилися на їх основі, одержали назву біогенних речовин. Болота, озера, поля, луги і ліси як відносно цілісне і стійке утворення одержали назва біогеоценозу.

З появою життя на Землі  між органічною і неорганічною  природою встановився тісний взаємозв'язок. Живі організми активно діяли  на всі оболонки планети. Біосфера, таким чином, формувалася під впливом живої речовини. Знання історії становлення біосфери, взаємозв'язків і взаємовпливу живої і неживої природи дають підставу розглядати природу Землі як єдине ціле. А з появою людського суспільства в історії біосфери почався якісно новий етап: відбувся стрибок у розвитку природи, коли людина активно взаємодіючи, змінюючи і перетворюючи її, створює так звану «другу природу» у відповідності зі своїми потребами, інтересами і цілями. У системі «природа-суспільство» з'явився новий елемент – «антропосфера» (сфера людини, суспільства).

Сукупність предметів  і явищ природи, освоєних і перетворених у процесі господарської діяльності людини, називається географічним середовищем.

Таким чином, природне середовище, природні умови життя людини -  земля, вода, повітря, поля, ліси і гори - є умовою її нормальної життєдіяльності, здоров'я і благополуччя, і тому можуть розглядатися нею як вища суспільна цінність.

2. Основні етапи взаємодії  природи і суспільства. Людське суспільство і природа знаходяться один з одним у нерозривному взаємозв'язку. З одного боку, суспільство не може існувати поза природою і без взаємодії з нею, тому що:

• воно виникло в результаті розвитку природного світу, виділившись на певному етапі з нього (це відбулося в тривалому і складному процесі становлення людини);
• воно бере з навколишньої природи засоби і ресурси, необхідні для свого розвитку, тобто природа - це умова і засіб суспільного розвитку; ще академік Вернадський відзначав, що людина геологічно пов'язана з матеріально-енергетичною структурою біосфери, і поза цими природними умовами її існування неможливе;
• темпи й особливості розвитку суспільства багато в чому визначаються специфікою природного середовища, кліматичних і географічних умов; природа впливає на розміщення продуктивних сил і суспільний поділ праці;
• крім того, природа, в силу своєї циклічності, змушує людей підкорятися цій циклічності;
• і нарешті, що дуже важливо, природа виступає основою всіх знань людини про світ.

З іншого боку, суспільство впливає  на природу, тому що:

• воно виробляє різні засоби пристосування, адаптації до навколишньої природної стихії (людина навчилася користуватися вогнем, будувати будинки, шити одяг, створювати штучні матеріали, необхідні для життєдіяльності суспільства);
• у процесі праці суспільство видозмінює природні ландшафти, використовує ті чи інші природні ресурси в інтересах подальшого суспільного розвитку (наслідки цієї дії можуть бути як руйнівними, так і благотворними).

Всю історію взаємодії  природи і суспільства можна  поділити на кілька етапів. Ф.Енгельс, наприклад, поділив історію людства на три періоди – дикість, варварство і цивілізацію. Одержав поширення погляд відомого російського вченого Г.В.Платонова, який пропонує доповнити цю періодизацію з урахуванням тих змін, що відбулися в системі «природа-суспільство».

Так, перший період він  назвав біогенним чи адаптаційним (Ф.Енгельс назвав його дикістю).

Другий період – техногенним, він охоплює два етапи – аграрний і індустріальний.

Третій період – ноогенний (теперішній час).

Для біогенного періоду характерні полювання, лов риби, збирання і присвоєння готових продуктів природи з використанням примітивних знарядь праці. Роль природного середовища в життєдіяльності людини була визначальною. Взаємодія людини з природою мала переважно біологічний характер. Людина безпосередньо спілкувалася зі світом природи, будучи сама часткою природи, постійно пристосовуючись до мінливих умов. Суттєвого впливу на природу вона не мала, тому між людиною і природою була відносна гармонія. Природа виступала як необхідна передумова функціонування і розвитку людини і суспільства, вона – природна комора матеріально-енергетичних ресурсів, поставляючи їй матеріал для створення знарядь праці, за допомогою яких вона, змінюючи природу, змінювала і свою власну природу. Але ця така гармонія людини і природи, що не тільки виключала, але і передбачала суворе життя в боротьбі з природою, бо остання протистояла людям ще як чужа, всемогутня і неприступна сила, а тому у людини і сформувалося переважно тваринне усвідомлення природи.

Перехід від полювання і збирання до землеробства і скотарства викликав справжню революцію в продуктивних силах суспільства – від готових продуктів природи людина перейшла до їх виробництва. Виробництво знарядь праці стає особливою соціальною потребою, а праця - головною умовою життя. Людина стала освоювати матеріальне виробництво: якісно змінюється відношення і характер впливу людини на природу – воно приймає характер спланованих і доцільних дій, спрямованих на одержання необхідних засобів життя. Суспільство вступає в техногенний період свого взаємовідношення з природою. У рамках цього періоду виділяють два етапи – аграрний і індустріальний. Аграрний етап характеризується зрослим масштабом впливу суспільства на природу: виникають перші рабовласницькі цивілізації на Давньому Сході (Вавілон, Єгипет, Індія, Китай). Тут зароджуються нові галузі знання - астрономія, геометрія, арифметика, які обслуговують головним чином іригаційне землеробство і скотарство. Треба сказати, що масштаби матеріально-технічної діяльності людини ще не порушували її рівноваги з  природою.

Однак подальше зростання  промислового виробництва якісно змінює ситуацію – відбувається перехід  до другого етапу техногенного періоду  – індустріального, пов'язаного  з виникненням машинного виробництва  і його широкого впровадження у виробництво, у силу чого тиск людини на природу зростає. Процес зародження машинного виробництва і його вплив на природне середовище докладно досліджено  Марксом у тринадцятому розділі «Капіталу» («Машини і велика промисловість»). Це був час загального поклоніння перед технікою, з якою пов'язувалися надії на швидке зростання суспільного багатства. Це був і час значного підвищення влади людини над природою, розвитку її людської індивідуальності. Вся історія промисловості була, за влучним виразом Маркса, розкритою книгою людських сутнісних сил.  Але поряд з цим матеріальним і духовним придбанням людини, техніка таїла в собі демонічні сили руйнування і, головне, – моральну деградацію людини. Більше того, прискорення науково-технічного прогресу вело до тотальної і хижацької експлуатації природи, виснаженню її природних ресурсів – з такими «досягненнями» вступала людина в ХХІ століття.

Третій період в історії  взаємодії природи і суспільства  одержав назву ноогенного ( ноосферного). Слово «ноосфера» складено з грецьких слів «ноос» - розум і «сфера» у значенні оболонки Землі. Це поняття уперше ввів у науковий обіг французький натураліст Е.Леруа, а в 20-х роках ХХ століття активно використовував П.Тейяр де Шарден, розуміючи під ноосферою вираження божественного духу. Наукову концепцію ноосфери розробив В.І.Вернадський, розуміючи під нею сферу Розуму - Праці - Науки.