Курс лекций по "Философии"

Мова - такий же необхідний штучний  посередник у відношенні людини до світу, як і знаряддя його перетворення – техніка. Народжена людина поки не опанує цими двома основними посередниками – знаряддям праці і мовою – не стає людиною в повному значенні цього слова. У той же час свідомість не вичерпується тим, що може бути виражена в мові, раціонально засвоєна.

Відзначимо, що комунікативне  походження свідомості обумовлює здатність  мисленного діалогу із самим собою, тобто веде до появи самосвідомості (рефлексії).

Самосвідомість – це особливий рівень свідомості, на якому здійснюється функція контролю за діяльністю свідомості і підтримки її цілісності. Воно передбачає, по-перше, виділення й вирізнення людиною самої себе, свого «Я» від усього, що її оточує, а по-друге, здатність людини подивитися на себе начебто з боку, усвідомити свої дії, почуття, думки, мотиви поведінки, інтереси, своє положення в суспільстві. Самосвідомість виникає не як духовне дзеркало для дозвільного самозамилування, - воно скоріше виникає у відповідь на виклик суспільних умов, що завжди жорстко вимагали від людей уміння оцінювати свої вчинки, слова, думки з погляду певних соціальних норм.

Самосвідомість тісна  пов'язана з феноменом рефлексії. Рефлексія – це міркування особистості про саму себе, коли вона вдивляється в таємні глибини свого внутрішнього духовного життя.

Рівні рефлексії можуть бути досить різноманітними – від елементарної самосвідомості до глибоких роздумів над сенсом свого буття, його моральнісним змістом. Осмислюючи власні духовні процеси, людина нерідко критично оцінює негативні сторони свого внутрішнього духовного світу (наприклад, зживає дурні звички і т.п.). Пізнаючи себе, вона ніколи не залишається такою ж, якою вона була колись.

Проблема свідомості і мови з появою комп'ютерних технологій виявилася тісно пов'язаною з  проблемою штучного інтелекту. Сам термін «інтелект» у сучасній філософії трактується як вища пізнавальна здатність мислення, що відрізняється творчим, активним характером від пасивно почуттєвих форм пізнання. Вперше даний термін у вітчизняній філософській традиції використав М.В.Гоголь, позначаючи ним здібності людини до пізнання, осягненню чого-небудь.

Штучний інтелект є метафоричне поняття для позначення системи створених людьми засобів, що відтворюють певні функції людського мислення.

Пріоритетна область  використання штучного інтелекту –  комп'ютерні експертні системи. Вивчаючі проблему штучного інтелекту спеціальні дисципліни з самого початку орієнтовані на всебічне комплексне осмислення даної проблеми, покликані розробляти правила конструювання таких алгоритмів роботи комп'ютерної техніки, що мали б характер розумної, цілеспрямованої діяльності.

Якщо мислення тварин, їх «мова» залишається  на рівні елементарного мислення (у тварин є пам'ять, їм властиві зачатки  аналізу, синтезу й інших мислительних операцій стосовно предметних образів, але не понять), а свідомість людини пов'язана з абстрактним понятійним мисленням, то штучний інтелект «думаючої» машини оперує не образами, а знаками. Тут може здійснюватися процес «самонавчання» (комп'ютери, що самонавчаються, самопрограмуються). Однак це «навчання» особливого роду. Наприклад, комп'ютер, запрограмований тільки на доказ математичних теорем, не зможе грати в  шахи чи вирішувати інші задачі. Ілюзія «розумності» досягається не тільки швидкодією, але і вдалою комбінацією послідовно і паралельно працюючих процесорів, що здійснюють формалізовані процедури. Але все ж замінити цілком людини комп'ютер не може. І, насамперед, тому, що він працює по програмі, закладеній в нього людиною, і тому знаходиться в її владі.

Слід враховувати, що проблема штучного інтелекту має  багатовікову історію. Раніше, при створенні обчислювальних пристроїв, як правило, йшли шляхом копіювання, імітації предметних дій людини чи її мислення. В теперішній час роботи, присвячені штучному інтелекту, ведуться по трьох основних напрямках:

- відтворення творчих здібностей людини;

- застосування діалогових  форм «спілкування» людини з  комп'ютерними системами (наприклад,  з метою перекладу формалізованих  текстів на природні мови);

- створення робототехніки,  найважливішим елементом якої  є «штучний інтелект».

Таким чином, людина з  її свідомістю та ЕОМ йдуть назустріч  одна одній. Техніка все активніше  виступає партнером людини в його життєдіяльності. Природний інтелект, сполучений із «штучним» підсилює творчі можливості людини, ставить її перед  необхідністю нової парадигми мислення, здатної забезпечити їх єдність і цілісність в інтересах збереження і подальшого розвитку людства.

Підводячи підсумки розгляду проблеми свідомості, слід зазначити, що свідомість являє собою відкриту систему, у якій є не тільки сфера  раціонального (точні поняття, теоретичні знання), але і чуттєво-емпіричні, емоційно-вольові засоби відображення світу. Всі вони разом  відкривають нові можливості людини як істоти творчої і  самотворящої.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 10

СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ І ЇЇ СТРУКТУРА

 

1. Суспільне буття і суспільна свідомість. Закономірності розвитку суспільної свідомості.

2. Структура суспільної свідомості, її основні елементи. Суспільна й індивідуальна свідомість.

3. Основні форми суспільної свідомості.

 

1. Суспільне буття і суспільна свідомість. Закономірності розвитку суспільної свідомості. Положення про те, що суспільне буття людей визначає їх суспільну свідомість, є фундаментальним у теорії матеріалістичного розуміння історії. Поняття «суспільне буття» і «суспільна свідомість» вводяться для вирішення основного питання філософії стосовно до суспільства. Його зміст виражений у марксистському принципі первинності суспільного буття і вторинності суспільної свідомості.

Категорія «суспільне буття» позначає частину матеріального світу, який К.Маркс виділив із природи і подав як соціальну реальність. Він розглядав розвиток суспільства як особливий матеріальний процес, відмінний від фізичного і біологічних і підпорядковується в своєму розвитку специфічним соціальним закономірностям. Саме принцип первинності суспільного буття і вторинності суспільної свідомості, ідея суспільних закономірностей і положення про визначальну ролі матеріального виробництва в житті суспільства складають суть історичного матеріалізму.

Суспільне буття – це матеріальні умови життя суспільства, матеріальні відношення людей один до одного і до природи (знаряддя праці, географічне середовище, сама людина, виробничі відносини).

Суспільна свідомість – це складна сукупність почуттів, настроїв, звичаїв, традицій, поглядів, ідей, теорій, у яких відбивається суспільне буття, реальний процес життя людей.

Суспільна свідомість нерозривна пов'язана із суспільним буттям. Суспільна  свідомість є основним атрибутом  людської діяльності і виявляє себе у всіх проявах суспільного буття.

У дослідженні суспільної свідомості намітилось декілька методологічних підходів. Особливий інтерес являють  гносеологічний і соціологічний  аспекти вивчення суспільної свідомості.

Гносеологічний  підхід ґрунтується на оцінці суспільної свідомості і складових її елементів як ідеального відображення об'єктивного світу, що свідчить про спрямованість цієї методології на істину. В цьому випадку всі рівні і форми суспільної свідомості класифікуються в залежності від того, чи відбивають вони об'єктивно-змістовну сторону речей, процесів, а якщо відбивають, то яка міра глибини цього відображення.

Соціологічний підхід націлений на оцінку суспільної свідомості і її елементів з урахуванням їх ролі і значення для діяльності суспільного суб'єкта. Ключовим моментом цього підходу є не об'єктивна істина як така, а вираження інтересів певного суспільного суб'єкта і його ролі в обґрунтуванні життєдіяльності людини і суспільства.

Слід мати на увазі  ще одне важливе методологічне положення, пов'язане з осягненням свідомості суспільства, свідомості людини. Суть його в тому, що свідомість виступає не просто як відображення буття, а як саме людське життя, тобто мова йде про реальну буттєвість самої свідомості. З цього погляду суспільна свідомість виступає  не тільки як ідеальний образ буття соціального, регулятив його діяльності, але і як саме життя суспільства. Іншими словами, суспільна свідомість є частиною суспільного буття, а «саме буття людей є суспільне, тому що функціонує суспільна свідомість»¹⁹ .

Розглядаючи співвідношення суспільного буття і суспільної свідомості, К.Маркс відкрив основні закономірності розвитку суспільної свідомості. Перша закономірність полягає в тім, що суспільна свідомість залежить від суспільного буття, визначається матеріальними умовами життя суспільства. Залежність суспільної свідомості від суспільного буття прослідковується в гносеологічному і соціологічному аспектах. При цьому гносеологічний аспект означає, що суспільна свідомість – це духовне психічне відображення суспільного буття в різноманітних соціальних почуттях, настроях, інтересах, уявленнях, поглядах і теоріях, що виникають у конкретно-історичних суспільствах у більшості людей. Соціологічний аспект означає, що роль суспільної свідомості визначається суспільним буттям.

Суспільна свідомість породжується матеріальними умовами життя людей, у системі яких головну роль відіграє спосіб виробництва матеріальних благ. Вона виникла на основі трудової діяльності і спрямована на обслуговування цієї діяльності. Як відзначали засновники марксизму, «люди, що розвивають своє матеріальне виробництво і своє матеріальне спілкування, змінюють разом з цією своєю дійсністю також своє мислення і продукти свого мислення. Не свідомість визначає життя, а життя визначає свідомість»²⁰.

Відображення суспільного буття – складний, нерідко опосередкований процес. На нього впливають економічний стан суспільства, класові й інші соціальні відносини і т.д. У класовому суспільстві цей закон виявляється й у класовому характері суспільної свідомості, оскільки суспільне, в тому числі економічне, положення (буття) різних класів неоднакове. Слід звернути увагу також і на те, що суспільне буття впливає на суспільну свідомість не механічно, а через матеріальні і духовні потреби (особисті і суспільні), що виникають у процесі життя людей, усвідомлюються ними і породжують особисті і суспільні інтереси, тобто прагнення задовольнити ці інтереси (сховані за практичними потребами). Саме цим люди керуються у своїй практичній діяльності, а не тільки думками, ідеями, як вони самі звикли пояснювати. Діяльність людей визначається потребами, що осмислюються як особистісні, корпоративні, класові інтереси.

Другою закономірністю функціонування суспільної свідомості виступає її відносна  самостійність від суспільного буття. Відносна самостійність суспільної свідомості – це її здатність відриватися від буття суспільства і, слідуючи внутрішній логіці власного буття, розвиватися за властивими їй специфічними законам у межах кінцевої і загальної залежності суспільної свідомості від суспільного буття.

Виникає питання: чим  обумовлене відносна самостійність  суспільної свідомості? У гносеологічному аспекті – природою самої свідомості як відображення буття, її активним, творчим характером. Свідомість не тільки копіює дійсність, а прагне пізнати, проникнути в її сутність, начебто «ідеально» перетворити. У соціологічному аспекті – відділенням розумової праці від фізичної, в результаті чого духовне виробництво деякою мірою «відокремлюється» від матеріального, хоч в кінцевому рахунку, вони знаходяться в органічній єдності.

Відносна самостійність  суспільної свідомості проявляється:

- у спадкоємності духовного  розвитку людства. Суспільні ідеї  і теорії в кожну нову епоху  не виникають на порожньому  місці. Вони розробляються на  основі досягнень попередніх  епох. Наприклад, епоха Відродження навряд чи відбулася б без опори її «титанів» на гуманістичні традиції античної філософії і культури;

- у тому, що суспільна  свідомість здатна випереджати суспільне буття. Така здатність особливо притаманна теоретичній свідомості (науці й ідеології). Коли з'явилися неевклідові геометрії Лобачевського і Рімана, їх сучасникам були невідомі об'єкти, до яких зроблені відкриття були б застосовані. І тільки згодом, в міру освоєння простору мікросвіту і мегасвіту (космосу), ці геометрії одержали широке практичне застосування;

- у тому, що суспільна  свідомість може відставати від суспільного буття. Прикладами відставання можуть служити пережитки минулого, що особливо довго і настійно утримуються в сфері суспільної психології, де величезну роль відіграють звички, традиції, уявлення, що встоялися, що мають велику інерційну  силу;

- в активній ролі суспільних ідей і теорій, людських почуттів, бажань, прагнень, волі. Сила і дієвість суспільних ідей залежить від міри їх поширення в масах, від готовності людей застосувати практичні зусилля для їх реалізації. Інакше кажучи, суспільна свідомість має здатність активної, зворотної дії на суспільне   буття;

- у взаємодії різних форм суспільної свідомості. Політична, правова, філософська, релігійна, моральнісна, художня свідомість взаємозалежні і впливають одна на одну. При цьому одна з форм може бути пріоритетною чи навіть монопольною в духовному житті конкретного суспільства. Так, у тоталітарному суспільстві, як правило, домінує політична свідомість (і політична практика), всі інші опиняються в залежному від них положенні чи витісняються.