Социальная философия и история философии

Що  стосується загальнофілософського, світоглядного  плану, то Вебер відчув на собі два  різних, а в багатьох відношеннях і взаємовиключних впливи: філософії І. Канта, особливо в юності; а також він знаходився під впливом і Н. Макіавеллі, Т. Гоббса і Ф. Ніцше.

Для розуміння змісту його поглядів і  вчинків слід зазначити, що Кант захопив  Вебера насамперед своїм етичним  пафосом. Кантівській моральній вимозі чесності й сумлінності в наукових дослідженнях він залишався вірним до кінця життя.

Гоббс і особливо Макіавеллі вразили його своїм політичним реалізмом.

Кінець XIX століття — період становлення  теоретичних поглядів М. Вебера, пов'язаних із принципами пізнання соціальної (соціально-історичної) дійсності. У цей же період виник напрямок у філософії, що відстоював положення про те, що науки про культуру (дух) повинні мати свій власний методологічний фундамент. Одним з ідеологів вчення наук про культуру став В. Дільтей (1833 -1911 pp.). Зміст його роздумів зводився до того, що безпосереднє знання, інтуїція приймається як метод гуманітарних наук, а опосередковане знання, розумове, понятійне, логічне (дискурсивне) — як метод наук природничих.

Як  і Дільтей, Вебер вважав, що абстрагуватися від того, що людина є свідомою істотою, не може ні історик, ні соціолог, ні економіст. Але, на відміну від Дільтея, керуватися при вивченні соціального життя  методом безпосереднього вживання, інтуїції Вебер рішуче відмовлявся. Тому що було зрозуміло, що результат подібного способу вивчення не має загальної значимості, він занадто суб'єктивний.

За  Вебером, замість того, щоб досліджувати світ переживань історика, необхідно  вивчати логіку утворення тих понять, якими при цьому оперує історик. Тому що тільки вираження у формі загальнозначущих понять того, що "збагнено інтуїтивно", перетворює суб'єктивний світ уявлень історика в об'єктивний світ історичної науки.

Логічно виникає питання: якщо основу науки складають поняття, за допомогою яких узагальнюється різноманіття емпіричного світу, те який принцип формування, а головне критерій істинності культурно-історичних понять?

Таким критерієм, за Вебером, є "віднесення до цінності". Цінності можуть бути теоретичними (істина), політичними (справедливість), моральними (добро), естетичними (краса). Ці цінності мають значимість для усіх вивчаючих суб'єктів, тобто вони надсуб'єктивні, мають абсолютні значення в рамках певної історичної епохи. Отже, за Вебером, "віднесення до цінності" є тим актом, що конституює загальнозначуще судження.

Вебер розмежовує "віднесення до цінності" від простої оцінки, що не виводить наше індивідуальне враження за межі суб'єктивності. Як він відзначав, науки  про культуру, суспільство й історію повинні бути вільні від оцінюючих суджень, як і науки природничі.

Веберівська вимога волі від оцінки в науковому  дослідженні криється в його світоглядній позиції, згідно з якою цінності наукові (Істина) і цінності практичні (держава) — це дві різні області, змішання яких веде до підміни теоретичних аргументів політичною пропагандою.

За  Вебером, учений, як індивід, має повне  право на політичну і моральну позицію, свій естетичний смак. Його індивідуальне  відношення повинне залишатися за межами його дослідження — це борг дослідника перед істиною. Не можна не відзначити, що тема боргу вченого, проблема істинності, вільної від суб'єктивізму, партійних пристрастей, завжди була дуже актуальною для Вебера. Будучи жагучим політиком, він у той же час прагнув до того, щоб у своїх роботах виступати неупередженим дослідником, яким керує тільки любов до істини. Викладач не повинний, говорив він, займатися політикою в аудиторії.

Аналізуючи  цінності, на які орієнтується вчений у своїх судженнях, Вебер розглядав  їх не як вічні, абсолютні надісторичні, а як властивий епосі напрямок інтересу, що не має сили за її межами.

У цьому зв'язку необхідно зробити  деякі пояснення. Принцип "віднесення до цінності" є результатом застосування в соціології методологічних постулатів В. Віндельбанда і Г. Ріккерта, які використовувалися ними в обґрунтуванні специфіки "наук про культуру", куди вони не відносили соціологію, надаючи перевагу, як і В. Дільтей, розглядати її "по відомству" "наук про природу". Вебер же на відміну від них не тільки використовував його (тобто принцип "віднесення до цінності") як передумову обґрунтування істинності соціологічного знання, але і дав йому інше тлумачення, що виводило його за межі неокантіанського трансценденталізму.

Ідеальний тип, за Вебером, не просто дістається з емпіричної реальності, а конструюється як теоретична схема, тільки потім співвідноситься з емпіричною реальністю.

Ставлячи  перед собою важке для трансценденталістської науки про культуру питання про  те, чим же визначається фіксоване  в культурі застосування ціннісних переваг Вебер відповідав: інтересом епохи, тобто практично ставав на позицію соціально-історичної детермінації знання.

Засобом узагальнення різноманіття емпіричної дійсності виступає у Вебера поняття "ідеальний тип".

Як  сам Вебер визначає роль ідеального типу в соціології й історії? Соціологія, вважає він, створює поняття типів і шукає загальні правила на противагу історії, що прагне до каузального аналізу індивідуальних, важливих у культурних відносинах дій, утворень, особистостей. Тут ідеальний тип служить засобом розкриття генетичного зв'язку історичних явищ, і він називає їх "генетичним ідеальним типом" (приклад: "середньовічне місто", "кальвінізм", "культура капіталізму").

 

 

4. Матеріально-виробнича сфера  суспільства

 

Чим відрізняються різні види праці в матеріальному виробництві? Що мають на увазі, коли говорять: робота виконана професійно? Коли праця стає привабливою?

КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:

Характеристика, різноманіття діяльності.

З курсу історії і даного курсу  ви знаєте, яку роль відігравала праця в становленні й історичному розвитку людини і суспільства.

Праця - це фундаментальна форма діяльності людини, у процесі якої твориться  вся сукупність предметів, необхідних їй для задоволення потреб. Найважливіші сфери застосування суспільної праці - матеріальне виробництво, невиробнича сфера, домашнє господарство. Особливе значення має праця людей у матеріальному виробництві.

ПРАЦЯ В МАТЕРІАЛЬНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Слово "робити", як ви знаєте, означає "виготовляти, виробляти яку-небудь продукцію". Виробництво - це насамперед процес створення матеріальних благ, необхідна умова життя суспільства, тому що без їжі, одягу, житла, електроенергії, ліків і безлічі різноманітних предметів, потрібних людям, суспільство існувати не може. Настільки ж необхідні для життя людини і різноманітні послуги. Уявіть собі, що б відбулося, якби зупинилися перевезення на усіх видах транспорту (транспортні послуги), припинилося надходження води у водопровідну систему чи збирання сміття з житлових кварталів (побутові послуги).

нематеріальне (духовне) виробництво. Перше, якщо сказати  коротко, це виробництво речей, друге  виробництво ідей (а точніше, духовних цінностей). У першому випадку, наприклад, вироблені телевізори, прилади чи папір, у другому - актори, режисери створили телепередачу, письменник написав книгу, учений відкрив щось нове в навколишньому світі.

Це  не означає, що в матеріальному виробництві  не бере участь свідомість людини. Будь-яка  діяльність людей здійснюється свідомо. У процесі матеріального виробництва беруть участь і руки, і голова. А в сучасному виробництві роль знань, кваліфікації, моральних якостей істотно зростає.

Відмінність між двома видами виробництва ~ у  створюваному продукті. Результат матеріального  виробництва різноманітні предмети і послуги.

У готовому вигляді природа Дає  нам лише дуже небагато. Без праці  не можна зібрати навіть дикорослі  плоди. А взяти в природи вугілля, нафту, газ, деревину неможливо без  значних зусиль. У більшості випадків природні матеріали піддаються складній переробці. Таким чином, виробництво постає перед нами як процес активного перетворення людьми природи (природних матеріалів) з метою створення необхідних матеріальних умов для свого існування.

Для виробництва будь-якої речі необхідні  три елементи: по-перше, предмет природи, з якого цю річ можна виготовити; по-друге, засоби праці, за допомогою яких це виготовлення здійснюється; по-третє, цілеспрямована діяльність людини, її праця. Отже, матеріальне виробництво є процесом трудової діяльності людей, у результаті якої створюються матеріальні блага, спрямовані на задоволення людських потреб.

ОСОБЛИВОСТІ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Потреби й інтереси людей є тією основою, яка визначає мету трудової діяльності. Безцільні заняття не мають змісту. Така робота показана в давньогрецькому міфі про Сізіфа. Боги прирекли його на важку працю - викочувати великий камінь на гору. Як тільки кінець шляху був близький, камінь зривався і котився вниз. І так знову і знову. Сізіфова праця - символ безглуздої роботи. Праця у власному розумінні слова виникає тоді, коли діяльність людини стає осмисленою, коли в ній реалізується свідомо поставлена мета.

Для досягнення мети в трудовій діяльності, як і у будь-якій іншій, використовуються різноманітні засоби. Це насамперед різні  технічні пристрої, необхідні для виробництва енергетичні і транспортні лінії й інші матеріальні об'єкти, без яких неможливий трудовий процес. Усі вони разом складають засоби праці. У процесі виробництва здійснюється вплив на предмет праці, тобто на матеріали, що піддаються перетворенню. Для цього застосовуються різні способи, які називаються технологіями. Наприклад, видалити зайвий метал із заготівлі можна за допомогою металорізального устаткування.

Можна сказати і інакше: продуктивність праці це ефективність трудової діяльності, що виражається кількістю продукції, зробленої за одиницю часу (подумайте, від чого залежить продуктивність праці і чи завжди це пов'язано тільки з бажанням людини).

У кожному конкретному виді трудової діяльності виконуються трудові  операції, що розчленовуються на трудові прийоми, дії і рухи (з якими видами праці ви знайомі? Які операції і прийоми до них застосовуються?).

Залежно від особливостей того чи іншого виду праці, обумовлених предметом праці, засобами праці, сукупністю виконуваних  працівником операції. їхнім співвідношенням і взаємозв'язком, від розподілу функцій (виконавських, реєстрації і контролю, спостереження і налагодження) на робочому місці можна говорити про зміст індивідуальної праці. У нього входять ступінь розмаїтості трудових функцій, монотонності, зумовленості дій, самостійності, рівень технічної оснащеності, співвідношення виконавських і управлінських функцій, рівень творчих можливостей тощо. Зміна складу трудових функцій і витрат часу на їх виконання означає зміну змісту праці. Головний фактор такої зміни - науково-технічний прогрес. У результаті введення нової техніки і сучасних технологій у зміст трудового процесу міняється співвідношення між працею фізичною і розумовою, монотонною і творчою, ручною і механізованою тощо.

Сучасна технічна база підприємств є складним сполученням засобів праці різного типу, тому відбувається значна диференціація рівня технічної оснащеності праці. Це спричиняє його істотну неоднорідність. Велика кількість робітників зайнята монотонною, нетворчою працею. У той же час багато хто виконує роботу, яка вимагає активної розумової діяльності, вирішення складних виробничих завдань.

Найважливішою особливістю трудової діяльності людей  є те, що вона вимагає, як правило, спільних зусиль для досягнення поставлених  цілей. Однак колективна діяльність не означає, що всі члени колективу, котрі створюють який-небудь продукт, виконують однакову роботу. Навпаки, виникає необхідність поділу праці, завдяки чому зростає його ефективність. Поділ праці - це розподіл і закріплення занять між учасниками трудового процесу.

Так, у будівництві будинку беруть участь і робітники, що створюють  на заводі блоки, панелі й інші деталі майбутнього будинку, і водії  транспорту, що доставляють ці деталі на будівельний майданчик, і крановики, що керують будівельними кранами, і будівельники, що монтують будинок з готових деталей, і сантехніки/і електрики, що установлюють відповідне устаткування, і працівники, що здійснюють малярські й інші роботи тощо. Такий поділ праці усередині підприємств визначається виділенням у технологічному процесі його складних елементів. Відповідно до них відокремлюються трудові функції, відбувається технологічна спеціалізація.

Для злагодженої роботи всіх учасників  необхідне спілкування, яке на лорі людської історії було пов'язане з виникненням мови, розвитком свідомості. Спілкування учасників трудового процесу дозволяє їм координувати свою діяльність, передавати накопичений виробничий досвід і майстерність.

У масштабі всього суспільства теж  існує поділ праці, що утворює  різні сфери трудової діяльності: промисловість, сільське господарство, обслуговування тощо. Воно втілене в численних галузях сучасного виробництва, у спеціалізації величезного числа підприємств різного профілю.

Науково-технічний  прогрес - комп'ютеризація, комплексна автоматизація, уніфікація устаткування - веде до інтеграції виробничих процесів усередині підприємства і до розширення поділу праці в масштабі суспільства.

 

5. Структура суспільних відносин

 

Поняття “суспільні відносини” в літературі вживається у двох розуміннях: в широкому, коли мають на увазі всі, будь-які відносини між людьми, оскільки вони складаються і реалізуються у суспільстві (у тому числі і міжособистісні відносини); у вузькому, коли під ними розуміють лише відносини між великими соціальними групами, які мають безпосередньо соціальний характер (виробничі, міжкласові, міжнаціональні, екологічні, міжнародні та внутрішні тощо). Саме такі відносини і є соціальними, хоча у першому випадку поняття “соціальне” є синонімом “суспільного”.