Социальная философия и история философии

  Соціальні відносини складають соціальну систему суспільства, яка відображається у понятті “соціум”. Ця система є впорядкованою, самокерованою цілісністю багатьох різноманітних суспільних відносин, носієм яких є індивід та ті соціальні групи, в які він включений (про це мова далі).

  Характеристиками соціальної системи  є наступні:

  – існує значне багатоманіття  соціальних систем, адже індивід  включений у різні соціальні  групи: планетарне співтовариство  людей; суспільство у межах  певної країни; клас, нація, сім’я  та інші. Тому суспільство має надзвичайно складний і ієрархічний характер;

  – головним у системах є  їх інтегративна якість, не властива  частинам чи складовим, що їх  утворюють, але притаманна системі  в цілому;

  – людина є універсальною складовою  соціальних систем, вона з необхідністю включена в кожну з них, починаючи від суспільства і закінчуючи сім’єю;

  – соціальна система відноситься  до самокерованих, має певний  механізм управління (органи, інститути,  норми тощо).

  Соціальними інститутами є певна  сукупність установ, соціальних норм культурних взірців, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та дії, систему поведінки у відповідності до цих норм.

  Соціальними нормами (латин. норма  – керівне начало, правило, взірець)  є загальновизнані правила, взірці  поведінки або дії людей. За допомогою цих норм забезпечується упорядкованість, регулярність соціальної взаємодії індивідів та груп. Це – регулятори взаємовідносин між людьми, соціальними групами, до яких відносяться в їх історичному розвитку тотем, табу, релігія, політика і, особливо, – мораль і право.

 

 

6. Поняття суспільного виробництва  та його структурні елементи.

 

Більшість представників суспільних наук і  природознавців вважають, що саме виробництво  матеріальних благ, праця зумовили виділення людини з тваринного світу і досягнення нею успіхів в оволодінні силами природи та розвитку культури.

Праця – це цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони перетворюють та пристосовують предмети природи для задоволення своїх потреб.

Людська праця відрізняється від тваринно-інстинктивної діяльності тим, що вона є цілеспрямованим зусиллям на такі зміни в природі, які забезпечують задоволення певних потреб людини.

Праця в широкому розумінні – це спосіб життєдіяльності виробників. При  цьому вона не обмежується лише функцією створення людиною предметного світу з метою забезпечення необхідних умов існування, а й виступає як діяльність людини, що переслідує свої цілі. Отже, праця, як цілеспрямована діяльність людини, є також процесом становлення людини як особистості, як соціальної істоти, а не лише як біологічного організму.

Цей процес, тобто процес формування людини як особистості, завдячує саме праці, яка  може здійснюватися лише на основі соціальних зв'язків.

Тобто за своєю формою праця завжди є  соціальним процесом.

Разом із тим праця має фізіологічний аспект, тобто в процесі праці витрачається енергія м'язів, нервів тощо. З цього погляду виробництво робочої сили є використанням вироблених матеріальних благ, їх споживанням. Саме ж споживання слугує відтворенню м'язів, нервів, кісток, мозку робітника, який, у свою чергу, є умовою відтворення нових робітників.

Праця – це безперечна умова існування  людей, вічна природна необхідність. Без неї неможливий обмін речей  між людиною і природою, тобто  неможливе саме людське життя. Тому незалежно від різних суспільних форм процес виробництва має бути безперервним. Як суспільство не може існувати без споживання, так само воно не може не виробляти. Саме тому праця, процес виробництва є першою і найважливішою передумовою людського існування. Лише завдячуючи праці людина може розкривати свою людську сутність, привласнювати предмети природи з метою задоволення своїх потреб.

Слід  підкреслити, що саме задоволення потреб, дія задоволення, стає основою для  наступної, нової потреби, нових  дій для задоволення. Тобто відбувається не одноразовий акт задоволення певних потреб, а взаємозумовлений безкінечний історичний процес зростання потреб, все більш складних, високих. При цьому дії задоволення поступово ускладнюються, вимагаючи більш досконалих знарядь задоволення нових потреб, що створює людина.

Звідси  можна зробити висновок, що процес задоволення потреб людини не обмежується  лише виробництвом матеріальних благ. Виробляючи матеріальні блага, вдосконалюючи  засоби задоволення потреб, люди тим  самим створюють сферу свого буття, розвиваючи і відтворюючи самих себе. Таким чином, трудова діяльність у суспільстві, суспільне виробництво є не що інше, як постійний, безперервний процес руху людей. У ході такого процесу людина оновлюється тією мірою, в якій вона оновлює, розвиває та вдосконалює оточуючий її світ.

Отже, під категорією суспільне виробництво  слід розуміти виробництво самої  людини, матеріальних благ, а також  форм спілкування. Тобто система  суспільного виробництва виступає як єдність трьох видів виробництва: носіїв життя, засобів до життя (предметних умов його існування) та соціальних умов існування носіїв життя.

Виробництво і відтворення носіїв життя, тобто людини, – це не просто природний, біологічний процес. Тут, як і при виробництві суспільного продукту, люди діють цілеспрямовано: духовні та фізичні здібності людей використовуються не лише для створення матеріальних цінностей, а й для відтворення та розвитку своїх сил, здатностей. У цьому випадку "людську силу" доцільніше ототожнювати з поняттям "життєва сила". Останнє повніше відтворює зміст розвитку людських сил.

Під життєвою силою слід розуміти ті фізичні  та духовні здібності людей, які  використовуються ними для виробництва  та відтворення всіх своїх здатностей. Тобто це сили, що витрачаються на самообслуговування, самоосвіту, навчання і виховання дітей та дорослих, на охорону здоров'я, сприйняття творів мистецтва тощо.

До  продуктивних сил виробництва людини належать життєві засоби, за допомогою  яких реалізується процес відтворення  та розвитку людських сил.

Це  насамперед предмети споживання: їжа, одяг, помешкання тощо. У сфері споживання життєвих засобів відбувається виробництво  робочої сили, а також розвиток усіх сил, здатностей і здібностей особистості. Якщо сфера споживання життєвих засобів  є водночас сферою виробництва людських сил, то сфера споживання робочої сили є сферою виробництва матеріальних благ. У ролі посередника тут виступають сфери розподілу та обміну.

Виробництво людської сили і виробництво матеріальних благ перебувають у тісному взаємозв'язку. В процесі виробництва матеріальних благ створюються два різновиди матеріальних цінностей: засоби виробництва і предмети споживання, тобто життєві засоби. Причому засоби виробництва споживаються всередині самого виробництва, яке їх породило.

Взаємодія людських сил та матеріальних благ зумовлює саморозвиток суспільного  життя, що є його суттєвою характеристикою. При цьому саморозвиток можливий лише у разі використання як самої  природи, так і біологічного організму  людей. Саморозвиток завдячує процесові, спрямованому на розвиток продуктивних сил шляхом використання і сприйняття природних сил, що виступають як предмет діяльності суспільства.

Для задоволення своїх потреб люди взаємодіють  насамперед з природою. Саме у процесі  цієї взаємодії формується суспільне виробництво, яке історично виступає обов'язковою передумовою життєдіяльності людини. Правда, пізніше люди створюють так звану другу природу, яка має особливе значення для суспільства.

 

7. Продуктивні сили та виробництва  та його структурні елементи.

9. Історична ґенеза взаємодії  науки та виробництва.

 

 

Продуктивні сили. Спосіб виробництва представляють  дві сторони: продуктивні сили та виробничі відносини. Розглянемо спочатку, що являють собою продуктивні  сили. У трудовій діяльності розрізняють, по-перше, цілеспрямовану діяльність людини, тобто саму працю, по-друге, знаряддя праці та, по-третє, предмети праці. Предмети праці — це те, на що спрямована діяльність людини, що добувається працею з природи. Речі, які людина споживає, виготовляються з певних матеріалів. Це ліс, нафта, вугілля, руди, глина та інші матеріали. Знаряддя праці — це все те, що людина використовує у процесі взаємодії між собою та природою, що слугує їй для передачі своїх дій на предмет праці, для полегшення та прискорення цих дій. Для первісної людини такими знаряддями праці служили палиця, каміння, сокира, пізніше — лук, стріли. В сучасних людей знаряддями праці є різні інструменти: верстати, машини, наукомісткі технології, мікропроцесорна техніка, біотехнологія, ядерна енергетика тощо. За допомогою цих знарядь праці люди ведуть обмін речовин між собою і природою, контролюючи та регулюючи цей обмін. Знаряддя праці відіграють найважливішу роль в історії розвитку ви­робництва. Ступінь досконалості знарядь праці виступає показником розвитку людської робочої сили, показником влади людини над природою. Саме за останками знарядь праці вивчаються зниклі соціально-економічні формації; економічні епохи відрізняються одна від одної не тим, що виробляється, а тим, якими знаряддями праці воно виробляється. Окрім знарядь праці, для успішного здійснення процесу виробництва необхідні певні умови праці, виробничі приміщення, дороги, канали, сховища, джерела енергії та ін. Наприклад, для дорогих, комп'ютерних систем потрібні пристойні приміщення, сучасний великоваговий вантажний чи легковий автомобіль потребує добрих автошляхів, великі скупчення зерна, овочів вимагають автоматизованих систем контролю за станом і т.д. Умови праці разом із знаряддям праці становлять засоби праці. Предмети праці та засоби праці в сукупності виступають як матеріальні умови для виробництва і утворюють засоби виробництва. Матеріальні блага, що створюються людською працею, служать для людини засобами її існування і одночасно є основою для подальшого розвитку самого виробництва. З цього видно, що засоби виробництва — це лише матеріальна передумова, можливість виробництва. Основним, найважливішим і вирішальним елементом виробництва виступає сама людина, яка, використовуючи в процесі виробництва свої знання, виробничі навички та досвід, приводить у дію знаряддя праці. Жива праця людини шляхом приведення в рух знарядь праці перетворює можливість у дійсність. Саме праця продукує матеріальні блага, необхідні для життя суспільства. Відносини між людиною, знаряддями та предметами праці в процесі виробництва можна влучно охарактеризувати словами Маркса з "Капіталу": машина, яка не служить у процесі праці, не корисна. Крім того, вона піддається руйнівній дії природного обміну речей. Залізо ржавіє, дерево гниє. Пряжа, яка не буде використана для ткання або в'язання, стає сировиною. Жива праця має охопити ці речі, воскресити їх з мертвих, перетворити їх з можливих у дійсні та діючі споживні вартості.

Люди  та знаряддя праці відіграють активну  і вирішальну роль у суспільному  виробництві. Але це не означає, що з процесу виробництва усувається предмет праці. Останній входить у суспільне виробництво як його постійна і необхідна умова. Предмет праці входить у виробництво по-різному, залежно від ступеня розвитку робочої сили та знарядь праці.

При наявності названих структурних елементів, необхідних для виробництва, останнє можливе лише за вмілих, кваліфікованих дій людей. Ефективне використання знань, досвіду, навичок може бути здійснене при відповідних оптимальних формах та методах організації виробництва.

Таким чином, засоби виробництва, що створюються  суспільством, разом з людьми, що володіють знаннями та навичками  до праці, методи та форми організації  виробництва становлять у сукупності продуктивні сили суспільства. Продуктивні  сили суспільства постійно змінювалися і вдосконалювалися протягом всієї історії людства. Разом з тим полегшувалася боротьба людей з природою, зростала продуктивність праці, збільшувалося виробництво матеріальних благ.

Історія розвитку знарядь виробництва від  кам'яних та дерев'яних знарядь до сучасних машин та новітніх технологій — це історія підкорення людиною сил природи, постійно зростаючої могутності людини у боротьбі з природою, створення величезних матеріальних можливостей для розвитку культури суспільства. Однак, історичний досвід свідчить: життя трудящих не поліпшувалося пропорційно зростанню продуктивних сил та продуктивності праці. Навпаки, часто становище широких народних мас навіть погіршувалося поряд з досягненнями науки та техніки, зростанням продуктивності праці, що свідчить про вплив на рівень життя народних мас ще й інших факторів. Такими факторами виступають суспільно-економічні умови, за яких діють і розвиваються продуктивні сили, живе та продукує матеріальні блага людина.

Словом, продуктивні сили завжди розвиваються в умовах певного суспільного устрою. Люди виробляють матеріальні блага не поодинці, не ізольовано один від одного, а об'єднуючись певним способом, щоб спільно впливати на природу, добувати засоби до існування.

Виробничі відносини. Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і розвитку суспільних зв'язків та відносин, тобто людського суспільства.

Спільна праця згуртовувала людей, робила їх постійне спілкування життєво необхідним. Тому виробництво завжди, за будь-яких умов має суспільний характер, є суспільним виробництвом.

Продуктивні сили становлять лише одну сторону  суспільного виробництва. Адже в  процесі виробництва люди вступають  у певні відносини не тільки з  природою, а й один з одним.

Ці  взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назву "виробничі відносини" і представляють другу складову способу виробництва.

У виробничі відносини входять  насамперед виробничо-технічні відносини, тобто взаємини між виробниками  безпосередньо на конкретному підприємстві. Але для успішного функціонування підприємства необхідні зв'язки його з іншими підприємствами і навіть галузями виробництва. Отже, у виробничі відносини входять також відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.

В основі виробничих відносин лежить власність  на засоби виробництва. Тобто від  того, в чиїй власності перебувають  основні засоби виробництва, залежить сутність, характер усієї системи  виробничих відносин. Характер власності визначає форми відносин між людьми у суспільстві: панування і підкорення чи співробітництво та взаємодопомога.

Форми власності визначають форми розподілу, обміну та присвоєння виробленого, а  також місце людини в системі  виробництва, тобто — це власник, управлінець чи виробник. Левову частку прибутку отримує власник засобів виробництва, а виробнику йде заробітна плата.

Продуктивні сили та виробничі відносини є  нерозривними і у взаємозв'язку становлять "спосіб виробництва".

 

 

8. Потреби, інтереси, цілі людей як мотивація матеріального та духовного виробництва.

 

Процес  формування та відновлення людських сил, задоволення їх потреб відбувається як шляхом матеріального, так і духовного  виробництва.

Відомо, що духовні спроможності людини не існують без їхньої фізичної основи. Вони перебувають в органічній єдності з фізичними силами. Можна говорити лише про відносну самостійність розвитку духовних сил як відлуння, відокремлення та протиставлення розумової діяльності фізичній праці. Отже, духовне виробництво – це одна зі сторін виробництва людських сил.

Що  таке "духовне виробництво"?

Духовне виробництво – це вся багатогранна діяльність людей з виробництва, розподілу, обміну споживання та збереження духовних цінностей. Під духовними  цінностями розуміють ідеї, уявлення, наукові знання, ідеали, виробництво яких здійснюється за допомогою певних соціальних інститутів. Духовне виробництво охоплює освіту, ідейне, моральне, релігійне, естетичне, правове виховання, різні форми залучення людей до духовної культури через систему культурно-масових закладів, просвітницьких організацій, засобів масової інформації тощо.