Філософська герменевтика

Херсонський державний університет

Загальноуніверситетська кафедра філософії та соціально-гуманітарних наук

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

З ФІЛОСОФІЇ 

 

з теми:

«Філософська  герменевтика»

 

 

 

 

Студента 2 курсу 281 групи напряму підготовки: 6.020303. Філологія(переклад) спеціальності  «іспанська, англійська мова та література» Ніколаєва О.С. Керівник: доцент кафедри  філософії та соціально-гуманітарних наук, кандидат історичних наук,  Герінбург  О.В.

Члени комісії:

Підсумкова  оцінка. Національна шкала ________________ Кількість балів ____________________ ECTS ____________________________   _________       ____________________ (підпис)                                                 (прізвище та ініціали) _________       ____________________ (підпис)                                                (прізвище та ініціали) _________       ____________________ (підпис)                                                 (прізвище та ініціали)

 

 

 

 

 

 

Херсон – 2013 рік

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ ЯК НАУКИ

1.1. Витоки філософської  герменевтики…………………………………………....4

1.2. Герменевтична  концепція Ф. Шлейермахера.....................................................5

1.3. Герменевтика  В. Дільтея………………………..................................................

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ НАПРИКІНЦІ ХІХ – У ХХ ст.

2.1. Герменевтична  концепція Г.Г. Шпета………………………………………...12

2.2. Герменевтика  у філософії М. Хайдеггера…………………………………....15

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНА ФІЛОСОФСЬКА ГЕРМЕНЕВТИКА

3.1. Філософська  герменевтика Г.-Г. Гадамера……………………………….......17

3.2. Герменевтика  П. Рікера……………………………………………………......19

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...22

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………………………………….....23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність роботи. Неможливо повністю зрозуміти культуру сьогодення, не вивчаючи та аналізуючи історичний розвиток цієї культури, передумови її формування, культури, що впливали на неї. Основними надбаннями культури та разом з цим носіями цієї культури, що здатні зберегти її впродовж багатьох поколінь, є тексти. Але не всі тексти можуть розумітися буквально, особливо тексти, що є відділеними від дослідника на великий проміжок часу або відстані, через можливі розбіжності у мові, культурних традиціях, свідомості та світогляді автора тексту та його дослідника. Саме для цього покликана філософська герменевтика – за допомогою її принципів дослідник матиме змогу подолати бар'єри нерозуміння, та саме в цьому полягає актуальність дослідження розвитку та положень філософської герменевтики для сьогодення.

Стан  наукової розробки. Проблема герменевтики як методу розглядалася ще з раннього Середньовіччя, в основному як методу теології, що мав слугувати для правильного тлумачення Святого Письма. Конкретно основи герменевтики як методу були описані Аврелієм Августином. Подальший розвиток герменевтичного підходу можна спостерігати у працях Ф. Шлейермахера, що досліджував наукові проблеми засобів відображення засобами поезії та мистецтва різних фрагментів духовної культури. Перетворення герменевтики з конкретного методу до філософської течії започаткував В. Дільтей у своїх працях про «науки про дух». Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. важливе значення для розвитку цієї науки мали роботи Е. Гуссерля та Г.Г. Шпета. Виокремлення герменевтики у філософський напрям закінчилося у середині ХХ ст. працями М. Хайдеггера, а далі – Г.-Г. Гадамера та П. Рікера.

Мета  та завдання роботи. Метою дослідження є вивчення історії філософської герменевтики у своєму розвитку від конкретного методу до філософського напряму та її основних положень. Досягнення даної мети обумовлює розв'язання таких завдань, як:

• аналіз зародження  герменевтики у Середньовіччі як методу теології;
• вивчення розвитку герменевтики починаючи з епохи Реформації до її сьогоднішнього стану;
• ознайомлення з працями та поглядами філософів, що у свій час розвивали герменевтику.

Об'єктом  роботи є історичний розвиток філософської герменевтики, формулювання та обгрунтування її положень та принципів.

Предмет роботи – герменевтика як метод та філософський напрям.

Методи  роботи. Методологічною основою проведеного дослідження стали загальні методи наукового пізнання.

Структура роботи. Дана курсова робота складається зі вступу, трьох розділів (з підрозділами), висновків та списку джерел та літератури, що нараховує 15 позицій та займає одну сторінку. Загальний обсяг роботи – 22 сторінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

СТАНОВЛЕННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ ЯК НАУКИ

 

1.1. Витоки  філософської герменевтики

Філософська гермевтика, або герменевтична філософія – одне з впливових філософських вчень другої половини ХХ ст.

Герменевтикою у широкому розумінні цього терміну  називають мистецтво і теорію тлумачення текстів. Термін «герменевтика» був уведений В. Дільтеєм і походить від імені давньогрецького бога Гермеса, що був вісником богів у античних міфах, повідомляв людям волю богів та тлумачив їх накази. Герменевтика як проблема правильного розуміння та тлумачення письмових джерел виникає услід за появою письма. Основна категорія герменевтики – розуміння – уперше була визначена Аврелієм Августином: «Розуміння є перехідом від знака до значення», маючи на увазі перехід, під час якого здійснюється пізнання значення шляхом відбиття у душі людини уявлення про знак, що здійснює на неї вплив. Метод пізнання значення при користуванні знаками Августин цілком природно вважає психологічним – оскільки людські душі є спорідненими та аналогічними одна одній, остільки вони, зтикаючись одна з одною, розуміють знаки. Також у працях Аврелія Августина можна знайти на початковій стадії розвитку один з найважливіших принципів як герменевтики, так і семіотики – принцип контекстуального підходу, суть якого полягає в тому, що ми розуміємо знаки не окремо один від одного, а у певному контексті. Щоправда, у Августина контекст стосується ще тільки щодо тексту. Маючи намір застосовувати герменевтику для тлумачення Біблії, він пристосовує принцип контекстуального підходу для виконання своїх конкретих цілей, наприклад, він зазначає, що деякі місця у Святому Письмі можуть розумітися тільки в оточенні того часу[7, с.44].

У Середньовіччя  герменевтика була тісно пов'язана  з теологією. Служителі церкви привласнили  собі монополію на розуміння і  тлумачення догматів віри, інтерпретацію  змісту «святих книг» неписьменному  населенню. Августин писав: «Богонатхненність Письма вимагає й богонатхненності читача»[5, с.441], маючи на увазі те, що певні місця Святого Письма можуть бути зрозумілими лише для того читача, чия духовність буде дорівнювати духовності авторів. Тут Августин висловлює ще один принцип, який з'являється тільки у пізніх розробках концепції герменевтики – принцип «конгеніальності», тобто відповідність творчих потенціалів дослідника якогось тексту та його творця.

Гуманісти епохи  Відродження висунули ідею «історичного аналізу» для відродження класичної античної літератури, нового прочитання античних джерел з метою очищення їх змісти від нашарувань та викривлень. Сформувалася так звана філологічна герменевтика. Черговий поворот у герменевтиці був здійснений Матіасом Флаціусом Іллірійським (XVI в.) і обумовлений практичними завданнями Реформації. В цей час виникають специфічні соціальні запити, утворюється особлива середа функціонування священних текстів, постають завдання критики католицизму і обгрунтування нового релігійного руху. Це обгрунтування і було проведено Матіасом Флаціусом. Він ввів в герменевтику в якості основоположних теоретичних підстав принцип контекстуальної інтерпретації як причини зміни змісту слова (що діалектично знімає античну постановку проблеми кількості смислів слова, тому що справжній сенс будь-якого слова, у тому числі і слова Священного писання, завжди один, "сокровенний" сенс єдиний, але різні контексти вживання даного слова конкретизують різні смислові варіації)[7, с.48]. Неявним чином у Флаціуса фактично присутнє розрізнення таких семантичних характеристик слова як сенс і значення, але, зрозуміло, не в такому явному і отрефлектирован вигляді, як у сучасній логічній семантиці. Флаціусом також розглядається принцип герменевтичного кола (це вимога тлумачення цілого, виходячи зі змісту вхідних у нього частин, воно згодом увійде в усі герменевтики), принцип урахування мети і задуму автора тексту (у герменевтичних методиках до Флаціуса цілепокладання, як правило, якщо і враховувалася, то неявним чином, але явно в герменевтичний інструментарій не включалося), відмінність розуміння та інтерпретації (розуміння є метою герменевтического мистецтва, а інтерпретація - методом). Концепція Флація у розвитку герменевтики закінчує важливий етап створення систематичної методологічної концепції, предметом якої є унікальний текст.

Отже, герменевтика у період від Середньовіччя до XVII ст. поки не є теорією, а лише методом, що має загальне значення, і предмет якого досить вузький.

 

1.2. Герменевтична  концепція Ф. Шлейермахера

Основи герменевтики як філософського вчення заклав Фрідріх Шлейермахер (1768-1834). Герменевтика, згідно Шлейермахеру, є метод розуміння історичних пам'яток і текстів. Так само як можна навчитися читати, писати та логічно мислити, можна навчитися розуміти. Для цього необхідно вивчити певну систему правил та свідомо їх дотримуватися.

У герменевтиці Шлейермахера можна виділити наступні моменти. Предметом герменевтики Шлейермахер  вважає перш за все тексти, що є пам'ятками. Пам'ятками вважаються тексти, що від  дослідника відокремлюють велика часова, історична, культурна та мовна дистанції.  Пам'ятки належать до далекої та чужої для дослідника культури. Існує багато «бар'єрів», що перешкоджають прямому проникненню у зміст  пам'ятки. Усувати ці «бар'єри», за Шлейермахером, і покликана герменевтика. Він визначає герменевтику як мистецтво розуміння, а не мистецтво тлумачення зрозумілого. Самі тексти постають перед дослідником як «застигле мовлення», що зоб'єктована назовні, і звідси випливає важливий принцип: якщо тексти – це застигле мовлення, то метод їх інтерпретації має бути діалогічним, тобто має відбуватися діалог між інтерпретатором та автором. Застигле мовлення, з точки зору Шлейермахера має об'єктивну та суб'єктивну сторони. Разом з цим Шлейермахер виділяє два типи тлумачення: граматичне і психологічне. Граматичне – це мистецтво «знаходити певний зміст певного мовлення виходячи з мови та за допомогою мови»[5, с.442]. У психологічному тлумаченні важливо входити в культурно-історичну атмосферу часу створення текстів, виходити зі своєрідності особистості автора тексту, необхідно «відчути» внутрішній світ творця тексту. Об'єктивна частина мовлення («факт мови») є предметом граматичної інтерпретації, тут ми з'ясовуємо ставленя до мови, як вона існує об'єктивно. А суб'єктивну сторону тексту («факт мислення») варто досліджувати за допомогою психологічної інтерпретації, ставитися до мовлення як до деякої вихідної від його ініціатора. За цих обставин розуміння, з точки зору Шлейермахера, забезпечується взаємоіснуванням цих двох принципів[7, с.54].

Також Шлейермахер  заклав основи ще одного важливого  принципу філософської герменевтики –  принцип «кращого розуміння». Він  вважав, що сучасний читач має краще  знати світ та час автора, ніж  сам автор. Не дивлячись на те, що сам Шлейермахер не обгрунтовував та не розкривав цей принцип у своїх працях, наступні дослідники, такі як В. Дільтер або Г.-Г. Гадамер широко його інтерпретували. Цей принцип є логічно обгрунтованим так як людина, що живе у певному суспільстві, багато складових своєї діяльності сприймає несвідомо. Як приклад можна навести користування рідною мовою – його механізми працюють несвідомо. Автор несвідомо користується своєю рідною мовою, тоді як дослідник, що є культурно та часово віддаленим від світу автора, має свідомо вивчити його мову та культуру, таким чином дослідник може знати більше, ніж автор, не тільки щодо його мови, але й щодо традицій, культури та інших факторів, що людина у своєму часі сприває не задумуючись. Теорія про факт несвідомого у творчості автора призвела до виникнення у ХХ ст. нових напрямів, деякі з яких поєднували у собі ідеї герменевтики та психоаналізу. Ці напрями виявилися доволі плідними, так як дослідження фактору несвідомого дозволило сформулювати та довести деякі гіпотези, краще зорієнтувати вчених у дослідженні текстів.

Ще кілька слів слід сказати про "герменевтичне  коло". Потрібно відзначити, що сам  принцип герменевтичного кола у  Шлейермахера дещо інший, ніж у його попередників Августина і Флаціуса. Справа в тому, що Шлейермахер вводить  два різновиди герменевтичного кола. Перший є  звичайним для герменевтики, коли частина тексту співвідноситься з усім текстом як з цілим і ми з'ясовуємо сенс цілого щодо його частин. Але є інша інтерпретація цього ж принципу: якийсь текст-пам'ятник розглядається як частина, а культура, в якій він функціонує, розглядається як ціле. Тоді співвідношення між частиною і цілим набуває зовсім інший характер. Розуміти окрему думку і весь твір в цілому, можна виходячи з усієї сукупності «життєвих відносин» автора тексту. «Багатство мови й історія часу автора дано як ціле. Грунтуючись на ньому, твір автора повинно розумітися як окреме ... Усяке повноцінне знання знаходиться в цьому уявному кругу так, що кожне особливе може бути зрозуміле з загального, чиєю частиною воно є, і навпаки. І кожне знання є науковим, коли воно отримане таким способом»[12] У цьому невеликому уривку з Шлейермахера містяться всі основні ідеї його герменевтики: діалектика частини і цілого, ідея герменевтичного кола, попереднє розуміння.

1.3. Герменевтика В. Дільтея

У рамках західної філософії лінію розвитку герменевтичної проблематики у напрямку розвитку її з конкретно-наукової методологічної концепції у загальнонаукову  філософську дисципліну продовжив  В. Дільтей (1833-1911). Він зробив спробу обгрунтування гуманітарних наук. Ця спроба була здійснена ним з психологічних позицій і на базі герменевтичної методології. Дільтей вважав метод пізнання методом безпосереднього осягнення духовної цілісності. Предметом розуміння можуть виступати внутрішній світ людини, зовнішній світ та культура минулого. Розуміння внутрішнього світу здійснюється за допомогою інтроспекції. Зовнішній світ є доступним для розуміння так само, як є доступним для людини об'єктивно існуючий світ. Для розуміння культури минулого Дільтей використовує герменевтику[7, с.65].