Сутність і напрями екологічного виховання дошкільників

Прогулянки - повсякденна форма роботи, де діти, спостерігаючи, ознайомлюються з тими ознаками об'єктів природи, уявленнями про які складаються протягом тривалого часу. Одним із основних методичних прийомів розвитку естетичного сприймання  є спостереження на прогулянках за природою.

Допоможуть забезпечити  постійне надходження нової інформації реалістичні, змістовні розповіді вихователя, які збуджуватимуть пізнавальні інтереси дітей, сприятимуть розвитку їх допитливості. ЇЇ бажаним компонентом є художнє слово: загадки, вірші, прислів’я, народні прикмети, легенди про об’єкт спостереження. Емоції та почуття дитини викликані безпосереднім спілкуванням з природою, підкріплені влучним, точним, яскравим описом, залишать незабутній слід в душі дитини, допоможуть глибше зрозуміти те чи інше явище.

Використання інтелектуально-рухливих та духовно-естетичних екологічних ігор таких як «Посади рослинку», «Лікуємо землю», «Дегустація», «Здогадайся що це?», «Екологічна етика», «Можна не можна» дасть можливість дітям продемонструвати свої знання, поділитися думками і поглядами, отримати нову інформацію, розвивати комунікативні здібності, варіативне мислення.

Ігри-медитації забезпечують не лише релаксацію, але й формуватимуть емоційно - ціннісне ставлення до природи. Цікавим видом роботи і однією з умов успішного екологічного виховання є мовні логічні завдання. Це розповіді-загадки про природу, відповіді на які дитина може дати лише в тому випадку, коли чітко усвідомить зв’язки і закономірності в природі.

Зміст і дидактична мета логічного завдання визначається у  відповідності з основною роботою. Діти закріплюють наявні знання, навички  розумової діяльності. Мовні логічні  задачі підтримують постійну зацікавленість дітей до природи, розвивають вміння спостерігати, помічати зміни, що відбулися. З метою активізації розумової  діяльності, можливе залучення дітей  до самостійного складання мовних задач. В них діти намагаються передати характерні ознаки знайомих їм явищ, образів, щоб можна було відгадати за описом.

Використання проблемних ситуацій стимулює допитливість дітей, розвиває самостійність думки, спрямовує їх на активні пошуки відповіді, на усвідомлення зв’язків та залежностей часового, послідовного, та причинно-наслідкового змісту. Разом з тим проблемні ситуації вчать дітей обґрунтовувати свої судження, висловлювати припущення, підводять їх до самостійних висновків. Методика використання проблемних ситуацій передбачає наявність у дітей навичок узагальнення та порівняння. З практики педагогічної роботи відомо, що процес порівняння можливий лише за умов, коли дитина озброєна конкретними знаннями про природу, знає ознаки і властивості її об’єктів і явищ.

Одним із методів екологічного виховання може бути дослідницько-пошукова діяльність, яка допоможе дітям з’ясовувати та усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки у природі.

Цікавою і корисною діяльністю, яка збагатить знання дітей про  природне довкілля, як цілісний організм, в якому взаємодіють повітря, вода, рослини, тварини, люди, є трудова. Вона може бути організована в формі різноманітних трудових доручень чи колективної праці: прибирання території від сміття; поливання рослин;  розпушування землі; висаджування чи пересадка рослин тощо. Збирання дарів природи: плодів, листя, коріння, для виготовлення фіточаїв, настоїв, варення є поєднанням корисного з приємним.

Важливим складовим компонентом екологічного виховання є мандрівки в природу, перед якою слід обов’язково пригадати правила поведінки в ній. Тому вихователь разом з дітьми може скласти пам’ятку, доповнюючи її новими правилами після чи під час кожної нової подорожі.

Для формування у дітей  умінь і навичок поведінки  в природі практикуються різноманітні вікторини, конкурси, КВК, які активізують інтерес, увагу дітей, сприяють розвиткові їхніх пізнавальних здібностей, уяви, закріпленню набутих знань та вмінь.

Проведення виховних заходів  екологічного змісту допомагає вихователю розширити естетичне, пізнавальне, оздоровче, практичне значення природи  в житті людини. Тому, проводячи  екологічні свята, слід використовувати фольклорний матеріал, поезію про природу у співпраці з музичним керівником.

Важливим елементом еколого-розвиваючого середовища є «Екологічна стежина», яка допомагає вихователю виховувати у дошкільнят основи екологічної культури, екологічної вихованості, які передбачають набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вміннями відчувати красу та милуватися нею, виважено поводитися в довкіллі, знати правила безпечної поведінки в природі. Головна мета «екологічної стежини» - виховання екологічно грамотної поведінки дитини в навколишньому природному середовищі, поширення знань про природу і людину як невід'ємну частину довкілля.

У останні роки набуває  актуальності і проектування, яке  являється ефективним засобом майже  в усіх галузях дошкільної освіти, екологічне виховання не стає виключенням. Проект розглядається у межах проблемного навчання та водночас передбачає використання інтерактивних методів. Крім того екологічне проектування забезпечує інтеграцію знань, що є однією з вимог до перебудови освітнього процесу та забезпечення розвивального потенціалу.

 

1.2. Історія  проектної діяльності

Проектування – це комплекс пошукових, дослідницьких, розрахункових, графічних та письмових видів робіт, що виконуються дітьми самостійно (в парах, групах, індивідуально) з метою практичного чи теоретичного вирішення значущої проблеми. Її розв’язання передбачає використання різних методів і засобів навчання та інтегрованих знань з різних галузей науки, техніки, творчості.

Метод проектів вважають одним із найперспективніших методів навчання. Він створює умови для творчої самореалізації дітей, підвищує мотивацію до навчання, сприяє розвитку інтелектуальних здібностей. Діти набувають досвіду розв’язання проблем майбутнього самостійного життя, які вони проектують у навчанні.

 Визначаючи сутність поняття «навчальний проект», слід зазначити, що воно вперше з'явилось у XVII—XVIII століттях і служило синонімом словам «експеримент» у природничих науках і «розгляд справ» у юриспруденції. Пізніше, у XIX столітті були визначені ще дві моделі проектів, які використовуються і сьогодні.

 Перша, давніша, модель Вудворта передбачає, що діти спочатку вивчають матеріал, набувають знань та навиків, які в подальшому знадобляться для конструювання проектів.

Друга, сучасніша, модель Ричардса передбачає «занурення» в проблему, її фундаментальне дослідження.

Метод проектів у 20-ті роки минулого століття в США  називали також методом  проблем. Уперше цей метод був упроваджений американським педагогом та психологом Д.Дьюї, родоначальником проблемного навчання. Теоретичне підґрунтя означеного методу складає положення про те, що діяльність учня може бути спрямована на формування його мислення, в основі якого лежить власний досвід.

Д.Дьюї разом зі своїми колегами стверджували, що дитинство це не період підготовки до майбутнього життя, а повноцінне життя. Отже, освіта повинна базуватися не на тих знаннях, що колись йому знадобляться в майбутньому, а на тому, що гостро необхідно йому сьогодні, на проблемах його реального життя. З цього положення випливає необхідність побудови спільної діяльності з дітьми (у тому числі й навчання) з урахуванням їх інтересів, потреб та особистого досвіду. Основною метою навчання є дослідження дітьми разом з дорослим оточуючого життя. Бажано, щоб діти самі (або з групою, педагогом, іншими людьми) мали можливість планувати, виконувати, аналізувати та оцінювати власну діяльність.

Учень Д. Дьюї, У. Кілпатрик, виокремив у книзі "Основи методу" (1928 р.) три основи нової педагогіки:

1) необхідність підбору навчального  матеріалу, який витікає з природи  та інтересів дитини;

2) організація цілеспрямованої  діяльності;

 3) сприймання навчання як неперервну перебудову життя та підняття її на вищі сходинки.

Під проектами на той час розумівся  цільовий акт діяльності, в основі якого лежить інтерес дитини, послідовне розв'язання нею життєвих проектів.

У. Кілпатрик визначив чотири типи проектів, що відповідають життєвим інтересам дитини дошкільного та молодшого шкільного віку:

- творчий проект, споживчий (включаючи розвагу);

- розв'язання проблеми (або будь-яких інтелектуальних утруднень, які можуть бути супровідними і в творчому проекті, але в цьому виступати провідними);

- проект - вправа.

 Американський педагог розширив  поняття "проект" до будь-якої  цільової діяльності учнів. Метод проектів набув поширення в Європі, Росії, Україні.

У радянській педагогічній літературі термін "метод проектів" з'явився у працях Н. Крупської в 1923 році, яка вказала на такі переваги застосування методу проектів:

- розвиває ініціативу;

- привчає до планової роботи, до обміну всіх видів труднощів;

- формує вміння розраховувати свої сили в процесі навчальних занять, а також до самостійної роботи.

Використання методу проектів у  радянських школах на початку двадцятого сторіччя відбулося вперше під керівництвом С.ІІІацького, який визначив наступні структурні компоненти цього методу:

- реальний досвід дитини, який має бути виявлений педагогами;

- організований досвід (педагог будує заняття на основі того, що знає про досвід дитини);

- зіткнення з нагромадженим людським досвідом (готові знання);

- вправи, які дають дитині нові навички.

Багато шкіл України працювали  за методом проектів. Про це свідчать роботи А.Петрович, Л.Миловидова. Вчителі, які брали участь в експерименті, констатували ентузіазм, зацікавленість дітей, зв'язок із реальним життям, наукову допитливість, самоконтроль. Водночас вони відзначали суспільно - трудову, ідеологічну спрямованість усіх проектів, що негативно позначалося на змістовному наповненні діяльності учнів. Тому в 30-х роках метод проектів було виключено з системи навчання.

У вітчизняній дидактиці цей  метод частіше визначається як варіант  технології проблемного навчання, що є комплексним методом, індивідуалізуючим  навчальний процес, та дає змогу  дитині виявити самостійність у  плануванні та контролі своєї діяльності.

Що стосується дошкільних навчальних закладів, то метод проектів з’явився в них майже недавно, з тенденцією до пошуку нових підходів до виховання  та навчання, реалізації інноваційних напрямків у діяльності  закладів. Саме на це спрямовують державні нормативні акти «Базовий компонент дошкільної освіти в Україні» та Закон України  «Про дошкільну освіту», в яких зазначена  необхідність освітньої ланки, вдосконалення  й змісту, осучаснення навчально-виховних технологій, приведення їх у відповідність  до вимог життя нової епохи. В  Коментарі до «Базового компонента дошкільної освіти в Україні» окреслені  оновлена мета і пріоритети розвитку дошкільної освіти, а саме – «інноваційний  характер освітньої діяльності, використання сучасних виховних та навчальних технологій.

Таким чином, за словами М.Епштейна, метод проектів — це технологія, що дозволяє перекинути міст між досвідом та проблемами педагогів першої третини XX століття та дослідженнями сьогодення.

В розуміннях сучасного дидакта І.Чечеля сутність проекту полягає у представленні його як дидактичного засобу пізнавальної діяльності, розвитку креативності мислення і, водночас, формування певних особистісних якостей.

В. Гузєєв відносить метод проектів до цільноблочних технологій, тобто розглядає його у рамках інтегральної освітньої технології.

Цікаве визначення сутності проекту, на наш погляд, запропоновано Є.Новолодською, яка розуміє його як "спосіб організації педагогічного процесу, основою якого є взаємодія педагога і вихованця між собою і навколишнім середовищем під час реалізації проекту - поетапної практичної діяльності для досягнення поставлених завдань".

У нашому дослідженні під поняттям "метод проектів" ми будемо користуватися визначенням Е.Полат, сутність якого полягає у розумінні означеного методу як сукупності навчально-пізнавальних прийомів, що дозволяють розв'язати ту чи іншу проблему внаслідок самостійних дій дитини з обов'язковою кінцевою презентацією результатів. Якщо конкретизувати це поняття стосовно дошкільного віку, необхідно зробити акцент на суб'єктивно творчих винаходах, що є обов'язковою складовою дитячої проектної діяльності. Отже у дошкільному віці вважаємо доцільним впровадження творчих проектів, які ми визначаємо як особистий чи колективний продукт спеціально організованої творчої діяльності, в основі якої лежить суб'єкт - суб’єктна взаємодія учасників педагогічного процесу

Проекти класифікуються за певними типологічними ознаками.

За характером домінуючої діяльності:

• дослідницькі,
• пошукові,
• рольові,
• прикладні,
• творчі.

За предметно-змістовними  галузями:

• моно-проекти (в межах однієї предметної галузі),
• міжпредметні.

За кількістю учасників  та характером контактів в проекті:

• індивідуальні,
• групові
• колективні,
• шкільні,
• міські,
• всеукраїнські,
• міжнародні.