Вимірювання людського розвитку на макро- і мікрорівнях (визначення системи індикаторів людського розвитку: матеріального добробуту, розв

Рис. 2.5.

За січень 2009 року населення України зменшилось на 27,8 тис.осіб і на 1 лютого 2009 року його кількість становила 46,1 млн. осіб.

Зменшення населення  відбулося виключно за рахунок природного скорочення - 28,8 тис.осіб, у той час як міграційний приріст становив 1 тис.осіб.

   Природне  скорочення населення порівняно  з 1 січнем 2008 року зменшилося  на 8,3 тис.осіб, або з 9,4 до 7,3 особи  на 1000 населення. Природний приріст  населення зафіксовано тільки  у м. Києві (63 особи).

Рис.2.6

   Триває  зростання народжуваності: у січні  2009 року в Україні народилось 42 тис.дітей, це на 0,4% більше порівняно  з січнем 2008 року. Найвищий рівень  народжуваності у Рівненській  та Волинській областях (14,1 та 14 осіб  на 1000 населення, відповідно), найнижчий - у Луганській, Сумській та Черкаській (по 9,1 особи на 1000 населення).

На 1 березня 2010р. в Україні, за оцінкою, проживало 45923,2 тис. осіб. Упродовж січня – лютого 2010р. чисельність населення зменшилася на 39,7 тис. осіб, або на 5,3 особи у розрахунку на 1000 жителів.

Чисельність населення  зменшилася виключно за рахунок природного скорочення (42,6 тис. осіб), водночас зафіксовано  міграційний приріст населення (2,9 тис. осіб).

Порівняно з  січнем – лютим 2009р. обсяг природного скорочення зменшився на 1,9 тис. осіб, або з 6,0 до 5,7 особи у розрахунку на 1000 жителів.

  Водночас  зменшується смертність населення.  Порівняно з січнем 2008 року кількість  померлих скоротилася на 10,3% і  становила 70,8 тис.осіб. На 100 померлих  припало 59 дітей, які народилися живими.

   Найвищий  рівень смертності у Чернігівській  області, найнижчий - у м. Києві  (відповідно 22,5 та 11 померлих на 1000 населення). За причинами смерті перше  місце посідають хвороби системи  кровообігу, друге - новоутворення,  третє - зовнішні причини смертності та захворюваності.

   Зменшується  інтенсивність міграції населення.  У січні 2009 року відносно січня  2008 року кількість прибулих у  країну на постійне проживання  та вибулих зменшилась, відповідно  на 0,9 тис.осіб і 0,2 тис.осіб.

   Спостерігається тенденція збільшення кількості шлюбів. У січні 2009 року шлюбів зареєстровано на 21,7% більше порівняно з січнем 2008 року. Кількість розлучень зменшилась - на 22,8%.

Народжуваність  у січні – лютому 2010р. зменшилася порівняно з відповідним періодом минулого року з 11,2 до 10,7 живонароджених у розрахунку на 1000 жителів, а смертність – з 17,2 до 16,4 особи.

Рівень міграційного приросту населення в Україні  у січні – лютому 2010р. залишився на рівні відповідного періоду минулого року – 0,4 особи у розрахунку на 1000 жителів.

Стан здоров’я та рівень смертності

У системі найдорожчих  людських цінностей особливе місце  посідає здоров’я. Як для кожної окремої людини, так і для нації, суспільства загалом важко знайти іншу цінність, якій би здоров’я поступалося за своєю роллю та впливом на усі інші аспекти життє Україна належить до країн з дуже високим рівнем бідності. І хоча бідність з'явилась у країні не сьогодні і не є тільки наслідком трансформаційної кризи та прорахунків у проведенні реформ, нині вона перетворилася на один з найважливіших чинників формування соціальної напруги і соціальної нестабільності в суспільстві, стрімкого зниження народжуваності, зростання обсягів еміграції, включаючи нелегальну, погіршення стану здоров'я та зростання смертності, посилення процесів депопуляції.

Зниження рівня життя  позначилося і на погіршенні стану здоров'я та зростанні смертності населення, хоча цей зв'язок і не є таким очевидним. Скоріше, можна відзначати його опосередковані прояви - через погіршення раціону харчування, медичного обслуговування, недоступність для широких верств населення значної частини ліків, відмову від занять спортом, хронічні психічні та емоційні перевантаження, працю в несприятливих умовах тощо. Важливою ознакою впливу бідності на стан здоров'я населення України є збільшення чисельності хворих на туберкульоз і ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.

Процес соціально-економічних  реформ в нашій країні приніс в  суспільство багато і досі невирішених  проблем, серед яких і безробіття, що є однією з причин падіння життєвого рівня, неможливості трудової реалізації, незадоволеності важливих матеріальних і соціальних потреб сотень тисяч громадян, а отже – і руйнуючого впливу на їхнє здоров’я, підвищення ризику психічних та фізичних порушень і самогубств.

Важливим резервом поліпшення здоров’я населення є і покращення умов праці. Про актуальність цих проблем для сучасної української економіки говорять такі дані: на кінець 2002 року в Україні в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працювало 1704,3 тис. осіб, або 25,5% облікової кількості штатних працівників. У тому числі під впливом підвищеного рівня шуму, інфразвуку, ультразвуку працювало 10,6% облікової кількості штатних працівників; підвищеного рівня вібрації – 2,7%; запиленості повітря робочої зони, що перевищує гранично допустимі концентрації, - 8,9%; загазованості повітря робочої зони, що перевищує гранично допустимі концентрації, - 6,2%; перевищення встановлених нормативів важкості праці – 5,0 %; перевищення встановлених нормативів напруженості праці – 5,2 %.

Окрім того проблеми у сім’ї, процеси соціального розшарування, збільшення масштабів бідності мас населення на фоні невиправданого стрімкого збагачення окремих людей та деякі інші причини призводять до серйозного погіршення стану здоров’я та підвищення рівня смертності. За міжнародними стандартами Україна належить до держав з високим ступенем нерівності населення за доходами та споживанням, причому ця нерівність істотно посилилася протягом останніх років. Високий рівень майнового розшарування у поєднанні з психологічною неготовністю переважної більшості населення України сприймати у складі суспільства багатих людей загрожує серйозними соціальними проблемами. Високий рівень розшарування поєднується в Україні з відсутністю суттєвого прошарку середнього класу, який є гарантом соціальної стабільності і прогресу, утвердження інститутів громадянського суспільства.

Рівень смертності серед  незайнятого населення значно вищий, ніж серед зайнятого, і відносна різниця зменшується лише в пенсійному віці, коли основна маса населення виходить на пенсію. Смертність осіб, зайнятих переважно фізичною працею, у всіх вікових групах і в місті, і в сільській місцевості, незалежно від статі є в 1,5-2,5 рази вищою, ніж у зайнятих переважно розумовою працею.

Однак представники ряду професійних груп (лікарі, освітяни, науковці, інженери, працівники культури), які ще на початку трансформаційного  періоду мали середні доходи і  відігравали стабілізуючу роль в  суспільстві, сьогодні в більшості  опинились серед "нових бідних". Перехід значної частини людей з високим освітнім рівнем і високими соціальними орієнтирами до групи, яка отримує мінімальні доходи, має вкрай негативні наслідки стратегічного характеру: звужуються перспективні можливості формування особистості, розвитку інтелектуального і фізичного потенціалу суспільства. Але основною причиною різниці в смертності груп населення з різним характером праці та рівнем освіти є не майнова нерівність, а фактори соціокультурної природи. Водночас особи з вищим рівнем освіти та зайняті переважно розумовою працею рідше стикаються з несприятливими з точки зору здоров’я умовами праці. Частка осіб, зайнятих розумовою працею, також є вищою у великих містах з розвинутою системою охорони здоров’я та переважно нижчою смертністю.

Важливою є і та обставина, що більш низький рівень загальної та гігієнічної культури міг ускладнити особам з нижчим рівнем освіти адаптацію до нових соціально-економічних  умов, пов′язаних з переходом до ринкової економіки, що не могло не викликати більш швидке зростання смертності. До того ж саме для осіб з нижчим рівнем освіти характерна негативна оцінка змін, що відбуваються в країні.

Як бачимо, підвищення рівня освіти і загальнокультурного рівня громадян через зміни в умовах праці й способі життя людей впливає на збереження їх здоров’я, поліпшуючи, зрештою,  режим смертності населення. З огляду на вищезазначене можна стверджувати, що зміни у структурі зайнятості населення України, у змісті  суспільної праці на користь інтелектуальних, творчих її видів, що потребують високого рівня знань і кваліфікації і диктуються логікою переходу до інноваційної моделі економічного зростання, можуть водночас розцінюватися як важливий резерв підвищення працездатності і життєздатності населення,  зменшення впливу виробничих ризиків, скорочення передчасної смертності. 

Дещо інші причини  визначають різницю в смертності за сімейним станом. Найбільш істотно  різниться смертність тих, що перебувають  та тих, що ніколи не перебували в шлюбі. Щоправда, масштаб відмінностей визначається передусім високим рівнем шлюбності, завдяки якій поза шлюбом залишаються ті, хто не придатний до шлюбу внаслідок стану здоров’я.

Різниться також рівень здоров’я членів повних та неповних сімей, у яких немає одиного з її годувальників, як правило чоловіка (майже у 90 % випадків), зумовлений переважно соціальними причинами. Соціальний стан неповної сім'ї значно гірший порівняно з повною: рівень освіченості матерів нижчий, житлові умови гірші, матері з неповних сімей частіше зловживають алкоголем, значно нижча їх санітарна культура. Відповідно великими є і відмінності в стані здоров'я людей з повних та неповних сімей. Частка здорових осіб серед неповних сімей більш ніж у 2 рази нижча порівняно з повними. Найсуттєвіша різниця спостерігається за такими захворюваннями як туберкульоз органів дихання, психічні розлади, виразкова хвороба, ревматизм, цукровий діабет, хвороби органів дихання, злоякісні новоутворення.

Збереження здоров'я  і працездатності населення, збільшення тривалості та підвищення якості життя - пріоритетне завдання держави, як у масштабах країни, так і для кожної людини зокрема.

Явні ознаки неблагополуччя зі здоров’ям громадян України виникли  ще задовго до трансформаційної кризи 90-х рр. Умови соціально-економічної  кризи стали могутнім каталізатором погіршення стану здоров'я й життєздатності населення, посилення несприятливих тенденцій, формування кризової медико-демографічної ситуації в країні, про гостроту якої нині свідчать значні масштаби передчасної смертності та інвалідності населення, переважно негативні зрушення в динаміці та структурі захворюваності, прискорене накопичення населенням важкого тягаря хронічних хвороб, „омолодження” смертності та інвалідизації за рядом патологій.

Так, очікувана тривалість життя при народженні зменшилася від 71 року (66-чоловіки, 75-жінки) в 1989-1990 роках до 68,4 року (62,7-чоловіки, 74,1-жінки) в 2001-2002 рр. Погіршення показників смертності населення видно з таблиці 7.1. Особливу тривогу викликає різке збільшення смертей від вбивств, самогубств, отруєнь алкоголем тощо, що свідчить про погіршення не лише фізичного, але і духовного здоров’я нації, її моральності.

Аналіз стану здоров'я  населення України та діяльності закладів охорони здоров'я свідчить про незадовільну медико-демографічну ситуацію, низьку народжуваність, скорочення середньої очікуваної тривалості життя, а також зростання поширеності хвороб системи кровообігу, злоякісних новоутворень, травм та отруєнь тощо. Поширеність серцево-судинної патології збільшилася за останнє десятиліття в 1,9 рази, онкологічної патології - на 18%, бронхіальної астми - на 35,2%, цукрового діабету - на 10,1%. Сьогодні в Україні кожен п'ятий житель хворіє на артеріальну гіпертензію. Зростають захворюваність і смертність від раку в зв'язку з несприятливою екологічною ситуацією та значним постарінням населення.

Структура поширеності  хвороб населення України є досить усталеною. Провідні місця у ній  посідають хвороби системи кровообігу та органів дихання. За рівнем поширеності  виділяються також хвороби органів  травлення, захворювання кістково-м′язової системи, сполучної тканини, за ними йдуть хвороби ока та його придаткового апарату і патологія сечостатевої системи. Однією з характерних рис нинішньої медико-демографічної ситуації в Україні є підвищення вразливості населення щодо таких захворювань, як туберкульоз, ВІЛ/СНІД, інфекції, що передаються статевим шляхом.

Якщо дивитися таблицю 2.4., можна побачити, що вцілому коливання  у чисельності захворюваності незначне, піки у чисельності хворих були у 1993 році, спади – у 1996. Знов пік – у 2000 році, а з 2002 року йде тенденція до зменшення хворих. За 20 років значно зменшилася кількість хвороб нервової системи, хвороб дихання. Просте зросла кількість новоутворень, хвороб системи кровообігу, хвороб сечо-статевої системи.

Табл. 2.4.

Захворюваність населення