Міжнародні-економічні відносини

Розділ II Особливості міжнародних економічних відносин України та Африки

2.1 Місце України в системі міжнародних економічних відносин

Україна як член ООН входить  до держав світового співтовариства. Це означає, що вона визнає і виконує  Статут ООН, міжнародне право, які регулюють  міждержавні, політичні, соціальні, культурні  і, безумовно, економічні міжнародні відносини. Останні мають важливе значення для економічного розвитку України. Але раціональне використання переваг  міжнародних економічних відносин можливе лише у разі інтегрування економіки України у світове  господарство.

Розгляд проблеми розвитку України у системі світового  господарства свідчить, що її економіка  має значний інтеграційний потенціал, усі підстави і значні можливості для поступового входження у  світову економіку. Україна традиційно займає одне з провідних місць  серед держав СНД щодо розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Це зумовлено тим, що в нашій  країні існують вагомі об'єктивні  матеріальні передумови, які, виступаючи як інтеграційний потенціал, сприяють розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків: природні й трудові ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, географічне розташування, транспортне забезпечення, геополітичне становище.

Опираючись на ці передумови, Україна досягла певних результатів  у розвитку експортного виробництва. Зіставлення показників, які характеризують місце України у загальному експортному  потенціалі країн, що входили до колишнього СРСР, показує значну роль України  у цьому процесі. Так, частка України  в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзного експорту. Він направлявся з України  у 123 країни світу, об'єктами міжнародних  зв'язків були понад 1400 підприємств  України. Частка України у колишньому загальносоюзному експорті по окремих  видах продукції досягала 50-100 відсотків.

Регіональні можливості експортного  потенціалу України залежать від  рівня розвитку окремих економічних  районів, серед яких, безумовно, виділяється  Донецько-Придніпровський, на який припадає 2/3 експорту України. Належне місце  у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків  України посідає прикордонне  співробітництво, в першу чергу  економічні зв'язки західних областей з відповідними прикордонними районами Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. Існують, наприклад, достатньо тісні  зв'язки між Чернівецькою областю  України і Сучавським повітом Румунії. Але в цілому прикордонне співробітництво у загальному обсязі зовнішньої торгівлі невелике, має місцеве значення і потребує подальшого розвитку.

Незважаючи на значні потенціальні можливості входження України у  систему світового господарства, нині існують об'єктивні причини, що стримують її рух до світового  ринку. По-перше, треба мати на увазі, що Україна, як молода суверенна держава, ще не має достатнього досвіду  налагодження економічних зв'язків  з країнами світового співтовариства. Це стримує процес інтеграції національної економіки у світову. По-друге, значною  перешкодою є те, що Україна, як частина, що входила у минулому до складу СРСР, певною мірою ліквідувала структури, за допомогою яких здійснювалася  загальносоюзна зовнішньоекономічна  діяльність. Але нових органів, які  можуть проводити на всіх рівнях національну  зовнішньоекономічну політику України, ще недостатньо. Відбувається формування відповідних структурних елементів  на рівні міністерств, відомств, об'єднань підприємств, територіальних органів  державної влади, які мають сприяти  виходу на міжнародну арену. Сьогодні Україна як суверенна держава  є членом таких міжнародних економічних  організацій, як МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД та ін. У цих організаціях Україна  не тільки може проводити політику захисту своїх економічних інтересів, але й сама впливати на хід подій  у світовій економіці. Але головні  причини стримування руху України  до світових ринків сьогодні - це, насамперед, наслідки глибокої загальної кризи, яка сьогодні долається інтегрування з державами СНД (які теж знаходились у стані економічної кризи), що об'єктивно зумовлено існуванням традиційних зв'язків між ними; низький рівень якості продукції, яка випускається та неконкурентоспроможність її на світових ринках; недосконалість системи управління зовнішньоекономічними відносинами і відсутність чіткої й сталої правової бази для них; відсутність кваліфікованих кадрів.

Україні на її нелегкому  шляху становлення реальної господарської  самостійності та суверенітету, створення  ефективної ринкової економіки, вкрай  необхідно забезпечити нову якість зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої  на швидке її входження до світового  господарства. Ще зовсім недавно, в  умовах надзвичайної політизації всього зовнішньоекономічного співробітництва  колишнього СРСР, шлях на міжнародні ринки, особливо передових країн, Україні  був закритий. Внаслідок цього  вона постійно відставала від рівня  розвитку передових держав. В останні  роки країна крокує у напрямі відкритості  зовнішньому світові, проте процес становлення національного зовнішньоекономічного  механізму йде суперечливо і  з великими труднощами. І це пояснюється  не лише внутрішніми проблемами самої  України, а й наявними у світі  складними зовнішньоекономічними  умовами, гострою конкуренцією на світових ринках. Щоб успішніше витримати  значну конкуренцію, зберігати та історично  розширити ринки збуту своєї  продукції, Україні насамперед необхідно:

- нарощувати ефективність  економіки, що базується на  ринкових відносинах;

- вдосконалювати концепцію  розвитку зовнішньоекономічних зв'язків держав;

-  забезпечити впровадження  ціноутворюючих принципів на  базі світових цін;

- всіляко  підсилювати  експортну спрямованість  у  зовнішній торгівлі, особливо у сфері поставок  продукції машинобудування, галузей високих технологій;

- вдосконалювати механізм  валютно-фінансових відносин з іншими державами;

- приділити серйозну увагу  підготовці кадрів для зовнішньоекономічної сфери.

Але щоб Україна зайняла  належне їй місце у міжнародному поділі праці, в цих сферах національної економіки неминуче доведеться провести велику роботу щодо підвищення конкурентоспроможності всієї виготовленої продукції та послуг. Більше того, сьогодні високим  критеріям світового ринку повинні  відповідати не тільки окремі товари, підприємства, а й національна  виробнича система і господарський  механізм країни. Тому на сучасному  етапі становлення незалежної держави  законодавча та виконавча влади  країни повинні у підвищенні міжнародної  конкурентоспроможності національної економіки бачити одну з найважливіших  цілей економічної політики держави  на найближче десятиріччя.

2.2 Становлення міжнародних економічних відносин України та Африки

Базові підходи до розвитку відносин України з країнами Африки закладено  в головних завданнях зовнішньополітичної  стратегії нашої держави, які  полягають у її поступовому входженні  у світові політичні, економічні, гуманітарні та інші процеси як повноправної учасниці нової глобальної системи  міжнародних відносин.

Важливість Африканського континенту для України зумовлюється його великими природними багатствами та значними потенційними можливостями для взаємовигідного  торговельно-економічного співробітництва. Завдяки вагомому представництву в  міжнародних і регіональних організаціях ці держави здобули вагомий вплив на світовій арені, тож співпраця з ними може принести Україні відчутні політичні дивіденди.

У сфері політичних контактів з  африканськими країнами Україна  мас орієнтуватися передусім  на стабільні в політичному плані  режими, які спираються на підтримку  і довіру західних держав, відіграють помітну роль на міжнародній арені, і виважено підходити до розбудови  своїх відносин з тими країнами регіону, які мають нестабільне політичне  становище і несприятливу міжнародну репутацію.

За більшістю основних ознак  — прийнятний рівень політичної стабільності, задовільний стан економіки, широкий  асортимент експортних пропозицій та великі імпортні запити — серед  найперспективніших для України  африканських країн можна назвати  ПАР, Єгипет, Гану, Замбію, Зімбабве, Кенію, Кот д'Івуар, Конго, Лівію, Марокко, Мадагаскар. Нігерію. Туніс. Намібію. Танзанію, Гвінейську Республіку, Габон, Ботсвану.

Зазначеним характеристикам певною мірою відповідає і друга група  країн, проте з тим суттєвим застереженням, що їхній економічний потенціал  слабший і специфічніший, зовнішньоекономічні запити нижчі і ці держави не застраховані від раптових політичних змін. До таких країн можна віднести Заїр, Малі, Нігер, Уганду, ЦАР, Того, Гамбію, Бенін.

Проте головні інтереси України  на Африканському континенті лежать в економічній площині. Через  свою економічну роль, природні ресурси, традиційні торговельні зв'язки з  усіма державами світу та потенціал  ділової активності африканський регіон має стати тим стратегічним плацдармом, використовуючи який Україна може розпочати  процес реабілітації національного  промислового виробництва та модернізації індустріальної бази. Освоєння африканського  ринку означатиме для українських  підприємців вихід на один із найбільших економічних регіонів з населенням близько 700 млн осіб, а також на пов'язані з ним торговельні й морські шляхи.

Крім того, завоювання Україною стабільних позицій на африканських ринках є  засобом здобуття політичного авторитету і впливу в цьому регіоні.

Відносини України з державами  Африки почали складатися ще за довго  до отримання нашою країною статусу  повноцінного суверенного гравця міжнародних  відносин, а саме в період існування  УРСР, яка перебуваючи в складі Радянського союзу була активно  задіяна в реалізації африканського  курсу загиблої наддержави. Таким  чином, розбудову партнерства з  Африкою незалежна Україна  розпочала не з чистого аркушу, а маючи істотний досвід попередніх контактів, значна кількість яких була використана офіційним Києвом при виробленні стратегії проникнення в Африку в реаліях нової світобудови. В той же час важливо спробувати описати трансформацію бачення України з точки зору африканців. Розглянемо еволюцію сучасних україно-африканських відносин, які хронологічно можна поділити на три етапи.

Перший етап. «В фарватері політики СРСР/ Пізнання України»(1950-ті – 1991). Основним напрямом прикладання зусиль Радянського  союзу щодо Африки виступала підтримка  деколонізації континенту з наступною  різноманітною допомогою молодим  державам Африки. В цей час УРСР маючи обмежений суверенітет  мала змогу контактувати з африканськими  країнами через інституції ООН та за рахунок участі українців в  масштабних проектах СРСР в Африці. В межах ООН УРСР була ініціатором  низки документів з деколонізації  Африки, десятки тисяч українських  фахівців були задіяні у проектах побудови об’єктів промислової інфраструктури в Африці, як то Асуанський гідровузол в АРЄ, об’єкти енергетики в Гані, завод з переробки бокситів Кіндії в Гвінеї, на проекті будівництва металургійного комбінату Аджаокута в Нігерії. Військові спеціалісти з України брали активну участь в розбудові національних армій африканських держав. В свою чергу в межах угод про співпрацю в галузі освіти та науки десятки тисяч африканців отримали освіту у ВНЗ України, здебільшого в таких містах, як Київ, Харків, Одеса, Донецьк. Саме надання освіти африканським студентам стало тим вікном, яке дало можливість пізнати Україну для значної кількості африканців ще за радянської доби.

Другий етап. «Закріплення в Африці/Співпраця  за інерцією» (1991 – 2004). Отримання Україною статусу незалежної держави відкрило нову сторінку у відносинах з країнами Африканського континенту, які надзвичайно  схвально поставилися до молодого суверенного  гравця міжнародних відносин. Свідченням цього є факт широкого визнання Акта проголошення незалежності України, так  за перше десятиліття існування  нашу державу визнали 51 африканська  країна з 53 міжнародновизнаних, пріоритет у дипломатичному визнанні України належить Лівії та Сьєра-Леоне (обидві визнали в грудні 1991 р.). Першими кроками української сторони на континенті стали формування мережі дипломатичних представництв з метою закріплення в Африці.

Велике значення у відновленні  всебічного співробітництва України  з державами Африканського континенту мав візит міністра закордонних  справ України до Алжиру в липні 2000 р. для участі в роботі 35-го саміту Організації африканської єдності, в ході якого проведено зустрічі з керівниками делегацій Анголи, Гамбії, Камеруну, Демократичної Республіки Конго. Гвінеї-Бісау. Кот д'Івуару, Габону. Судану, Єгипту. Танзанії, Еритреї, Республіки Конго, Сьєрра-Леоне, Мозамбіку, Республіки Сейшельські Острови, Лівії, Екваторіальної Гвінеї, Малаві, Того. У 2000 р. було також здійснено ряд візитів керівників МЗС України до Африки.

Занепад зовнішньої торгівлі України  з країнами Африканського континенту прийшовся на середину 90-х років  минулого сторіччя, однак з початку 2000-х р. товарообіг почав відновлюватись стрімкими темпами.

Протягом 1992-2004 рр. в Африці відкрилися 7 українських посольств: Південна Африка (1992), Єгипет (1993), Гвінея (1997), Марокко (1998), Лівійська Джамахірія (1999), Алжир (2000), Нігерія (2001). Також закріплення України в Африці відбувалося за рахунок формування іміджу «держави-миротворця», оскільки в період пікового зростання конфліктів на континенті українці доклали значних зусиль в процес стабілізації ситуації на африканських теренах за рахунок участі в миротворчих операціях ООН. Україна взяла участь в миротворчих операціях в Анголі (1996-1999), ДРК (розпочата 2000), Сьєра-Леоне (2001-2005), Ліберія (розпочата 2003), Ерітреї (2004-2008).

Щодо поведінки африканської сторони  в цей період, то ключовим напрямком  інтересу до України виступали ті галузі співробітництва, які були традиційно сформовані ще за доби присутності  СРСР в регіоні. За інерцією африканці  були зацікавлені в продовженні  тісної співпраці в сфері ВТС, поставках промислового обладнання для великих підприємств, закупівлях прокату сталі та чавуну, товарів  продовольчої групи та в освітній підготовці фахівців в українських  ВНЗ.