Обліково-аналітичні основи і аудит виробничих запасів та шляхи їх удосконалення на підприємстві

 

 

		Продовження табл. 1.1
1.6.	Первісна	Справедлива вартість отриманих запасів
Надходження	вартість
запасів у
результаті
обміну на
неподібні
запаси
2. Витрачання	і )Ідентифікованої	Облік матеріалів та їх зберігання за конкретними
в процесі	собівартості	партіями.
виробництва		Відпущені матеріали та їх залишок на кінець
		періоду оцінюються за цінами конкретних партій.
	2)Середньозва-	Оцінка проводиться по кожній одиниці запасів
	женої	діленням сумарної вартості залишку таких запасів
	собівартості	на початок звітного місяця і вартості одержаних у
		звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів
		на початок звітного місяця і одержаних у звітному
		місяці запасів. [54]
	3)ФІФ0	Запаси використовуються у тій послідовності, у
		якій вони надходили на підприємство, тобто
		запаси, які першими відправляються у
		виробництво, оцінюються за цінами перших за
		часом надходження запасів [54].
	4)Нормативних	Застосування норм витрат на одиницю продукції, які
	затрат	встановлені підприємством з урахуванням нормальних
		рівнів    використання    запасів,    праці,    виробничих
		потужностей і діючих цін.
	5)Оцінка за цінами	Заснована на застосуванні підприємствами роздрібної
	продажу	торгівлі середнього відсотка торговельної націнки.
На дату	Первісна	За найменшою вартістю
балансу	вартість або
	чиста вартість
	реалізації

Для правильного обрання методу, який краще за все застосувати при формуванні облікової політики щодо списання виробничих запасів, необхідно провести розрахунок результатів списання одних і тих самих запасів різними методами.

При цьому необхідно врахувати всю вагомість даної події, адже зміна облікової політики допустима лише у двох випадках: коли змінюються статутні вимоги та коли це передбачається П(С)БО [12, с.36].

 

Метод ідентифікованої собівартості - це єдиний метод, за яким вартісний потік, що відображається в бухгалтерському обліку, повністю відповідає фізичному потоку цінностей, які обліковуються. Цей метод відрізняється від інших тим, що він є найточнішим індикатором втілення в практику основного принципу обліку - відповідності витрат та доходів, дотримання якого є основним критерієм обрання методу списання ВЗ. Втім, застосовувати його на масових виробництвах економічно недоцільно, з огляду на його значну трудомісткість.

Метод ідентифікованої собівартості не може використовуватися на ГЗП через відсутність технічних та організаційних можливостей для обліку купівельних цін та інших витрат за кожним конкретним видом ВЗ. Його, в основному, використовують, при необхідності чітко ідентифікувати та забезпечити фізичний і вартісний рух запасів з моменту придбання до моменту продажу. Цей метод доцільний на підприємствах, які виготовляють та продають коштовні товари, котрі, враховуючи їх вартість та особливі споживчі якості, можна обліковувати поштучно або в обсягах дрібних партій.

Метод нормативних витрат - найбільш ефективний метод оцінки запасів при їх відпуску у виробництво для підприємств із сезонним характером виробництва. З метою забезпечення максимальної відповідності планових норм витрат фактичним важливо, щоб норми витрат і ціни постійно переглядалися. З одного боку, використання цього методу дозволяє спростити процедуру обліку та оцінки матеріальних ресурсів, з другого, для встановлення нормативних цін відділом закупівель має бути виконана велика робота щодо вивчення ринку. При цьому слід враховувати, що вибір постачальників ускладнюється через різноманітність джерел надходження матеріалів. Водночас, періодичний перегляд норм витрат і цін у нормативній базі викликатиме додаткові витрати [8, с.59].

Методами оцінки ВЗ, які використовуються на багатономенклатурних виробництвах та в світовій практиці обліку, є РІРО, ІЛРО та середньозваженої   собівартості.   Міжнародними   стандартами   фінансової

 

звітності не рекомендовано використання методу ЬІРО для обліку запасів, але деякі країни продовжують його використання для списання запасів.

Досліджуючи питання обгрунтованого обрання методу оцінки списаних ВЗ, систематизовано переваги та недоліки кожного з них. Так, перевагами, зокрема, методу РІРО є те, що він простий у використанні та запобігає можливості маніпулювання прибутком; у період постійного зростання цін метод надає найбільш високий з можливих рівень чистого доходу; залишки невикористаних матеріалів відображаються в активі балансу за цінами, які максимально наближені до реальної ринкової вартості, на дату складання звітності, відповідно під час аналізу балансу коефіцієнти покриття є реальнішими.

Недоліками методу РІРО можна вважати те, що метод призводить до заниження величини витрат, які списуються за закупівельними цінами на собівартість продукції, що реалізується. В умовах інфляції призводить до "вимивання" оборотних коштів та нестачі платіжних ресурсів для придбання нових партій товарів за цінами, які постійно зростають. Також в період зростання цін підприємства оголошують більший прибуток, ніж є насправді, і сплачують надлишкові кошти у вигляді прибуткових податків. Показник валового прибутку в цьому разі є невиправдано завищеним.

До переваг методу ЬІРО (тимчасово призупиненого) можна віднести те, що в умовах інфляції більш коштовні надходження списуються раніше, в результаті чого собівартість завищується, а прибуток та податки зменшуються, що дозволяє підприємствам зберігати капітали у максимальному обсязі, а також оборотні кошти, які вкладені у виробництво, відшкодовуються за рахунок виручки. Також запаси повинні відображатися в балансі за найменшою вартістю, що потребує постійних переоцінок, тоді як застосування методу дозволяє цього уникнути, адже запаси на кінець періоду обліковуються за вартістю запасів, що надійшли першими, тобто початкова вартість не буде перевищувати чистої вартості реалізації.

 

Негативними рисами методу ЬІРО є те, що зменшується прибуток. Це може негативно вплинути на прийняття рішень інвесторами та потенційними кредиторами. Також догматичне використання може призвести до фінансових втрат підприємства, адже постійно підтримувати на високому рівні собівартість можна лише за рахунок високих закупівельних цін останніх партій запасів. Використання цього методу змушує підприємство здійснювати нові придбання як мінімум в незмінних обсягах, а це не завжди може відповідати його економічним інтересам. При зниженні попиту на продукцію, яка продається, і цін, за якими вона реалізується, застосування методу може стати однією з причин перевищення собівартості над виручкою. В примітках до звітності при використанні методу повинна наводитися різниця між вартістю запасів, яка відображена на дату балансу, і найменшої з вартості, обчисленою із застосуванням методів РІРО, середньозваженої собівартості, чистої вартості реалізації. Отже, здійснення таких розрахунків вимагає великих витрат праці та часу.

Метод середньозваженої собівартості є найменш ризикованим щодо втрат прибутку при різкому коливанні цін. Визначена за методом середньої ціни вартість запасів на кінець періоду, враховує всі ціни, за якими матеріали купувалися протягом звітного періоду. Таким чином, згладжується коливання цін протягом періоду. Також позитивним є те, що цей метод спрощує деталізацію обліку руху за кожною одиницею матеріалів. У той же час, увага останнім за часом цінам матеріалів не приділяється, тоді як для в оцінки доходу та для здійснення управління вони більш доречні.

Наступна оцінка ВЗ здійснюється на дату балансу. О.В. Соловйова, характеризуючи закордонний досвід, вказує, що компанії повинні відображати кінцеву величину ВЗ згідно з правилом нижчої оцінки, суть якої полягає у тому, що за принципом обачності запаси оцінюються та відображаються за найменшою з можливих вартостей: ринковою ціною чи собівартістю [23,с. 115]. В.І. Єфіменко, Л.І. Лук'яненко цей принцип -принцип відображення запасів у балансі - кваліфікують як "принцип меншої

 

вартості". Якщо ринкова ціна нижча за собівартість запасів, тоді підприємство повинно відображати в обліку витрати (збитки) від знецінення [16,с.7О].

Слід зазначити, що правило нижчої оцінки ефективно діє в умовах ринкової економіки. Для залучення інвестицій іноземних підприємств, вітчизняних інвесторів, кредиторів потрібна реальна фінансова звітність без завищення або заниження значень її показників. У такому разі застосування принципу найменшої оцінки забезпечує реалізацію принципу обачності, який гарантує достовірність фінансової звітності.

Таким чином, метод оцінки ВЗ суттєво впливає на кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, особливо в умовах інфляції. Обрання оптимального методу оцінки сприятиме збільшенню оборотних коштів, залученню інвестицій, що у підсумку дозволить отримати більші прибутки та покращити фінансовий стан підприємства. Комплекс завдань методичного забезпечення обліку ВЗ включає: дослідження порядку документування операцій підприємств з придбання і споживання ВЗ протягом звітного року; порівняння вітчизняної системи постійного обліку ВЗ із системою їх періодичного обліку; розкриття інформації про балансову вартість ВЗ.

При проведенні аудиту обліку виробничих запасів необхідно керуватися Законом Украйни «Про аудиторську діяльність» від 14.09.06р. №140-У [21]. Цей закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Згідно ст. З Закону України «Про аудиторську діяльність», аудит - це перевірка даних бухгалтерського обліку та показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою надання незалежної думки аудитора про достовірність у всіх існуючих аспектах у відповідності до вимог законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших правил згідно вимог користувачів. У цьому законі наведено загальні положення, визначено порядок сертифікації аудиторської діяльності, повноваження аудиторів, визначено порядок створення, регламентація діяльності Аудиторської палати України, порядок

 

 

 

 

проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг, права та обов'язки, відповідальність аудиторів та аудиторських фірм, обов'язки господарюючих суб'єктів при проведення аудиту. Однак на сьогодні немає такого законодавчого акту, який би ретельно обґрунтував усі можливі варіанти та нюанси проведення аудиту підприємств усіх галузей економіки.

Правила організації і методики проведення аудиту встановлюють міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та супутніх послуг (МСА) [40]. Стандарти визначають загальний підхід до проведення аудиту, масштаб аудиторської перевірки, види аудиторських висновків, питання методики, а також базові принципи проведення аудиторських перевірок, єдині вимоги до якості та надійності аудиту, якими повинні керуватися всі представники даної професії, незалежно від умов, у яких здійснюється аудит. У своїй діяльності аудитори використовують наступні базові міжнародні стандарти. При погодженні умов завдання із замовником, аудитор керується МСА 210 «Загальні цілі незалежного аудитора та проведення аудиту відповідно до Міжнародних стандартів аудиту». МСА 300 «Планування аудиту фінансової звітності» надає рекомендації щодо планування аудиторської перевірки визначеного об'єкту. Аудиторові слід планувати свою роботу з метою ефективного проведення аудиторської перевірки. Метою МСА 700 «Формулювання думки та надання звіту щодо фінансової звітності» та МСА 705 «Модифікації думки у звіті незалежного аудитора» є встановлення положень та надання рекомендацій щодо форми і змісту аудиторського висновку, який надається в результаті аудиторської перевірки фінансових звітів суб'єкта господарювання, проведеної незалежним аудитором.

Аналіз наукового рівня Міжнародних стандартів аудиту розробок і результатів практичного застосування прийнятих стандартів аудиту виявляє низку суттєвих недоліків, які знижують практичну цінність цих документів. До них можна віднести такі: загальні міркування і відсутність конкретних

 

 

 

 

 

практичних порад аудитору, які навряд чи можуть бути використані у практичній діяльності підприємства.

До недоліків МСА 700 „Формулювання думки та надання звіту щодо фінансової звітності" відноситься відсутність рекомендацій щодо узагальнення результатів перевірки різних об'єктів фінансової звітності багатьма аудиторами. Відсутність затверджених у законодавчому порядку кількісних величин суттєвих і несуттєвих помилок та викривлень призводить до того, що клієнти одержують різни оцінки при порівняно однакових вихідних даних, що характеризує стан фінансової звітності. У стандарті немає чітких вказівок щодо підтвердження аудитором залишків балансу: за кожною статтею або в цілому за валютою балансу [58].