Стратегія і шляхи зниження поточних витрат

 

Лишиленко О.В. більш стисло розглядає класифікацію витрат в  таблиці 1.2 Класифікація витрат операційної діяльності [15, с.25].

Таблиця 1.2 - Класифікація витрат операційної діяльності

За економічним змістом	- елементи витрат - статті калькуляції
За відношенням до калькулювання  собівартості	- враховуються при калькулюванні - на враховуються при калькулюванні
За врахуванням при визначенні прибутку	- собівартість реалізованої продукції - витрати діяльності
За способом включення до собівартості	- прямі - непрямі
За відношенням до виробничого  процесу	- основні - накладні
За відношенням до обсягів виробництва	- змінні - постійні
За відношенням до заданих параметрів	- стандартні - фактичні
За сферою повноважень керівництва	- контрольовані  - неконтрольовані

 

Отже, в основу будь-якого  виробничого процесу покладено  витрати різноманітних ресурсів. Рівень витрат свідчить про ступінь економічної ефективності як цілих підприємств, так і окремих виробів.

Витрати підприємства - це грошовий вираз використовування факторів виробництва для виробництва та реалізації продукції. Витрати підприємства можуть виникати внаслідок упровадження звичайної, тобто операційної, фінансової й інвестиційної діяльності підприємства та надзвичайних подій.

Розрізняють витрати: економічні та бухгалтерські, зовнішні, внутрішні, прості, основні та накладні, прямі та непрямі,постійні та змінні, пропорційні змінні, прогресивні змінні та регресивні змінні, поточні, одноразові, майбутні, сукупні, граничні.

У процесі своєї виробничої діяльності підприємство проводить безліч фінансово-господарських операцій і постійно несе витрати, пов'язані з їх проведенням. Він виділяє такі групи витрат: операційні, прямі матеріальні, загальновиробничі, адміністративні, фінансові, операційної діяльності.

 

1.2 Поняття собівартості і методи її визначення

 

Такі автори підручників як А. В. Шенга, Т. М. Литвиненко, М. П. Нахаба, Е. О. Грицюк, М. Г. Грещак, В. М. Гордієнко, О. С. Коцюба, Гринчуцький В.І., Карапетян Е.Т. вважають, що собівартість продукції – це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг).

„Таке визначення собівартості містить у собі три важливих моменти:

- собівартість відображає, скільки  і яких ресурсів було використано  у виробництві;

- величина використаних ресурсів  представлена в грошовому виразі, що дозволяє розраховувати загальну вартість ресурсів;

- конкретна мета використання  ресурсів зумовлює необхідність  чітко встановити об’єкт собівартості (виробництво чи реалізація).

Собівартість продукції як грошовий вираз витрат підприємства на виробництво  і реалізацію продукції характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, тому що цей показник відображає:

- рівень організації виробничого  процесу;

- продуктивність праці;

- технічний рівень.

На практиці не завжди собівартість продукції є повним відображенням дійсних витрат на її виробництво: одні з них мають відношення до процесу виробництва продукції, але відшкодовуються за рахунок прибутку, а інші входять у собівартість, але не мають прямого зв’язку з виробництвом.

Виокремлюють такі види собівартості:

- залежно від часу  формування затрат: планова; фактична; нормативна; кошторисна;

- виходячи із місця формування  затрат: цехова; виробнича; повна;

- залежно від тривалості розрахункового  періоду: місячна; квартальна; річна;

- за складом продукції: товарна;  валова; реалізована; незавершене виробництво;

- за ступенем охоплення підприємств:  індивідуальна; галузева” [9].

Собівартість є узагальнюючим якісним показником діяльності підприємства, показником його ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Витрати на виробництво  продукції утворюють виробничу  собівартість , витрати на на виробництво  та реалізацію – повну собівартість. Підприємство може суттєво впливати на формування собівартості , однак при цьому необхідно взяти до уваги те, що склад витрат, які можна відносити на собівартість регламентований законодавством [2, с.103].

Мельник В. М вважає, що собівартість продукції - один з основних якісних показників оцінки діяльності виробничого підприємства, що відображають ефективність використання всіх видів ресурсів у виробничому процесі.

Собівартість характеризує рівень господарської діяльності. При  цьому використовується розрахунковий  показник, що визначає вплив собівартості на прибуток, - витрати на гривню товарної продукції. Це відношення повної собівартості до обсягу товарної продукції в оптових цінах підприємства [17, с.83].

„Перелік включених у собівартість поточних витрат визначений Законом  України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Собівартість товарної продукції характеризує витрати на виробництво продукції.

Собівартість реалізованої продукції  характеризує витрати на виробництво  і збут.

Собівартість валової  продукції включає витрати підприємства протягом планового періоду (рік, квартал, місяць) на виробництво і реалізацію продукції на всіх стадіях виробничого циклу. Іншими словами, підсумовуються витрати на виготовлення і збут продукції, уже реалізованої, готової для реалізації та тієї, що перебуває ще на стадіях виробництва.

Цілями обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом і збутом продукції; розрахунки фактичної собівартості окремих видів і своєї продукції; контроль за використанням матеріальних трудових і грошових ресурсів” [18, с.175].

Е.О. Грицюк стверджує, що на собівартість продукції впливають різні фактори і залежно від цих факторів відокремлюють різні види собівартості.

Планову собівартість визначають перед початком планового періоду  на основі прогресивних норм усіх видів ресурсів на одиницю продукції, цін на сировину, матеріали, паливо, електроенергію, які діють на момент розробки плану.

Фактичну собівартість визначають після завершення певного  періоду роботи підприємства на основі даних бухгалтерського обліку. Вона відображає фактичні витрати підприємства на виробництво і збут продукції.

Нормативна собівартість виражає затрати на виробництво  і реалізацію, які розраховані  на основі поточних норм використання ресурсів.

Технологічна собівартість - витрати, безпосередньо пов’язані із технологією виробництва продукції.

Цехова собівартість - це вся сума грошових затрат на виробництво продукції у даному цеху.

Виробнича собівартість - це сукупність усіх грошових затрат на виробництво продукції у межах усього підприємства.

Повну собівартість характеризує уся сума грошових затрат не тільки на виробництво, а й на збут готової  продукції підприємства.

Індивідуальна собівартість - це собівартість продукції, яка формується на рівні окремого підприємства.

Галузева собівартість надає характеристику суми витрат по галузі.

Середньогалузева собівартість характеризує рівень затрат на продукцію  у середньому за сукупністю підприємств  галузі. Її визначають як середньозважену  величину, де у якості ваги застосовують обсяг випуску продукції на підприємствах галузі [5, с.230].

Шегда, Литвиненко та Нахаба стверджують, що калькуляція – це розрахунок собівартості одиниці продукції, використання робіт та послуг. Калькуляції складають на продукцію основного й допоміжного виробництв щомісячно, за квартал, за рік за цільовим призначенням.

Автори розрізняють  такі види калькуляції:

- планові (складають  на основі прогресивних норм  витрачання засобів виробництва  та робочого часу й використовують  як вихідні дані при встановленні  цін);

- кошторисні (стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для розрахунку відпускних цін);

- нормативні (складають  на основі існуючих норм використання  засобів виробництва та робочого  часу).

Перелічені види калькуляції  є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції і використовують при складанні кошторису.

При калькулюванні встановлюють об’єкти калькулювання, вибирають  калькуляційні одиниці, визначають калькуляційні статті витрат та методики їх обчислення.

Об’єкт калькулювання - продукція, собівартість якої обчислюється. До об’єктів калькулювання належать основна та допоміжна продукція, послуги і роботи. Головним об’єктом калькулювання є готова продукція, що поставляється за межі підприємства споживачам. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Витрати, пов’язані з  виробництвом продукції, можуть групуватися  за такими статтями калькуляції:

- сировина та матеріали;

- куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

- паливо й енергія  на технологічні потреби;

- зворотні відходи;

- додаткова заробітна  плата;

- відрахування на соціальні  заходи;

- витрати, пов’язані  з підготовкою та освоєнням  виробництва продукції;

- відшкодування зносу  спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;

- витрати на утримання  й експлуатацію машин та обладнання;

- загальновиробничі витрати [6, с.272].

В підручнику „Економіка підприємства” автори стверджують, що калькулювання це система розрахунків, за допомогою яких визначається собівартість усієї проданої продукції та її частин, собівартість конкретних видів виробів, сума витрат окремих підрозділів підприємства на виробництво та продаж продукції.

Калькуляція собівартості необхідна для визначення ціни одиниці продукції, порівняння витрат підприємства з результатами його виробничо-господарської діяльності, визначення рівня ефективності роботи підприємства тощо.

Автори виділяють такі види калькуляції: планову, кошторисну, нормативну, проектну, звітну та госпрозрахункову.

Планову калькуляцію  складають на підставі прогресивних норм витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, витрат праці, використання устаткування і норм витрат організації, обслуговування виробництва. Ці норми витрат є середніми для планового періоду. Планова калькуляція визначає середню собівартість продукції або виконання робіт на плановий період.

Кошторисна калькуляція  це розрахунок собівартості виробу за нормами витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, напівфабрикатів, нормами і розцінками заробітної плати, затверджених кошторисом витрат з управління й обслуговування виробництва. На відміну від планової, нормативна калькуляція відображає рівень собівартості виробу на момент її складання.

Проектна калькуляція  складається для підготовки виробництва продукції і призначена для обґрунтування ефективності проектованих нових виробництв і технологічних процесів, її розробляють за укрупненими витратними нормативами.

Звітна калькуляція  показує фактичну собівартість одиниці  продукції. Її складають за тими самими статтями витрат, що і в плановій, але включають деякі обґрунтовані втрати і витрати, не передбачені плановою калькуляцією.

Госпрозрахункову калькуляцію  розробляють на продукцію підрозділів  підприємства, як правило, тільки за тими статтями, на які вони роблять вплив [4, с.268].

О.В Лишиленко стверджує, що в залежності від організації і технології виробництва, а також виду продукції, яка виробляється, на промислових підприємствах використовуються такі методи калькулювання:

- по передільний (попроцесний) метод;

- позамовний метод.

По передільний метод  включає в себе 2 варіанти:

- одно передільний;

- багато передільний.

Одно передільний метод  характеризується тим, що виготовлення продукції від першої операції до останньої складає єдине ціле.

Багато передільний  метод характеризується тим, що виготовлення кінцевого продукту поділено на підприємстві на ряд технологічних процесів, які  являють собою переділи, результатом  кожного з яких є отримання  напівфабрикатів, деталей, вузлів або  комплектів.

Позамовний метод калькулювання  собівартості характеризується тим, що об’єктами для здійснення калькуляції  з метою визначення собівартості продукції виступають окремі, виконані на замовлення вироби, роботи або надані послуги.