Шпаргалка по "Физиологии и психологии труда"

Згідно з моделлю Портера-Лоулера мотивація виступає одночасно функцією потреб, очікувань і сприймання працівником справедливої винагороди. За цією моделлю досягнуті результати залежать від докладених працівником зусиль, його здібностей, характеру та усвідомлення своєї ролі.

103. Працезд. людини і фактори, які впливають на її рівень.

Взагалі, існує багато визначень терміну „працездатність” . Так. С.О.Косилов, В.П,Загрядський, А.С.Єгоров ототожнювали працездатність з продуктивністю праці. Г.Леман, І.М.Єфімов та ін. Під працездатністю розуміли максимальні функціональні можливості організму людини для виконання конкретної роботи. Г.А.Стрюков, М.А. Грицевський вважали доцільним термінологічно відокремити працездатність як продуктивність, ефективність діяльності і працездатність як психофізіологічний потенціал працівника. Працездатність – це здатність організму людини витримувати навантаження (нервові, м’язові, енергетичні, інформаційні) у процесі праці.  Це найбільш поширене визначення працездатності. Працездатність людини є фізіологічною основою продуктивності праці. Працездатність створюється процесом збудження на нейрофізіологічному рівні та енергією хімічних речовин на молекулярному рівні.

Є загальний рівень працездатності та наявний стан працездатності. На загальний рівень працездатності впливають такі фактори:

- стан здоров’;

- властивості нервових  процесів (рухливість, сила, врівноваженість);

- м’язова сила і  витривалість та їх співвідношення;

- біоенергетичні процеси  та резерви організму;

- психічні  функції;

- вік та  стать людини;

- соціально-економічні  умови життя і праці.

Наявний стан працезд. зазнає короткочасних коливань і відбиває вплив багатьох факторів та умов, які діють на організм люд.

 

104. Межа і регуляція працездатності.

Межа працездатності –  це та кількість енергетичних речовин, використанню якої для певної трудової діяльності організм не протидіє, є величиною працездатності. Це поняття ввів Павлов. Межа працездатності є змінною величиною. Особливістю людського організму є те, що працездатність різних функціональних одиниць неоднакова. Вона тим менша, чим вищий „ поверх“, на якому знаходиться функціональна одиниця. Найменшу працездатність мають центри кори, більшу – підкоркові утворення мозку і найбільшу – виконавські функціональні одиниці (м‘язи). Працездатність є фізіологічною константою, тобто підпорядковується закону саморегуляції. Саморегуляція – це повернення фізіологічних величин, які змінюються у процесі діяльності, до вихідних значень або в певні рамки. Вичерпавши свої рушійні сили, організм відновлює їх і зберігає працездатність у межах, визначених фізіологічними законами. Взагалі, завдяки вольовим зусиллям людина може примусити себе продовжувати роботу навіть тоді, коли використання енергетичних речовин вийшло за межу працездатності. Але внаслідок розширення межі працездатності за рахунок енергетичних речовин, необхідних для основного обміну, виникає загроза пошкодження працюючого органа і наступного захворювання.

105. Показники динаміки працездатності.

Працездатність – це здатність організму людини витримувати навантаження (нервові, м’язові, енергетичні, інформаційні) у процесі праці. Для оцінки працездатності використовуються 3 групи показників: виробничі, фізіологічні та психологічні. Ці показники характеризують результати виробничої діяльності, фізіологічні зрушення та зміни у психічних функціях людини у процесі праці. Виробничі показники включають в себе: продуктивність праці – виробіток продукції за одиницю часу; якість роботи – наявність браку; трудомісткість роботи – витрати часу на виробничу операцію; втрати робочого часу та простої устаткування з вини працівника.

Фізіологічні  показники включають: величину енергозатрат; м’язову силу та витривалість; ударний і хвилинний об’єм крові; частоту пульсу; температуру шкіри; частоту дихань, легеневу вентиляцію, коефіцієнт споживання кисню, тремор.

До психологічних показників належать: пам’ять, мислення, увага, емоційно-вольове напруження, сприймання.

Більш інформативними для  оцінки працездатності є якісні показники

106. Функціональні системи, які активізуються в процесі праці.

В процесі праці активізуються 3 функціональні системи: основна, побічна  та відновлювальна. Основна ф.с. – це рефлекторні акти у вигляді трудових рухів, дій, психічних процесів відповідно до алгоритму конкретної трудової діяльності.

Побічна ф.с. реалізується у вигляді реакцій людини на подразники, не пов’язані безпосередньо з трудовим процесом, а зумовлені факторами виробничого середовища, внутрішніми станами людини, тобто є сторонніми відносно основної функціональної системи.

Відновлювальна ф.с.- -це фізіологічні реакції організму у відповідь на вичерпність енергетичних речовим. Тобто, це спеціальна, системно організована діяльність організму, яка займається нагромадженням енергетичних речовин, витрачених у процесі праці. Ці три функціональні системи вступають між собою в нейрофізіологічний конфлікт, так як несумісні в один і той же час.

107. Співвіднош. функціональних систем  на різних фазах працезд. 

Основна, побічна та відновлювальна функціональні системи вступають  між собою в нейрофізіологічний конфлікт, так як несумісні в один і той же час. Однак, внаслідок координаційної функції мозку, трудова діяльність здійснюється ефективно. Але такий стан зберігається доти, доки мобілізація працездатності не виходить за межу. Тільки-но рівень мобілізації працездатності стає більшим, відновлювальна функціональна система набуває актуального значення і змінює напрямок регулюючої діяльності мозку. Відновлювальна функц. с-ма за допомогою процесу гальмування блокує виконання трудового процесу, який становить основну функц. с-му. Саме рівень загострення нейрофізіологічного конфлікту між основною і відновлювальною функц-ми с-ми в процесі праці, зміни в працездатності на кожній стадії цього конфлікту зумовлюють відповідний функціональний стан організму.

108. Закономірності динаміки працездатності  людини в процесі праці

Працездатність  – це здатність організму людини витримувати навантаження(нервові, енергетичні, мязові, інформаційні) у  процесі праці. Причинами наявності  різних типів динаміки  працездатності можуть бути: наявність перерв у роботі, нерівномірність навантажень протягом робочого дня, вплив різних виробничих факторів та ін.

На основі таких виробничих показників, як виробіток  продукції за одиницю часу, якість продукції в динаміці робочого дня  та ін. виявлено 4 типи динаміки працездатності.

1-й тип хар-ся поступовим підвищенням продуктивності праці протягом 1,5-2 год., стабілізацією продуктивності на високому рівні протягом 1-2 год., і наступним зниженням працездатності в зв’язку з розвитком втоми.

2-й тип хар-ся найбільшою продуктивністю праці протягом 1-ї години роботи і зниженням її в наступні години 1-ї половини зміни.

3-й тип динаміки працездатності відзначається багаторазовими коливаннями продуктивності протягом зміни.

4-й  тип хар-ся високим темпом і стабільним ритмом продуктивності роботи з перших хвилин і протягом чотирьох годин робочого дня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

109. Економічна і фізіологічна  оцінка фаз працездатності.

Фази працездатності – це зміни функціонального стану організму людини в процесі праці. Є такі фази працездатності:  доробочий стан, фаза впрацювання, фаза стійкої працездатності, фаза розвитку втоми та емоційний порив.

Доробочий стан (оперативний спокій) – це перехідний період між станом спокою та робочим станом. Цей стан характеризується підвищенням лабільності і порогів збудливості нервових центрів і являє собою спеціальне обмеження актів дії. Стан оперативного спокою має дуже важливе значення для виконання роботи, оскільки формує оптимальний вихідний рівень функціонального стану організму працівника.

Фаза  впрацювання – це період, протягом якого відбувається перехід від стану оперативного спокою до робочого стану. Вона характеризується переходом функцій на новий, більш високий рівень інтенсивності. В організмі посилюються обмінні процеси, робота органів і систем. Однак посилення різних функцій має неодночасний характер. Тривалість цієї фази може бути різною (чим інтенс. робота, тим швидше заверш. фаза впрацювання.)

Фаза  стійкої працездатності характеризується найвищою для конкретного працівника продуктивністю праці.  Для цієї фази характерні високі виробничі показники при оптимальному напруженні фізіологічних функцій. Основна функціональна система є стійкою домінантою. Трив. її становить 2-3 години у першій половині робочого дня і залежить від важкості роботи, хар-ру м’язових навантажень, віку, особистісних властивостей.

Фаза  розвитку втоми починається через 3-4 години від початку роботи і характеризується зниженням виробничих показників при наростанні напруженості фізіологічних функцій організму. Людина відчуває стомлення, яке посилюється відчуттям голоду. Стадія розвитку втоми являє собою загострення нейрофізіологічного конфлікту між основною і відновлювальною функціональними системами.

У деяких випадках наприкінці робочої зміни можливе  підвищення працездатності людини внаслідок  чисто емоційних факторів. Ця фаза називається фазою емоційного пориву.

Після закінчення роботи наступає період відновлення  показників фізіологічних функцій  організму і працездатності. 

110. Функціональні стани організму  людини в процесі праці та  їх характеристика.

Функціональний  стан – це інтегральний комплекс фізіологічних функцій і якостей людини, які забезпечують ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат організму. Можливі 3 функціональні стани організму в процесі праці : нормальний, граничний та паталогічний.

Нормальний  ф. с. характеризується відсутністю або злагоджуванням нейрофізіологічного конфлікту між основною і побічною функціональними с-ми. Незважаючи на дію побічних подразників на працівника, основна функт. с-ма є стійкою домінантою, яка справляє гальмівний вплив на конкуруючі рефлекторні акти.  Ще однією особливістю  нормал. ф.с. є те, що витрати функціональних ресурсів в організмі людини не виходять за межі працездатності. Затрати ресурсів поновлюються в ході роботи.

Для граничного ф.с. характерні значні затрати функціональних ресурсів, які виходять за межу працездатності. Внаслідок загострення нейрофізіологічного конфлікту між основною, побічною і відновлювальною функц-ми с-ми сповільнюється трудова діяльність, розсіюється увага, виникають зайві та неточні дій і рухи, наростає нервово-емоційне напруження.

Патологічний  ф.с. характеризується крайнім загостренням нейрофізіологічного конфлікту між функціональними с-ми. Відновлювальна функц. с-ма досягає значної сили і за допомогою гальмування намагається виключити  активний стан мозку і перевести організм у сон. Щоб змусити себе працювати працівникові потрібні велике напруження і вольові зусилля. Патолог. ф.с . виявляється у вигляді різних функціон. порушень.

111. Ефект Сєченова як критерій  функціонального стану працівника. 

Суть ефекту Сєченова полягає в тому, що при  зміні виду діяльності до стану збудження  приходять інші нервові клітини, а ті що були в стані збудження  змінюють цей стан на гальмування, що забезпечує більш ефективний відпочинок цим клітинам, більший ніж за умови пасивного відпочинку працівника.

Випробування  на ефект Сєченова проводять так. Після припинення професійної роботи працівникові пропонують іншу роботу у вигляді тестів і завдань, за якими можна судити про стан працездатності. Якщо у працівника мають місце підвищення ефективності і покращення результатів випробування порівняно з тими їх величинами, які були до виконання професійної роботи, то функціональний стан його оцінюється як нормальний. Це означає, що працездатність організму людини, зайнятої інтенсивною трудовою діяльністю, перебуває на рівні максимальної мобілізації, а фізіологічні обмеження при цьому не порушені.

Якщо у  процесі праці людина мимовільно змінює позу, швидкість рухів, переключається з однієї операції на іншу, то це є не що інше, як намагання відновити працездатність за рахунок активного відпочинку. У цьому разі ефект Сєченова є початковою стадією нейрофізіологічного конфлікту і передвісником його загострення між функціональними системами. Відсутність позитивного ефекту Сєченова при переході на іншу діяльність характерна для граничного функціонального стану, а від'ємний ефект, що супроводжується парадоксальними і ультрапарадоксальними реакціями, — для патологічного.

112. Методи оцінки працездатності.

Оцінка працездатності проводиться за використанням такого показника, як виробничий. Це пояснюється  тим, що продуктивність праці і функціональний стан працівника на протязі зміни  змінюється різно направлено. Наприклад  під кінець робочого дня продуктивність праці може підвищитись, а функціональний стан навпаки знизиться.

Метод визначення критичної частоти злиття мерехтінь полягає в тому що людина в разі втоми сприймає мерехтіння світла вже не як мерехтіння, а як безперервне світло, хоча до стану втоми людина розрізняла саме мерехтіння світла.

Метод рефлексометрії полягає в визначенні відповідності дії до сигналу на її початок, наприклад натиснути кнопку після лунання дзвінка.

Використання  показників м’язової сили і витривалості проводяться за методом динамометрії. Наприклад кілька разів натиснути з усією силою на динамометр. Так визначається середня величина м’язової сили.

Метод координометрії полягає у вивченні точності і координації рухів. Наприклад провести ручку по одній лінії не відхиляючись кілька разів. Враховується час виконання, загальна кількість помилок, і їх сумарна тривалість.

Методи електрокардіографії, пульсометрії, вимірювання артеріального кров’яного тиску вивч. стан серц-суд. системи.

Методи пневмографії та спірометрії використовують при визначенні функціонального стану дихальної системи людини в процесі праці.