Шпаргалка по "Региональной экономике"

Наука про розміщення продуктивних сил взаємодіє з широким колом інших наук. Вона належить до економічних наук, в основу яких покладені результати наукових досліджень природничих, географічних, геологічних і технічних наук. Результати досліджень останніх безпосередньо впливають на характер розміщення промислових об'єктів, сільськогосподарського виробництва, транспорту тощо. Разом з тим, розвиток науки про розміщення продуктивних сил ґрунтується на економічних законах і категоріях, які вивчає і визначає економічна теорія. Вона широко використовує результати наукових досліджень галузевих економік: фінансів, економіки праці, економіки природокористування, історії народного господарства, економічної статистики, економічної кібернетики, економічної і соціальної географії, картографії тощо.

Вище наведені дисципліни в основному забезпечують науку про розміщення продуктивних сил. В першу чергу - інформацією, методами досліджень, показниками, які характеризують параметри економічного процесу. В свою чергу розміщення продуктивних сил збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні економічні характеристики. Наука і практика розміщення продуктивних сил мають першочергове значення для територіального планування і формування цільових галузевих і територіальних комплексних програм.

34. Основні поняття та наукові  категорії регіональної економіки

Вихідними в РЕ є поняття про регіон і територію. 
 
Родовим поняттям, що об’єднує ці, а також такі поняття як «акваторія», «аероторія», є геоторія. 
 
Можна дати декілька визначень поняттю «територія»: 

•  
  адміністративно-територіальна одиниця ;
•  
  частина поверхні землі з властивими їй природними, а також створеними в результаті діяльності людини, властивостями;
•  
  частина поверхні земної кулі, що знаходиться під суверенітетом певної держави.

 
Регіон, як господарська система, являє собою частину території, на якій функціонує і розвивається система зв’язків і залежностей між підприємствами й організаціями, розташованими на ній. З іншого боку, регіон може розглядатись, як підсистема соц.-ек. комплексу країни та як його відносно самостійна частина із закінченим циклом відтворення, що має свою специфіку.  
 
Для повноцінного розуміння поняття регіон необхідно розглянути поняття соц.-ек с-си р-ну та господарства. 
 
Господарствово – це сукупність певних складових, що утворюються в результаті суспільного поділу та інтеграції праці. 
 
Система охоплює множину елементів, що знаходяться у певних відношеннях один з одним і утворюють єдність, цілісність. 
 
Соц-ек. система регіону являє собою множину елементів соціальної сфери і певних ланок господарської діяльності, які пов’язані між собою та утв територіальну єдність. Їй притаманні ознаки саморегуляції через попит та пропозицію на регіональному та міжрегіональному рівні, конкурентність у межах регіону, форми власності, тобто такі фактори, що є домінуючими у механізмі економічного зростання і розвитку конкретної території. 
 
Поняття регіон та територія не можна ототожнювати. 
 
Розглядаючи проблеми ринкової економіки, надзвичайно важливо визначити регіон і як самодостатнє утворення, і як місце прояву зв’язків та залежностей суб’єктів господарювання у відтворювальних процесах.

До основних категорій належать: наука, предмет, об’єкт дослідження

35. Основні фактори розвитку  і розміщення галузей машинобудування

Визначальну роль при розміщенні конкретних машинобудівних підприємств відіграють сировинний, споживчий і трудоресурсний чинники.

Сировинний чинник визначальний вплив чинить на розміщення найбільш металомістких галузей, зокрема виробництва вантажних вагонів і цистерн, тепловозів, тракторів, продукції важкого машинобудування.

Вагомий вплив на розміщення підприємств, що виробляють великогабаритні, об'ємні, часто з великою вагою машини, справляє споживчий чинник. Це виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для легкої, харчової, хімічної промисловості, а також металургійного комплексу, нафто-, газовидобувної та вугільної промисловості.

Більшість галузей машинобудування вирізняється високою трудомісткістю, високим рівнем кваліфікації робітників та інженерно-технічних працівників. Складність виробництва машин вимагає не лише великих трудових витрат, а й розміщення машинобудівних заводів поблизу або безпосередньо в центрах зосередження науково-дослідних і конструкторських баз. Таким чином розміщуються галузі точного наукомісткого машинобудування, зокрема верстато- і приладобудування, електронного, електротехнічного та деяких інших підгалузей.

Вплив названих чинників необхідно розглядати у їх сукупності, тому що деякі галузі машинобудування одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача, і на трудові ресурси. Це пов'язане з тим, що виробництво сучасних машин вимагає не лише наявності металу, а й високої кваліфікації працюючих та наявності платоспроможного споживача. Розвинута транспортна система регіону є передумовою спеціалізації і кооперування машинобудівних підприємств.

Розміщення сучасних машинобудівних підприємств України безпосередньо залежить від техніко-економічної специфіки їх виробництва, насамперед від таких його особливостей, як конструктивна складність виробів, широкий розвиток спеціалізації і кооперування.

36. Основні фактори розміщення продуктивних сил та формування економічних регіонів, їхня суть.

Фактори розміщення розуміють сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих п-в, їх груп і галузей. Усі фактори РПС можуть бути представлені такими основними укрупненими групами: природно-географічні, геополітичні, демоекономічні, соціально-економічні та техніко-економічні.

1)Природно-географічні ф.: характеристика природно-кліматичних умов та економічна оцінка природних ресурсів. Природно-ресурсний потенціал-сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використанні для досягнення певної мети. Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів вони поділяються на: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали. В перспективі для посилення позитивного впливу цієї групи факторів на РПС необхідно сформувати високоефективну систему водо-, земле- та лісокористування.

2)Геополітичні ф.: географічне положення території; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства; модель інтеграції в світовий ек-й простір. Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію п/с країни чи певного регіону в стр-ру світового ек простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоек-х зв¢язків. При цьому визначальну роль відіграють певні конкурентні переваги держави в світогосподарській сфері, які залежать від рівня ефективності використання природно-ресурсного потенціалу, стр-ри економіки, курсу зовнішньоек-ї політики. В суч сис-мі світового госп-ва зовнішньоек зв¢язки нац-х економік охоплюють ширший, ніж раніше спектр взаємодій: торговельний обмін переріс у науково-технологічне та інвестиційне співробітництво. Склалася нова виробничо-інвестиційна модель, в якій важливе місце посідає не тільки зовнішня торгівля, а й співробітництво по всіх ланках виробничо-технічного прогресу з винесенням частини з них за національні межі.

3)Демоекономічні ф.: загальна чисельність нас-ня, його стр-ра, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чисельність трудових ресурсів, їх терит особл-ті розм; чисельність трудових ресурсів, їх територ-галузевий розподіл та якісні хар-ки; чисельність роб сили, основні форми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіття; мобільність роб сили та форми її ек руху. Комплексний аналіз демоек факторів дозволяє оцінити рівень трудозабезпеченості певних територій, а відтак і можливостей розміщення нових виробництв чи доцільності скорочення діючих у зв¢язку з погіршенням екологічної ситуації, низькою рентабельністю, необхідністю реструктуризації господ комплексу тощо. Ці фактори чинять вагомий вплив на розміщ трудо- та наукомістких галузей промисловості, а також тих галузей, які потребують роб сили певного проф-кваліфікац складу.

4)Соц-ек ф.: рівень ровитку соц інфрастр-ри, що задовольняє потреби нас-ня в освіті, охороні здоров¢я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навк сер і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці. З розвитком п/с актуальність соц-ек факторів постійно зростає. Є необхідність створення потужного інфраструктурного потенціалу всієї соц сфери та вирішення питань щодо задоволення відповідних соц потреб населення. Важливо досягти внутрирегіональної збалансованості в ек-му і соц-му розвитку, і в першу чергу на рівні міських і сільських поселень. Великі міста і промислові центри мають розвиватися на основі модернізації, реконструкції та екологізації в-ва, прискореного розвитку соц інфраструктури, рац-го викор міських територій. За суч ек ситуації, крім традиційних ціелй, соціально-ек фактори розміщення і розвитку п/с повинні забезпечити: зменшеня масштабів бідності та посилення соціального захисту населення, розширення продуктивної зайнятості нас-ня і скорочення безробіття, сприяння соціальній інтеграції.

5)Техніко-ек ф.: основні напрями НТП та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації в-ва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення п/с на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості в-ва, встановлення раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв¢язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.

37.Особливості розвитку і розміщення легкої промисловості України

Ефективність галузі залежить від багатьох економічних факторів та раціонального розміщення її підприємств. Для легкої промисловості характерна менш виражена, порівняно з іншими галузями, територіальна спеціалізація, бо практично в кожній області є ті чи інші її підприємства. 
Фактори розміщення підприємств даного комплексу різноманітні, проте можна виділити головні: 
- сировинний, який впливає на розміщення підприємств з первинної переробки сировини: наприклад, льонопереробні фабрики розміщені в районах вирощування льону, вовняномиючі підприємства - в районах вівчарства, під-приємства з первинної обробки шкіри - біля м'ясокомбінатів; 
- споживчий, так як готова продукція деяких підгалузей легкої промисловості менш транспортабельна порівняно з напівфабрикатами. Наприклад, дешевше постачати пресований бавовник-сирець, ніж бавовняні тканини;  
- трудоресурсного забезпечення, який передбачає наявність професійно підготовлених трудових ресурсів, бо всі галузі легкої промисловості працеємні. Історично склалось так, що в її галузях використовується переважно жіноча праця (до 90%). Проте в регіонах необхідно враховувати можливість використання і жіночої, і чоловічої праці (тобто, розвивати легку промисловість у районах зосередження важкої індустрії і навпаки). 
Нині на розміщення легкої промисловості великий вплив справляє науково-технічний процес. Це відбивається, перш за все, на концентрації текстильного виробництва, зміні його сировинної бази. Натуральні волокна поступово витісняються хімічними. Велика кількість тканин виробляється із сумішей натуральних і хімічних волокон.  
Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача, взуттєве і швейне - на споживача, лляне - на сировину.  

38. Паливно-енергетичний комплекс України, його значення, структура та регіональні особливості трансформації.

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання.  
 
Значення. Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов’язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу. 
 
Ефективність та інтенсивність сусп. в-ва значно залежить від його енергозабезпеченості. Саме тому в нових ек умовах паливо й електроенергія розглядається як матеріальний ресурс і важливий матеріальний фактор р-ку та розміщення суспільного в-ва. 
 
На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей. 
 
Відсутність валютних коштів на закупку необхідної кількості енергоресурсів і цінова політика значно погіршують стан економіки країни. Саме тому важливою умовою економічної безпеки та стійкого функціонування економіки України є надійне забезпечення потреб господарського комплексу паливно-енергептичними ресурсами. Враховуючи слабку забезпезпеченість України власними енергоносіями, необхідною є перебудова структури в-ва з метою значного зменшення питомої ваги енергомісткої продукції, впровадження енергозберігаючих технологій та сучасних досягнень науково-технічного прогресу. Це стосується, впершу чергу, чорної ме, маш, хім. пром. 
 
Структура. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач.  
 
Паливна промисловість – комплекс галузей гірничодобувної промисловості, що займається видобутком і переробкою різних видів паливно-енергетичної сировини. На території України розвинені такі галузі паливної промисловості: вугільна, нафтова, газова, торф’яна.  
 
Електроенергетика – основа розвитку економіки країни. Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні, гідроакумулюючі й атомні електростанції. 94% всієї електроенергії виробляють теплові й атомні електростанції. Їхня частка в енергетичному балансі України приблизно однакова 

39) Глобалізація являє собою  процес економічної, політичної  і культурної інтеграції та  уніфікації. Також глобалізація  є процесом створення світової  економіки з безлічі національних економік. Глобалізація виникла багато століть тому з початком розвитку Римської імперії і стрімко розвивається сьогодні.

Глобалізація тягне за собою безліч наслідків. Основні наслідки – це глобальний поділ праці, міграція людей, капіталу, виробництва, стандартизація законодавства, економічних процесів, а також злиття культур різних країн.

Глобалізація допомагає нам вирішувати спільні проблеми, але робить людей та країни залежними один від одного.

Що стосується переваг глобалізації ми можемо сказати про декілька пунктів:

- Підвищення ліквідності капіталу  – інвестори з розвинених країн  отримали можливість інвестувати  в країни, що розвиваються; це, в  свою чергу, дає вигоду не тільки  інвесторам, а й дає серйозний  поштовх до розвитку країнам  третього світу.

- Підвищення швидкості інформації  – люди в усьому світі отримали  можливість миттєвого обміну  інформацією, в першу чергу через  світові ЗМІ. Це дає можливість  швидкого реагування на основні  події та проблеми і приносить  людям ближче.

- Зниження ймовірності початку війни – країни занадто тісно взаємопов’язані між собою; в такій ситуації будь збройний конфлікт стає невигідною.

- Доступність інноваційних засобів  спрощення бізнесу та підприємництва  – в наш час стали доступними  комп’ютери, техніка та Інтернет, що дає шанс відвідувати такі сайти: продаж широкоформатних принтерів і отримувати все, що потрібно в бізнесі.

Розвиток міжнародної торгівлі і міжнародних компаній. Також необхідно сказати про деякі недоліки глобалізації:

- Безробіття – транснаціональні компанії завжди шукають більш дешеву робочу силу, що змушує їх переносити виробництво в країни, що розвиваються, такі як Китай.

- Надмірна залежність однієї  країни від інших – остання  криза чітко показав наскільки  тісно пов’язані країни між  собою. Кооперація допомагає країнам розвиватися, але і проблема однієї великої країни автоматично стає проблемою всього світу.

- Збільшення нелегальної імміграції  – величезну проблему розвиненим  країнам створюють нелегальні  іммігранти з країн, що розвиваються, в основному тому, що їм вкрай важко знайти роботу, і вони лягають важким вантажем на бюджети держав.

Таким чином, можна зробити висновок, що, як ми бачимо, глобалізація є складним і багатогранним процесом, який вимагає уваги і жорсткого контролю. Існує безліч недоліків глобалізації, з якими неможливо або вкрай складно боротися. У даній ситуації необхідно сконцентрувати увагу на позитивних ефектах і всіма силами намагатися знизити негативні.