Фондовий ринок України і перспективи його розвитку

Ринок цінних паперів займає особливе місце в загальній системі  ринкової економіки.

На ринку  функціонують два основних види суб’єктів  господарювання - приватні господарства, основним учасником яких є фізична  особа, акціонерні підприємства та організації, а також державні (юридичні особи).

Ринок умовно можна  поділити на три головних сектора:

• ринок товарів (у тому числі і засобів виробництва), а також робіт і послуг, які виконують підприємства чи організації;
• ринок праці, який має односторонній рух від приватного господарства до підприємства;
• ринок фінансових ресурсів або фондовий ринок.

Фондовий  ринок – це загальна назва цілої  системи ринків фінансових ресурсів. Структура фондового ринку об’єднує чотири головні складові:

• ринок позикового капіталу;
• валютний ринок;
• ринок рідкоземельних і дорогоцінних металів;
• ринок цінних паперів.

В свою чергу  кожна з цих складових взаємопов’язана  з іншими в рамках загальної системи  фінансових ресурсів.

Валютний  ринок – це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість – це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.

Ринок цінних паперів  і позикового капіталу призначені для  мобілізації тимчасово вільних  коштів населення, підприємств та організацій  і спрямування їх у виробництво.

Ринок цінних паперів  є багатоперспективною соціально-економічною складовою ринкової економіки. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій в економіку шляхом придбання, володіння і вільного розпорядження цінними паперами.

Ринок позикового капіталу – це синтез двох ринків платіжних  засобів – грошових ресурсів (готівкових коштів) і боргових зобов’язань (інструментів позики). Головними функціями ринку позикового капіталу є:

• об’єднання дрібних, розрізнених грошових ресурсів населення, державних організацій, вітчизняних та іноземних підприємств і створення крупних грошових фондів;
• трансформація грошових коштів у позиковий капітал, який відіграє роль зовнішнього джерела фінансування капітальних вкладень у сфері матеріального виробництва і надання позик населенню, підприємствам та державі для покриття бюджетного дефіциту.

Таким чином, ринок позикового капіталу здійснює накопичення і розподіл грошового  капіталу між сферами економіки.

Сучасний  рівень розвитку ринкової економіки  вимагає не тільки накопичення і  розподілу грошових ресурсів, але  і їх руху та швидкого перерозподілу (без участі банківських установ) з метою спрямування коштів у більш привабливі галузі економіки. Ці функції бере на себе ринок цінних паперів, який об’єднує частину ринку позикового капіталу (а саме – ринок інструментів позики) і повністю ринок інструментів власності.

Відмінність між двома головними складовими фінансового ринку полягає в  тому, що залучити кредитний капітал  може будь-який суб’єкт економічної  системи (населення і підприємства), а залучити грошові кошти за допомогою  емісії цінних паперів може лише юридична особа. Це пов’язано з тим, що підприємства, маючи великі основні фонди, беруть на себе майнову відповідальність при здійсненні випуску акцій.

Головними учасниками ринку цінних паперів  виступають емітенти (юридичні особи), інвестори (юридичні і фізичні особи) та особи, які здійснюють професійну посередницьку діяльність по випуску та обігу цінних паперів. 

Емітент – це юридична особа, яка здійснює випуск цінних паперів. Чинне законодавство  України дозволяє практично всім підприємницьким структурам, які зареєстровані як юридичні особи, здійснювати випуск тих чи інших ЦП.

Інвестор  – юридична або фізична особа, яка вкладає свої кошти в цінні  папери. Найбільш масовим інвестором на будь-якому РЦП є населення, яке, як правило, не має спеціальних знань та кваліфікації з питань фондового ринку. Без створення надійної системи захисту економічних прав та майнових інтересів інвесторів на РЦП, у першу чергу громадян, неможливо забезпечити подальший розвиток фондового ринку.

Професійна  діяльність на РЦП – це підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів з допомогою ЦП і організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванні випуску та обігу ЦП. Професійну діяльність, у тому числі посередницьку діяльність по випуску та обігу ЦП, здійснюють юридичні особи виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), які видаються у встановленому діючим законодавством порядку. 

На рис. 1.1 показано структуру фондового ринку.

Основними інститутами на РЦП виступають:

• фондові біржі та торговельно-інформаційні системи;
• депозитарно-клірингова система;
• інститут незалежних реєстраторів.

Фондові біржі та торговельно-інформаційні системи вже стали невід’ємною  частиною РЦП. Ці структури призначені організовувати торгівлю ЦП.

Фондова біржа – спеціалізована організація, яка об’єднує професійних учасників РЦП у одному приміщенні для проведення торгів, створює умови для концентрації попиту й пропозиції та підвищення ліквідності ринку в цілому. Визначальною рисою фондової біржі є некомерційний та безприбутковий характер її діяльності. Біржа виробляє загальні правила проведення торгів і розрахунків після укладання угод, розповсюджує відповідну інформацію та підтримує професіоналізм учасників ринку. а також проводить певний контроль. Членами фондової біржі можуть стати лише інвестиційні інститути – юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, що допускається Законом України “Про підприємства в Україні” (фінансові брокери, інвестиційні консультанти, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди), сама ж біржа не є таким. Її діяльність фінансується за рахунок продажу власних акцій (часток статутного фонду біржі), регулярних членських внесків і біржового збору з кожної укладеної на біржі угоди.  

 

 

 

 

 

Рис.1.1. Структура фондового ринку [7, 32].

Учасниками ФР є також банки. Вони мають право випускати, купувати, зберігати ЦП, проводити з ними інші операції, а також надавати брокерські, консультаційні та інші послуги. Банки охоплюють увесь спектр можливих операцій з ЦП як за власний рахунок, так і за дорученням клієнтів.

На сьогодні в Україні діють  чотири фондові біржі: Українська фондова  біржа (УФБ), Київська міжнародна фондова  біржа (КМФБ), Донецька фондова біржа (ДФБ) і Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ). Крім того, працюють ще 10 регіональних філій та центрів названих бірж.

 

1.3. Роль  фондового ринку в розвитку  ринкової економіки

 

Становлення і розвиток ринкових відносин призвели не тільки до трансформації існуючих раніше форм та методів управління, а й до зміни технології функціонування товарних і фінансових ринків, модернізації усіх сфер економіки. При цьому, досить важливим є створення необхідних умов для залучення у вітчизняну економіку додаткових інвестиційних ресурсів. Ключову роль в цьому відіграє фінансовий ринок і його складова – фондовий ринок та інструменти, які на ньому обертаються.

За роки незалежності в Україні сформовані основні  принципи функціонування ринку цінних паперів, прийнято пакет законодавчих актів, які регулюють діяльність його учасників. Однак, ефективність функціонування такого ринку поки що є низькою, а результати діяльності не задовольняють його основних учасників і суспільство в цілому.

Згідно з Програмою  розвитку фондового ринку України на 2011–2015 рр., основною функцією фондового ринку є забезпечення вільного та швидкого перетоку інвестиційного капіталу від особи, яка володіє вільними інвестиційними ресурсами, до особи, якій необхідні такі ресурси для розвитку, що шляхом створення механізму акумулювання, розподілу та перерозподілу коштів забезпечить грошовим капіталом потреби економіки країни [1] . Проте на сьогодні не забезпечується виконання основної функції фондового ринку України.

Основними проблемами на шляху її реалізації є:

• низький рівень капіталізації фондового ринку;
• переважання неорганізованого фондового ринку над організованим;
• висока волатильність фондового ринку та залежність від зовнішніх інвесторів;
• відсутність достатньої кількості інвестиційних інвесторів (ІСІ);
• маніпулювання цінами фінансових інструментів;
• обмежена кількість фондових інструментів;
• невідповідність біржової торгівлі світовим тенденціям.

Крім того, існує ціла низка проблемних факторів, які негативно  впливають на розвиток вітчизняного фондового ринку. До них, зокрема, належать:

1) низький рівень захисту  прав власників і покупців  цінних паперів; 

2) недосконалість чинного  законодавства України з питань  захисту власності, що призводить  до виникнення численних конфліктних  ситуацій між учасниками ринків цінних паперів, а це, в свою чергу, стає причиною зниження активності фінансових операцій на фондових ринках;

3) низький рівень нормативного  та інформаційного забезпечення  учасників фондових ринків, що  за відсутності відповідних законів з питань захисту інтересів власників цінних паперів призводить до нецивілізованих механізмів їх обігу – можливості існування тіньових фінансових операцій з цінними паперами;

4) відсутність рівних  умов для всіх реальних і  потенційних учасників фондового ринку щодо операцій, пов'язаних з цінними паперами;

5) не розробленість  організаційних та фінансових  механізмів, дія яких має забезпечувати  прозоре та справедливе ціноутворення; 

6) обмеженість асортименту  цінних паперів, які реально  використовуються на вітчизняних фондових ринках, порівняно з аналогічними ринками розвинутих держав;

7) відсутність відкритих  вторинних ринків цінних паперів,  на яких має відбуватись масовий  рух цінних паперів тощо.

На сучасному етапі  важливого значення набуває тенденція до підвищення надійності фондового ринку і рівня довіри до нього масових інвесторів, що, особливо важливо для України. Тому, до пріоритетних напрямків розвитку фондового ринку можна віднести: розвиток нормативно-правової бази у сфері регулювання інститутів спільного інвестування, ринку похідних цінних паперів, удосконалення механізмів корпоративного управління, забезпечення захисту прав акціонерів та вдосконалення механізмів розкриття інформації у діяльності емітентів цінних паперів.

Для забезпечення стабільного розвитку фондового ринку в Україні головною метою повинно стати залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на оновлення виробничого потенціалу та забезпечення подальшого зростання виробництва. Цього можна досягти шляхом вирішення наступних завдань:

1) залучення через  фондовий ринок інвестицій в  реальний сектор економіки в  обсягах, які б забезпечували  його потреби (на рівні розширеного  відтворення);

2) сприяння зростанню  питомої ваги корпоративних цінних  паперів, розвиток ринків нових  фінансових інструментів, зокрема інноваційного ринку деривативів;

3) підвищення ролі  внутрішніх інвесторів – громадян  та реституційних інвесторів (пенсійних  та інвестиційних фондів, страхових  компаній тощо);

4) подолання домінування  неорганізованого ринку над організованим, виведення організованого ринку на провідні позиції;

5) створення нормальних  умов для реалізації національних  інвестиційних можливостей і  сприяння залученню зовнішніх  інвестицій;

6) зосередження торгівлі  цінними паперами підприємств,  що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а також підприємств-монополістів на фондових біржах;

7) формування реальних  цін під впливом попиту та  пропозиції цінних паперів, вільного  від маніпулювання; 

8) забезпечення ефективної  системи захисту прав та законних інтересів інвесторів шляхом гарантованого виконання угод, а також закріплення і обліку прав власності щодо цінних паперів;

9) узгодження грошово-кредитної,  валютної і бюджетно-податкової  політики держави з метою комплексного  розвитку фінансового ринку України.

Отже, майбутній розвиток фондового ринку неможливий без  реформування більшості складових  ринку та усунення перешкод, що заважають  цьому розвитку. Крім того, має бути переосмислена та суттєво підвищена  роль фондового ринку у залученні інвестиційних ресурсів та спрямуванні їх на оновлення виробничого потенціалу, створення умов для становлення потужних інституційних інвесторів.