Роль і місце адміністративних судів в системі державної влади

 

Зміст

 

ВСТУП.....................................................................................................................3

1. Місце та роль судової  влади в системі розподілу  влади………………………5

1.1 Принцип поділу влади  на законодавчу, виконавчу, судову……………5

1.2 Функції судової влади………………………………………………...…6

2. Проблеми та перспективи  розвитку судової влади в Україні…………………9

3. Місце і роль судової  влади в системі влади на шляху до інтеграції………...17

3.1 Недоліки євро-інтеграційної політики України………………………17

3.2 Роль та місце судової  влади в системі влади інших країн…………...18

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..……….30

Список використаної літератури…………………………………………………34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Французький філософ Шарль Луї Монтесксє, який вперше виділив три гілки влади – законодавчу, судову та виконавчу, наголошував що суд здійснює тільки функцію правосуддя. А відносини між різними ланками судової системи будуються виключно на принципі незалежності та підкорення лише закону [11].

З прийняттям Конституції  в Україні почався новий етап у розбудові незалежної судової  влади. Вперше на конституційному рівні  було закріплено значення суду в становленні  України як правової держави.

Конституція передала під  юрисдикцію судів усі конфлікти, які виникають у державі й  суспільстві. Саме це положення Конституції  визнає найвищою соціальною цінністю в Україні права людини її життя  і здоров'я честь та гідність недоторканість і безпеку. Права і свободи  людини та їх гарантії визначають зміст  і спрямованість функціонування держави. Конституційний принцип дотримання прав людини юридично пов'язує і позитивно  обмежує дії держави, її органів  та посадових осіб. Найважливішими передумовами і водночас елементами захисту прав людини і громадянина  в системі гарантій в Україні  повинні стати закріплені в Конституції  норми й принципи матеріального  та процесуального права, які мають  бути реалізовані у поточному  законодавстві [10].

Саме тому Закон України "Про статус суддів", прийнятий 15 грудня 1992 року Верховною Радою  України вперше визначив місце та статус судів у системі органів  державної влади, встановив гарантії незалежності при здійсненні правосуддя.

Прийняття даного Закону як особливо важливого правового акта було історично закономірним: ще 16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла "Декларацію про державний суверенітет  України", в якій вперше було проголошено, що державна влада в Україні здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу , виконавчу і судову. І взагалі, зміна статусу судів і суддів стала можливою лише в умовах існування України як суверенної і незалежної держави.

Особливої актуальності дане питання набирає після прийняття  постанови 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади", що стало важливим та рішучим кроком у перед, адже дана постанова можливо ще і не встигла  реалізувати себе в повному обсязі, проте, коло важливих питань можна вважати  вирішеними. Однак, слід наголосити, що залишаються питання і такі, що вирішеними їх можна назвати лише на папері, можливо, що це справа часу і  зовсім скоро в Україні буде функціонувати  одна із найдосконаліших судових  систем на високому законодавчому рівні.

Значний внесок у становленні  судової влади в Україні внесли судді Верховного Суду України : Якименко О.Н., Цупренко П.Г., Маляренко В.Т., Білоусенко В.Г., працівники Мінюсту України. Не можна не відзначити і плідну працю видатних учених України з питань судоустрою Ю.М. Грошевого та Г.І. Чангулі та багато інших.

Одним із головних завдань, проведення в Україні судово-правової реформи, є утвердження верховенства права, в умовах посилення ролі судової  влади в суспільстві як основної гарантії здійснення справедливого  судочинства, як фундаментальної засади організації влади в державі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Місце і роль  судової влади в системі розподілу  влад

 

1.1 Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову

 

У вітчизняній історії  спроби ("Пакти і Конституції" Пилипа Орлика, 1710 p.) створити конституційний проект незалежної України з урахуванням  принципу поділу влади, їх єдності і взаємодії: законодавча влада — Генеральна Рада, що обирається; виконавча влада – гетьман, генеральна старшина та обрані представники від кожного полку; судова влада. "Пакти і Конституції" П. Орлика, написані під впливом західноєвропейського парламентаризму, заклали засадні принципи республіканської форми державного правління. Ідея поділу влади і виділення судової влади в самостійну гілку, знайшла своє відображення в Конституції України. Кожна з гілок єдиної державної влади здійснює лише їй притаманну функцію, має свою сферу реалізації, свою компетенцію компетенцію.

Поділ державної влади  забезпечує по-перше ефективність функціонування державної влади в інтересах  суспільства і по-друге створює  перешкоди для зловживання владою, її узурпації.

Судова влада – це діяльність всіх створених у державі судів, яка реалізується з допомогою притаманних їм і законодавчо засобів з метою впливу на поведінку суб’єктів права та суспільні відносини за участю цих суб’єктів [6].

Для виконання покладеної на неї функції судова влада наділена владними повноваженнями і засобами примусу до виконання прийнятих  нею рішень. Зокрема, конституційною засадою судочинства є обов’язковість виконання рішення суду, що вимагає  від державних органів, посадових  осіб, усіх громадян неухильного підкорення велінню судової влади.

Судова влада займає особливе місце в системі державної  влади. Взаємодія судової влади  з іншими гілками влади в Україні  здійснюється на основі "механізму  стримувань і противаг", який полягає  у тому, що органи законодавчої влади впливають на суди, створюючи для них законодавчу базу діяльності. Крім того Верховна Рада України разом із Президентом України беруть участь у формуванні судової системи – призначені суддів. Але суди їм не підлеглі і зазначені органи не вправі контролювати законність вироків та інших судових рішень.

У свою чергу Конституційний Суд України наглядає за конституційністю законів, прийнятих ВРУ, що має наслідком  втрату ними чинності з моменту прийняття.

Взаємовплив судової влади  та органів виконавчої влади проявляється у тому, що суд може скасовувати  суперечливі Конституції та законам  України акти органів державного управління; розглядати скарги громадян на незаконні рішення, дії чи бездіяльність  органів управління. Відповідно до ст. 19 Закону України " Про судоустрій", в Україні створюються адміністративні  суди, що розглядатимуть адміністративні  справи, пов’язані з правовідносинами в сфері державного управління ( справи адміністративної юрисдикції) [2].

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом  України за поданням Міністра юстиції  України, що узгоджується з Головою  Верховного Суду України чи головою  вищого спеціалізованого суду.

Власне, головне призначення судової влади – вирішення віднесених законодавством до її компетенції правових конфліктів, які виникли у суспільстві. Тому судова влада в системі державної влади є рівнозначною, рівноправною, паритетною.

 

1.2 Функції судової  влади

 

Роль Судової влади  підкреслюють функції на засадах  яких вона діє:

Судова влада є незалежною, втручання будь-яких державних органів, посадових осіб в її діяльність є  неприпустимим. При вирішенні справ  судді керуються внутрішнім переконанням, обґрунтовуючи відповідне рішення  доказами поданими сторонами у справі.

Самостійність судової влади  означає:

- суди нікому не підзвітні і мають для здійснення судових функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом;

- судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи чи державного органу;

- вирок, рішення, постанова чи ухвала суду, які набрали законної сили є обов’язковими для адресатів, мають для них силу закону і є обов’язкові для виконання на території України;

- діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльність суду, а лише сприяє їй.

Відокремленість судової  влади означає те, що суди не входять  до будь-якої іншої системи державних  органів, займають особливе місце в  державному механізмі.

Виключність судової влади  полягає у неможливості делегування  функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами.

Підзаконність судової влади означає те, що у своїй діяльності судді керуються виключно Конституцією та законами України. Підкорення суддів лише законові відбувається на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства. Законами врегульовані компетенція, порядок утворення, структура, функції судів, питання їх кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Юрисдикція судів поширюється  на всі правовідносини, які виникли  у державі. Якщо в разі спору з  правовідносин має право звернутися до суду, компетенцією якого є розв’язання  такого спору і суд не вправі відмовити  в розгляді і вирішенні такого спору на підставі лише того, що її вимоги можуть бути розглянуті іншим органом  у досудовому порядку.

Характерною особливістю  судової влади є суворо регламентований  законом процес, порядок її здійснення.

Отже, судова влада: здійснює особливий вид державної діяльності (здійснення правосуддя); є незалежною, самостійною, виключною, відокремленою, підзаконною гілкою влади. реалізується за визначеною законом процедурою [6].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Проблеми та перспективи розвитку судової влади в Україні

 

Постановою Верховної  Ради України від 28 квітня 1992р. була схвалена Концепція судово-правової реформи.

Головною метою судово-правової реформи і формування незалежної судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

- шляхом ефективного розмежування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади;

- реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою;

- створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади;

- поступово здійснити спеціалізацію судів;

- максимально наблизити суди до населення;

- чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи;

- гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом.

Судово-правова реформа  була запланована у три етапи.

На першому етапі пропонувалося, зокрема, внести зміни до Закону "Про судоустрій України", Кримінально-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів України, прийняти закони про Конституційний Суд України, адвокатуру, про судоустрій і статус суддів, про нотаріат України, про акти громадянського стану, про судову експертизу, провести інтенсивну роботу по підготовці Кримінально-процесуального кодексу та деяких інших кодексів України. Не виконано такі завдання першого етапу реформи: не розроблені нормативні акти з питань оптимального навантаження суддів слідчих та інших працівників правоохоронних органів, їх матеріально-технічне забезпечення і розміщення тощо.

На другому етапі передбачалось: запровадити організаційні структури  зі спеціалізації здійснення правосуддя в Україні, створити адміністративні  суди, суди, які розглядають сімейні справи, завершити створення Інституту законодавства і правової реформи.

Третій етап передбачав вивчення і узагальнення ефективності судово-правової реформи, внесення змін до чинного законодавства  з питань удосконалення діяльності судової влади, органів досудового слідства, прокуратури, юстиції, адвокатури, проведення подальшої роботи по спеціалізації  судів, реалізацію наукових програм  з удосконалення судово-правової реформи. Частково пройдено і цей  етап, оскільки прийнято новий Закон " Про судоустрій ",внесено істотні  зміни до Закону про прокуратуру, чітко визначено повноваження Міністерства юстиції України та інше [3].

Однак коли реформа втілюється на практиці, в суддів виникають  певні проблеми.

Першим негативним явищем проведення судової реформи був  її початок, коли з 29 червня 2001 року по день публікації відповідних законів  суди та правоохоронні органи були розгублені, не знали як їм чинити. Цей  незначний правовий курйоз наштовхує  на серйозні роздуми [11].

П’ять років точилися розмови  і дебати, а результат прийняті поспіхом закони про реформування судової  влади. І нікого не цікавив той  факт, чи готові суди до прийнятих змін.