Загальна характеристика методик визначення самооцінки особистості

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ САМООЦІНКИ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

1. Поняття самооцінки як однієї зі складових особистості………………...5
2. Особливості   психологічного  розвитку  самооцінки  в  підлітковому віці……………………………………………………………………………..…..9
3. Детермінанти, що впливають на розвиток самооцінки підлітків….….12

РОЗДІЛ 2

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ САМООЦІНКИ ПІДЛІТКІВ

2.1. Загальна характеристика методик визначення самооцінки особистості (методик вивчення самооцінки Т. Дембо - С. Рубинштейна, і методика А. С. Будассі)……………………………………………………………….…………16

2.2. Обробка та інтерпретація результатів отриманих в ході дослідження  самооцінки підлітків……………………………………………….…………...20

2.3. Рекомендації щодо  практичного застосування даних отриманих у ході дослідження самооцінки  підлітків…………………………….……………..25

ВИСНОВКИ…………………………………………………….……………..27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………….……………….28

ДОДАТКИ……………………………………………………………………..30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

  Актуальність: У наш час у багатьох спеціалістів психологів, педагогів, соціальних робітників викликає інтерес процес становлення особистості, який набуває інтенсивного розвитку саме в період підліткового віку.

Досягаючи пубертатного віку дитина змінюється не лише фізіологічно, а  й значною мірою психологічно, формується її „Я – концепція”.  Ці процеси є складними, в дітей виникає багато запитань "Хто я? "," Який я?"," Що я можу "- запитує себе підліток. І не дивно, що на ці запитання підліток не одразу знаходить відповіді, він потребує допомоги і підтримки як від сім’ї,  так і від школи. Підліток починає сприймати себе по іншому, приміряти ролі дорослих на себе, більше уваги приділяти друзям, намагається знайти референтну групу і зайняти в ній певний статус. Дорослі мають усвідомлювати перешкоди на шляху становлення особистості, і мати змогу вчасно відреагувати та домогти дитині.

У цей віковий період найбільш імовірні конфлікти між більш - менш сформованим «Я» та безпосереднім досвідом дитини. Така не відповідність може виникнути коли «Я - концепція» переважно зумовлена цінностями та уявленнями інших людей. Процес формування свого «Я» у підлітка породжує потребу в самовираженні, в апробації своїх життєвих сил та можливостей. Самооцінка підлітка, що тільки формується може мати як позитивне, так і негативне забарвлення. Адекватна самооцінка - це, по суті, позитивне ставлення до себе,  а не адекватна самооцінка формує  негативне ставлення до себе. З часом таке ставлення може перетворитися на комплекс неповноцінності, і порушити процес збалансованості між «Я - концепцією» та реальною поведінкою.

Самооцінка є рушійною силою в розвитку особистості. Від  неї залежать взаємовідношення людини з оточуючими, її критичність і  вимогливість до себе, відношення до успіхів  та невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності і подальший розвиток особистості. Отже, найбільш актуальне і значне завдання сучасних суспільних інститутів - це формування адекватної самооцінки у дітей підліткового віку, оскільки саме в цьому віці формується і закріплюється оцінка особистістю самої себе, своїх якостей і місця серед інших людей.

Таким чином, сказане  вище зумовлює актуальність теми дослідження  курсової роботи. 

Об’єкт курсової роботи: самосвідомість як складне особистісне утворення.

Предмет курсової роботи: особливості самооцінки в підлітковому віці.

Мета: дослідити особливості самооцінки та самосприйняття в підлітковому віці.

Завдання:

1. Проаналізувати поняття самооцінки та підходи до розгляду цього поняття;
2. Розглянути теоретичні аспекти дослідження розвитку самооцінки у підлітковому віці;
3. Дослідити особливості самооцінки підлітків за методикою Дембо - Рубінштейн та А.С. Будассі;
4. Надати рекомендації, щодо практичного застосування результатів, що були отримані  в ході проведеного дослідження;

Методи дослідження:

1.Теоретичні методи: аналіз літературних джерел, узагальнення, порівняння, систематизація, класифікація.

2.Емпіричні методи: «Методика визначення самооцінки особистості» Дембо-Рубінштейн (в адаптації Пріхожан), Методика оцінки самооцінки підлітка А.С.Будассі.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ САМООЦІНКИ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

 

1.1. Поняття самооцінки як однієї зі складових особистості

 

      Самооцінка  є складним особистісним утворенням  і відноситься до фундаментальних властивостей особистості [23]. У ній відбивається те, що людина дізнається про себе від інших, і її власна активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистісних якостей [35]. Відношення людини до самої себе є найбільш пізнім утворенням у системі її світосприйняття [25].

     Самооцінка пов'язана з однією із центральних потреб - потребою в самоствердженні, що визначається відношенням її дійсних досягнень до того, на що людина претендує, яку мету перед собою ставить - рівень домагань [14].

       Самооцінка – це оцінка особистості самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Саме так у психологічному словнику А. В. Петровського визначається поняття самооцінка [23].

      На думку  Е. І. Рогова самооцінка це  - оцінка власного „ Я”, вона  є результатом постійного співставлення  того, що особистість спостерігає  в собі, і тим, що бачать в ній інші. Людина, вже знаю про себе щось, розглядає інших оточуючих, і порівнює себе з ними, гадаючи що і інші люди  теж цікавляться його особистісними якостями, і вчинками, все це гадає вчений входить в самооцінку і визначає психічне самопочуття особистості [27].

       Рідше  самооцінка ідентифікується з  „образом – Я”. В. Вріхт (1982 р.),  використовує 2 поняття самооцінки, і окремо „Я – образу”,  останній термін застосовує як  перший: під час експерименту  опис „Я – образу” здійснювався  шляхом оцінки себе за певними властивостями.

      У І.  Кона поняття самооцінки наближається  до поняття „ Я – образу”.  „ Я – концепція „становить  ядро на відміну від парціональних  самооцінок чи локальних спеціалізованих  „образів – Я” [14]. Самооцінку у значенні „ Я – образу” використовує і Б. Цоков, у значенні уявлення про себе – М. Тульчинський. Не розводить поняття самооцінки і самоставлення та смисл „ Я” і В. Столін  - у нього ці поняття тотожні [29].

      В. Абдрахманова відзначає, що „самооцінка являє собою ступінь розвитку самосвідомості і проявляється у здатності ставитися до себе критично, співвідносити свої можливості з результатами діяльності не лише згідно з думкою оточення, але й на рівні власних вимог до себе”. Л. Бороздіна зазначає, що самооцінка є дуже важливим компонентом самосвідомості та забезпечує наявність не лише критичної позиції індивіда відносно того, чим він володіє, але й оцінки з точки зору певної системи цінностей [31]. Є. Савонько розуміє самооцінку як: „особливий ступінь розвитку самосвідомості, передумовою якої є усвідомлення людиною самої себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів і цілей власної поведінки, свого ставлення до оточуючих і до себе, своїх сил і можливостей в досягненні конкретних цілей”. В. Куніцина визначає самооцінку як конкретний прояв самосвідомості, що дозволяє оцінювати себе, включає певні знання і відношення. І. Кон говорить, що з усіх елементів самосвідомості самооцінка є найважливішою, і показує, як індивід оцінює себе стосовно певної специфічної цінності [14]. На думку А. Спіркіна „самооцінка – це не лише пізнання самого себе, але й ставлення до себе: до своїх якостей і станів, можливостей, фізичних і духовних сил, тобто – самосвідомість”. Ю. Мар’янова відзначає, що „самооцінка – компонент самосвідомості, який включає, поряд із знаннями про себе, оцінку людиною самої себе, власних здібностей, моральних рис і вчинків”. Для І. Чеснокової самооцінка є особливим утворенням самосвідомості, що виникає в результаті інтегративної роботи у сфері самопізнання і емоційно - ціннісного ставлення до себе [31].

       Відповідно  до звичного цілісного сприйняття  людини, єдності почуттів, розуму  й волі, прояви самооцінки можуть  бути представлені емоційними, пізнавальними  й вольовими формами. На соціально  - психологічному рівні виділяється поведінкова форма самооцінки [18]. При цьому самооцінка в складі самосвідомості дозволяє здійснювати не лише функцію саморегуляції поведінки, а й : психологічного захисту й когнітивну функцію [7].

     Саме формування самооцінки відбувається в процесі діяльності й міжособистісної взаємодії. Адекватне оцінювання себе в ситуації взаємодії з іншими людьми є одним з показників соціально - психологічної адаптації. У міру формування й зміцнення самооцінки зростає здатність до твердження й відстоювання своєї життєвої позиції. Але найбільш сензитивними етапами у формуванні особистості і її соціалізації є підлітковий і юнацький вік [21].

       У  людини існує декілька змінюючих  один одного образів "Я". Знання індивіда про себе в  даний момент, у момент самого переживання позначається як " Я - реальне". Крім цього в людини існує знання про те, якою вона повинна бути, щоб відповідати власним знанням про ідеал, так зване " Я - ідеальне". Співвідношення між "Я - реальним" і "Я - ідеальним" і характеризує адекватність знань людини про себе, що знаходить своє вираження в самооцінці. Психологи розглядають самооцінку з різних точок зору. Розрізняють загальну й приватну самооцінку. Приватною самооцінкою буде, наприклад, оцінка якихось деталей своєї зовнішності, окремих рис характеру. У загальної, або глобальній самооцінці відбивається схвалення або несхвалення, що переживає людина стосовно самої себе [4].

     Крім цього,  виділяють актуальну (те, що вже  досягнуто) і потенційну (те, на  що здатна людина) самооцінку. Потенційну самооцінку часто називають рівнем домагань. Самооцінка може бути високою й низькою, різнитися за ступенем стійкості, самостійності, критичності [10; 17].

      Розглядають  самооцінку як адекватну та неадекватну, невідповідну і не відповідну, досягненням і потенційним можливостям індивіда. Також розрізняють самооцінку за рівнем: високу, середню, і низьку [17].

      При  оптимальній, адекватній самооцінці  суб'єкт правильно співвідносить  свої можливості й здатності,  досить критично ставиться до  себе, прагне реально дивитися  на свої невдачі й успіхи, намагається ставити перед собою цілі, які можна здійснити на ділі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реальної міри, тобто без занадто великої переоцінки, але й без зайвої критичності до своєї поведінки і діяльності [5;37].

      До оптимальної  самооцінки відносяться "високий  рівень" і "вище за середній рівень" (людина заслужено цінує, поважає себе, задоволена собою), а також "середній рівень" (людина поважає себе, але знає свої слабкі сторони й прагне до самовдосконалення, саморозвитку). Але самооцінка може бути й не оптимальною - надмірно завищеною або занадто заниженою.

      У практиці  зустрічаються два типи низьких  самооцінок: низька самооцінка в  сполученні з низьким рівнем  домагань (тотально низька самооцінка) і сполучення низької самооцінки  з високим рівнем домагань. У  першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити до простого везіння. Другий випадок, названий "афектом неадекватності", може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожність особистості. Такі люди прагнуть у всьому бути першими, тому будь - яка ситуація перевірки їхньої компетентності оцінюється як загрозлива. Другий тип низької самооцінки характеризується низькою оцінкою оточуючих [6,18].

      Занадто  висока самооцінка приводить до того, що людина переоцінює себе й свої можливості. У результаті в неї виникають необґрунтовані претензії, не підтримувані оточуючими. Маючи досвід подібного "відкидання", індивід може замкнутися в собі, руйнуючи міжособистісні відносини [13].

Зазвичай самооцінку інтерпретують як одновимірну змінну, яка складається з безлічі  конкретних уявлень індивіда про  себе. Проте є сенс у тому, щоб  виділити ряд універсальних аспектів самооцінки на основі більш загального, теоретично - особистісного підходу [10].

Дослідження, присвячені Я - концепції, зосереджені переважно  на її ціннісному аспекті. Це призвело до того, що самооцінка практично ототожнюється  з відчуттям моральної самоцінності, а самопочуття індивіда з погляду  його влади над навколишньою дійсністю не враховується дослідниками.

1.2. Особливості психологічного розвитку самооцінки в підлітковому віці

 

Підлітковий вік – це пубертатна криза, окрім значних фізичних змін та процесу статевого дозрівання, відбуваються зміни у самосприйнятті, статевій ідентифікації, емоційна нестабільність, починає формуватись новий образ фізичного „Я”, який впливає на самооцінку, може формувати невпевненість, неповноцінність тощо. У підлітків розвивається теоретично рефлексивне мислення, інтелектуалізація пам’яті та сприйняття, розвивається уява та мова.  

Підлітковий період - це період інтенсивного формування самооцінки, бурхливого розвитку самосвідомості як здатності спрямовувати свідомість на власні психічні процеси, включаючи і складний світ своїх  переживань, потреби пізнати себе як особистість [2].