Державна політика зниження рівня безробіття у відкритій господарській системі України

Загалом класифікацію видів  зайнятості проводять за характером діяльності, соціальною, галузевою  належністю, територіальною ознакою, професійно-кваліфікаційною ознакою, видами власності.

За характером діяльності виділяють: економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності зі створення валового продукту й національного доходу; службову зайнятість, пов’язану зі службою в Збройних силах, виконанням державних та громадських обов’язків; соціальну зайнятість, яка передбачає виконання функцій соціального характеру (творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, людьми похилого віку та інвалідами).

За соціальною належністю зайнятість визначає робітників, службовців, управлінський персонал (менеджери), фермерів та підприємців.

За галузями народного  господарства та сферами виробництва  визначається зайнятість у сфері  матеріального виробництва, невиробничій сфері, окремих великих галузях (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв’язок тощо) та підгалузях народного господарства.

За видами власності  розрізняють зайнятість на підприємствах  і в організаціях державної, приватної, колективної, спільної видів власності [9, С. 178].

Виокремлюють також форми зайнятості за різними класифікаційними ознаками (Додаток А). За формами організації робочого часу розрізняють повну і неповну зайнятість. Повна – це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить дохід в нормальних для певного регіону розмірах. Неповна – це зайнятість протягом або неповного робочого часу, або з неповною оплатою. Виходячи з причин зайнятості в режимі неповного робочого часу, виокремлюють вимушену та добровільну неповну зайнятість. Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки. Добровільна неповна зайнятість зумовлюється соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, підвищити кваліфікацію, станом здоров’я, вихованням дітей тощо [30, С. 130,134].

Неповна зайнятість може бути ще явною та прихованою. Явна неповна зайнятість – це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових обстежень. Прихована неповна зайнятість – це переважно аналітичне поняття, яке відбиває фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками прихованої неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність праці [15, С. 37].

За статусом діяльності розрізняють первинну (основну) зайнятість та вторинну (додаткову) зайнятість. Первинна – це зайнятість на основному місці роботи, тобто там, де робітник отримує надійний і регулярний дохід. Вторинна – добровільна додаткова постійна або тимчасова діяльність осіб, які мають основну роботу, наприклад зайнятість в особистому підсобному господарстві.

За характером організації  робочих місць та робочого часу розрізняють  стандартну і нестандартну зайнятість. Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням  протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця; чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня; законодавчо встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Нестандартна (альтернативна) зайнятість – це трудова діяльність, яка не відповідає типовим правилам і потребує спеціального правового регулювання та організаційно-економічного забезпечення.

За стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну і  тимчасову зайнятість. Постійна –  це зайнятість з відносно стабільним місцем роботи, а тимчасова – пов’язана сезонним, епізодичним характером роботи [30, С. 135].

За формами правового регулювання розрізняють регламентовану (легальну) зайнятість і нерегламентовану (нелегальну). Регламентована зайнятість – це діяльність, яка відбувається у межах закону, зокрема робота найманих працівників в організаціях будь-якої форми власності і господарювання, індивідуальна трудова діяльність. Нерегламентована зайнятість – це діяльність, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується державною статистикою і від якої не сплачуються податки. Вона включає різні види торгівлі, що виходять за межі встановлених норм і правил, не ліцензоване репетиторство тощо [7, С.18].

Отже, ринок праці відіграє надзвичайно важливе значення в сучасній економічній системі, оскільки він є економічним механізмом ефективного використання трудового потенціалу країни. Окрім цього, процеси, що відбуваються на ринку праці, є основним чинником визначення напрямку розвитку суспільства.

1.2. Причини та особливості безробіття у відкритих господарських системах

Безробіття є складним, багатоаспектним макроекономічним явищем, яке безпосередньо і гостро впливає на кожну людину, особливо якщо брати до уваги те, що втрата роботи, зазвичай, означає зниження життєвого рівня, а також серйозну психологічну травму [20, С. 162]. Безробіттям називається соціально-економічна ситуація у суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлено переважанням пропозиції над попитом. Воно позбавляє людину можливості розвивати свої професійні вміння та навики, а також отримувати заробітну плату. Хоча й вважається, що безробіття є важливим стимулятором активності працюючого населення, однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його подолання, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю. [14, С. 298]

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні громадяни, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів і зареєстровані у державний службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до неї [1].

За методологією Міжнародної організації праці (МОП), до безробітних відносяться особи віком 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють такі вимоги:

• не мали роботи, тобто заняття, яке б приносило дохід;

• активно займались пошуком роботи, зокрема звертались в державну службу зайнятості, або ж намагалися організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню;

• впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання доходу.

До категорії безробітних також  відносяться особи, які не шукають  роботу через те, що вже її знайшли  і мають домовленість про її початок через певний проміжок часу, а також проходять навчання за скеруванням державної служби зайнятості населення [55].

Основними причинами безробіття можуть бути: недостатній сукупний попит; структурні зрушення в економіці, які спричиняють масштабні зміни у структурі й величині попиту на робочу силу і мають особливо тяжкі наслідки в періоди стагнації та зниження ділової активності; негнучкість заробітної плати; недостатня мобільність робочої сили; дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національних меншин; демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили; сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки, які викликають зміни в попиті на робочу силу; науково-технічний прогрес, вплив якого виявляється у автоматизації виробництва та витісненні великої кількості некваліфікованої праці [14, С. 299-300; 15, С. 39].

Досвід переходу окремих країн  до ринку свідчить про те, що в кожний конкретний момент розвитку економіки рівень зайнятості і масштаби безробіття залежать від сукупного впливу багатьох чинників, зокрема темпів економічного зростання, відповідност професійно-кваліфікаційної структури працівників існуючому попиту, демографічної ситуації, політики зайнятості, що проводиться країною [43, С. 115; 15, С. 39].

Зважаючи на причини вивільнення робочої сили, безробіття може бути добровільним та вимушеним. Принципова різниця між ними полягає в тому, що добровільне безробіття, на відміну від вимушеної незайнятості, не є турботою держави, воно не реєструється в органах Державної служби зайнятості і за нього не сплачують допомогу по безробіттю, як у випадку із зареєстрованими безробітними.

Добровільне безробіття в своїй основі має суб’єктивну причину і тому повністю залежить від працівника, зокрема це може бути його невдоволеність рівнем оплати праці, умовами роботи, психологічним кліматом в колективі. До нього належить, зокрема, фрикційне безробіття, тобто короткотерміновий період незайнятості, необхідний для пошуку нової роботи або зміни місця роботи [7, С. 92]. Причинами безробіття цього виду можуть бути отримання додаткової вищої освіти, зміна місця проживання, тимчасова втрата сезонної роботи та ін. В умовах ринкової економіки цей вид безробіття існує завжди і вважається неминучим і навіть певною мірою бажаним, оскільки в результаті нього вирішуються питання підвищення рівня оплати праці, продуктивності, а відповідно, і більшої ефективності для суспільства за рахунок раціональнішого розподілу трудових ресурсів [36, С. 175].

У класичній теорії ринку  праці існує й інше визначення добровільного безробіття, яке полягає  в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за тієї ставки заробітної плати, яка визначається попитом і пропозицією в умовах вільного ринку праці та гнучкої заробітної плати [30, С. 151].

До групи вимушеного безробіття, яке характерне, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через несприятливу ділову кон’юнктуру, належать структурне, циклічне, інституційне, технологічне, приховане, а також сезонне безробіття.

Структурне безробіття виникає внаслідок територіальної і кваліфікаційної невідповідності між попитом та пропозицією робочої сили, тобто масштабних структурних перетворень в економіці, закриття застарілих та неперспективних підприємств, скорочення випуску продукції у випадку переорієнтації виробництва. Особливістю структурного безробіття в країнах з перехідною економікою є зростання незайнятості серед осіб, що мають вищу та середню спеціальну освіту, що значною мірою пояснюється перебудовою галузевої структури економіки.

Від фрикційного воно відрізняється передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах, оскільки вони потребують обов’язкової перепідготовки та додаткового навчання для набуття навиків в інших професіях. Окрім цього, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер.

У структурному безробітті можна виокремити також технологічне й конверсійне безробіття. Технологічне безробіття є наслідком вивільнення працівників у результаті модернізації устаткування та переходу до нових технологій, а конверсійне – спричиняється скороченням чисельності армії та перепрофілюванням підприємств оборонної галузі [15, С. 40].

Основними причинами  циклічного безробіття є нерівномірність розвитку економіки, різке скорочення виробництва у зв’язку з циклічними економічними спадами, що характеризуються недостатністю сукупних видатків. У таких умовах багато підприємств згортають чи припиняють свою діяльність, а тому відбуваються масові звільнення працівників [36, С. 177].

Сукупність фрикційного  та структурного безробіття часто називають природною нормою безробіття, тобто рівнем безробіття за повної зайнятості. Мається на увазі те, що ці види безробіття є неминучими, тоді як циклічного безробіття можна уникнути за допомогою інструментарію макроекономічної політики [4, С. 317].

Інституційне безробіття породжується правовими нормами, прийнятими в країні, які негативно впливають на попит або на пропозицію робочої сили, зокрема встановленням гарантованої мінімальної заробітної плати, надмірними соціальними виплатами, недосконалою податковою системою, яка змушує підприємців і найманих працівників приховувати свої доходи. Причиною цього виду безробіття може бути також відсутність доступної та вичерпної iнформацiї про вакантнi робочi мiсця [9, С. 207].

Сезонне безробіття притаманне окремим галузям виробництва, в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, цукрова промисловість, будівництво тощо).

Розрізняють також відкрите й приховане безробіття. Відкрите безробіття передбачає його реєстрацію органами державної служби зайнятості. Приховане безробіття – це вимушена неповна зайнятість працівників, формами якої виступають оформлення адміністративних відпусток без збереження заробітної плати та зайнятість в режимі неповного робочого часу. Рівень прихованого безробіття визначається спеціальними дослідженнями, а також експертною оцінкою керівників великих підприємств, органів управління, спеціалістів служб зайнятості населення [7, С. 94].

За часовим аспектом виокремлюють застійне та хронічне безробіття. У випадку застійного безробіття відбуваються незворотні зміни у відношенні до праці, зокрема спостерігається зниження кваліфікації безробітних громадян, або ж їх повна професійна деградація, втрата ними трудових навиків, зменшення бажання самостійного пошуку роботи, звикання до низького рівня життя. [9, С. 210]

Розвиток ринкової економіки супроводжується  виникненням і розширенням масштабів  хронічного безробіття. Це пов’язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони, а серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою та молодь. Необхідно наголосити, що тривалість безробіття є важливою характеристикою ринку праці, що віддзеркалює його гнучкість та стан державного управління зайнятістю [15, С. 41].