Державна політика зниження рівня безробіття у відкритій господарській системі України

 

Джерело: World development report 1996: from plan to market [Електронний ресурс].  — Режим доступу: http://www-wds.worldbank.org/external/default/WDS ContentServer/WDSP/IB/1996/06 /27/ 000009265_3961214181445/Rendered/PDF/multi0page.pdf

 

Загальна тенденція  перерозподілу праці у країнах  з  перехідною економікою з початком економічних перетворень характеризувалася  розширенням зайнятості у сфері  обслуговування при одночасному  її скороченні у сфері матеріального виробництва.

Аналіз засвідчує, що в усіх трьох країнах спостерігається  зменшення частки сільського та лісового господарства у структурі зайнятості, зокрема у 2009 р. в Україні вона становила 15,5%, в Росії – 9,8%, а  в Польщі – 15,3%, однак вона й досі є досить великою у порівнянні з розвинутими країнами.

В Україні та Росії  також відбувається постійне скорочення чисельності зайнятих у промисловості, зокрема в обробних галузях. У 2009 р. в Україні кількість зайнятого  населення у промисловості становила 3547 тис. осіб, в той час як в Росії – 13281 тис. осіб. Щодо Польщі, то впродовж останніх років чисельність населення зайнятого у промисловості зростала, зокрема і в обробних галузях, і лише в 2009 р. спостерігалося її скорочення до 28834 тис. осіб з 3061 тис. осіб у 2008 р. [12, 41, 52].

Про відсутність ефективних структурних змін в Україні упродовж 1991-1999 рр. свідчить зменшення зайнятості у таких перспективних галузях, як будівництво (на 1,4 млн. осіб – 60,9%), транспорт та зв’язок (на 0,5 млн. осіб – 27,8%). Водночас частка працівників апарату органів державного та господарського управління зросла з 2,0% у 1991 р. до 3,6% у 1999 р.

Упродовж останніх років  ситуація, однак, змінилася і в усіх трьох країнах відбувалося зростання зайнятості в будівництві, хоча і в Україні (з 1043 до 966 тис. осіб), і в Росії (з 5474 до 5267 тис. осіб), і в Польщі ( з 877,5 до 876,9 тис. осіб) спостерігалося її певне скорочення у 2009 р. у порівнянні з 2008 р. [12, 41, 52]. Кількість зайнятих у галузях транспорту та зв’язку також зростає, при чому в Росії частка зайнятих у цих галузях є найбільшою, що пояснюється, в основному, значними розмірами країни.

Показником ефективності структурної перебудови економіки  є динаміка зайнятості у тих галузях  економіки, що належать до сфери послуг. І в Україні, і в Росії та Польщі впродовж останніх років спостерігається позитивна тенденція зростання чисельності зайнятих у галузях торгівлі, громадського харчування, операцій з нерухомим майном та надання послуг підприємцям, а також, що дуже важливо, у сфері фінансової діяльності, розвиток якої є назвичайно перспективним.

Беручи до уваги статистичні  дані щодо ринків праці, можна стверджувати, що трансформаційний період характеризувався динамічним розвитком приватного сектору. В Україні, зокрема, частка осіб, що працювали в приватному секторі  зросла з 29,6% у 1992 р. до 48,1% у 2006 р., в той час як частка зайнятих у державному секторі скоротилася відповідно з 60,6% до 27,2% [12]. Спостерігалося також зростання кількості зайнятих на підприємствах колективної форми власності.

І в Польщі, і Росії  також відбувся перерозподіл зайнятих і їх скорочення у державному секторі на користь приватного сектору. Зокрема, в Польщі частка зайнятих у державному секторі зменшилася з 52,1% у 1990 р. до 26,1% у 2009 р. і водночас  зросла частка зайнятих у приватному секторі, відповідно, 47,9% до 73,9% [52]. Щодо Росії, то кількість зайнятих у державному секторі також зменшилася з 62198 тис. осіб у 1990 р. до 21097 тис. осіб у 2009 р. ( з 82,6% до 31,3%), а в приватному зросла з 9384 тис. осіб у 1990 до 38894 тис. осіб відповідно (з 12,5% до 57,8%) [41]. У Росії також спостерігається зростання чисельності зайнятих на підприємствах іноземної та спільної форм власності.

Отже, ринки праці України, Росії та Польщі характеризуються позитивними  тенденціями зміни структури  зайнятості, однак все помітнішими стають проблеми демографічного характеру, а також проблеми пов’язані з трудовою міграцією.

 

2.2. Макроекономічні чинники  зростання масштабів безробіття  у перехідних економіках

 

До 1991 року ринки праці  країн, що входили до складу СРСР, характеризувалися режимом повної зайнятості, а відкритого безробіття практично не існувало, оскільки воно не визнавалося і не вимірювалося на урядовому рівні, хоча й мало місце, зокрема фрикційне. Після розпаду соціалістичної системи безробіття почало зростати і стало надзвичайно важливою соціальною, економічною та політичною проблемою країн з перехідною економікою, зокрема, України, Росії та Польщі. Воно було спричинене, в основному, структурною перебудовою економік країн у відповідності до вимог ринку та глибоким спадом на початку перехідного періоду [64, с. 2].

Однією із основних рис  як українського, так і російського  ринків праці впродовж перехідного  періоду є низький рівень зареєстрованого  безробіття, який, як показано на рисунку 2.1, не перевищував 5%. Основним поясненням такого явища, що не відповідає масовому скороченню виробництва в перші роки економічних перетворень, є приховане безробіття та неповна зайнятість, які спричиняють постійне значне заниження рівня безробіття. Через надто низьку допомогу по безробіттю та численні вимоги щодо отримання статусу безробітного, багато незайнятих осіб, які шукають роботу, не звертаються до центрів зайнятості за допомогою і не перебувають на обліку [61]. А отже, рівень зареєстрованого безробіття не відображає реальну ситуацію на ринку праці.

Рис. 2.1 Динаміка рівнів зареєстрованого  безробіття в Україні, Росії та Польщі у 1992-2009 рр.

Джерело: Складено автором за даними Державного комітету статистики України - www.ukrstat.gov.ua, Федеральної служби державної статистики Росії - www.gks.ru та Центрального статистичного бюро Польщі - www.stat.gov.pl

 

Зокрема, в Україні  аж до 1995 р. безробіття трималося на рівні 0,3–0,4% і лише в 1996 р. почало поступово  зростати,  досягнувши на сьогодні свого  максимального значення у 1999 р. – 4,3%. Починаючи з 2000 р. і аж до 2008 р. спостерігалася тенденція зниження рівня безробіття, в першу чергу, завдяки економічному зростанню в країні [12].

В той же час у Польщі рівень зареєстрованого безробіття одразу ж почав швидко зростати і  в 2003 р. сягнув свого максимального значення – 20%. З 2004 р., проте, намітилася позитивна тенденція його зниження і вже в 2008 р. спостерігався найнижчий його рівень – 9,5%. Станом на кінець 2009 року рівень зареєстрованого безробіття у Польщі зріс, у зв’язку з негативними тенденціями світової фінансової кризи, і становив 11,9%, а кількість зареєстрованих безробітних дорівнювала 1892,7 тис. осіб, з яких 48,9% – чоловіки, а 51,1% – жінки [52].

В Росії  та Україні  рівень зареєстрованого безробіття в 2009 р. був значно нижчим і відповідно становив 2,8% та 1,9%. Кількість зареєстрованих безробітних в Україні дорівнювала  531,6 тис. осіб, при цьому 54% – жінки, 46% – чоловіки, а в Росії – 2147 тис. осіб, з яких 45,1% – чоловіки, а 54,9% –жінки [12, 41]. У всіх трьох країнах спостерігається тенденція перевищення у структурі зареєстрованих безробітних жінок, однак, якщо в Польщі та Україні ці відмінності достатньо незначні, то в Росії в певні роки їх кількість вдвічі перевищувала кількість чоловіків.

Рис. 2.2 Динаміка рівнів безробіття за методологією МОП в Україні, Росії та Польщі у 1995-2009 рр.

Джерело: Складено автором за даними Держкомстату - www.ukrstat.gov.ua, Федеральної служби державної статистики Росії - www.gks.ru  та Центрального статистичного бюро Польщі - www.stat.gov.pl

 

Щодо рівня безробіття за методологією МОП, то в Україні  та Росії, як ми можемо бачити з рис. 2.2, він вдвічі, а то й втричі перевищує  рівень офіційно зареєстрованого безробіття, в той час як в Польщі він  є навіть нижчим. У 2009 р. в Україні він становив – 8,8%, в Росії – 8,4%, а в Польщі – 8,2% [12, 41, 52]. При чому, згідно з даними статистичних відомств даних країн, безробіття обчислене за методологією МОП майже однаковою мірою торкається як жінок, так і чоловіків.

За даними обстежень, як показано на рисунку 2.3 та 2.4, основною причиною безробіття в Україні та Росії у 1995 році було звільнення за власним бажанням.

Рис. 2.3 Розподіл безробітних (за методологією МОП) за причинами  незайнятості в Україні

Джерело: Складено автором за даними Державного комітету статистики України - www.ukrstat.gov.ua.

 

Рис. 2.4 Розподіл безробітних (за методологією МОП) за причинами незайнятості в Росії

Джерело: Складено автором за даними Федеральної служби державної статистики Росії - www.gks.ru.

 

У 2009 р., беручи до уваги несприятливі тенденції пов’язані з світовою фінансово-економічною кризою, більшість працівників були вивільнені у зв’язку з реорганізацією, ліквідацією, конверсією виробництва чи скороченням штатів. Їх частка в Україні була значно вищою і відповідно становила 45,5% від загальної кількості безробітних, в той час як в Росії – лише 28,8% [12, 41]. 

Починаючи з 2000 р., в Україні  також спостерігається позитивна  тенденція зменшення кількості  молодих людей, які не можуть знайти роботу після закінчення школи, професійно-технічних училищ та вищих навчальних закладів. Зокрема, у порівнянні з 2000 р. їх частка скоротилася з 18,3% до 14,1% у 2009 р. [12].

Як в Україні, так  і в Польщі серйозною проблемою  перехідного періоду було поширення  тривалого застійного безробіття.

 

 

Рис. 2.5. Розподіл безробітних за тривалістю незайнятості в Україні та Польщі у 2000 та 2009 рр.

Джерело: Складено автором за даними Державного комітету статистики України - www.ukrstat.gov.ua та Центрального статистичного бюро Польщі - www.stat.gov.pl.

 

На сьогодні спостерігається  покращення ситуації на ринку праці, зокрема, як видно з рис. 2.5, частка довгострокових безробітних (більше року) в Україні зменшилася з 63,3% усіх безробітних у 2000 р. до 18,4% у 2009 р., а в Польщі, відповідно, з 44,6% до 25,8%. В Україні при цьому скоротилася середня тривалість незайнятості з 23 місяців у 2000 р. до 9 місяців у 2009 р. Однак, в обох країнах значно зросла частка осіб, що не можуть працевлаштуватися від 1 до 6 місяців. Середня тривалість пошуку роботи в Україні впродовж останніх років залишається незмінною і становить 6 місяців, в той час як в Росіїї у 2009 р., порівнюючи з 2008 р., спостерігалося її незначне зростання з 7,7 до 7,9 місяців.

Згідно з даними у 2009 р. як в Україні, так і в Росії молодь віком до 28 років, а в Польщі – до 24 років, до якої включаються випускники шкіл, спеціальних професійних та вищих навчальних закладів, складала найбільшу вікову групу серед безробітних, що підтверджує той факт, що однією з головних причин безробіття є неможливість знайти роботу після закінчення навчальних закладів.

Негативною тенденцією, що виявляється на ринках праці країн, що розглядаються, є зростання впродовж останніх років безробіття серед осіб з вищою та спеціальною професійною освітою. Основним поясненням такого явища є існування певного дисбалансу, який проявляється у невідповідності обсягів і структури професійно-кваліфікаційної підготовки кадрів реальним потребам ринку праці та пов’язаний зі змінами у технологіях, структурах виробництва та з вадами системи освіти.

Отже, основими причинами  безробіття в Україні, Росії та Польщі були, в першу чергу, економічні перетворення, які призвели до значного падіння  попиту на працю. З часом безробіття почало носити структурний характер, тобто воно було наслідком процесу перерозподілу робочої сили між секторами та порушенням рівноваги в різних галузях, включенням економіки у світову торгівлю, зміною технологій та методів управління.

 

 

2.3. Вплив стабілізаційної економічної політики на національні ринки праці України, Росії та Польщі

 

І Україна, і Росія, і Польща, при переході до ринкової моделі господарювання обрали стратегію “шокової терапії”, яка передбачала макроекономічну стабілізацію, лібералізацію економіки, прискорену приватизацію державної власності та розвиток приватного сектора, а також зміну економічної ролі держави. Однак результати застосування цієї стратегії для країн були різними – Польщі вдалося не тільки швидко подолати кризові явища, а й досягти значно більших темпів економічного зростання, порівняно з Україною та Росією.

Серед посткомуністичних країн Польща однією з перших розпочала перетворення  ще у 1989 р. за програмою радикальних економічних реформ, що отримала назву “План Бальцеровича”. Проблемами, які потребували першочергового вирішення на початку реформ, вважалися високий рівень інфляції та нестача товарів, спричинена викривленою структурою цін в країні. Тому найважливішою складовою програми шокової терапії став перехід до ринкового ціноутворення [5]. У 1989-1990 рр. відбулася швидка лібералізація, яка супроводжувалася різким підвищенням цін. Урядом були встановлені коригуючі коефіцієнти, які мали забезпечити певне відставання зростання заробітної плати від зростання загального рівня цін, тобто фактично заморожували її. Така антиінфляційна політика гальмувала зростання реальних доходів населення, певною мірою стримуючи інфляцію попиту.

Доволі швидко лібералізація  цін разом із скасуванням заборони на приватне підприємництво та жорсткою макроекономічною політикою призвели до зникнення товарного дефіциту. Активна зарубіжна допомога та скорочення платоспроможного попиту також далися взнаки.

Оскільки загальновизнано, що значний інфляційний тиск спричиняє  дефіцит бюджету, то в країні проводилася стримувальна фіскальна політика, яка передбачала значне зменшення видатків, зокрема, за рахунок припинення субсидування збиткових підприємств, видатків на оборону, а також скасування податкових пільг.

На початку  періоду реструктуризації економіки  відбулась значна лібералізація  зовнішньої торгівлі. Кардинальних змін зазнала зовнішньоекономічна та валютна політика. Була введена внутрішня конвертованість національної валюти, створений валютний ринок, спрощене регулювання зовнішньоторговельних операцій, зокрема було усунено більшість тарифних та нетарифних торговельних бар’єрів, а ті, що залишились, стали більш прозорими. Уряд встановив єдине митне регулювання для всіх імпортних товарів та значно скоротив обмеження  на експорт. Упродовж 1990-1993 рр. відбулася суттєва девальвація курсу злотого і лише з 1994 р. Польща відмовилася від девальвації як найпростішого інструменту нарощування експорту та раціоналізації імпорту [13].