Державна політика зниження рівня безробіття у відкритій господарській системі України

Беручи до уваги те, що далеко не кожен безробітний готовий стати підприємцем, створення нових робочих місць – в першу чергу в маленьких містах і в так званих мономістах, де працює лише одне велике підприємство, – залишається на сьогодні головним пріоритетом, досягненню якого перш за все сприяють нові проекти в економіці.

У Росії, окрім цього, подальшого розвитку потребує підприємництво в сільській  місцевості, чому покликаний сприяти  проект “Російський фермер”, спрямований на формування сильного класу власників на селі, досвід впровадження якого має бути вивчений і використаний також і Україною для вирішення власних проблем значного безробіття у сільській місцевості [26].

Реалізація вищезгаданих програм, спрямованих на зниження напруженості на ринку праці, продовжиться і в 2011 р., при чому в бюджеті на ці цілі передбачено 105 млрд рублів. Передбачається також впровадження нових програм, спрямованих зокрема на підвищення кваліфікації жінок, що перебувають у відпустці для догляду за дитиною, а також збільшення  з 30 до 50 тис. рублів розміру компенсації роботодавцям при працевлаштування інвалідів [11].

У Польщі на початку 2000-х років, попри економічне зростання, рівень безробіття сягнув 20%, при чому майже половина безробітних не мали роботи впродовж більш ніж одного року, тобто були довгостроковими безробітними, а рівень безробіття молоді становив 40%, але до 2008 р. країні вдалося більш ніж удвічі зменшити його [52]. Можна окреслити ряд заходів, які допомогли досягнути такого результату:

1) скорочення допомоги по безробіттю і перетворення її на субсидію, отримання якої вимагає виконання певних умов;

2) підвищення мобільності ринку  праці особливо по відношенню  до обмежень на тимчасову зайнятість  на користь молодих і низькокваліфікованих  шукачів роботи;

3) перехід від пасивних до активних заходів політики зайнятості і запровадження спеціальних заходів для тих, кому важко працевлаштуватися (молодих, людей, що не мають досвіду, некваліфікованих чи довгострокових безробітних, батьків-одинаків, інвалідів чи колишніх злочинців).

Необхідно згадати, що у 1995 р. в Польщі відбулася реформа системи виплап допомоги по безробіттю. Якщо на початку 1990-х р. випускники шкіл мали право на фіксовану допомогу по безробіттю (еквівалентну мінімальній з/п) незалежно від їхнього досвіду роботи, то після реформи була запроваджена гнучка система, яка враховувала трудовий стаж працівника. Важливим стимулом для створення нових робочих місць була також зайнятість на основі тимчасових договорів.

 У 2002 р. польським  урядом була представлена економічна  стратегія “Підприємництво – Розвиток – Праця”, в якій значна увага відводилася активній політиці зайнятості. Вона передбачала поступове прискорення темпів зростання ВВП до 5% за допомогою стимулювання підприємницької діяльності та зниження рівня безробіття. Фінансування цієї стратегії забезпечувалося з федерального та регіональних бюджетів, а також з Європейського соціального фонду. Основна частина коштів спрямовувалася на заходи щодо створення нових робочих місць та на інвестиції в людський капітал.

Стратегія, зокрема, передбачала залучення безробітних до громадських робіт. Місцевими органами влади та неурядовими організаціями наймалися учасники для заходів щодо охорони навколишнього середовища, в сфері охорони здоров’я, для надання соціальних послуг, проведення культурних акцій. Така робота забезпечувалася максимум на 12 місяців з відшкодуванням витрат на оплату праці на рівні не більше 50% від величини середньої заробітної плати в країні.

Здійснювалася також  програма, націлена на безробітну молодь, яка не мала досвіду роботи, і могла працювати без укладення трудового договору від 3 до 12 місяців. Учасники програми отримували “стипендію” в розмірі 140% від величини страхових виплат на випадок безробіття [58].

Проводилося професійне навчання безробітних, яке давало змогу оволодіти новими необхідними професійними вміннями та навиками.  Тривалість програми коливалася від 3 до 6 місяців і учасники отримували приблизно таку ж допомогу схожу, яка пропонувалася молодим безробітним особам, що не мали досвіду роботи.

На початку 2000-х років велика кількість випускників шкіл з’явилася на ринку праці, тим самим загострюючи проблему молодіжного безробіття, яке сягнуло максимуму в 2002 р. – 44% [52] . У відповідь уряд запровадив заходи, які в першу чергу мали посприяти вирішенню проблеми молодіжного безробіття, і особливої уваги заслуговує програма “Перша робота”. Вона була розпочата у червні 2002 р. і тривала до грудня 2005 р., залучивши за цей час 800 тис. учасників.

Програма була покликана  підвищити ймовірність знаходження  роботи випускниками і за нею роботодавцям пропонувалося відшкодування внесків  у фонд соціального страхування  за перші 12 місяців зайнятості. Були також розроблені схеми відшкодування  вартості стажування для випускників середніх шкіл та пільгового кредитування для роботодавців, що наймали цих випускників. Програма “Перша робота” включала також заходи, які заохочували самозайнятість серед молодих людей (пільгові позики, податкові пільги). За даними Міністерства праці Польщі у 2005 р. 30% учасників програми мали постійну роботу після її завершення. Однак програма, на жаль, не була оцінена і новий уряд відкинув цю ініціативу відразу після виборів осінню 2005 р. [58].

Клуби для людей, що шукають  роботу, також є важливою частиною інфраструктури ринку праці. Вони пропонують допомогу у пошуках роботи, а також допомагають виробити таку техніку заповнення резюме, ведення телефонних переговорів та ведення співбесіди, яка б дозволила справити якнайкраще враження на потенційного роботодавця. За оцінками Організації економічного співробітництва та розвитку 23% безробітних, які були залучені до таких клубів, працевлаштовуються в результаті отримання таких консультацій [56].

У 2004 р. ряд заходів  активної політики зайнятості було запроваджено також після прийняття Акту про сприяння зайнятості та розвиток інституцій ринку праці. В першу чергу, варто наголосити, що інституції ринку праці були переорієнтовані з виплат допомоги у зв’язку з безробіттям на сприяння зайнятості. Основною цільовою групою заходів, що проводилися урядом, стали молоді люди віком до 25 років.

Дуже часто стверджують, що вступ Польщі до Європейського  Союзу в 2004 р. був основною причиною падіння внутрішнього безробіття через  масштабну міграцію. Однак, хоча й еміграція зіграла певну роль у скороченні безробіття, вона не була основним чинником цього процесу.

Завдяки гнучкому законодавству  щодо регулювання ринку праці  разом зі зростанням ВВП і переорієнтацією  на активну політику зайнятості, впродовж 2003-2009 рр. Польщі вдалося створити значну кількість робочих місць, що й посприяло значному зниженню безробіття.

 Отже, беручи до уваги схожість  ситуацій на ринках праці України,  Польщі та Росії, потрібно вивчити  та проаналізувати досвід наших  сусідів щодо вирішення ними проблем безробіття з метою використання його при розробці власних програм та заходів, які б дали можливість підвищити зайнятість та покращити соціально-економічне становище громадян.

3.2. Шляхи підвищення ефективності державної політики зайнятості у вітчизняній економіці

Аналіз стану ринку  праці України, який формувався в  умовах трансформації економіки  країни, визначення його особливостей та основних проблем, які загострилися, зокрема, в умовах фінансово-економічної  кризи, що розпочалася у 2008 р., обумовлюють необхідність удосконалення державної політики зайнятості населення.

Підвищення  ефективності державної політики зайнятості в Україні вимагає, перш за все, здійснення змін між співвідношенням заходів  пасивної та активної політики на ринку праці та, зокрема, збільшення частки витрат на останні [50, С. 135]. На сьогодні видатки на виплату допомоги у зв’язку з безробіттям із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття перевищують, до прикладу, витрати на проведення та організацію громадських робіт в десятки раз. Зокрема, якщо у 2008 р. виплати допомоги по безробіттю становили 2,3 млрд грн, то на організацію та проведення оплачуваних громадських робіт було витрачено 173 млн грн, при чому у 2009 р. ці витрати скоротилися на 12,8%  до 150,9 млн грн., в той час як витрати на виплату допомоги по безробіттю зросли до 3,9 млрд грн. Потрібно чітко усвідомлювати, що лише пасивна політика, навіть за умови підвищення її ефективності, не забезпечить стабільності у сфері зайнятості [12]. Саме ті заходи, що запобігають безробіттю, а не пом’якшують його наслідки, регулюють попит та пропозицію на ринку праці, змінюють професійно-кваліфікаційну структуру робочої сили та зокрема підвищують її конкурентоспроможність повинні на сьогодні бути пріоритетними.

Універсальним та найпопулярнішим заходом активної політики держави на ринку праці  в умовах збільшення чисельності  незайнятого населення є оплачувані громадські роботи, оскільки вони передбачають можливість створення в регіонах значної кількості тимчасових робочих місць у періоди масового вивільнення працівників у зв’язку з ліквідацією та перепрофілюванням підприємств. Саме тому потрібно якомога інтенсивніше використовувати можливості організації таких робіт з метою надання додаткової соціальної підтримки і забезпечення тимчасової зайнятості громадянам, які шукають роботу. Участь у громадських роботах дозволяє безробітним не лише не втратити трудові навики, але й отримати певний заробіток, а інколи й постійну роботу.

В Україні у 2008 р. в  таких роботах взяло участь 428,5 тис. осіб, однак у 2009 р. їх чисельності  зменшилася на 43,8% до 240,9 тис. осіб. Як свідчать дані, у 2010 р. спостерігалися позитивні тенденції і громадськими роботами було охоплено  318,2 тис. осіб, що на 32,1% більше, ніж у 2009р. [12].

Одними з найбільш ефективних заходів активної політики зайнятості є також програми професійної  підготовки та перепідготовки молоді, підвищення кваліфікації, а також  консультації з питань працевлаштування. В Україні в навчальних закладах усіх типів упродовж 2009 р. до таких програм було залучено 157,1 тис. безробітних, що, однак, на третину менше, ніж у 2008 р. Проте, в 2010 р. вони охопило на 29,4% більше осіб у порівнянні з 2009 р. [12]. Особлива увага повинна приділятися також розширенню можливостей організації власної справи безробітними і в першу чергу молоддю, а також стимулювання територіальної мобільності населення.

Для незайнятих жінок  з маленькими дітьми, які є найбільш незахищеними на ринку праці, за підтримки держави повинна створюватись система зайнятості з неповним робочим днем або ж з можливістю виконання роботи вдома, також потрібно організовувати курси підвищення кваліфікації жінок, які повертаються з декретних відпусток.

Однак для того, щоб ці програми досягли певного успіху, вони повинні бути добре продуманими, а їх учасники мають ретельно відбиратися та оцінюватися, оскільки, до прикладу, не кожна людина готова та й зрештою здатна розпочати та вести власний бізнес. Дотримання ж цих критеріїв дозволить підвищити економічну ефективність таких програм.

Важливим напрямом підвищення ефективності заходів державної  політики зайнятості є удосконалення  відповідно до стандартів методології  МОП показників, що характеризують стан ринку праці. На сьогодні заходами державної політики зайнятості охоплено лише фіксовану частину ринку праці, тобто система соціального захисту населення від безробіття не поширюється на осіб, що працюють в умовах вимушеної неповної зайнятості, а також безробітних, що не зареєстровані у державних службах зайнятості [8].

Необхідно також посилити роль приватного сектору у наданні таких послуг як підготовка та перепідготовка безробітних, організації громадських робіт, а роль держави має зводитися  більше до визначення загальних пріоритетів, гарантування якості наданих послуг та забезпечення фінансування.

Як показує досвід, розвиток співпраці  основних зацікавлених сторін на місцевому  рівні – наприклад, місцевих органів  влади, навчальних та професійно-технічних  закладів, регіональних агентств розвитку та неурядових організацій – може посприяти розробці найбільш креативних та ефективних підходів до розроблення заходів активної політики зайнятості для вирішення проблем на місцях.

Реформування системи професійної  підготовки та освіти є важливою умовою усунення структурних проблем ринку праці та зокрема подолання невідповідностей між професійними навиками. В першу чергу потрібно переглянути напрями та рівні професійної підготовки з урахуванням попиту та пропозиції на ринку, при чому особлива увага має бути приділена підготовці фахівців загальногалузевих професій, потреба в яких не задовольняється за рахунок наявних трудових ресурсів. На вирішення цього завдання повинна бути орієнтована система початкової професійної освіти та програм перепідготовки безробітних. З метою формування структури попиту населення на послуги професійної освіти відповідно до потреб ринку потрібно розвивати програми професійної орієнтації молоді та організовувати професійно-пропагандистські кампанії.

Отже, як ми бачимо, активна політика зайнятості на ринку праці може мати позитивний ефект на зниження довгострокового безробіття, а також посприяти заповненню існуючих вакансій. Однак, попри те, що здійснення саме активних заходів державної політики зайнятості на ринку праці є важливим напрямом підвищення її ефективності, як показують дослідження, ключову роль у створенні робочих місць  відіграють сприятливий інвестиційний клімат та бізнес-середовище, а також звичайно швидке економічне зростання [47, С. 65].

Отже, необхідною умовою є стабілізація національної економіки, яка створює сприятливе, надійне економічне середовище для інвесторів та підприємців, у якому вони могли би певною мірою прогнозувати майбутні прибутки від інвестицій та сподіватись на довготривалий розвиток свого бізнесу. Сприятливий клімат для розвитку підприємницької діяльності та економічного зростання вимагає рішучої боротьби з усіма видами корупції, удосконалення нормативної законодавчої бази, удосконалення механізмів кредитного фінансування, активної державної програми підтримки малого та середнього бізнесу.