Отчет по практике в ДП «Орджонікідзевугілля» структурного підрозділу «Шахта імені Карла Маркса»

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України. Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до Закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Розмір мінімальної заробітної плати береться до уваги також при формуванні тарифної сітки. Законодавством передбачено, що тарифна ставка робітника першого розряду встановлюється у розмірі, не нижчему ніж визначеного генеральною (галузевою) угодою.

На державному рівні забезпечується також регулювання заробітної плати при відхиленні від тарифних умов. Такими умовами вважається виконання робіт, які не відповідають нормальним вимогам, встановленим законодавством про працю, колективним чи трудовим договором.

Як компенсацію за роботу при відхиленні від нормальних умов праці законодавство передбачає відповідні доплати понад тарифну ставку або посадовий оклад. Такі доплати є своєрідними гарантіями оплати праці, оскільки вони дозволяють диференціювати заробітну плату залежно від умов праці.

До сфери державного регулювання віднесено також встановлення норм оплат праці: у надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, що мав місце, не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника.

Держава гарантує працівникам молодшим 18 років при скороченій тривалості робочого часу виплату заробітної плати у такому ж розмірі, як дорослим працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.    

 Закон України «Про оплату праці» до сфери державного регулювання відносить також встановлення гарантій для працівників: при оплаті щорічних відпусток, часу, протягом якого працівник виконував державні обов'язки; при нарахуваннях особам, які направляються на підвищення кваліфікації і на обстеження до медичного закладу; при переведенні працівника за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; при тимчасових переведеннях на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям; для донорів; а також у разі переїзду на роботу до іншої місцевості, направленні у службові відрядження та при роботі у польових умовах.

 До сфери державного регулювання віднесено також встановлення умов і розмірів оплати праці працівників, установ, організацій, що отримують з бю-джету дотації. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат працівників зазначених підприємств і організацій встановлюються у колективному договорі з дотриманням умов, розмірів і норм, передбачених законодавством.

Держава також регулює порядок обчислення середньої заробітної плати для різноманітних виплат, зокрема для оплати відпусток, для нарахування гарантійних і компенсаційних виплат тощо. Виключення становлять обчислення середньої заробітної плати для призначення пенсій, а також при відшкодуванні шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.

Договірне регулювання заробітної плати здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому, регіональному та виробничому (колективний договір) рівнях.

Стаття 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає, що генеральною угодою встановлюються гарантії праці, мінімальні соціальні гарантії оплати праці, які забезпечували б достатній рівень життя найманих працівників. Цією ж угодою визначаються тарифні ставки робітників 1-го розряду, а також умови росту фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

У генеральних угодах сторони, як правило, передбачають перелік доплат і надбавок до тарифних ставок та посадових окладів, що мають міжгалузевий характер.

Галузеві угоди регулюють нормування праці, мінімальні гарантії заробітної плати, мінімальні розміри доплат і надбавок з урахуванням специфіки конкретної галузі, умови зростання фондів оплати праці, міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення в оплаті праці тощо. При цьому галузева угода не може погіршувати умови оплати праці працівників порівняно з генеральною угодою.

Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Одним з найважливіших регуляторів відносин заробітної плати є колективний договір. Саме в ньому конкретизуються правові норми більш високого рівня, встановлених колективними угодами і законодавством. Розширення кола відносин заробітної плати, які підлягають встановленню сторонами на виробничому рівні, є свідченням децентралізації правового регулювання заробітної плати. Правова модель договірного регулювання вимагає від суб’єктів трудових правовідносин більш глибоких знань не лише трудового законодавства, а й правової культури, яка передбачає уміння застосовувати, конкретизувати централізовані норми на певному підприємстві, знати всі можливі варіанти правового розв’язання конкретних питань оплати праці, встановлення додаткових соціальних пільг і гарантій у цій сфері.

Багато норм в оплаті праці, сформульованих у законодавстві та генеральній, галузевих і регіональних угодах як загальні моделі, взагалі не можуть бути реалізовані без їх конкретизації в колективному договорі.

Колективний договір не може передбачати умови оплати праці, які б погіршували становище працівників порівняно з законодавством і угодами вищого рівня. Натомість відповідно до ст. 14 Закону України «Про оплату праці» у колективному договорі допускається зниження умови оплати праці, порівняно з генеральною, галузевою чи регіональною угодами, але не нижче ніж це передбачено законодавством, на період подолання фінансових труднощів підприємства, і не більше ніж на шість місяців.

У тих випадках, коли колективний договір не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити питання заробітної плати з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6.2.Облік утримань з нарахованої заробітної плати

 

  Облік праці та зарплати займає одне з центральних місць у всій системі обліку структурного підрозділу «Шахта імені Карла Маркса» ДП «ОВ» та є складним і трудомістким процессом.

  Нарахування зарплати працівникам здійснюється на основі наказів про прийняття на роботу (додаток 29), переміщення(додаток 30), звільнення(додаток 31), надання відпустки (додаток 32), табелів обліку відпрацьованого часу або рапортів на почасові роботи (додаток 33),  та інших первинних документів.

Облік розрахунків по заробітній платі ведеться по кожній особі. Для цього в разрахунковому вітділі при прийманні на роботу на кожного працівника відкривається картка-довідка ф. 417 (особовий рахунок). На лицьовій стороні вказуються всі дані про працівника: П.І.Б., посада, професія, розмір окладу, рік народження, пільги та інше. Щомісяця в картках записується сума нарахованої зарплати, утримань із неї, суми до видачі. (Додаток 34).

 

6.2.1. Обов’язкові утримання із заробітної плати.

 

Утримання із заробітної плати працівників підприємств виробничої сфери здійснюються на загальних підставах відповідно до чинного законодавства. Усі утримання поділяють на обов’язкові та добровільні. Останні здійснюють за заявами (згодою) працівників. Обов’язкові утримання, до яких належать: єдиний соціальний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне   страхування; податок на доходи фізичних осіб; за виконавчими листами.

1) Єдиний внесок на  загальнообов'язкове  державне  соціальне страхування - консолідований страховий внесок,  збір якого здійснюється до системи  загальнообов'язкового державногосоціального  страхування в обов'язковому порядку та на регулярній  основі  з  метою  забезпечення  захисту  у   випадках, передбачених  законодавством,  прав  застрахованих  осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових  виплат  (послуг)  за  діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;

Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування ” № 2464-VI від 08.07.2010 р., вступив в дію від 01.01.2011 року, він змінив сукупність та порядок відрахувань за внесками на соціальне та пенсійне страхування – на єдиний соціальний внесок на загальнообов’язкове державне страхування.

Базою для нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування для підприємств, установ та організацій, інших юридичних осіб, утворених відповідно до законодавства України незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб, згідно з п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т. ч. у натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

  Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - це максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1147грн. * 17), встановленого Законом,  на яку нараховується єдиний внесок.

 Розмір прожиткового мінімуму на 2013 рік затверджено Законом України "Про Державний бюджет України на 2013рік" від 06.12.2012 р. № 5515-VI. На 1 січня 2013 року він становить для праціздатнїй особі 1147 грн.

Максимальна величина бази нарахування ЄСВ становить:

з 01.01.2013 – 30.11.2013 - 19499 грн.;

з 01.12.2013 – 31.12.2013 - 20706 грн.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати (01.01.2013р  - 1147 грн) на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата , та підлягає сплаті щомісяця.

2) Податок з доходів фізичних осіб (далі ПДФО) відігріває важливу роль у формуванні державного бюджету та безпосередньо стосується кожного члена суспільства. Він є загальнодержавним, встановлюється Верховною Радою України та справляється на всій території країни.

З 1 січня 2011 року вступив в дію Податковий кодекс України № 2755-17 від 02.12.2010 року - Закон України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів (далі ПКУ),  а Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-IV від 22.05.2003р. втратив чинність. Але більшість норм старого закону перенесено до ПКУ. 

Згідно із ст. 162 ПКУ платниками податку є: фізична особа – резидент, яка отримує доходи, як з джерел їхнього походження в Україні, так і за її межами; фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їхнього походження в Україні; податковий агент. Перелік виплат, які входять до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, встановлений п. 164.2 ПКУ. До цих виплат належать доходи у вигляді заробітної плати, нараховані платнику податку відповідно до умов трудового договору.

Заробітна плата це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму. Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ), страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, – на суму обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПКУ.

Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 статті  167 ПКУ), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Якщо база оподаткування, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2013р., до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Ставка податку становить 10 відсотків бази оподаткування щодо доходу у формі заробітної плати, визначеного згідно із пунктом 164.6 статті 164 ПКУ, шахтарів - працівників, які видобувають вугілля, працівників шахтобудівних підприємств тощо, які зайняті на підземних роботах повний робочий день та 50 відсотків і більше робочого часу на рік. (Таблиця 3.1).

 

Ставки податку з доходів фізичних  осіб.

                                                                                               (Таблиця 3.1)

База  оподаткування доходів, у формі зарплати, інших виплат і винагород, що за звітний податковий місяць не перевищує 10-кратного розміру МЗП   (1147грн. *10) < 11470грн.	15%
База  оподаткування доходів, у формі зарплати,  що за звітний податковий місяць перевищує 10-кратний розмір МЗП (1147грн. *10) > 11470 грн.	17%
База  оподаткування доходів, у формі зарплати шахтарів-працівників,  які зайняті на підземних роботах повний робочий день та 50% і більше робочого часу на рік.	10%